Історичні погляди Шарля Луї Монтеск’є. президента парламенту у м.Бордо Шарля Луї Монтеск’є де Секонда(1689-1755)

президента парламенту у м.Бордо Шарля Луї Монтеск’є де Секонда (1689-1755). Маючи постійну справу з практичними питаннями політики, Монтеск’єнеодноразово звертався до вивчення минулих політичних взаємин й інститутів. Упраці “Про дух законів” (1748) він порівняв системи правління різних часів, починаючи від давнього Риму, і прийшов до висновку, що всі вони змінюються взалежності від природно-кліматичних умов, традицій та звичаїв націй. Монтеск’є підходив до історії з подвійною міркою: з одногобоку, вона детермінована об’єктивними умовами (а здругого, — законами світового Розуму, який є вищою інстанцією духовності. Вченийвіддавав належне успіхам природничих наук, постулюючи географічне середовище вякості провідного чинника у формуванні суспільних інститутів і національнихтрадицій.

35. Філософська історія французьких просвітників (Руссо, Вольтер, Тюрго)

Вольтер — Марі Франсуа Аруе (1694-1778) у ранніх історичних працях надавав вирішального значення індивідуальному розумові. Пізніше під впливом Лейбніца захопився ідеєю про напередвизначену гармонію руху історії. У підсумку це привело його до переконання про потребу не історії подій, а історії людей — їх звичаїв, взаємин, інститутів. Така історія повинна була на думку вченого вибрати найголовніші і найсуттєвіші прояви людського розуму, котрі провадили до цивілізації. Така історія є розривом з традиційною теологічною і початком справжньої історії — “філософії історії” (так Вольтер назвав свою роботу 1765 р.). Ці положення вчений пропонував покласти у підстави оновлення історичної думки і намагався здійснити його на практиці. Історія у Вольтера була історією всього людства, історією вдосконалення

людського розуму як цілого. З цією метою він одним з перших включив в обрій історії народи Азії, Африки і Америки, відомості про які нагромаджувалися у європейській літературі. Узагальнений виклад філософія історії Вольтера знайшла у праці “Дослід про звичаї та дух народів і про головні історичні події” (1756-1769), яка охопила період від VІІІ до середини ХVІІ ст. Розвиток людства він розглядав в контексті загальної еволюції природи, вищою ланкою якої є людина.

Анн Робером Жаком Тюрґо (1727-1781). Хоча історією він спеціально не займався тим не менше залишив цікаві міркуваннястосовно суспільного прогресу в цілому. (“Послідовні успіхи людського розуму”, Роздуми про всесвітню історію”) Тюрґо обґрунтував ідею поступального розвитку людства, як руху від нижчих до вищих стадій, від “дитинства” до “зрілості”.. Загальний прогрес суспільства пов’язувався з вдосконаленням форм виробничої діяльності: від полювання і збирацтва до скотарства, далі — землеробства, ремесла. Жан-Жака Руссо (1712-1778) історія цікавила передусім з огляду вивчення форм суспільного устрою та виникнення станів, до чого причинився пошук відповіді на питання про походження соціальної нерівності. У праці “Суспільний договір” він спробував дос. виникнення соціальної нерівності. Вчений виходив з того, що первісний стан

людства був “природним” і люди, наближені до природи, не знали ані власності, ані держави, були рівними і вільними. Ріст чисельності населення, вдосконалення знарядь праці і способів господарювання поклали край “золотому віку”, покликали зростання виробництва продуктів і їх нагромадження, а далі — виникнення приватної власності і поділу на бідних і багатих. Відтак з’явилися майнова нерівність та гноблення одних іншими і “природний стан” руйнується. Новий етап розвитку людства є часом несправедливості і гноблення, який продовжується до сучасної авторові епохи. Руссо не вважав прогрес цивілізації абсолютним благом, оскільки він, віддаляв людство від природного стану, приносив із собою занепад моралі, зростання нерівності тощо.