Європейське історіописання 9-11 ст.

Період ІХ-ХІ ст. пройшов у Західній Європі разом із завоюванями Карла

Великого і створення імперії Каролінґів, в якій відбулись процеси централізації управління, структуризації феодального суспільства. З погляду цивілізаційного поступу він отримав назву “каролінзького ренесансу”. Об’єднання у складі імперії численних земель і народів відродило ідею утворення Християнської Романської Імперії, в якій би була реалізована універсальна засада співжиття християн за законами віри. Проте різнорідні інтереси багатьох локальних племен і народів, що стояли на різних стадіях розвитку і часто віддавали данину поганським віруванням предків, вступали у суперечність з універсалістськими прагненнями правителів. Вони докладали зусиль аби викорінити поганські культи і поширити християнство. Християнська ідеологія досягла повного розквіту, підпорядкувавши усі сфери культурно-духовного життя.

Історіографія збагатилась у цей час численними анналами, що провадились у багатьох монастирях і капітулах здебільшого невідомими авторами-ченцями. Водночас з’явились нові офіційні придворні аннали, які провадились при королівському дворі в інтересах “увічнення” діянь правлячої династії

Цікавим явищем тогочасної історіографії стали хроніки, які писалися на замовлення не тільки коронованих осіб, але й вельможних чиновників та місцевої знаті; вони свідчили про зростання інтересу до освіти й знань в цілому. Такі хроніки були простими компіляціями з попередніх або сучасних анналів і хронік. Відомими творами такого роду були анонімна “Муассонська хроніка”, “Хроніка Фрекульфа” (автор — єпископ з Лізьє у Нормандії, який написав її на замовлення канцлера короля Людовика Благочестивого як навчальний посібник для спадкоємця престолу — Карла Лисого) і багато інших.

Новим в історіографії стали твори про життя і діяльність видатних людей, написані з метою прославляння їхніх діянь. Найбільш відомим твором біографічного жанру було “Життя Карла Великого”, автором якого був сподвижник монарха Ейнгард (770-840) який, спираючись на власні спогади і документи імператорської бібліотеки ставив за мету утвердити у історії образ мудрого правителя.

Криза імперії Каролінґів у Х ст. відбилась на літературі: тематика, стиль, мова дрібнішали, відступи від теологічного трактування ставали виключенням. Таким виключенням була творчість чотирьох впливових істориків Х ст. У Франції це був канонік церкви у м.Реймс Флодоард (894-966) — автор “Анналів” та “Історії Реймської церкви”, в яких докладно описав драматичні події міжусобиць і війн свого часу, залучивши важливі церковні документи. Близьким до нього був інший чернець з Реймса Рікер (кін.Х-перша пол.ХІ ст.). У творах “Чотири книги історій” і “Аннали”

Рікер виступив на боці Каролінґів проти Оттонів в їхній боротьбі за імператорський престол. Одним з найосвіченіших людей епохи вважався єпископ Кремони Ліутпранд (920-971), який провів бурхливе політичне життя на службі королів Провансу, потім імператора Оттона І, виконував поважні дипломатичні доручення цих монархів, був обізнаний у багатьох політичних баталіях свого часу.

На службі у Оттона він написав велику працю “Антаподозис” (з грецької — “відплата”), у якій описав політичні події, що відбувалися у Франції, Німеччині, Італії, Візантії у ІХ-Х ст. На замовлення Оттона підготував апологетичну “Історію Оттона”. Добре володіючи латиною, однак був найбільш тенденційним і суб’єктивним істориком середньовіччя, зневажливо ставився до всіх європейських народів, окрім германців, називаючи їх “дикунами”, “дурнями”, “боягузами” тощо.

Германський історик Відукінд. Своє життя він провів ченцем Корвейського монастиря, цікавлячись більше світською історією. Його твір “Саксонська історія” (“Res Gestas Saxonicae”) був присвячений описові зіткнення саксів і слов’ян, просування германців на схід. Прославляв саксів як носіїв християнства і цивілізованості на Сході Європи, підводячи під це ідею “богоугодності”.

Анґлійська історична думка розвивалась у цей період поза обсягом ідей“нової Романської імперії християн”. Імперія Каролінґів вже занепадала, коли король Уессексу Альфред Великий (849-899) побудував стабільну, міцну державу анґлів і саксів. У ній народилась оригінальна історична праця “Анґлосаксонські хроніки”, яку за дорученням короля провадили давньоанґлійською мовою.