Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Методичні поради до вивчення теми. Жоден суб'єкт міжнародної економічної діяльності не може ефективно функціонувати на зовнішньому ринку без вироблення та використання стратегії конкуренції -






 

Жоден суб'єкт міжнародної економічної діяльності не може ефективно функціонувати на зовнішньому ринку без вироблення та використання стратегії конкуренції - моделі його розвитку та за­безпечення життєздатності. Стратегія конкуренції є основою конку­рентної поведінки підприємства і від її правильного вибору залежить ефективність управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства. Ці обставини визначають необхідність і важливість ретельного обґрунтування вибору, процесу розробки та реалізації стратегії міжнародної конкурентоспроможності підприємства.

В економічній літературі не існує загальноприйнятої класифіка­ції стратегій міжнародної конкурентоспроможності підприємства, як і єдиної методології (алгоритму або процедури) їх розробки та реалізації.

За класифікаційною ознакою «організаційний рівень управління» стратегія міжнародної конкурентоспроможності підприємства є ви­дом ділової стратегії, яка підтримує і доповнює стратегію між­народного бізнесу підприємства на корпоративному рівні.

Стратегія міжнародної конкурентоспроможності підприємства не є детальним описом дій, спрямованих на досягнення конкурент­них переваг та забезпечення усталеного функціонування підприєм­ства на зовнішньому ринку, її завданням є формування алгоритму або моделі досягнення конкурентних переваг у релевантній сфері міжнародної економічної діяльності підприємства.

Стратегія міжнародної конкурентоспроможності підприємства спирається на функціональні стратегії, які конкретизують модель формування конкурентних переваг на функціональному рів­ні. Кожна з функціональних стратегій забезпечує свій внесок у реа­лізацію цілей стратегії міжнародної конкурентоспроможності під­приємства.

Будь-яка стратегія міжнародної конкурентоспроможності пе­редбачає досягнення конкурентних переваг підприємства. Звід­си, головною класифікаційною ознакою функціональних стратегій є вид конкурентних переваг, який, у свою чергу, визначається осо­бливостями галузевого ринку.

Першу групу складають галузі первинного сектору економіки, які виробляють виключно стандартизовані продукти – вугілля, пшеницю, мінеральну сировину, метали, шкіру, тканини тощо. Конкурентоспроможність підприємств цієї групи галузей світового ринку визначається їх факторними (ресурсними) пере­вагами - природнокліматичними умовами господарювання, запа­сами корисних копалин у країнах базування та відносною вартістю їх видобутку. Головною рисою стратегій міжнародної конкуренто­спроможності підприємств (галузей) первинних секторів світової економіки є:

– висока чутливість до природних умов ведення бізнесу. Так, різка зміна погодних умов господарювання для продуцентів світового ринку пшениці здатна зумовлювати як високу ре­зультативність їх міжнародного бізнесу, так і катастрофічні наслідки;

– значна залежність рівня конкурентоспроможності підпри­ємств від кон'юнктури інших ринків та валютно-курсової по­літики країн. Так, бум у будівельній галузі провокує зростання попиту на такий мінеральний ресурс як граніт. У той же час сильна національна валюта може зробити експорт цього про­дукту взагалі невигідним.

Аналіз динаміки ресурсно-факторних переваг первинних секто­рів економіки країн свідчить про їх поступову девальвацію та втра­ту підприємствами розвинених країн. Природні та соціальні умови менш розвинених країн зумовлюють порівняно низькі витрати ви­робництва не тільки таких стандартизованих товарів, як пшениця, вугілля, руда, але й таких, як шкіра, метали, тканини.

Отже, міжнародна конкурентоспроможність підприємств пер­шої групи галузей світової економіки забезпечується на основі стратегії ресурсно-факторних переваг.

До другої групи галузей світової економіки відносять­ся капіталомісткі галузі з високим ступенем переробки сировинних ресурсів (машинобудування, автомобілебудування, промислові ви­роби, вироби тривалого споживання), їх визначальними рисами є: олігополістична структура; значна роль інвестицій в оновленні (модифікації) виробів підприємств; ефект масштабу; високий сту­пінь (глибина) переробки, що обумовлює виключну роль технології у формуванні конкурентних переваг підприємств цих галузей. Ці особливості обумовлюють конкурентну поведінку підприємств цієї групи, яка визначається як технологічна конкуренція. Формування та експлуатація технологічних переваг є ключовою характеристи­кою стратегій міжнародної конкурентоспроможності підприємств другої групи.

Третя група галузей світової економіки відноситься до категорії науко- та інформаційноємних. У створюванні радикально нових виробів і швидкому виведенні їх на ринок полягає особливість конкурентної поведінки підприємств таких галузей, як фарма­цевтична, електроніка, інформаційні технології, авіакосмічна.

Визначальними характеристиками стратегічного потенціалу підприємств цих галузей є:

– високий рівень інтелектуальних та інформаційних ресурсів і «пізнавальної мобільності» персоналу;

– високі витрати на НДДКР у генеруванні технологічних інновацій.

Витрати на НДДКР, підготовку та підвищення кваліфікації персоналу є головною передумовою створення і підтримки інновацій­них переваг підприємств третьої групи галузей світової економіки. Процеси глобалізації посилюють значущість позаекономічних чинників міжнародної конкурентоспроможності підприємств – екологічних, соціокультурних, просторових, політичних, етнонаці-ональних, що є головною особливістю стратегії глобальних конку­рентних переваг.

Для реалізації функціональних стратегій міжнародної конку­рентоспроможності підприємства розробляються операційні стра­тегії, які конкретизують методи і засоби формування конкурентних переваг у площині ресурсного забезпечення. До головних операцій­них стратегій відносяться:

– стратегія виробництва;

– стратегія міжнародної маркетингової діяльності;

– стратегія інноваційно-технологічного розвитку;» фінансова стратегія;

– стратегія управління персоналом.

За ознакою «конкурентний підхід» стратегії міжнародної конку­рентоспроможності підприємства поділяються на три види:

1) стратегія низьких витрат;

2) стратегія диференціації;

3) стратегія фокусування.

Залежно від характеру поведінки підприємства на зовнішньому ринку стратегії міжнародної конкурентоспроможності підприєм­ства поділяються на: наступальні (активні); оборонні (пасивні); ко­операційні.

Активні (наступальні) стратегії міжнародної конкурентоспро­можності використовуються, як правило, високодиверсіфікованими компаніями та інноваційно-технологічними лідерами. Пасивні (обо­ронні) стратегії міжнародної конкурентоспроможності характеризу­ються концентрацією та захистом діяльності підприємств у визна­ченому сегменті ринку і виступають у рецептивній (обмеженій) або адаптивній формах забезпечення життєздатності підприємства.

Стратегія міжнародної конкурентоспроможності підприєм­ства – ефективний, але одночасно, складний інструмент управління, її складність зумовлюється системними та стратегічними ха­рактеристиками механізму управління конкурентоспроможністю. За образним вираженням, стратегія міжнародної конкурентоспро­можності підприємства – це не одна нитка, використовуючи яку можна змінити конкурентний статус підприємства, а багатофункці­ональний шнур, сплетений із множини різних ниток (функціональ­них і операційних стратегій).

Потреба в розробці стратегії міжнародної конкурентоспромож­ності підприємства зумовлюється, насамперед, дією зовнішніх чин­ників. Розвиток системи правил і норм регулювання міжнародної торгівлі, технологічні перетворення у внутрішньому та зовнішньому середовищі підприємства, зміни організаційної поведінки конкурен­тів і політики національних профспілок спричиняють виникнення протиріч й зниження ефективності міжнародної економічної ді­яльності підприємства. Обґрунтування моделі-бачення розв'язання цих проблем складає сутність процесу формулювання і розробки стратегії міжнародної конкурентоспроможності підприємства.

Складність розробки стратегії міжнародної конкурентоспро­можності підприємства зумовлюється не тільки неповнотою інфор­мації, високими ризиками і невизначеністю наслідків, пов'язаних із витратами на розвиток стратегічних активів підприємства, а й при­родною реакцією – опору змінам, які руйнують існуючі відносини і структуру управління підприємством.

Формування стратегії міжнародної конкурентоспроможності підприємства вимагає врахування загальносистемних і специфіч­них принципів, до яких відносяться такі:

Принцип системності. Організаційне проектування механізму управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства назується на врахуванні системного походження об'єкта управління І u системних закономірностей, які визначають ефективність і межу Ідійсненності систем. Принцип ринкової орієнтації, який визначає стратегічний кон­текст розвитку активів і топ-характеристик підприємства - згідно з потребами і тенденціями розвитку релевантного зовнішнього ринку.

Ринково-орієнтованим має бути не продукт «технологічного снобізму» підприємства, а виріб, якому «аплодує ринок».

Принцип конвергенції (освоєння передового досвіду досягнення високої конкурентоспроможності) і дивергенції (творчого та селек­тивного використання досвіду з урахуванням конкретних обставин і цілей).

Принцип комплексності – охоплення та інтегрування в єдиний потік різних джерел формування конкурентоспроможності, які ге­неруються у функціональних підрозділах підприємства.

Принцип багатоваріантності передбачає генерацію альтерна­тивних моделей і схем підвищення конкурентоспроможності та ви­бір найбільш ефективної з них.

Принцип гнучкості, який передбачає можливість стратегічного маневрування в умовах змін параметрів зовнішнього ринку та по­яви нових загроз і можливостей розвитку підприємства.

Принцип реалістичності. Стратегія конкурентоспроможності має спиратися на об'єктивну оцінку станів об'єкта управління, вну­трішнього і зовнішнього середовища та загроз і можливостей роз­витку міжнародного бізнесу підприємства.

Принцип етапності. Процес розробки та реалізації стратегії міжнародної конкурентоспроможності підприємства має бути ре­гламентований процедурно (в етапах) та у часі. Але ступінь регла-ментованості не повинен бути надмірним. Творчий характер фор­мування стратегії – запорука її реалістичності та ефективності.

Наріжним каменем стратегії міжнародної конкурентоспромож­ності підприємства, як і будь-якої іншої стратегії, є її методологія – теоретична модель формування конкурентних переваг і досягнення бажаного рівня міжнародної конкурентоспроможності підприємства.

Протягом останніх десятиріч у теорії та практиці менеджмен­ту відбувався справжній «бум методологій», основу якого складало ствердження щодо існування універсальної формули стратегічного успіху підприємства. Зусиллями представників двох головних шкіл теорії менеджменту - інтуїтивної та аналітичної - було розро­блено безліч стратегій конкурентоспроможності, автори яких переко­нували менеджерів корпорацій брати на озброєння саме їх теоретичні моделі, які проголошувалися як єдиноправильна формула конкурент­ного успіху. В певних корпоративних умовах більшість із цих моде­лей сприяли підвищенню конкурентоспроможності корпорацій. Але коли почалось їх масштабне застосування як «універсального засо­бу» досягнення конкурентних переваг, вони давали збій. У підсумку, кожна «універсальна» методологія стратегічного успіху замінювалася новою як магічною формулою, яку нібито було знайдено.

Наприкінці 80-х років XX ст., коли важливість стратегічного під­ходу до вирішення проблем конкурентоспроможності була постав­лена під сумнів, М. Портер обґрунтував, що субститутів для страте­гічного підходу не існує. Без стратегічного мислення і стратегічної спрямованості, зазначав він, управління міжнародним бізнесом приречене до невдач.

Процеси глобалізації та загострення міжнародної конкуренції перетворюють стратегію конкурентоспроможності в головний ін­струмент конкурентної боротьби та забезпечення життєздатності підприємств. Особливо це стосується підприємств – суб'єктів між­народної економічної діяльності. Ландшафт міжнародного бізнесу у географічній, продуктовій, технологічній та інших координатах в умовах глобалізації конкуренції зазнає радикальних змін, у пло­щині яких управління міжнародною конкурентоспроможністю під­приємства із «звичайного» в мистецтво стратегічних дій і систем­них операцій.

Констатація відсутності єдиної методології стратегій між­народної конкурентоспроможності підприємства має спонукати менеджерів підприємств до опанування і творчого використання світового досвіду, розуміючи, що універсальної стратегії міжнарод­ної конкурентоспроможності підприємства не існує та існувати не може. Стратегія міжнародної конкурентоспроможності не є інстру­ментом дискретного використання, який слід застосовувати лише и умовах погіршення конкурентних позицій підприємства.

 

 

План практичного (семінарського) заняття






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.