Папі в альбом

На палаті Ватікану

Бачу все криваву рану:

З неї капає кров тепла,

Дехто каже, що до... пекла.

Кап-кап, кап-кап без упину

З Ватікану в кожну днину,

Кров цю бачу й в дій годині:

Звільно-стиха. по каплині

То сльозить, то випливає,

Бистро й шумно заливає

На часок хоч мур палати,

Де звик папа проживати.

Камінь скрізь зчорнів від крові,

Та не знають цеї мови

Незагоєної рани

Папа та його кумпани.

А чи чують її звуки

Підлії Петра правнуки

І чи бачуть кров?! Хоч бачуть,

То сміються, а не плачуть...

^[1] Папи виводять походження своє! влади від апостола Петра.

Як молитву папа мовить,

Бога-пана славословить.

Вмить цюрком пливе вогненна

Чиста кров благословенна.

Як про небо папа мріє,

Жовтий Тібер червоніє...

А як папа буллу пише,

Рана отворяєсь глибше,

Й як далеко гляне око,

Розливається широко

Кров гаряча, мов з вулкану

Лава, серед урагану,

Серед стогонів-прокляття

Завзиває до завзяття,

Кличе помсти, кличе мести,

Хоче Ватікан рознести...

Хто де бачить, як без стриму

Кров ця вулицями Риму

Так гуде в хвилину дива,

Знає, що паде юрлива

«Ватіканськая каскада» 1

Й грозить папі смерть, заглада.

А як папа умирає,

В рані крові вже немає —

Аж до хвильки, як лукаве

Кардинальськеє конклаве2,

Риму прегрізні сатрапи

Сходяться на вибір папи.

^[1] Каскада — водоспад, що рине кількома струменями.

² Конклав — рада кардиналів, яка обирає папу.

А як «місту» вже і «світу»

Для звеличання й привіту

«Всім і вся» високопарно

Проголосять, що не марно

Натрудились, бо нового

Мають вже отця святого, —

Знову кров у давній рані

Видно там, на Ватікані...

А чиєї? Не питати!

Бо й не тяжко це вгадати:

Кров це тих, що гордо босі

Йшли в огонь по смерть на стосі!

І не раз тут довго чути

Лютий голос незбагнутий:

«Тут палата Ватікан,

Там Петра храм-великан,

Мов тюремні дві твердині

Гробом людства не віднині.

Папа — людям це страхіття!

Кров тут точать вже століття

«Боговгодні» людоїди,

Чорта слуги та сусіди

«Во ім'я отца і сина»...

Правда це свята, єдина!

Духа ж поступу й науки

Хочуть вбити ті падлюки;

Та не вб'ють, хоч їх сумління —

Лід, а їх серця — каміння...

Та — ні нащо вся їх лють,

Хоч кров людську ллють і п'ють!»

Бачу: вже ці струї крови

Підмивають всі основи

Папської реліг'ї й віри, —

Буде каяття без міри!..

І запізно кардинали

З папою за ідеали,

За католицькі ідеї,

За облудну «Тгеugа dеі» ¹

За предивнії закони,

Що їх чуть було з амбони,

Мов з кафедри, мов науку,

Людству на біль і розпуку —

Сльози литимуть, тремтіти,

Мов лихі, та глупі діти...

Бо понтифікат² огидний,

Довговічний, та безстидний

Ввергнесь в челюсті незримі

У католицькому Римі...

Будем тому дуже раді,

Бо лиш папі місце в аді!

Не поможуть вже Каїну

«Мудрощі» Фом и з Аквіну,

Ні та гарна — оспорима

Філозоф'я Августина³,

Ні всі догми — плоди діла

Зламаного духу й тіла

¹ Тгеugа dеі — «мир божий». Встановлені в середньовіччі певні

дні, коли феодали католики зобов'язувалися не воювати між собою.

² Понтифікат — папський уряд.

³ Фома Аквінський та Августін — середньовічні попи-філософи

їх ідеалістична філософія е теоретичною основою католицької церкви.

Вічнодивних розхитанців,

Пекла й неба бідних бранців;

Славні в них то богослови,

Знають бога й чорта з мови,

З вигляду, з їх творів, праці

Чи то в пеклі, чи там в мряці..;

Не поможуть понтіфексу¹

Ані приписи кодексу

Санктофіції² грізного,

Бо «добра».., вже скрізь замного.

Ні святі отці-доктори,

Ні вселенської собори,

Ні методи Торквемади³,

Ані відпусти й паради,

Ані молитви й кадила,

Ні метафізична сила,

Ні індекси⁴ — конкордати,

Патронати, целібати⁵.

Ні рої ченців—мов секти,

Ні аскеза, сум, афекти,

Ні вервиці, ані пости,

Що в'ялять все тіло й кости,

Ані інтердикт⁶— проклони,

Ані сповіді й поклони,

^[1]Pontifex — найвищий жрець; так називали папу.

² Sanctum oficium — суд інквізиції.

³ Торквемада (1420—1498) —іспанській інквізитор, який особли­во відзначився своєю жорстокістю.

⁴Index — список книг усіх прогресивних письменників, учених і політичних діячів, які католицька церква забороняє читати.

⁵ Целібат заборона одружуватися католицький попам.

⁶Інтердикт — заборона католицьким попам відправляти богослу- ження, хрестити, вінчати й хоронити, якою папи карали деякі країни і місцевості за непідкорення папській владі.

Ані тайна переміна

(Алкоголю наче зміна),

В кров — вина, а хліба в тіло,

Щоб усе в душі біліло...

Ні беатифікаційні¹

Ані всі реколекційні²

Хитрощі не вдіють чуда,

Бо що папське — це облуда!

І вона, мов камінь в морю,

Згине в людській кривді й горю.

І в цій крові благородній

Мучеників — в правдородшй

Силі їх, що йде побідно

Та торощить все безслідно,

Що в дружбі із темнотою,

З забобоном-глупотою —

А вороже, мов безмежно,

Вперто та. беззастережно

Тому, що йому ім'я:

Дослід людського знання!

Бо не ангели, а люди

Ми з землі й земля з нас буде.

Наш закон — це рух — в нім жити,

Ясно думати — слідити.

Геній блиском думки вмить

З громом- розуму разить

^[1] Беатифікадія — фабрикування нових національних святих

з ме­тою підкорити для католицизму окремі, особливо слов'янські, народи.

² Реколекції — організовані католицькою церквою спеціальні лек­ції, з метою розпалювати релігійний фанатизм.

У природи тайн нутро,

Й незатертий слід — тавро

Правди залишає ввік,

Щоб трудиться чоловік

На землі свобідно міг

І щасливо серед втіх;

А знання всіх тайн природи

Доведе без перешкоди,

Що всіх мудрих скаже гурт:

Надприродність — це абсурд!

Тож мов голосом пророка

Всім кажу: «Я без порока!

Може, що — зарізко й їдко

Я сказав в житті, бо й дідько

Не один був проти мене

Фіолет-звір'я скажене ¹…

От тому мені — на ділі —

Остогидли папські білі

Одяги — та з пресвятими

Їх хрестами золотими,

Грубі — мов бочки —тіари ²;

Але йде час суду й кари

На гидкий Рим клерикальний,

Розбишацько-феодальний, —

Рим, де перший в світі кат

Духа поступу, — а брат

«Во Христі».., де Белзебуб ³

Шепче папі: «Зуб за зуб»!

^[1]Уніатські попи носили фіолетові шапочки.

² Тіара — папська корона.

³ Белзебуб — найстарший чорт.

Право де твоє й закон,

Ти ж могучий... мов демон,

Не прощай, пали, карай!

А зайдеш примісько в рай,

Бо ж і ти до неба ключ

Маєш, а на мізк обруч!»

Я ж, не чорт, кажу тобі: В " цій кривавій боротьбі,

Папо, з поступом наук Ти пустий сьогодні звук!

А на твій авторитет —

Український я поет,

Месник-революціонер,

Кличу: Годі відтепер!

Маю присуд вже готов

За невинну людську кров —

На твою «від бога» власть

За весь безмір всіх нещасть,

Що зійшли на людський рід

Через тебе й скрізь їх вбрід!!

І не одоліють — ні —

Врата адові грізні

Твого Риму! Лиш той гнів,

Серед крові та вогнів,

Зроджений на жертв серць дні —

Правди гнів! — За всі грізні

У середньовіччя час

й інші дні... За все нараз

Заплатиш! За кожний блуд —

Так велить істор'ї суд!

Бачу: ось вже йде час кари —

Громи в тебе б'ють, мов з хмари,

Громи здобутків науки —

Для ще більшої принуки

Всім борцям за викриття

Тайн природи та життя;

Щоб відкриті всі закони

Скрізь ішли враз в перегони

До великої мети:

Знищення гнізд темноти!

Перше вже гніздо валить,

Перший грім: твій Рим дрижить,

Папо, Рим старий архів

Папських злочинів-гріхів.

Другий — інші будівлі,

Що «прикрасою землі»...

Третій грімко повалить

Все, що з підлості тремтить.

Врешті прийде перелім

І в останній вдарить грім

У католицький весь світ —

І— за мій біль, кривду й піт!