Шкіра дитини значно гірше захищає організм від коливань температури навколишнього повітря, впливу сонячних променів, різних травм і

механіч­них пошкоджень, а також від впливу різних бактерій, ніж шкіра дорослої людини. Тому дуже важливо для нормального стану шкіри дитини і її функцій є додержання її чистоти, щоденний догляд за нею та запобігання їхпошкодженням. На поверхні шкіри скупчуються рештки поту, шкірного сала, відмерлі клітини епідермісу, бактерії, пил. Всі ці нашарування забруднюють шкіру, закупорюють отвори сальних - потових залоз. Шкірне сало і органічні рештки поту, розкладаючись, створюють неприємний запах.

На забруд­неній шкірі створюються сприятливі умови для розвитку хвороботворних бактерій, наслідком чого є різні хвороби. Бактерії, а також яйця глистів, що містяться на поверхні шкіри, легко можуть потрапити особливо з шкіри рук, у рот і викликати тяжкі захворювання (дизентерію, черевний тиф, глистяні зараження). Особливо багато хвороботворних бактерій скупчується у складках шкіри. Ось чому так важливо дбати про чистоту шкіри як відкритих її частин, так і прикритих натільною білизною. Щотижня міняти постільну білизну. Необхідно навчити дітей правильно вмиватися. Під час ранкового вмивання спочатку треба мити руки, вмиваючи не тільки кисті рук, але й передпліччя. Потім мити обличчя, шию, вуха. Вмиватися треба з милом, бо однією водою не можна повністю видалити бруд із шкіри. Мило розчиняє жирні кислоти, які скупчуються на поверхні шкіри внаслідок діяльності сальних і потових залоз. Мило також пом’якшує епідерміс і полегшує процес видалення з нього відмерлих тканин. Умиватися треба водою звичайної кімнатної температури. Перед сном треба умиватися і мити ноги теплуватою водою з милом. Руки треба мити завжди перед їдою, після роботи, зокрема, повернувшись додому з школи, а також після відвідування вбиральні. Не рідше одного разу на тиждень діти повинні відвідувати лазню або обмивати все тіло під гарячим душем. Лише гарячою водою з милом і мочалкою або губкою можна повністю очистити шкіру від бруду, пилу, часток злущуваного епідермісу, зайвин шкірного сала, і продуктів розпаду, що виділяються з потом, а також очистити вивідні протоки шкірних залоз. На чистій шкірі мікроби гинуть далеко швидше, ніж на брудній. Миття тіла гаря­чою водою з милом поліпшує кровообіг у шкірі. При цьому підсилюється робота серця і органів дихання, підвищується обмін речовин. Але користуватись гарячою водою для миття тіла більш як два рази на тиждень недоцільно, бо це приводить до надмірного знежирювання шкіри і призводить до їх сухості. За волоссям і нігтями також необхідно старанно доглядати. У волоссі скупчується багато пилу. Змішуючись з потом і шкірним салом, волосся є сприятливим грунтом для розвитку хвороботворних бактерій. У брудному волос­сі легше заводяться паразити (воші).Тому волосся і шкіру на голові необхідно старанно мити гарячою водою з милом не рідше одного разу на тиждень. Дівчаткам, які мають довге волосся, влітку треба мити голову двічі на тиждень. Для миття волосся найкраще користуватись так званою «м’якою водою» (дощовою або річковою), у якій мало вапняних та магнезієвих солей. У м^’якій воді краще милиться мило і легше видаляється бруд із шкіри та волосся. Волосся на голові краще стригти коротко, тоді в ньому менше скуп­чується пилу і його легше мити. Коли є зачіска у хлопчиків або коси у дівчаток, треба щодня їх прочісувати густим гребінцем і акуратно зачісу­вати. Нігті на руках і ногах треба коротко зрізувати і старанно мити, щоб не збирався під ними бруд. Треба боротися з шкідливою звичкою дітей гризти нігті, бо це часто буває причиною зараження глистами та інфекційними хворобами.

Профілактика шкірних захворювань полягає в додержанні елементарних санітарно - гігієнічних правил як у школі, так і за місцем проживання

дітей. Треба ретельно стежити за санітарним станом шкільних і житлових

приміщень, боротися з пилюкою, брудом, звертати увагу на те, щоб шкільні меблі й обладнання мали гладеньку поверхню і не пошкоджували шкіру дитини.

Вчитель повинен постійно вести бесіди з батьками на санітарно-гігієнічні теми. Особливо слід наголошувати, що при найменшій підозрі на заразне шкір­не захворювання дитину негайно потрібно показати лікареві-спеціалістові.

Хвороби шкіри бувають гноячкового й грибкового походження.

Гноячкові хвороби шкіри, або піодерміти, спричинюють стрептококи і стафіло­коки.

Стрептококи звичайно уражають поверхневі частини шкіри, а стафілококи – більш глибокі шари шкіри обличчя і тіла. Всі гноячкові ураження шкіри заразні і можуть передаватися від хворого до здорового. Досить часто в дітей трапляється таке стрептококове захворювання, як заїда в куточках рота, коли з’являються пухирці, що згодом лопаються, утворюючи болючі тріщини, які довго загоюються. Як приклад стафілококового захворювання можна назвати фурункул. Стафілокок, потрапляючи у волосяний мішечок, спричинює його запалення. Проникаючи глибше, він уражає сальну залозу і навколишні тканини. В міру визрівання фурункула біль посилюється, а у хворого підвищується температура. Через скупчення гною стає помітною «головка» фурункула. На місці фурункула, що прорвав, після загоювання залишається рубець. Збудниками грибкових захворювань є мікроскопічні грибки, що паразитують на тілі тварин і людини.

Стригучий лишай – найбільш поширене грибкове захворювання в дітей. На шкірі через 5-7 діб після зараження з’являється невелика кругла пляма рожевого відтінку з яскраво-червоною припухлою облямівкою по краях і білуватими лусками в центрі. Якщо дитина заразилася від хворої людини, то на шкірі з’являються 1-3 плями, а якщо від тварини, то її шкіра вкривається численними малими плямками. Грибки можуть уражувати будь-яку ділянку тіла, в тому числі вкриту волоссям частину голови, нігті. Уражене грибком волосся втрачає блиск, тьмяніє, легко ламається. Місця, уражені стригучим лишаєм, мають вигляд вистрижених (звідси й назва «стригучий лишай»). Під час розчісування ураженої стригучим лишаєм шкіри грибки проникають у нігтьові пластинки. Нігті змінюють свій колір, стають м’якими, легко ламаються і не ростуть. До грибкових захворювань належить також парша. Зараження грибком відбувається як від хворої людини, так і від тварин (мишей, пацюків, собак, котів і ін.). на відміну від стригучого лишая парша залишає стійке облисіння й рубці.

Профілактика грибкових захворювань полягає у забороні користування спільною білизною, спільним одягом, взуттям, чужими гребінцями. Не можна дозволяти дітям гратися з бездомними собаками й котами.

При перших же ознаках шкірних захворювань слід негайно звернутися до лікаря. До дуже поширених шкірних захворювань належить короста. Збудником цієї хвороби є тварина – мікроскопічний коростяний кліщ. Проникаючи в шкіру, він просвердлює ходи. На шляху його просування шкіра вкривається пухирцями, заповненими прозорою рідиною, які дуже сверблять. Такі висипи виникають на ділянках тіла з ніжною шкірою (між пальцями, у ліктьових і підколінних згинах, на грудях). Висипання супроводиться нестерпною сверблячкою, яка посилюється вночі. В розчухи можуть проникати стрептококи і стафілококи. Зараження коростою від хворої людини може відбутися під час рукостискання, при користуванні спільними книгами, зошитами, одним рушником тощо.

6.7.4. Гігієнічні вимоги до одягу та взуття.

В залежності від пори року і кліматичних умов тип одягу дітей змінюється. В холодну, дощову погоду одяг повинен захищати від надмірної втрати тепла, а в жарку, навпаки, не затримувати тепловіддачу. Одяг повинен добре вбирати піт і гази. Шити повсякденний дитячий одяг із шкіряних і прорезинених матеріалів не рекомендовано. Неправильно пошитий одяг також може принести шкоду. Надмірно довгий одяг затрудняє дихання, тепловіддачу, як і тісний затрудняє рухи і робить дітей незграбними. Тісний одяг затрудняє дихання, тепловіддачу, травлення, кровообіг, може сприяти порушенню правильних форм тіла. Дитячу білизну шиють із білих бавовняних або трикотажних тканин. Після прання і висихання білизну необхідно прасувати гарячою праскою – для дезинфекції. Верхні костюми шиють із шерстяних тканин. Шкільна форма для дівчаток із шерстяної «шкільної» тканини в значній мірі відповідає гігієнічним вимогам. Вона забезпечує комфортний стан в опалювальний сезон року під час навчальної роботи при температурі повітря +18 – 21⁰С. Для хлопчиків рекомендовано форму, виготовлену із шерстяного сукна з застосуванням 1% синтетичного волокна. Для літнього дитячого одягу рекомендовано полотняні і легкі бавовняні тканини світлих тонів. Головний убір повинен відповідати кліматичним умовам і порі року. Дитяче взуття повинне бути легким, зручним, мати еластичну підошву, легкий носок і підбор у 2-3см. Тісне, грубо пошите взуття може призвести до зміни форми стопи і ноги дитини, спричинити вростання нігтів, утворення мозолів. Здавлюючи кровоносні судини і спричинюючи застій крові в ногах, тісне взуття в холодну пору року прискорює охолодження їх. Надто вільне взуття так само небажане, бо воно утруднює рух дитини, спричиняє потертості ніг. Для кожного дня не слід рекомендувати гумове чи лаковане взуття, бо воно має погану повітропроникність та гігроскопічність, спричиняє запрілість ніг. Гумові чобітки з прокладеними в них устілками з тканини можна взувати в

порівняно теплу погоду на час прогулянок по вологій землі й траві. В холодну пору дітям краще взувати черевики з калошами. Взуття на гумовій підошві дітям не рекомендується. В теплу пору року зручне для носіння як у приміщенні, так і на прогулянках парусинове і прюнелеве взуття. Воно легке, повітропроникне та гігроскопічне. Взимку на прогулянках слід носити утеплені суконні або шкіряні черевики, а в дуже великі морози – валянки з калошами. Повернувшись з прогулянки, взуття слід обов’язково зняти, очистити від снігу й просушити. Носити тепле взуття, а тим паче валянки, в приміщенні не слід.

6.7.5. Фізіологічні основи загартування повітрям, сонцем, водою.

Загартову­вання — це тренування й удосконалення терморегулювальних ме­ханізмів, тобто підвищення здатності організму швидко пристосо­вуватися до коливань температури та інших кліматичних факто­рів, які змінюються, що виробляє стійкість до несприятливих ме­теорологічних умов. Загартовування є складовою частиною фізич­ного виховання і дуже поширеним оздоровчим заходом, що запо­бігає застудним захворюванням у дітей.

Найкращими і загальнодоступними засобами загартовування є природні фактори: повітря, сонце і вода. Діючи на поверхню шкі­ри, вони тренують судинорухові рефлекси, роблять їх більш швидкими, підвищують ступінь їхньої адекватності конкретним умовам навколишнього середовища. Загартовування активізує ро­боту всіх систем органів, позитивно позначається на рості й роз­витку дітей, на опірності організму інфекційним і застудним захво­рюванням. Загартовані діти звичайно життєрадісні, мають добрий апетит і високу працездатність.

Загартовування повітрям. Дія повітря на організм є найбільш доступним і м'яким засобом загартовування, який можна засто­совувати в усі пори року. Завдяки рухові повітря шкіра дитини зазнає більшого або меншого охолодження. Такі коливання тем­ператури навколишнього середовища, що чергуються, рефлектор­но спричинюють то звуження, то розширення кровоносних судин. Загартовувати повітрям можна в приміщенні з широко відчине­ними вікнами при температурі +18° С, поступово знижуючи її на 1...2° щотижня. Повітряні ванни при температурі +12...+14° С можуть приймати тільки загартовані діти. Тривалість перших по­вітряних ванн не має перевищувати 15 хв., а потім щоденно мож­на збільшувати її на 2...З хв. Восени і взимку, а також у негоду повітряні ванни слід приймати в закритих приміщеннях, в ясну по­году навесні і влітку — тільки на відкритому повітрі. Повітряні процедури доцільно поєднувати з рухливими іграми і гімнастич­ними вправами.

Загальна тривалість перебування дітей на повітрі має стано­вити 3...4 год на добу.

Загартовування сонцем. Сонячні ванни мають великий вплив на життєдіяльність організму, підвищуючи його стійкість проти не­сприятливих умов зовнішнього середовища. Дуже велике значен­ня для нормальної життєдіяльності організму має ультрафіолето­ве проміння, яке вбиває велику кількість хвороботворних мікроорганізмів. Так, черевнотифозні палички гинуть під прямим соняч­ним промінням протягом 45 хвилин.

Внаслідок дії сонячного випромінювання в дітей підвищується обмін речовин, зміцнюється нервова система, знижується кров'я­ний тиск, посилюється потовиділення, поліпшуються процеси кро­вотворення. Діти, які живуть на Крайній Півночі, а також у тем­них приміщеннях, куди рідко потрапляють сонячні промені, більш схильні до застудних та інфекційних захворювань. Приймати сонячні ванни рекомендується з 10 до 12 год дня в середній смузі і з 9 до 11 год — у південних районах при темпе­ратурі повітря в затінку не нижче +20° С...+22⁰ С і не вище +32° С через 1, 5...2 год після їди. Тривалість першої сонячної ван­ни не повинна перевищувати 5 хв. Загальна тривалість сонячних ванн поступово збільшується на 1...2 хв і може бути доведена до 1 години.

Сонячні ванни приймають лежачи на спеціально обладнаних майданчиках з дощаним настилом або на тапчанах. Ногами ди­тина повинна лежати до сонця. На голову їй слід надіти панаму або накинути рушник. Під впливом сонячних променів на тілі з'являється загар, що є наслідком посилення пігментації.

Зловживання сонячними ваннами може спричинити опік шкіри першого, другого, а іноді й четвертого ступеня.

Загартовування водою. Водні процедури — найефективніший засіб загартовування. Вода має більшу теплопровідність, ніж по­вітря (у 28 разів). Тому при стиканні поверхні шкіри з водою в організмі відбуваються глибші зміни, ніж при загартовуванні по­вітрям. Ось чому загартовуватись водою слід дуже обережно. Тривале перебування у воді спричинює застійні явища в судинах, які виявляються в посинінні шкіри, що може зумовити переохо­лодження. Тому загартовування водою ефективне лише при по­ступовому зниженні температури води і постійному збільшенні тривалості водної процедури.

Загартовування водою слід починати в теплу пору року. Спо­чатку температура води має бути не нижчою за +32... + 34° С. Щотижня рекомендується знижувати температуру на 1°, доводячи її поступово до +18°С.

Загартовування водою може бути місцевим і загальним. Місце­ве загартовування — це ножні ванни, вмивання, часткове обтиран­ня. Загальне загартовування буває трьох видів: обтирання, обли­вання, купання.

Обтирання виконують відтиснутою губкою або серветкою у та­кій послідовності: спочатку обтирають верхні кінцівки (від кисті до плеча), потім шию, груди, живіт, спину, сідниці, нижні кінців­ки (від стопи до стегна). Обтираючи кожну частину тіла, слід енергійно розтирати її аж до почервоніння шкіри. Далі тіло силь­но розтирають сухим волохатим рушником або простирадлом.

Обливання роблять під душем або за допомогою поливальни­ці. Голову обливати не слід. Уся процедура має тривати не більш ніж півхвилини, а потім треба енергійно розтерти тіло сухим волохатим рушником до почервоніння шкіри. Якщо після процедури дитину морозить, обливання слід відмінити або почати обливати водою вищої температури.

Купання є найкращим засобом загартовування. Починати ку­пання слід в тиху погоду при температурі повітря не нижчій ніж +25° С і температурі води не нижчій за +20° С. Перші два ку­пання мають бути дуже короткочасними, не більш як 2...З хв, і вже потім можна поступово збільшувати тривалість їх до 20... 25 хв. Купання слід поєднувати з іншими видами загартовування. Звичайно йому передують сонячні ванни.

Позитивних результатів від будь-якої загартовувальної про­цедури можна досягти тільки у разі додержання деяких умов, а саме: поступове збільшення дозування часу і сили дії самих факто­рів, наступність у використанні їх — від слабших до сильніших, систематичне застосування загартовувальних процедур протягом усього життя. Слід, проте, пам'ятати, що при постійному вдаван­ні до тієї самої загартовувальної процедури організм звикає до неї. Тому комплекс загартовувальних процедур треба поєднувати з тривалим перебуванням на свіжому повітрі, з іграми, заняття­ми фізкультурою і спортом. Крім того, слід враховувати індиві­дуальні особливості дітей і проводити процедури відповідно до ре­комендацій лікаря. Важливо виховувати в дітей активне бажан­ня займатись ними. Слід добиватися, щоб дитина мала від них за­доволення.

Проте деяким дітям окремі загартовувальні процедури проти­показані. Так, сонячні ванни протипоказані дуже збудливим дітям і дітям з органічною вадою серця, з порушенням функцій щито­видної залози. Сонячні ванни протипоказані дітям, які перенесли інфекційні або застудні захворювання. Не можна приймати со­нячні ванни натщесерце і відразу після їди, а також перед похо­дами й змаганнями. Купання протипоказані при хронічних

захворюваннях нирок, пороках серця, пропасниці і взагалі при погано­му самопочутті.