Поема «Кавказ».

Одним з найяскравіших, найпристрасніших творів великого українського поета є поема «Кавказ». Хоч там і не йдеться про нашу Батьківщину, проте ми, проймаючись болем кавказьких народів, щиро бажаючи їм перемогти лютого ворога — самодержавну Росію, замислюємося також і про долю рідного народу, про його боротьбу за власну свободу. Поет заповідав своїм співвітчизникам ніколи не миритися з неправдою і насильством, тому щиро вітав незламність і мужність горців, які зі зброєю в руках виступили проти царизму і протягом багатьох років мужньо боролися за волю.

Однією з “родових” прикмет кавказьких воєн Росії було (і є) те, що кожна з них закінчувалася остаточною перемогою імперії — з тим, щоб невдовзі розпочатися знов.
Мало яка імперія у світовій історії відзначалася таким благородством мотивів, як Російська. Ф.
Одним із принципів російського визволительства було відсепаровування покірних (“мирних”) від непокірних (“немирних”). До перших застосовувалося “ласкательство” (улюблений вираз Катерини II), з другими ж була тільки війна на винищення. Така політика давала бажані для царизму результати. В кавказьких війнах по боці росіян брало участь чимало офіцерів тубільного походження; деякі з них “відзначалися” не згірш за найбільших катів Кавказу.

У всякому разі, Шевченків “Кавказ” засвідчив адекватне уявлення поета про все, що діялося. Причому це було не тільки, сказати б, принципове знання на рівні цілісного образомислення природи російського царату — але й знання на конкретному інформаційному рівні: вражає історична точність, майже документальність багатьох подробиць колоніального дійства як його подав Шевченко.
“Кавказ” присвячено пам’яті Якова де Бальмена. Цей добрий Шевченків приятель, ілюстратор рукописного “Кобзаря” 1844 року, — відома постать у його життєписі. І глибоко емоційний особистий мотив, викликаний звісткою про його смерть у складі російського експедиційного корпусу на Кавказі, надав політичній інвективі чуттєвої вибуховості; але в свою чергу він, цей особистий мотив — що дуже характерно для Шевченка взагалі, — прийняв на себе потужний заряд ширших рефлексій та пристрастей національно-історичного й універсально-гуманістичного масштабу.
Безпосередній біль утрати доброго друга роз’ятрюється усвідомленням неправедності цієї смерті — по суті невільницької, за несправедливу, чужу, розбійну справу. І тут починає звучати один із дражливих обертонів трагічної теми української долі: приреченість на служіння ворогові, приреченість на подвиги в обороні твого ворога, супроти ворогів твого ворога.
Шевченків голос був голосом на захист “малих”, “неісторичних”, “нецивілізованих” народів — у європейській поезії того часу цієї теми як сфери волелюбної думки ще не існувало.
По суті, Шевченко чи не перший так принципово піднявся над рутинним поділом народів на великі й малі, історичні й неісторичні, цивілізовані й нецивілізовані, — і “зняв” цей поділ звертанням до священного права кожного народу влаштовувати своє життя: “воно не прошене, не дане”. Його велике гасло: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля” — мало універсальний характер, і в “Кавказі” також бачимо багату і глибоку варіацію цієї світоглядної істини та цього живого почування.
І не тільки больовий сигнал з одної точки земної кулі, з одного вузла організму людства. Це метафорична картина загального стану світопорядку, хвороби суспільної природи людства. Адже те, що дозволяв собі царизм чинити з народами Кавказу, характеризувало не самий тільки царизм, а й якість людства взагалі. Ось чому Шевченкові оскарження царизму переростають зрештою у моторошні запитання й рахунки до Бога.
Вирування сумнівів, проклять і надій… Але надія — над усе. Віра — над усе. Це щось інше, ніж упевненість у перемозі горців, — для такої впевненості підстав не було і немає. Це побажання-веління горцям і всім “лицарям волі”. Це жадання перемоги добра над злом, це ствердження свободи як призначення людини і людства, це звага обстоювати правду перед Богом. І тут уже не мало значення, що волає Шевченко до Бога християнського про правду нехристиянських народів. Шевченків Бог — Бог усіх, хто хоче правди.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая