Взяттю на облік або реєстрації в ДПІ підлягають усі платники податків.

Таким чином, ВСУ та ВАСУ підтвердили, що строк у 10 календарних днів слід рахувати від фактичної дати останнього дня подання декларації за відповідний період. Щодо позиції податкового органу

Звісно, сам факт судового розгляду зазначених питань вже свідчить про те, що податкові органи не погоджуються з таким підрахунком строку сплати задекларованої суми податків.

Зокрема, в Єдиній базі податкових знань на запитання «Чи переноситься термін сплати податків і зборів, в т. ч. у зв'язку з перенесенням термінів подання податкових декларацій (вихідний, святковий день)?» податковим органом надано відповідь, що «термін сплати податків і зборів не переноситься у зв'язку з перенесенням термінів подання податкових декларацій».

Без урахування п. 49.20 ПКУ податковим органом визначено також строки сплати податку в 2014 році для квартального податкового періоду у роз’ясненні з інформаційно-довідкового ресурсу «ЗІР», в якому податок за перший квартал запропоновано сплатити не пізніше 20.05.2014 р. Тобто не враховано перенесення граничного строку подання декларації з 10 травня на 12 травня. Тому податковий орган і зазначив 20-е число, а не 22-е.

З огляду на це, якщо підприємство не бажає сперечатися з податковим органом, то доцільно сплатити податки в запропонований ним строк. Щодо розміру фінансової відповідальності за порушення строків сплати задекларованих сум податків

Варто зазначити, що інформація щодо обчислення строків сплати задекларованого податку може бути корисною також у випадку фактичного порушення строку сплати податку, оскільки фінансова відповідальність платника податку збільшується залежно від кількості днів, на які порушено строк сплати.

Сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений ПКУ строк, стає податковим боргом (пп. 14.1.175 ПКУ).

Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (п. 111.2 ПКУ).
Згідно з п. 126.1 ПКУ у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених ПКУ, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

• при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, – у розмірі 10 % погашеної суми податкового боргу;

• при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, – у розмірі 20 % погашеної суми податкового боргу.

Також відповідно до пп. «а» пп. 129.1.1 ПКУ після закінчення встановлених ПКУ строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. При самостійному декларуванні суми грошового зобов'язання платником податків нарахування пені розпочинається від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного ПКУ.

Таким чином, у випадках порушення строку сплати задекларованих сум податків розмір штрафної санкції та пені залежить від правильності розрахунку кількості днів затримки сплати. А такий розрахунок, у свою чергу, залежить від правильного визначення граничного строку сплати податку.

Питання

Наявність процедур адміністративного і судового оскарження рішень органів доходів і зборів закріплена в ст. 56 Податкового кодексу України. Обидві процедури оскарження є взаємозв’язаними, але в той же час самостійними. Цей факт позитивно впливає на права платника податків. Платник податків має право оскаржити рішення органів доходів і зборів в адміністративному і/або судовому порядку.

Процедура адміністративного оскарження рішень органів доходів і зборів вважається досудовим порядком врегулювання суперечки, яка за цією категорією суперечок необов’язкова. Тобто платник податків має право оскаржити рішення органу доходів і зборів в адміністративному порядку, що не позбавляє його права на судове оскарження цього рішення.

В той же час платник податків має право без застосування процедури адміністративного оскарження рішення органу доходів і зборів відразу звернутися безпосередньо до суду з позовною заявою про визнання такого рішення недійсним. Початок же процедури судового оскарження рішення податкового органу не дозволяє платникові податків оскаржити це рішення в адміністративному порядку.
Оскарження рішень органів доходів і зборів в адміністративному порядку

Процедура адміністративного оскарження рішень органів податків і зборів встановлена ст. 56 Податкового кодексу України і Порядком оформлення і подання скарг платниками податків і їх розгляду органами податків і зборів, затвердженим Наказом Міністерства доходів і зборів України від 25.12.2013г. № 848.

Платник податків має право оскаржити рішення органу доходів і зборів у відповідному органі доходів і зборів вищого рівня. Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються у відповідні органи доходів і зборів областей, АР Крим, м. Києва, м. Севастополя, міжрегіональні органи доходів і зборів. Скарги на рішення органів доходів і зборів областей, АР Крим, м. Києва, м. Севастополя, міжрегіональних органів доходів і зборів подаються до Міністерства доходів і зборів України.
Підставами для оскарження рішення органу доходів і зборів є:

неправильне, на думку платника податків, визначення органом доходів і зборів суми грошового зобов’язання;

прийняття органом доходів і зборів рішення, що суперечить, на думку платника податків, чинному законодавству України;

прийняття органом доходів і зборів рішення, яке, на думку платника податків, виходить за рамки повноважень такого органу.

Не підлягають адміністративному оскарженню:

грошові зобов’язання, які визначені платником податків самостійно;

рішення органів доходів і зборів, оскаржені платником податків в судовому порядку.

Термін оскарження рішення органу доходів і зборів в адміністративному порядку складає десять календарних днів, які настають за днем отримання платником податків відповідного податкового повідомлення-рішення або іншого рішення органу доходів і зборів.
Якщо орган доходів і зборів самостійно визначає грошове зобов’язання з причин, не пов’язаних з порушенням податкового законодавства, термін адміністративного оскарження такого рішення складає тридцять календарних днів, які настають з дня отримання податкового повідомлення-рішення/рішення органу доходів і зборів.

Зазначений тридцятиденний термін поширюється у тому числі на:

суми грошових зобов’язань по платі на землю і/або податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, налічених органами доходів і зборів фізичним особам;

рішення про розподіл між платниками податків суми грошових зобов’язань або податкового боргу, які виникають внаслідок реорганізації;

рішення про погашення грошових зобов’язань або податкового боргу, забезпечених податковою запорукою, до проведення реорганізації;

рішення про встановлення солідарної відповідальності за оплату податкових зобов’язань реорганизуемого платника податків на усіх осіб, утворених в процесі реорганізації, слідством чого являється застосування режиму податкової запоруки для усього майна таких осіб;

рішення про поширення на майно платника податків податкової запоруки, яка утворюється шляхом злиття інших платників податків, якщо один або більше з них мали грошові зобов’язання або податковий борг, забезпечений податковою запорукою.

Коли останній день терміну адміністративного оскарження випадає на вихідний або святковий день, останнім днем терміну вважається перший робочий день, який настає після вихідного або святкового дня. Термін адміністративного оскарження податкового повідомлення рішення/рішення органу доходів і зборів може бути продовжений у випадках, передбачених Податковим кодексом України (п. 102. 6 ст. 102). Днем подання скарги вважається день фактичного отримання такої скарги податковим органом.

Відмова в прийнятті скарги платника податків забороняється. Реєстрація скарги робиться в день її отримання органом доходів і зборів. У разі відправки скарги поштою – дата отримання відповідного поштового відправлення відділенням поштового зв’язку, який вказаний в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

У разі порушення платником податків термінів подання скарги такі скарги не розглядаються і повертаються платникові податків з обов’язковою вказівкою причини повернення.

Скарга подається у письмовій формі. Скарга підписується особою, яка її подає, або її представником. У разі підписання скарги представником до скарги додається документ (його належно завірена копія), який підтверджує повноваження представника відповідно до вимог чинного законодавства України.

У скарзі повинна міститися наступна інформація:

найменування платника податків, його місцезнаходження, податкова адреса для юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові і місце проживання для фізичної особи;

найменування органу доходів і зборів, яким прийнято рішення, що оскаржується, дату і номер рішення, найменування і суму податку, збору і/або штрафної (фінансовою) санкції;

підстави, на яких оскаржується рішення, обставини справи, які, на думку платника податків, неправильно встановлені органом доходів і зборів або не встановлені взагалі;

обґрунтування незгоди платника податків з рішенням органу доходів і зборів з посилання на відповідні норми чинного законодавства України;

суть вимог і клопотань платника податків;

відомості про повідомлення або неповідомлення органу доходів і зборів про подання скарги органу доходів і зборів вищого рівня;

відомості про подання або неподання позовної заяви до суду;

адреса, на яку слід відправляти рішення, прийняте за результатами розгляду скарги;

перелік документів, які додаються до скарги.

До скарги можуть додаватися належним чином завірені копії документів, розрахунки і/або інші докази, які підтверджують позицію платника податків.

Одночасно з поданням скарги органу доходів і зборів вищого рівня платник податків зобов’язаний письмово повідомити про це орган доходів і зборів, що здійснив відповідне нарахування/що прийняв відповідне рішення.

Скарга, яка подана у встановлені терміни, призупиняє виконання платником податків грошових зобов’язань, визначених в податковому повідомленні-рішенні/рішенні органу доходів і зборів, з дня подання скарги до закінчення процедури адміністративного оскарження. Упродовж зазначеного терміну відповідні податкові вимоги не надсилаються, а сума грошового зобов’язання вважається не погодженою.

Особа, що подала скаргу в орган доходів і зборів, має право:

особисто викласти свої аргументи особі, яка перевіряє скаргу, і брати участь в перевірці поданої скарги;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх витребуванні органом доходів і зборів, що розглядає скаргу;

користуватися послугами адвоката або представника;

отримувати рішення за результатами розгляду скарги;

усно або письмово вимагати дотримуватися таємниці розгляду скарги.

Громадянин має право бути присутнім при розгляді скарги.

Платник податків має право відкликати подану їм скаргу (повністю або в окремій її частині) у будь-який час до ухвалення рішення за результатами розгляду скарги. Відгук скарги робиться за письмовою заявою.

Орган доходів і зборів, що розглядає скаргу платника податків, упродовж двадцяти календарних днів, що йдуть за днем отримання скарги, зобов’язаний прийняти мотивоване рішення і відправити його платникові податків на вказану в скарзі адресу поштою з повідомленням про вручення або вручити під розписку. Керівник органу доходів і зборів, його заступник, інша уповноважена особа може продовжити термін розгляду скарги платника податків, але не більше ніж до шістдесяти календарних днів.

Про таке продовження платник податків повідомляється письмово до закінчення двадцяти календарних днів, що йдуть за днем отримання скарги органом доходів і зборів. У випадку якщо мотивоване рішення за скаргою не спрямовується платникові податків упродовж вищезгаданих термінів розгляду скарги, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, що йде за днем закінчення таких термінів.

Скарга також вважається повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника органу доходів і зборів, його заступника, іншої уповноваженої особи не було відправлено платникові податків до закінчення двадцяти календарних днів, що йдуть за днем отримання скарги податковим органом.

За результатами розгляду скарги орган доходів і зборів приймає одне з таких рішень:

повністю задовольняє скаргу платника податків і відміняє рішення органу доходів і зборів, що оскаржується;

частково задовольняє скаргу платника податків і в окремій частині відміняє рішення органу доходів і зборів, що оскаржується;

залишає скаргу без задоволення, а рішення органу доходів і зборів, що оскаржується, – без змін.

При ухваленні цих рішень орган доходів і зборів має право зменшити/збільшити суму грошового зобов’язання або податкового боргу, суми бюджетного відшкодування і/або відокремленого значення об’єкту оподаткування податком на прибуток або відокремленого значення суми податку на додану вартість платника податків.

У випадку якщо орган доходів і зборів, що розглядав скаргу платника податків, приймає рішення про повне і/або часткове незадоволення такої скарги платника податків, такий платник податків має право упродовж десяти календарних днів, що йдуть за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, звернутися із скаргою в орган доходів і зборів вищого рівня.
Рішення Міністерства доходів і зборів України, прийняте за результатами розгляду скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскарженим в судовому порядку.

Не розглядаються повторні скарги до одного і того ж органа доходів і зборів від однієї і тієї ж особи з одного і того ж питання, якщо первинна скарга була задоволена по суті.

Необхідно звернути увагу, що під час оскарження рішень органів доходів і зборів в адміністративному порядку обов’язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене органом доходів і зборів, і/або будь-яке інше рішення органу доходів і зборів є правомірним, покладається на орган доходів і зборів, що здійснив відповідне нарахування/прийняв відповідне рішення.

Процедура адміністративного оскарження закінчується:

в день, що йде за останнім днем терміну, передбаченим для оскарження податкового повідомлення-рішення/рішення органу доходів і зборів, у випадку якщо платником податків не була подана скарга в такий термін;

днем отримання платником податків рішення відповідного органу доходів і зборів про повне задоволення скарги;

днем отримання платником податків рішення Міністерства доходів і зборів України;

днем звернення платника податків в орган доходів і зборів із заяви про відстрочення, розстрочку грошових зобов’язань, які оскаржуються.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов’язання платника податків.

Оскарження рішень органів доходів і зборів в судовому порядку

Рішення органу доходів і зборів, що оскаржується в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком врегулювання суперечки.

У разі звернення платника податків до суду з позовною заявою про визнання недійсним рішення органу доходів і зборів, грошове зобов’язання вважається неузгодженим з дня такого звернення до дня вступу рішення суду в законну силу.

Відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення/інше рішення органу доходів і зборів у будь-який момент після отримання такого рішення з урахуванням термінів давності, вказаних в ст. 102 Податкові кодекси України. Відповідно до ст. 102 Податкові кодекси України термін давності складає 1095 днів.

Тобто, платник податків має право оскаржити податкове повідомлення-рішення/інше рішення органу доходів і зборів впродовж 1095 днів з моменту отримання такого рішення. В той же час, відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви до суду проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення органу доходів і зборів про нарахування грошового зобов’язання упродовж місяця, який настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження. Таким чином, ми маємо дві норми, які абсолютно по-різному регулюють одні й ті ж правовідносини.

Дану колізію вирішив Вищий адміністративний суд України в своїх листах від 10.02.2011г. № 203/11/13-11, від 05.07.2011г. № 945/11/13-11. Виходячи з п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України (відповідно до якого у разі якщо норма Податкового кодексу України, норми різних нормативно-правових актів чи норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать один одному або допускають неоднозначне тлумачення прав і обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого можливо прийняти рішення як на користь платника податків, так і на користь контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків), Вищий адміністративний суд України вважає, що строк звернення до суду платника податків про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення/іншого рішення органу доходів і зборів складає 1095 днів. У разі якщо проводилася процедура адміністративного оскарження, строк звернення до суду продовжується на строк, що фактично пройшов з дня звернення платника податків із скаргою до податкового органу до закінчення процедури адміністративного оскарження.

Звертаємо увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб’єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Тобто, в справах про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень/інших рішень органів доходів і зборів саме орган доходів і зборів, рішення якого оскаржується, повинен доводити правомірність свого рішення.

Детально процедура оскарження рішень органів доходів і зборів у судовому порядку врегульована Кодексом адміністративного судочинства України.

Таким чином:
Платник податків має право оскаржити рішення органів доходів і зборів в адміністративному та / або судовому порядку.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком врегулювання спору. Оскарження рішення органу доходів і зборів в адміністративному порядку не позбавляє платника податків права на судове оскарження такого рішення.

Рішення органу доходів і зборів, що оскаржується в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Питання

Загальні правила щодо обліку платників податків

Порядок обліку платників податків визначено главою 6 Податкового кодексу та Порядком № 1588.

Облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на Міндоходів України.

Взяттю на облік або реєстрації в ДПІ підлягають усі платники податків.

Взяття на облік в ДПІ юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

З метою здійснення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Взяття на облік платників податків — юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, визначених Податковим кодексом, коли органами реєстрації є податкові органи або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.

Взяття на облік за основним місцем обліку юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та фізичних осіб — підприємців

Взяття на облік платників податків здійснюється за принципом організаційної єдності реєстраційних процедур, що проводяться державними реєстраторами, та процедур взяття на облік платників податків, що забезпечуються податковими органами. Ці органи здійснюють обмін відомостями (повідомленнями) про здійснення дій з державної реєстрації та взяття на облік (зняття з обліку) юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців у порядку взаємодії з державними реєстраторами та Єдиним державним реєстром, визначеному наказом № 1771/5/1253.

Взяття на облік за основним місцем обліку юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та фізичних осіб — підприємців як платників податків і зборів здійснюється після внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру згідно із Законом № 755.

Підставою для взяття на облік за основним місцем обліку в ДПІ є надходження до нього:

відомостей з Єдиного державного реєстру або з відповідної реєстраційної картки про проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи — підприємця;

відомостей з Єдиного державного реєстру або відповідного повідомлення державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця;

повідомлення державного реєстратора або відомостей з Єдиного державного реєстру про створення відокремленого підрозділу юридичної особи.

Дані про взяття на облік юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, та фізичних осіб — підприємців як платників податків і зборів передаються до Єдиного державного реєстру у день взяття їх на облік за основним місцем обліку.

Взяття на облік платників податків підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) юридичним особам, відокремленим підрозділам юридичних осіб і фізичним особам — підприємцям у порядку, встановленому Законом № 755.

Зазначену виписку як документ, що підтверджує державну реєстрацію суб'єкта господарювання та взяття його на облік в ДПІ, органах державної статистики та Пенсійного фонду України, запроваджено з 17.12.2012 р. Виписка видається державним реєстратором безкоштовно та використовується суб'єктом господарювання при відкритті рахунків у банку для підтвердження взяття його на облік у відповідних органах.

Взяття на облік за основним місцем обліку відокремлених підрозділів іноземних компаній, організацій

Підставою для взяття на облік відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, є належна акредитація (реєстрація, легалізація) такого підрозділу на території України згідно із законом.

Постійне представництво — постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема:

місце управління;

філія;

офіс;

фабрика;

майстерня;

установка або споруда для розвідки природних ресурсів;

шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів;

склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

Представництвом іноземної компанії, організації є відокремлений підрозділ іноземної компанії, організації, який здійснює представництво і захист інтересів такої юридичної особи, не здійснює господарської діяльності в Україні та не підпадає під визначення постійного представництва згідно з пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу.

Для взяття на облік постійні представництва нерезидентів і представництва іноземних юридичних осіб зобов'язані звернутися протягом 10 календарних днів з дня їх державної реєстрації (акредитації, легалізації) в установленому порядку до ДПІ за своїм місцезнаходженням.

Зокрема, представництво іноземної компанії або постійне представництво для взяття на облік подає до ДПІ за своїм місцезнаходженням такі документи:

представництво — заяву за формою № 1-ОПП (для юридичних осіб і відокремлених підрозділів);

постійне представництво — заяву про реєстрацію постійного представництва нерезидента як платника податку на прибуток за формою № 1-РПП;

копію документа, що підтверджує присвоєння коду ЄДРПОУ;

копію документа про реєстрацію, легалізацію, акредитацію, створення тощо.

Документом про акредитацію (реєстрацію, легалізацію) відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації на території України є:

свідоцтво про реєстрацію представництва, видане центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, — для представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України, на яких поширюється дія Закону № 959;

свідоцтво про реєстрацію структурного осередку громадської (неурядової) організації іноземної держави в Україні, видане Державною реєстраційною службою України, — для філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних держав в Україні;

банківська ліцензія — для філій іноземних банків;

погоджене, прошите, засвідчене на звороті відбитком печатки Секретаріату Правління Нацбанку України положення про представництво іноземного банку, титульна сторінка якого засвідчена підписом заступника Голови і відбитком печатки Нацбанку України, — для представництв іноземних банків (до ДПІ подається копія титульної сторінки положення із пред'явленням оригіналу);

документ, виданий уповноваженим органом державної влади України, що засвідчує реєстрацію, акредитацію, створення, отримання згоди, дозволу тощо на функціонування відокремленого підрозділу нерезидента на території України, — для інших відокремлених підрозділів нерезидентів.

Після взяття на облік як платників податків і зборів відокремленим підрозділам іноземних компаній, організацій податковим органом надсилається (видається) довідка про взяття на облік платника податків за формою № 4-ОПП.

У цій довідці для постійного представництва нерезидента, включеного до реєстру платників податків — нерезидентів з ознакою платника податку на прибуток, після рядка «(найменування та код органу державної податкової служби)» зазначається «як постійне представництво нерезидента».

Взяття на облік договорів управління майном і договорів про спільну діяльність

На обліку в податкових органах перебувають договори управління майном і договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами, визначені Податковим кодексом.

Не обліковуються договори управління майном, визначені у пп. 153.13.10 п. 153.13 ст. 153 або у другому реченні абзацу другого пп. 5 п. 180.1 ст. 180 Податкового кодексу, а саме: за якими здійснюється управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону.

Взяття на облік договорів управління майном і договорів про спільну діяльність здійснюється шляхом додаткового взяття на облік як платника податків відповідного управителя майна або уповноваженої особи.

Уповноважена особа — учасник договору (контракту) про спільну діяльність (юридична особа, зареєстрована в Україні відповідно до Закону № 755, або її відокремлений підрозділ), який є платником податку на прибуток і уповноважений вести облік результатів спільної діяльності іншими сторонами згідно з умовами договору (контракту) про спільну діяльність.

Управитель майна — юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності та платником податку на прибуток і веде окремо від власного облік доходів і витрат від управління майном, що отримано ним в управління за договорами управління майном.

Для взяття на облік договору про спільну діяльність уповноважена особа зобов'язана протягом 10 календарних днів після реєстрації договору або після набрання ним чинності подати до ДПІ за своїм основним місцем обліку такі документи:

заяву за формою № 1-ОПП;

завірену копію договору (контракту) про спільну діяльність.

До цих документів додаються:

інформаційна картка договору з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію договору, якщо до складу учасників договору про спільну діяльність входить іноземний інвестор;

копії документів, які підтверджують погодження договору уповноваженим органом управління відповідно до законодавства, засвідчені в установленому законодавством порядку, якщо договором передбачено використання нерухомого майна державної власності, що перебуває у господарському віданні чи оперативному управлінні учасника договору про спільну діяльність;

копії ліцензій та дозволів на провадження відповідних видів господарської діяльності учасників договору, отримання яких передбачено законодавством.

Взяття на облік договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності за участю іноземного інвестора здійснюється після державної реєстрації договору (контракту) Міністерством економіки АР Крим, обласними, Київським або Севастопольським міським управліннями зовнішніх економічних зв'язків згідно з Положенням № 112.

Не обліковуються договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені п. 153.14 ст. 153 Податкового кодексу. Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку в податкових органах і виконує обов'язки платника податків самостійно.

Для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності.

Для взяття на облік договору управління майном управитель майна подає до ДПІ за своїм основним місцем обліку такі документи:

заяву за формою № 1-ОПП;

копію договору управління майном;

копію витягу з Державного реєстру правочинів, яким засвідчується державна реєстрація договору управління нерухомим майном, якщо предметом договору управління майном є нерухоме майно. У цьому разі договір управління майном слід нотаріально посвідчити.

Взяття на облік фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність

Взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності, здійснюється за місцем постійного проживання такої особи.

Для взяття на облік така фізична особа, у строк 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності, зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу такі документи:

заяву за формою № 5-ОПП;

копію реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності, якщо заявник є приватним нотаріусом;

копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, якщо заявник є адвокатом, який займається адвокатською діяльністю індивідуально;

копію свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, виданого Центральною експертно-кваліфікаційною комісією при Мін'юсті України за формою, що відповідає додатку 7 до Положення № 86/5, якщо заявником є судовий експерт, який не є працівником державної спеціалізованої установи та отримав право самостійно здійснювати судово-експертну діяльність;

копію свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого структурним підрозділом Мін'юсту України, який забезпечує реалізацію повноважень державного органу з питань банкрутства, якщо заявником є арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор).

При поданні пред'являється оригінал зазначених документів.

Податкові органи відмовляють в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у таких випадках:

наявність обмежень на провадження незалежної професійної діяльності, встановлених законодавством;

подання документів за неналежним місцем обліку;

документи не відповідають установленим вимогам, подані не в повному обсязі або зазначені в різних документах відомості є взаємно невідповідними;

фізичну особу вже взято на облік як самозайняту особу;

неподання для реєстрації особою, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

Після усунення причин, що були підставою для відмови у взятті на облік такої самозайнятої особи, фізична особа може повторно подати документи для взяття на облік.

Після взяття на облік фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, надсилається (видається) довідка про взяття на облік за формою № 4-ОПП, у якій перед прізвищем, ім'ям та по батькові такої особи обов'язково зазначається вид професійної діяльності, наприклад «приватний нотаріус», «адвокат» тощо.

Якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому здійснює незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується в органах ДПС як фізична особа — підприємець з ознакою того, що здійснює незалежну професійну діяльність.

У такому випадку фізична особа зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до ДПІ за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою «Зміни» та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності.