Становлення і розвиток грошової системи україни

Залежно від того, в якій формі функціонують гроші - як товар -загальний еквівалент або міра вартості - розрізняють два види грошових систем:

1) система металевого обігу - коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу (благородні метали) і виконує всі функції грошей, а банкноти розмінюються на метал;

2) система обігу грошових знаків - коли золото та срібло витісняється з обігу нерозмінними на них кредитними грошима.

У свою чергу металеві системи поділяють на: біметалеві й монометалеві.

* Біметалізм - це грошова система, в якій держава законодавчо закріплює роль загального еквівалента за двома металами (золотом і сріблом). Монети з цих металів карбувалися й оберталися на рівних засадах.

Існували три різновиди біметалізму:

> система паралельної валюти, коли співвідношення між золотими і срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно;

> система подвійної валюти, коли співвідношення між золотими і срібними монетами встановлювалось державою залежно від попиту на метал, від економічної і політичної ситуації у країні і світі;

> система " кульгаючої" валюти, за якою один з видів монет карбується у закритому порядку.

Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринкового господарства, бо використання як міри вартості двох металів суперечило суті цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може бути лише один метал.

* Монометалізм - грошова система, за якої, на відміну від біметалізму, роль загального еквівалента закріплено лише за одним валютним металом - золотом чи сріблом. Оскільки за своїми фізичними і вартісними властивостями золото краще пристосоване виконувати цю роль, найпоширенішим був золотий металізм. Проте історія знає випадки існування срібного монометалізму в окремо взятих країнах, наприклад в Індії (1852-1893 рр.), Росії (1843-1852 рр.).

Майже все XIX ст. і початок XX століття золото відігравало провідну роль у міжнародних валютно-кредитних відносинах. Найбільшої ваги золотий стандарт досяг у період 1880-1914 рр.

Золотий монометалізм пройшов декілька стадій розвитку (рис. 4.7.):

> золотомонетний стандарт;

> золотозливковий стандарт;

> золотодевізний стандарт

Золотомонетний стандарт являє собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах і міг бути одержаний в обмін на банкноти.

Після війни деякі країни, які володіли запасами золота - Англія, Франція, Японія, - запропонували золотозливковий стандарт. Вільного карбування монет не існувало, розмір банкнот на золото було обмежено вартістю зливків. В Англії, наприклад, зливок важив 12, 4 кг. Для того, щоб його отримати, необхідно було мати 1700 фунтів стерлінгів. У Франції злиток золота важив 12, 7 кг, на нього можна було обміняти 215 тис. франків.

У країнах які не володіли великими запаси золота (Австралія, Німеччина, Данія, Норвегія та ін.), запровадили систему золото-девізного стандарту. За золотодевізного стандарту банкноти обмінювалися на девізи, тобто на іноземну валюту, яка була розмінна на золото. Таким чином виникла валютна залежність одних країн від інших. Світова економічна криза 1929-1933 рр. призвела до того, що перестали існувати всі форми золотого монометалізму.

З 30-х років розпочалася епоха регульованих грошових систем.

* Регульована грошова система - це система, за якої держава бере на себе зобов 'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків.

Регульовані грошові системи поділяються на кілька видів. Залежно від характеру механізму регулювання пропозиції грошей виділяють системи паперового та кредитного обігу.

Система паперово-грошового обігу може здійснюватися у двох формах:

1. Емісія грошових знаків (казначейських білетів) державним казначейством.

2. Прямого використання кредитної емісії центрального банку для покриття дефіциту державного бюджету. У цьому разі грошові знаки матимуть форму банківських білетів.

Спільним між ними є те, що випуск грошей в обіг, визначається не попитом на гроші, а величиною бюджетного дефіциту. Отже, система паперово-грошового обігу базується на використанні емісії грошей на покриття бюджетного дефіциту. Таким чином, вона є неперспективною і може використовуватися лише як тимчасова, перехідна модель.