Механізми функціонування соціально-психологічних феноменів в організації

Взаємовплив як зміна думок і оцінок має бути ситуативним, коли цього вимагають обставини. Внаслідок змін думок, оцінок, які повторюються, формуються стійкі оцінки і погляди, зближення яких веде до поведінкової, емоційної та когні-тивної (пізнавальної) єдності учасників взаємодії. Це у свою чергу сприяє зближенню інтересів і ціннісних орієнтацій, інтелектуальних і характерологічних особливостей партнерів.

Водночас слід мати на увазі, що в основі соціальної поведінки і спільної діяльності людей відбуваються процеси, які відіграють роль механізмів вияву соціально-психологічних явищ, — наслідування і зараження.

Наслідування — це соціально-психологічний процес дотримання особистістю чи групою якого-небудь еталону, зразка, що виявляється у прийнятті, запозиченні та відтворенні зовнішніх (поведінкових) або внутрішніх (психологічних) особливостей інших людей.

У соціальній психології його розглядають у двох планах:

1) як наслідування якоїсь конкретної людини;

2) як наслідування норм, вироблених групою.

Зараження — соціально-психологічний механізм передавання емоційного стану від однієї людини чи групи до інших в умовах безпосереднього контакту, що відображає їх схильність до певних станів і психологічного впливу з боку інших людей1.

На відміну від наслідування в змістовій стороні зараження домінує несвідома, мимовільна (психофізіологічна) схильність людини або групи до переживання певного настрою, який має великий емоційний заряд внаслідок загострення переживань і пристрастей.

Регуляторами (способами) психологічних взаємовпливів людей один на одного є механізм навіювання, конформності й переконання, коли під впливом думок, відносин одного партнера змінюються думки, відносини іншого партнера. Вони формуються на основі розглянутої властивості живих систем — наслідування. На відміну від останнього навіювання, кон-формність і переконання регулюють міжособистісні норми думок і почуттів.

Навіювання (рос. внушение) — це такий вплив на інших людей, який вони сприймають неусвідомлено, внаслідок чого несвідомо змінюються думки, настанови, погляди.

Конформність (лат. conformis — подібний, відповідний) на відміну від навіювання є свідомою зміною думок, оцінок. Ситуативно і свідомо конформність дає змогу підтримувати та узгоджувати уявлення (норми) з приводу подій, що відбуваються в житті та діяльності людей.

Переконання — це процес тривалого впливу на іншу людину, під час якого вона свідомо засвоює норми і правила поведінки партнерів по взаємодії.

Наближення або зміна взаємних поглядів і думок унаслідок взаємовпливів торкається всіх сфер і рівнів взаємодії людей в організації. Специфіка управлінського впливу полягає в тому, що він є частиною, функціональною формою психологічного впливу і наявний в системі різностатусних відносин " керівник — підлеглий".

Заключним етапом (вищим рівнем) взаємодії завжди є надзвичайно ефективна спільна діяльність людей, що супроводжується взаєморозумінням. Взаєморозуміння людей — це рівень їх взаємодії, за якого вони усвідомлюють зміст і структуру цієї та можливої чергової дії партнера, а також взаємно сприяють досягненню єдиної цілі. Для взаєморозуміння замало спільної діяльності, необхідне взаємосприяння.

Водночас взаємне нерозуміння — одна із суттєвих передумов розпаду взаємодії людей або причина різноманітних утруднень, конфліктів тощо.

Отже, взаємодія — складний багатоетапний і багатогранний процес, під час якого відбуваються спілкування, сприйняття, взаємовідносини, взаємовпливи і взаєморозуміння людей.

Показником багатоманітності взаємодії є її типологія. Як правило, найбільш поширеним є дихотомічний поділ; кооперація (співробітництво) і конкуренція (суперництво). Ступінь виявленості цієї взаємодії (успішне чи менш успішне співробітництво) визначає характер міжособистісних відносин між людьми.

Однак у процесі взаємодії цих двох типів, як правило, виникають інші їх різновиди, що виявляється в таких провідних стратегіях поведінки у взаємодії:

— співробітництво, яке спрямоване на задоволення учасниками взаємодії своїх потреб (реалізується мотив або кооперації, або конкуренції);

— протидія, що передбачає орієнтацію на свої цілі без урахування цілей партнерів по спілкуванню (індивідуалізм);

— компроміс, що реалізується в частковому досягненні цілей партнерів заради умовної рівності;

— поступливість, що передбачає принесення в жертву власних інтересів заради досягнення цілей партнера (альтруїзм);

— уникання, яке є ухилянням від контакту, втратою власних цілей для виключення виграшу іншого1.

В основу поділу на типи можуть бути покладені наміри і дії людей, що відображають розуміння ними ситуації спілкування. Тоді виокремлюють три типи взаємодії: додаткову, перехресну і приховану. Додатковою називають взаємодію, за якої партнери адекватно сприймають позицію один одного. У процесі перехресної взаємодії партнери, з одного боку, демонструють неадекватність розуміння позицій і дій один одного, а з іншого — яскраво виявляють власні наміри і дії. Прихована взаємодія включає одночасно два рівні: явний, що виражається словами, і прихований (з прихованими намірами). Вона передбачає або глибоке знання партнера, або розвинуту здатність до сприйняття невербальних (позамовних) засобів спілкування — тону інтонації, голосу, міміки і жестів, оскільки саме вони передають прихований зміст.

Слід мати на увазі, що взаємодія учасників спільної діяльності включає два компоненти — зміст і стиль. Зміст визначає, навколо або з приводу чого розгортається та чи інша взаємодія. Стиль показує, як людина взаємодіє з оточенням. Тому необхідно розрізняти продуктивний і непродуктивний стилі взаємодії.

Продуктивний стиль — це результативний спосіб контактування партнерів, що сприяє формуванню і підтриманню відносин взаємної довіри, розкриттю особистісних потенціалів і досягненню ефективних результатів у спільній діяльності. В інших випадках, коли учасники взаємодії через певні особистісні характеристики не можуть пристосуватись один до одного, дійти згоди, подолати перешкоди чи зберегти внаслідок певних причин ефективність уже досягнутої рівноваги і довіри, встановлюється непродуктивний стиль взаємодії.

Реальним виявом непродуктивності стилю взаємодії стає ситуація, що сприймається людиною як " конфліктна" або як ситуація " безвиході".

Можна виокремити п'ять основних критеріїв, що дають змогу правильно зрозуміти стиль організаційної взаємодії:

— характер активності в позиції партнерів (у продуктивному стилі — " поряд з партнером", тобто активна позиція обох партнерів як співучасників діяльності; в непродуктивному — " над партнером", тобто активна позиція провідного партнера і пасивна позиція підпорядкованого);

— характер поставлених цілей (у продуктивному стилі партнери спільно розробляють як близькі, так і далекі цілі; у непродуктивному — домінуючий партнер висуває лише близькі цілі, не обговорюючи їх з партнером);

— характер відповідності (у продуктивному стилі за результати діяльності відповідальні всі учасники взаємодії; в непродуктивному — вся відповідальність лежить на домінуючому партнері);

— характер відносин, що виникають між партнерами (у продуктивному стилі — доброзичливість і довіра; в непродуктивному— агресія, образа, роздратування);

— характер функціонування механізму ідентифікації — відокремлення (у продуктивному стилі — ідентифікація і відокремлення; в непродуктивному — крайні форми ідентифікації та відчуження)1.