Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Нижньоновгородський період у творчості Шевченка






Перебуваючи у Нижньому Новгороді, Шевченко також написав «Неофіти», «Юродивий», закінчив повість «Прогулка с удовольствием и не без морали».Він також переписує і впорядковує твори, написані в засланні, сподіваючись принаймні частину з них надрукувати. Продовжує цю роботу і повернувшись до Петербурга, де починає процес видання збірки «Поезія Т.Шевченка. Том перший».

Повертаючись із заслання, Шевченко, природно, мусив усебічно обдумувати своє життя і – довгою дорогою – мав для цього час. Цьому присвячений «Щоденник» та місця в рос.повістях. Свого роду підсумок прожитого вилився у трьох поезіях, записаних одного дня 9 лютого 1858 року – в Нижньому новгороді. Це – «Доля», «Муза» і «Слава». У них – немовби вербальний автопортрет поета. Не випадковий і вибір об’єктів рефлексій, і їх коспозиція. Кожен із них – це Шевченкове alter ego, друге «Я», в різних вимірах. Звідси – напружена діалогічність розмови, її емоційна динаміка і неофіційність, фамільярністьзгірклої душі – все це відмінне від звиклих урочистих звертань до сакральних Долі, Музи і Слави. В Шевченка вони навпаки приземлені, хоча і в цій приземленості зберігають божественність.

Міфологема Долі коріниться в народному уявленні про ту невідчепну силу, яка то опікується людиною, то переслідує її. Шевченко перейняв з фольклору те, що та сила постає в ньому в безлічі невловних облич, широкому спектрі емоційних ставлень до неї та тональності розмови із нею. Проте в Шевченка чіткіше висвітлений активізм щодо власної долі. Шевченкова доля майже ніколи не викликає фатальної покори. Це можна пояснити хіба дією тих таємничих сил внутрішньої обдарованості, які від раннього дитинства незупинно штовхали Тараса до пізнання світу і самого себе. Він не ждав долі, а шукав її – підсвідомо, але вперто. Звідси і щасливі випадки в його житті, і ті, що скрізь біду зрештую виводили його на добру дорогу. Це було одне обличчя Долі, якій він сумливо дякує, але вона мала ще інше, чуже обличчя і несла ті трагічні випадковості, за якими стояли жорстокі обставини часу. Проте Шевченко не докоряє Долі, а лише легенько нагадує: «А ти збрехала. Які з нас люди?» Він прощає свою Долю.

Інший тон – у розмові з Музою. Вона не посестра, а божественна покровителька, вона не веде за руку, а пеленає, колихає і «чари діє» «на могилі серед поля» (а це ж центральний топос Шевченківської поезії: могила як запечатана скарбниця національної пам’яті, поле – як простір історичної дії). Але і до неї Шевченко звертається з ніжністю, яка розтоплює всі бар᾽ єри, церемоніальні канони і формальності – як і до своїх вічних співрозмовниць – дівчат. І холодна божественна Муза класицистів стає щирою, рідною, по-материнському і водночас по-дівочому люблячою істотою, стає частиною краси і благодаті світу.

О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала.
Мене ти всюди доглядала.
В степу, безлюдному степу,

В далекій неволі,
Ти сіяла, пишалася,
Як квіточка в полі!
Із казарми нечистої
Чистою, святою
Пташечкою вилетіла
І понадо мною
Полинула, заспівала
Ти, золотокрила...
Мов живущою водою
Душу окропила.

Така «любов» пояснюється тим, що саме Муза давала Шевченкові сили творити у найскутніші часи його життя – на засланні. Завдяки їй він зміг пережити фізичні та моральні випробування, і не тільки пережив, а й творив, зберігши душевну снагу. За це він і дякує Музі у своїй поезії і просить її заступництва і надалі.

Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене. Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною і учи,
Учи неложними устами
Сказати правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
А як умру, моя святая!

Моя ти мамо! положи
Свого ти сина в домовину
І хоть єдиную сльозину
В очах безсмертних покажи.

Третій вірш триптиха – «Слава». Мотив Слави у Шевченковій поезії багатий і різноаспектний. Тут його розроблено в стилі своєрідного ліричного бурлеску – як принципове протистояння і «академічній» традиції урочистості, парадної мови про Славу як мало не верховну санкцію на безсмертя. Слава стає не то заручницею, не то служницею влади, великих злочинів. Поетові набрид церемоніальний тон у розмові з такою неоднозначною особою, тому він звертається до неї, як до «шинкарки», «перекупки п᾽ яної», проте не гидує нею, а ніби піддразнює по-братськи, адже «...я таки й досі За тобою чимчикую.» Тобто, йдеться про амбівалентність (різнозначимість) Слави: вона своя в недоброму товаристві, вона забруднена і продажна, але в неї є інша іпостась, що не піддається ніякому брудові й несе правдиву винагороду. Шевченко не просить в неї, щоб вона несла його на своїх крилах, йому вистачить «під крилом твоїм любенько В холодку заснути».

Поема " Неофіти" є політичною алегорією. Поет бере тему з римської історії. Оповідає про переслідування християн за Нерона, одначе під Нероном розуміє всіх тиранів, що давлять усякі прояви вільної думки. Після пояснення генези поеми Шевченко звертається до Матері Божої та прохає її допомогти йому описати терпіння одної матері.

Далі оповідає Шевченко, як молодий римський патрицій Алкід гуляє з веселим товариством у гаю біля Агшієвого шляху. Надходить св. Петро і благословляє веселу оргію. Проповідь апостола зворушує Алкіда. Він покидає товариство, матір і стає визнавцем нової релігії. Разом з іншими неофітами дістається в неволю. Його відводять до Сиракузів " в підземні страшні узи". Алкідова мати шукає скрізь сина. Вкінці знаходить його в Сиракузах, але її не хотять до сина пустити. Тим часом у Римі патриції видумали нове свято й проголосили Нерона богом. На це свято приводять із Сиракузів неофітів. Алкідова мати бачить сина, який пливе на галері, і чує, як співає він псалом про прощення ворогам. Потім бачить вона, як мучать у Колізеї християн, бачить, як дикий леопард кидається на її сина, і з розпуки б'є головою о мур. У пізню ніч стрічає сірооких скифів, що вивозять тіла мучеників із цирку і кидають у Тибр на поживу рибам для цісарського столу. І тоді замість прокльону несеться з її наболілих грудей перша молитва до Христа.

Провідною в " Неофітах" є думка, що хоч людина гине за ідею, сама ідея одержує перемогу. Через жертву молодого покоління стає вона близькою старшому поколінню. Крім того, проводить Шевченко в " Неофітах" також ідею прощення ворогам. Ідеал любові матері (подібно до поеми " Марія") є такий високий, що рівного йому не знаходить Франко в усій світовій літературі.

У творі «Юродивий» Шевченко звертає увагу на те, що не тільки цар винен у стражданнях народу, але і його прислужники, жандарми та воєначальники, які часто виявляють надзвичайну, нелюдську жорстокість. Але чи тільки вони винні? Ні. Відомо, що бездіяльність за певних умов також може бути розцінена як злочин. Саме як моральний злочин проти самих себе, проти своєї нації розцінює Т. Шевченко байдужу поведінку деяких людей, які стоять осторонь трагедії народу, нібито й не стаючи ні на чий бік у цій запеклій боротьбі. Напевне, в цей час Кобзар вже не міг витримувати несправедливості суспільного ладу. Вкрай обурений брехнею та кривдою, що панують навколо, Т. Шевченко кидає прямі заклики вбити царя.

У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» Шевченко продовжує розробляти тему морального виродження представників пануючої верстви, а також тему кріпака-інтелігента. У творі певною мірою використано жанр «подорожнього нарису». У подорожніх нотатках художника Дармограя, в особі якого легко розпізнається сам автор, Шевченко розповідає життєві історії героїв і водночас у численних публіцистичних та ліричних відступах розкриває свої суспільні погляди, педагогічні ідеї, знайомить читача зі своїми літературними та мистецькими уподобаннями. У сюжеті повісті важливу роль відіграє мемуарний елемент — спогади про другу подорож Україною, роки навчання в Академії мистецтв та ін.

Сюжет твору розгортається у двох планах: розпусне життя ротмістра Курнатовського, історія його одруження з кріпачкою Оленою та історія матроса Обеременка — учасника оборони Севастополя, який замість пропонованої нагороди за хоробрість просить звільнити сестру з кріпацтва (дійсний факт, про який Шевченко прочитав у першому номері «Морского сборника» за 1855 р.).

У повісті Шевченко знову зосереджується на проблемі формування людської особистості, наголошує на вирішальному впливі на формування характеру людини навколишнього середовища.

У другій частині твору, де, за словами Шевченка, «резче обозначилась общая идея рассказа», введено мотив морального переродження поміщика Курнатовського внаслідок одруження з дівчиною-кріпачкою, а також спілкування з її братом-матросом Обеременком та заможними хуторянами: лікарем Степаном Йосиповичем Прехтелем та його дружиною — носіями позитивного ідеалу автора.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.