Складові індивідуальної пропозиції на ринку праці

В загальному розумінні пропозиція характеризує кількість товару, який продавці бажають продати за певний час. Товаром на ринку праці виступає сама праця. Особливості визначення кількості товару, тобто праці, залежать від рівня дослідження пропозиції праці. Так, при визначенні індивідуальної пропозиції на ринку праці одиницею виміру, як правило, виступає кількість робочих годин на тиждень, місяць, рік, протягом яких індивід бажає працювати, перебуваючи на ринку праці. Існує інша точка зору, згідно з якою індивідуальна пропозиція праці крім кількості робочих годин на тиждень, місяць, рік, протягом яких індивід бажає працювати, перебуваючи на ринку праці (Т), включає ще й якість роботи, що визначається рівнем його здібностей, загальної та професійної підготовки, досвідом індивіда (Я), а також інтенсивність праці, яку людина проявляє в процесі виробництва (І).

Тобто індивідуальну пропозицію праці можна виразити у вигляді формули:

(3.1)

де Кя - коефіцієнт якості праці, Кі - коефіцієнт інтенсивності праці.

Існує думка, що індивідуальна пропозиція праці надходить від тимчасово незайнятих працівників. А.І. Рофе вважає, що пропозиція праці надходить від безробітних, осіб, що вперше шукають роботу та найманих працівників, що незадоволені умовами своєї праці, які шукають нове місце роботи. Набуває популярності інший, широкий підхід до визначення попиту і пропозиції на ринку праці, згідно з яким, індивідуальна пропозиція праці надходить від всього економічно активного населення, як працюючого, так і тимчасово безробітного, що пропонує свою робочу силу певної якості на певний робочий час з певною інтенсивністю використання.

Розглянемо теоретичні основи індивідуального вибору на ринку праці та умови рівноваги продавця на ринку праці. Вихід на ринок праці пов’язаний з розподілом часу між працею і дозвіллям. Дозвілля − це благо, яке людина використовує на відтворення робочої сили, виконання домашніх обов’язків, відпочинку, саморозвитку тощо. Доход − це ціна праці, грошовий еквівалент товарів і послуг. Тобто дозвілля та доход − це протилежні поняття, тому що доход не можливо отримати за рахунок дозвілля, і навпаки.

Для кожної комбінації доходу та дозвілля існує свій рівень корисності. Співвідношення між такими комбінаціями та рівнем корисності називають функцією корисності, або функцією переваги. Загальна формула функції корисності така:

(3.2)

де U - рівень корисності; I - кількість одиниць доходу; Н - кількість годин дозвілля.

Сукупність комбінацій доходу та відпочинку, що мають для індивіда однаковий рівень корисності, в мікроекономіці відображається за допомогою кривої байдужості (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Крива байдужості індивіда на ринку праці

На рисунку 3.1. представлена крива байдужості, тобто, сукупність всіх комбінацій доход-дозвілля, що мають для індивіда однакову корисність. Перехід від точки О до точки А на графіку означає, що індивід відмовився від певної величини доходу (І1-І2) для отримання додаткового часу відпочинку (Н2-Н1). Співвідношення даних відносних змін доходу та дозвілля називається граничною нормою заміщення доходу на відпочинок:

(3.3)

Ця величина визначається як втрата рівня задоволення, що припадає на кожну одиницю грошового доходу, від якої відмовились, в обмін на збільшення задоволення від кожної додаткової одиниці дозвілля, з тим, щоб забезпечити постійний рівень корисності. Чим більша дана величина, тим більшим значенням доходу треба пожертвувати заради отримання додаткової одиниці дозвілля. Для кожної людини співвідношення дозвілля - трудовий дохід є різними. Криві байдужості різних людей наведені на рис. 3.2.

А) Крива байдужості людини, яка більше цінує відпочинок

B) Крива байдужості людини, яка більше цінує доход

Рис. 3.2. Криві байдужості різних людей

Якщо поєднати криві байдужості, що характеризують комбінації дохід-дозвілля, характерний для різних рівнів корисності для індивіда, отримаємо карту кривих байдужості (рис. 3.3).

Рис. 3.3 Карта кривих байдужості індивіда на ринку праці

Карта кривих байдужості показує сукупність комбінацій дохід-дозвілля, характерних для різних рівнів корисності для індивіда. Так, наприклад, при одному й тому ж обсязі дозвілля для кривої байдужості з корисністю U1 характерний рівень доходу O1, для кривої байдужості з корисністю U2 - рівень доходу O2, для U3 - рівень доходу O3. Отже, чим далі крива байдужості віддаляється від початку координат, тим більш привабливими є її комбінації дохід-дозвілля для індивіда. Тобто, U2> U1, U3> U2.

Разом з тим, не кожен рівень корисності може бути доступний індивіду, адже існують обмеження розміру доходу та часу дозвілля. Таке обмеження в мікроекономіці називають бюджетним. Для його побудови на вісі X відкладають максимальний обсяг доходу, який індивід отримає, працюючи 24 години на добу, а на вісі У − максимальний час дозвілля − 24 години на добу.

Рис. 3.4. Бюджетне обмеження індивіда на ринку праці

Бюджетне обмеження відображає сукупність комбінацій дохід-дозвілля, які можуть бути доступні індивіду при його рівні доходу. Так, можливість отримання певного обсягу доходу та дозвілля визначається кількістю годин, що можна витратити на працю чи дозвілля та рівнем доходу. Якщо індивід відпрацює всі 24 години на добу, і не буде витрачати час на дозвілля, він отримає максимальний рівень доходу. Але, як біосоціальна істота, індивід має певну частину свого добового бюджету витрачати на відпочинок, втрачаючи при цьому кошти за невідпрацьовані години. При цьому співвідношення між втраченим обсягом доходу та отриманими годинами дозвілля є граничною нормою заміщення, що визначає величину доходу, який можна отримати заміною однієї години відпочинку на одну годину роботи. Ця величина дорівнює тангенсу кута нахилу бюджетної лінії до вертикальної вісі.

Крім трудового доходу, індивід може отримувати нетрудовий доход − доход від акцій, облігацій, операцій з нерухомістю, депозитів, соціальних виплат, що дозволяє отримувати блага, не приносячи в жертву години дозвілля. Наявність нетрудового доходу Ін переміщує бюджетну лінію індивіда, надаючи йому можливість більше споживати при тому ж рівні годин праці (рис. 3.5).

Рис. 3.5. Переміщення бюджетної лінії при наявності нетрудового доходу індивіда

Так, при наявності нетрудового доходу, при одній і тій же кількості відпрацьованих годин, індивід може отримувати доходів більше на суму І2 - І1, що дорівнює обсягу нетрудових доходів Ін.

Рівновага продавця на ринку праці може бути найдена при поєднанні карти кривих байдужості із бюджетною лінією індивіда (рис. 3.6).

Рис. 3.6. Рівновага на ринку праці

На такому графіку рівновага продавця на ринку праці буде отримана при досягненні комбінації доход-дозвілля з максимальною корисністю, яка є доступною для споживача. Тобто в точці, де бюджетне обмеження дотикається до найбільш привабливої, але доступної (в цій єдиній точці) кривої байдужості.

Отже, індивід отримує доход за кожну годину відпочинку, від якої він відмовився задля роботи (тобто додатково отриманого доходу). Чим вища реальна ставка заробітної плати (W), тим більше часу захоче працювати працівник. Час додаткового відпочинку означає втрачену можливість одержати доход. Разом з тим, з підвищенням заробітної плати спостерігається два ефекти: ефект заміщення - це заміна годин дозвілля робочим часом для збільшення можливості споживання. Кожен вільний час працівника - це втрачена вигода. Вільний час заміщується набором товарів і послуг, які можна придбати на зростаючу заробітну плату. Таким чином, ефект заміщення веде до зростання пропозиції праці; ефект доходу - при зростання зарплати підвищується і ціна дозвілля - сума грошей, яку працівник втрачає, щоб насолоджуватись відпочинком. При більш високому доході працівник може купити більшу кількість товарів, одним із яких є відпочинок. В результаті якщо заробітна плата вища за W1, то пропозиція праці буде зменшуватись (рис. 3.7).

Рис. 3.7. Крива індивідуальної пропозиції на ринку праці

За умов низької оплати праці переважає «ефект заміщення», обсяг пропозиції робочої сили на ринку праці збільшується. Після забезпечення певного рівня матеріального добробуту помітно скорочується частка часу, що витрачається на працю. Із збільшенням зарплати посилюється дія «ефекту доходу» - люди починають ставитися до дозвілля, як до предмета розкоші.

Розглянемо пропозицію якості та інтенсивності праці. Обсяг індивідуальної пропозиції, як вже визначалось, залежить не тільки від тривалості праці. Одні й ті ж результати праці можна отримати при різних рівнях витрачання робочого часу. При меншій кількості годин може бути вищою інтенсивність праці, бо високу інтенсивність праці важко підтримувати тривалий час, так як людині властива втомлюваність. Інтенсивність праці - це темп роботи індивіда. Згідно з теорією пропозиції інтенсивності праці, на неї впливають внутрішні та зовнішні мотиви. До внутрішніх мотивів відносять кількість робочих годин і механізм нарахування заробітної плати. Так, при відрядній системі оплати праці, системі участі у прибутках підприємства інтенсивність праці підвищується. Інтенсивність праці може контролюватися з боку адміністрації і профспілок шляхом нормування праці.

Підвищення інтенсивності праці означає підвищення її продуктивності. Продуктивність праці - це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу. Залежно від співвідношення цих величин отримують два обернених показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою:

(3.4)

де В - виробіток; V - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг); Т - затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

Оберненим показником продуктивності праці є трудомісткість, що характеризується кількістю робочого часу, втраченого на виробництво одинці продукції (робіт, послуг) і розраховується за формулою:

(3.5)

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості:

- технологічна трудомісткість ТТ визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів;

- трудомісткість обслуговування То визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва;

- виробнича трудомісткість ТВ складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи;

- трудомісткість управління Ту визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців;

- повна трудомісткість продукції ТП відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу, визначається за формулою:

Тп = ТТ + То + Ту = Тв + Ту (3.6)

Важливим показником ефективності праці є співвідношення прибутку від даного виду праці та відповідних витрат праці. Це співвідношення називається рентабельністю праці, або рентабельністю сумарних витрат на персонал, і в загальному випадку визначається за формулою:

або (3.7)

де R - рентабельність праці; D - створена цією працею додана вартість; Z - витрати на організацію цієї праці; Р прибуток від цієї праці. Індекс і означає, що всі ці показники повинні стосуватися одного і того ж і -го виду праці.