Навчальний процес

Навчальний рік у німецьких вузах розділений на 2 семестри: зимовий і літній. Оскільки розпочати навчання в німецькому вузі можна з будь-якого семестру (зимового — з вересня-жовтня, літнього — з березня-квітня), є два терміни прийому документів: на зимовий семестр треба зареєструватися до 15 липня, на літній — до 15 січня.

Навчання в будь-якому німецькому вузі поділяється на базовий курс (Grundstudium) і наступний професійний курс (Hauptstudium), кожен тривалістю мінімум 4 семестри. Перший завершується здачею проміжних іспитів (Zwischenpruefung) або переддипломного іспиту (Diplom-Vorpruefung). У цей період навчальний план має включати 20 і більше годин занять у тиждень з обов’язкових предметів і семінари (кількість обов’язкових годин може змінюватися в залежності від факультету). У завершальний період навчання з’являється більше предметів на вибір.

Дані про успішність заносяться в аналог нашої залікової книжки (Scheine). Тривалість навчання у вузі — від 8 до 12 семестрів. По закінченні навчання в залежності від спеціальності і типу вузу здається або дипломний іспит (Diplom), або іспит на ступінь магістра (МА), або державний іспит (Staatexmen). Як і в Україні, у Німеччині прийнято видавати диплом про вищу освіту. Його одержують випускники більшості математичних, природничих, економічних і соціально-наукових факультетів. Найбільш розповсюджений ступінь, присуджуваний після закінчення навчання на гуманітарних факультетах — магістр.

Випускники університетів мають право продовжити наукову діяльність в аспірантурі (докторантурі) і по закінченні захистити дисертацію. Після закінчення аспірантури можна отримати ступінь Ph (Доктор).

6. Вища освіта у Чехії

6.1. Загальні відомості

За економічними показниками Чеська Республіка займає перше місце серед країн останньої хвилі вступу у Європейський Союз. Чехія має розвинену систему вищого освіти. В даний час на території цієї країни діють 37 вищих навчальних закладів (не вважаючи одного поліцейського і декількох військових вузів). Найбільш відомим багатопрофільним (відсутнє економічне відділення) вищим навчальним закладом є Карлов університет, а серед економічних — Економічний університет у Празі. Дипломи Економічного університету в Празі і більшості факультетів Карлова університету високо котуються в європейських країнах і гарантують одержання престижної роботи не тільки в Чехії, але й у європейських державах. У зв’язку з високим рівнем освіти і низкою платою за навчання в Чехії навчається багато іноземних студентів. У тому числі більш 1000 американців і ще більше — європейців.

Введення чехами з 1 січня 1999 року безкоштовного навчання для іноземців, що знають чеську мову, змусило багатьох задуматися про набуття вищої освіти в цій країні. Великий плюс, звичайно ж, - низька вартість проживання при відносно високому рівні життя. В Чехії відсутні вікові обмеження для іноземних абітурієнтів. Крім того, окремі програми в Чехії можна вивчати і англійською мовою. Така послуга платна - від $3000 до $10000 у рік - у залежності від вузу і факультету.

6.2. Організація навчального процесу

Для вступу в університет потрібно здавати іспити.

З усіх чеських університетів 27 є державними, а три — приватними. За останні десять років кількість факультетів у цих вузах зросла з 70 до 120. Після 1989 року багато інститутів одержали статус університетів і відкрили нові напрями навчання, активно залучаючи студентів.

Усі чеські вузи пропонують програми, що привадять до одержання ступенів бакалавра (Bakalavr), магістра (Magistr) або доктора (Doktor). На факультетах природничих наук можна одержати також диплом „інженера” (inž enyr), еквівалентний ступеням М або MSc. Терміни навчання залежать від спеціальності. Наприклад, щоб стати магістром за фахом „початкова шкільна освіта”, необхідно 4 роки. Якщо вас цікавлять філологія або юриспруденція, це буде вже 5 років, медицина - 6 років. Одержання магістерського ступеня передбачає здачу державного іспиту і захист дипломної роботи. Навчальний рік складається з зимового і літнього семестрів. За кожним слідує екзаменаційна сесія і канікули.

7. Вища освіта у Польщі

7.1. Загальні відомості

В Польщі існують державні вищі навчальні заклади, а також створені після 1990 року приватні. Після 1998 року створено групу професійних ВНЗ. Важливим елементом приготування випускників до практичної діяльності є проведення обов’язкових практик на протязі 15 тижнів. Навчання має денну, вечірню, заочну та екстернатну форми.

Вступати до ВНЗ мають право особи, що отримали „свідоцтво зрілості”. Принципи відбору до ВНЗ визначаються кожним навчальним закладом окремо. Форми відбору: вступні екзамени, конкурс „свідоцтв зрілості”, запис бажаючих.

Ступневість освіти та кваліфікації у Польській вищій освіті мають свою специфіку:

· ліцензіат — кваліфікація, що присвоюється після закінчення професійного (фахового) ВНЗ після 3-3, 5 років навчання.

· інженер — кваліфікація, що присвоюється випускникам професійних ВНЗ за технічними напрямами, за винятком напряму Архітектура і урбаністика, на сільськогосподарських, лісових напрямах тощо.

· інженер-архітектор — кваліфікація, що присвоюється за напрямом Архітектура і урбаністика.

· магістр, а також магістр мистецтв, магістр інженер, магістр інженер архітектор, лікар, лікар-стоматолог, ветеринарний лікар тощо — присвоюються після закінчення 4 – 6 річних магістерських програм.

Кваліфікацію магістра можна також отримати після закінчення 2-2, 5 річних додаткових магістерських курсів на базі ліцензіата та інженера.

Щоб отримати вищевказані кваліфікації студенти повинні виконати навчальні плани, захистити дипломні роботи, скласти фаховий іспит.

За бажанням студент може отримати додаток до диплому іноземною мовою.

Тема 3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу.

Формування Європейського простору вищої освіти започатковано в Португалії прийняттям „Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні” (Лісабон, 1997р.). Формальне утворення єдиного Європейського освітянського простору відбулося в Італії прийняттям спільної декларації європейських міністрів 29 країн (Болонья, червень 1999р.). Хронологія подій Болонського процесу наведена в табл.2.1.

Таблиця 2.1.

Хронологія подій Болонського процесу[2]

продовження таблиці 2.1

Залучення Європейських держав до Болонського процесу характеризується даними табл.2.2.

Таблиця 2.2.

Хронологія залучення європейських держав до Болонського процесу

Болонський процес — це низка або сукупність заходів (зараз можна вже казати про систему заходів) європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних та громадських організацій, які мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонській декларації (Bologna, 19.06.1999).

Болонський процес має свою передісторію, у якій виділяються принаймні, три етапні заходи:

1. Прийняття Великої Хартії Університетів — Magna Charta Universitatum, (Bologna, 18.09.1988).
2. Прийняття Лісабонської Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні (Lisboa, 11.04.1997).
3. Прийняття Сорбоннської декларації про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти (Paris, 25.05.1998).

Загальновизнано, що початок Болонському процесові дала офіційна зустріч (19.06.1999) міністрів, які відповідали у той час за вищу освіту у 29 країнах Європи. Ця зустріч ознаменувалася прийняттям спільної декларації, започаткувала регулярні — через кожні два роки — зустрічі (конференції) міністрів освіти європейських країн, які залучилися до процесу створення європейського простору вищої освіти, які мають відношення до вищої освіти, приєднатися до цього рух.

У Болонській декларації застосовується теза про створення або заснування європейського простору вищої освіти. Треба відзначити, що у передостанньому абзаці Декларації мова вже йде про консолідацію європейського простору вищої освіти (”...to consolidate the European area of higher education”). Об’єктивне існування такого простору вже зараз, навряд чи у когось викликає сумнів. Очевидно, що кажучи про створення європейського простору вищої освіти, автори декларації мають на увазі зближення систем освіти різних європейських країн, сприяння мобільності студентів та викладачів, сприяння європейській співпраці у галузі вищої освіти, в першу чергу, з точки зору з підвищення якості освіти. Про це свідчать конкретні цілі, сформульовані у Декларації. Цілі (зобов’язання), проголошенні в Декларації, не дають жодних підстав вважати Болонський процес рухом до уніфікації освітніх систем і методів організації навчального процесу.

Офіційні документи, що були прийняті на регулярних конференціях міністрів освіти європейських країн (Прага ‘2001 Берлін ‘2003), містять аналіз ходу виконання зобов’язань, зазначених у Декларації 1999р. та уточнюють основні положення процесу на базі досвіду, набутого за роки, що минули після попередньої зустрічі, а також формулюють нові завдання на найближчий та довготривалий періоди.

Дворічні проміжки між зустрічами міністрів насичені великою кількістю зустрічей, конференцій, семінарів, присвячених різним аспектам Болонського процесу. Вражає величезна кількість офіційних документів, опублікованих робочими групами Генерального Директорату з питань культури та освіти Європейської Комісії, Європейського Фонду Освіти та інших недержавних Європейських організацій, причетних до освіти.

Серед цих документів треба відзначити звіти експертів „Trends-I”, „Trends-II”, „Trends-III”, які були підготовлені на замовлення CRE — асоціації ректорів європейських університетів та EUA — асоціації Європейських університетів за фінансової підтримки EU — Європейського союзу відповідно до Болонської (Bologna, 19.06.1999), Празької (Prague, 18-19.05.2001) та Берлінської (Berlin, 19-20.05.2001) конференцій європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту.

Етапне значення має Конференція керівників університетів та представницьких організацій європейських вищих закладів освіти у м.Саламанка, Іспанія, на якій було підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних принципів Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів — EUA (Salamanka, 29-30.03.2001).

Велику вірогідність набути офіційний статус мають висновки та рекомендації численних конференцій та семінарів експертів, зокрема, Гельсінського семінару з проблем ступеня бакалаврі (Helsinki, 16-17.20.2001).