ХУI столiття.

В економічному розвитку Європи принципові зрушення розпочинаються ще з кінця XV ст., коли в Західній Європі протікають процеси інтенсивного становлення буржуазних відносин, а ринок

наповнюється величезною кількістю привезених із заморських колоній золота та коштовностей (у цей час європейці відкривають для себе Америку та прокладають морський шлях до Індії). Іншою важливою складовою трансформацій економічного укладу континенту стають наслідки захоплення османами Константинополя, адже після падіння Візантійської імперії європейські міста розпочинають енергійні пошуки сільськогосподарських ринків, які б компенсували для них втрату візантійського зерна та худоби. Унаслідок перерахованих вище причин небаченої до того динаміки набуває розвиток сільськогосподарського виробництва на українських землях. Важливим позитивним моментом для прискорення темпів розвитку стало також те, що із утвердженням у Середземномор'ї турок-османів основні торговельні шляхи зазнають серйозних змін, виникають незаповнені ринки збуту.

Нова економічна ситуація в Європі позитивно впливає і на динаміку урбанізаційних процесів на українських землях. Так, якщо в XV ст. на землях Київського, Волинського та Бращіавського воєводств статус міст мали лише 35 населених пунктів, то на середину XVI ст. їхня кількість зросла до 150.

Зрозуміло, що найвищим рівнем урбанізації відзначалися ліпше захищені від загрози татарських нападів Галичина, Західне Поділля та Волинь. Найбільшим же тогочасним українським містом і надалі залишався Львів (наприкінці XVI ст. в ньому мешкало понад 12 тис. осіб). У цей час великими містами (понад 700 будинків) вважалися Київ, Кременець, Брацлав;

середніми (від 200 до 700) - - Берестечко, Вінниця, Володимир, Дубно, Збараж, Житомир, Канів, Костянтинів, Луцьк, Острог, Соколь, Торчин, Черкаси та ін.

Ще більш активно урбанізаційні процеси протікають наприкінці XVI ст. У цей час, крім динамічної забудови правобережного регіону, стрімко постають новозасновані міста на Лівобережній Україні - Пирятин, Прилуки, Лубни, Ромни та інші.

Важливою передумовою динамічного розвитку українських міст стало поширення на них дії магдебурзького права, що закріплювало за міською громадою права самоврядної територіальної корпорації. На середину XVI ст. магдебурзьким правом володіли Володимир, Київ, Луцьк, Дубно, Кременець, Рівне, Перемишль, Брацлав, Олика та інші міста Волині, Київщини і Брацлавщини.

На відміну від більшості польських міст, в українських містах, як правило, міське самоврядування мало обмежений характер і не позбавляло повною мірою від опіки старостинської адміністрації чи окремих впливових магнатів. Так само в українських містах, особливо в Подніпров'ї, не набула класичної довершеності європейська структура цехової організації ремісничого населення. Тут вона не мала такої, як це було характерно для міст Західної і Центральної Європи, різнопрофільності, а, до того ж, не користувалася в повному обсязі самоврядними правами, оскільки частина цехів підпорядковувалася воєводам і старостам.