Словник основних понять і термінів http://labook. Com. Ua/book_logka_639/20_dodatok-6-slovnik-osnovnih-ponyat-termnv

Абстрагування (від лат. — відвертатися) — мисленнєве виділення у предметів одних ознак та відвертання від інших.

Абстрактні поняття— вид понять, в обсязі яких узагальнюються властивості предметів, які не можна сприйняти органами чуттів.

Аксіологічні (оціночні, ціннісні) модальні судження — вид модальних суджень, які будуються за допомогою модальних операторів: " добре", " погано", " байдуже" тощо. Вони виявляють ставлення людей до предметів або подій.

Аксіоми — це інтуїтивно очевидні вихідні положення, істинність яких не обґрунтовується, а лише постулюється або сприймається на віру.

Алетичні модальності характеризують вид істинності суджень. Оскільки істина буває необхідною, можливою або випадковою, виділяють такі види алетичних модальностей: аподиктичні, проблематичні, асерторичні.

Аналіз — мисленнєве розкладання предмета на окремі ознаки.

Аналогія — це традуктивний умовивід, у якому на підставі подібності двох предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність цих предметів в інших ознаках.

Аналогія відношень — різновид традуктивних умовиводів, коли ми уподібнюємо два предмети (або дві множини предметів) на основі відношень, що існують між ними (або між членами цих множин).

Аналогія властивостей — різновид традуктивних умовиводів, коли ми уподібнюємо два предмети (або дві множини предметів) за їх властивостями.

Антитеза — структурний елемент доведення, контрадикторне тезі судження, тобто таке, що не може бути істинним або хибним одночасно із тезою.

Апагогічне (від грецьк. араgоgos — віддалення, відведення) доведення — вид опосередкованого доведення, коли спочатку робиться спроба доведення антитези, в результаті чого антитеза доводиться до абсурду, або виявляється, що вона суперечить іншим достовірним істинам. Таким чином, виявляється, що істинною є саме теза.

Аподиктичні алетичні модальності (судження про необхідність) будуються за допомогою модального оператора " необхідно" ("? "). Ха145

рактеризують тип істинності знання (як істинного за будь-яких умов).

Аргументи (основа доведення) — це структурний елемент доведення, положення, з яких виводиться істинність або хибність тези.

Аристотель — видатний грецький філософ, вважається батьком традиційної (формальної) логіки. Він виокремив її предмет, запровадив у логіку її метод — формалізацію. Йому належить класичне формулювання істини і трьох основних законів логіки: тотожності, не-суперечності (заборони суперечності), виключеного третього. Аристотель запровадив у логіку кванторні (кількісні) слова: " всі" і " деякі". Він досліджував модальні судження. Аристотель детально дослідив окремий вид дедуктивних умовиводів — простий категоричний силогізм (ПКС).

Аристотелівський сорит — це регресивний полісилогізм, у якому пропущені всі менші засновки і всі висновки, крім останнього.

Асерторичні алетичні модальності (судження про факти) будуються за допомогою модального оператора " випадково" (" А").

Атрибутивні судження — вид суджень, які розкривають наявність або відсутність у предметів думки тих або інших властивостей (ознак).

Атрибутивно-релятивні визначення — основний різновид явних визначень понять, у яких видовою є специфічна ознака, що мислиться у дефінієнсі (правій частині визначення). Основні види атрибутивно-релятивних визначень: генетичні, структурні, функціональні, операційні.

Безпосередні умовиводи через трансформацію суджень — міркування, в яких висновок робиться з одного засновку, їх можна отримати завдяки операціям перетворення суджень або обернення суджень.

Більшим засновком ПКС є той його засновок, що містить більший термін.

Більший термін ПКС — предикат висновку ПКС.

Визначення понять — вид логічних операцій над поняттями, процедура уточнення смислу вже відомих понять і запровадження нових. Існує два основних види визначень: семантичні (остенсивні) і синтаксичні.

Виконувані (судження) можуть бути істинними і хибними, залежно від певного набору істиннісних значень елементарних суджень, що входять до їх складу.

Висновок умовиводу — це судження, в якому фіксується похідне (нове) знання.

Відчуття — перша форма чуттєвого (емпіричного) рівня відображен-14ня реальності. Предмети і явища навколишньої дійсності впливають

на сенсорний апарат людини, викликаючи у неї п'ять видів відчуттів: зорові, дотикові, слухові, смакові й нюхові. Генетичні визначення — різновид атрибутивно-релятивних визначень понять, у яких видовою ознакою є спосіб походження або створення предмета.

Гіпотеза — це, по-перше, особливий рід припущень про такі форми зв'язків між явищами, які неможливо цієї миті безпосередньо бачити, проте вважається, що вони існують; по-друге, — це складний науковий метод, який включає в себе як виведення певного припущення, так і його наступне доведення; по-третє, — це особливий вид умовиводу, висновок якого є певним припущенням.

Гокленівський сорит — це прогресивний полісилогізм, в якому пропущені всі більші засновки, крім першого, а також пропущені всі висновки, крім останнього.

Дедуктивні умовиводи — міркування, в яких рух знань відбувається від більш загального знання до менш загального знання (часткового або одиничного).

Деонтичні (нормативні) модальні судження — вид модальних суджень, які стосуються діяльності людей, норм їхньої поведінки в суспільстві.

Деструктивна дилема — це дилема, в якій висновок складається із заперечення підстав умовних суджень-засновків.

Дефінієндум — структурна частина визначення понять (ліва частина визначення, поняття, яке визначається). Позначається символом " ß ".

Дефінієнс — структурна частина визначення понять (права частина визначення, те, через що визначається поняття). Позначається символом " а".

Диз'юнкція — вид складних суджень, в яких міститься певна альтернатива. Оскільки сполучник " або", який є аналогом оператора диз'юнкції, має два значення, диз'юнктивні судження бувають двох видів: прості і строгі (сильні). У першому випадку диз'юнкція використовується для позначення альтернатив, які не виключають одна одну (вони можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними). Для позначення оператора простої диз'юнкції використовують символ " v". У другому випадку диз'юнкція використовується для позначення ситуації, коли ці альтернативи є такими, що виключають одна одну (вони не можуть бути одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними). Для позначення строгої диз'юнкції використовують символи: " v", " v тощо.

Дилема — вид розділово-умовних умовиводів, де в розділовому засновку можливі дві альтернативи. Дилеми бувають конструктивними і деструктивними, простими і складними.

Дихотомія — вид поділу понять, за допомогою якого ділене поняття розбивають на два поняття, що суперечать між собою.

Ділене (родове) поняття — це структурний елемент операції поділу понять, поняття, обсяг якого необхідно розкрити.

Доведення — форма мислення, за посередництвом якої на основі одних знань розкривається істинність або хибність інших знань, отже, це обґрунтування істинності тези. Термін " доведення" застосовується також для позначення самого процесу використання цієї форми як логічної операції (процедури), сукупності логічних прийомів.

Еквіваленція — вид складних суджень, які будуть істинними у тому разі, коли збігатимуться істиннісні значення тих суджень, із яких вони складаються, тобто тоді, коли обидві її частини будуть або разом істинні, або разом хибні. Оператор еквіваленції позначається символами: Аналогом оператора еквіваленції в українській мові є сполучник " якщо і тільки якщо..., то...".

Екзистенційні судження є окремим видом атрибутивних суджень, в яких ідеться про наявність або відсутність самого предмета думки. Предикат них позначається словами: " існує" (" не існує"), " є" (" не є"), " був" (" не був") тощо.

Елементарні (прості) судження містять у своїй структурі лише один суб'єкт і один предикат.

Ентимема — це скорочений ПКС, в якому пропускають (але мають на увазі) один із засновків або висновок.

Епістемічні (пізнавальні) модальні судження — вид модальних суджень, які визначають характер і ступінь достовірності знання.

Епіхейрема є силогізмом, кожний із засновків якого є ентимемою.

Загальними називають судження, в яких щось стверджується або заперечується стосовно цілого класу (множини) предметів. У таких судженнях використовують слова " всі", " кожний", " будь-який" тощо.

Загальні ознаки — це спільні для кількох (двох або більше двох) ознаки предметів.

Загальні поняття — вид понять, в обсязі яких узагальнено більше одного предмета.

Закон виключеного третього можна сформулювати у такий спосіб: із двох суперечливих суджень одне завжди буде істинним, друге — хибним, а третього бути не може.

Закон достатньої підстави фактично є правилом, яке можна сформулювати так: " Будь-яке судження повинно мати достатню підставу, внаслідок якої воно оцінюється як істинне, а не як хибне".

Закон заборони суперечності формулюється так: " Два судження, в одному з яких ми щось стверджуємо, а в іншому те саме, у той самий час, у тому самому відношенні заперечуємо, не можуть бути одночасно істинними і одночасно хибними".

Закон тотожності формулюється так: кожна думка (та її елементи) має залишатися незмінною у процесі одного і того самого міркування.

Закони логіки (закони мислення, логічні тавтології) — це завжди істинні (істинні за своєю логічною формою) судження. У логіці за традицією визнають існування чотирьох основних законів: тотожності, заборони суперечності, виключеного третього і достатньої підстави.

Заперечення є логічним оператором (позначається символами: " 1", " ~"), який змінює істиннісне значення судження на протилежне, тобто перетворює істинне судження на хибне, а хибне — на істинне.

Заперечні судження — вид суджень, в яких щось заперечується про предмет думки.

Заперечно-стверджувальні умовиводи (modus tollendo ponens) — вид розділово-категоричних умовиводів, в яких другий засновок є заперечним судженням, а висновок — стверджувальним.

Засновок умовиводу — це судження, в якому фіксується вихідне (вже відоме) знання.

Збірні поняття — вид понять, в обсязі яких узагальнюються не окремі предмети, а множини предметів, що мисляться як окремі елементи (одиниці) обсягу.

Зміст понять — сукупність істотних і загальних ознак, які в цьому понятті мисляться.

Зміст судження (у логіці зміст часто називають матерією) — істинні-сне значення судження, насамперед істина або хиба.

Імплікація (матеріальна імплікація) є складним умовним судженням, що складається з двох частин (вони, в свою чергу, можуть бути простими або складними судженнями). Перша частина імплікації є умовою (основою, антецедентом), а друга — наслідком (консеквентом). Оператор імплікації позначається символами: " з", ". В українській мові аналогами імплікації є сполучники: " якщо..., то...", " коли..., тоді..." тощо. У цілому імплікація буде хибною лише в

тому разі, коли її умова буде представлена істинним судженням, а наслідок — хибним.

Ім'я — вираз природної або штучної формалізації мови, що позначає окремий предмет або клас предметів.

Індуктивні умовиводи — міркування, в яких рух знань відбувається від менш загального знання (як правило, одиничного) до більш загального знання (часткового або всезагального).

Істина — одне з двох основних істиннісних значень суджень. Істинним називається таке судження, яке адекватно (правильно) позначає відповідну ситуацію у навколишній (позамовній) дійсності.

Істотними (якісними) ознаками називають таку сукупність ознак предмета, кожна з яких необхідна, а всі разом достатні для того, щоб відрізнити цей предмет (або сукупність, множину предметів) від будь-якого іншого.

Кількість судження — це характер суб'єкта судження (його логічний обсяг). За кількістю судження поділяють на загальні, часткові й одиничні.

Комунікативна функція понять полягає в тому, що, закріплюючи свої знання у формі понять, люди потім обмінюються ними в процесі своєї життєдіяльності, а також передають їх наступним поколінням.

Конкретні поняття — вид понять, в обсязі яких узагальнюються предмети або упорядковані множини предметів, які можна сприйняти органами чуттів.

Конструктивна дилема — це дилема, до висновку якої входять наслідки умовних засновків.

Контрадикторність (суперечність) — вид відношень, що існує між судженнями видів: А О, ЕІ (за логічним квадратом). Ці судження не можуть бути одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними.

Контрарність (протилежність) — вид відношень, що існує між судженнями видів: А Е (за логічним квадратом). Ці судження не можуть бути одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними.

Концептуалізм — течія у схоластичній філософії, прихильники якої зайняли проміжну позицію у суперечці між реалістами й номіналістами. Вони вважали, що універсалії позначають не самі по собі предмети або їх сукупності (множини), а властивості предметів, які існують не менш реально, ніж предмети, що їх люди сприймають завдяки своїм органам чуттів.

Кон'юнкція— вид складних суджень, які будуть істинними лише у тому разі, коли всі їх складові частини (їх може бути дві чи більше) будуть представлені істинними судженнями. Оператор кон'юнкції в логіці позначається символом " л". Основним аналогом оператора кон'юнкції в українській мові є сполучник " і".

Логіка — наука про абстрактні об'єкти: закони мислення, поняття, судження, умовиводи, а також про універсальні відношення між ними.

Меншим засновком ПКС є той його засновок, що містить менший термін.

Менший термін ПКС — суб'єкт висновку ПКС.

Мова — звукова або писемна (графічна) інформаційна знакова система. Вона дає можливість закріпити й зберігати людські знання, передавати їх із покоління в покоління.

Модальні судження будуються з простих категоричних суджень за допомогою логічних операторів, які вказують на додаткові обставини, що можуть вплинути на їхнє (суджень) істиннісне значення. Основні види модальних суджень: алетичні, епістемічні, деон-тичні, аксіологічні, темпоральні та інші.

Модуси ПКС — такі їх схеми, в яких фіксується не лише їх фігура, а й конкретний вид (А, Е, І або О) засновків і висновків.

Негативні поняття — вид понять, які містять негативні ознаки або вказівку на відсутність ознаки.

Незбірні поняття — вид понять, в обсязі яких узагальнюються окремі предмети.

Неповна індукція — це вид індуктивного умовиводу, в якому висновок про наявність певної властивості у всього класу (множини) предметів робиться на підставі знання про наявність цієї властивості лише у деяких предметів цього класу (множини).

Непорівнювані поняття — вид понять, які у своєму змісті не містять спільних ознак.

Непорівнювані судження мають або різні суб'єкти, або різні предикати, або одночасно різні суб'єкти і різні предикати. У непорівнюва-них судженнях істинність або хибність одного судження не залежить від істинності або хибності іншого.

Непорівняльні судження — це складні судження, в яких прості судження містять всі відмінні предикати й суб'єкти, тому такі судження неможливо порівняти за смислом і аналізувати їх співвідношення за істинністю й хибністю.

Непрямі доведення (апагогічні) — це вид доведень, коли істинність тези обґрунтовується через доведення хибності антитези.

Непусті поняття — вид понять, які у своєму обсязі містять елементи, тобто предмети, що мають зазначену в понятті ознаку, реально існують. Непусті поняття бувають одиничними і загальними.

Нерефлексивність — вид відношень, що існує між релятивними судженнями, який характеризується тим, що кожний із членів відношення R (між х і у) не перебуває у такому ж відношенні до самого себе.

Нерозподілений термін судження — термін, що мислиться лише в частині обсягу судження.

Несиметричними називають відношення між релятивними судженнями, коли важливим є порядок їх розташування, оскільки зміна порядку може вплинути на їх смислове або матеріальне (істиннісне) значення.

Неспіввідносні поняття — вид понять, зміст яких має самостійний автономний смисл.

Несумісними називаються поняття, до змісту яких входять ознаки, що виключають одна одну, тому їх обсяги не містять спільних елементів. Несумісні поняття поділяються на суперечливі (контрадикторні), протилежні (контрарні), співпідпорядковані (координовані).

Несумісні судження містять різні якості (одне судження стверджувальне, інше — заперечне). Між несумісними судженнями можуть існувати логічні відношення (за логічним квадратом): контрар-ності (протилежності), субконтрарності і контрадикторності (суперечності).

Нетранзитивність — вид відношень, що має місце між кількома (двома або більше) релятивними судженнями тоді, коли ми не можемо з одного істинного релятивного судження безпосередньо перейти до іншого істинного релятивного судження.

Номіналізм (від лат. nomine — ім'я) — течія у схоластичній філософії, прихильники якої вважали, що існують лише ті предмети (речі), які можна сприймати за допомогою органів чуттів людини. Кожний із цих предметів можна позначити певним словом, яке буде його іменем (звідси і назва напряму).

Обернення (конверсія) — це логічна операція над судженнями, що полягає у перестановці місцями суб'єкта і предиката.

Обмеження понять — це логічна операція над поняттями, завдяки якій відбувається перехід від поняття з ширшим обсягом (родового) до поняття із вужчим обсягом (видового) через додавання до змісту

вихідного поняття ознак, що стосуються лише частини елементів його обсягу. Кінцевим результатом такої операції є поняття, обсяг якого складається з одного елемента.

Обсяг понять є сукупністю (множиною) тих конкретних предметів, які підпадають під це поняття, оскільки мають спільну для них властивість (ознаку). Окрім обсягу поняття у логіці виокремлюють і доповнення до обсягу, тобто всі предмети, які не входять у цю сукупність.

Одиничні поняття — вид понять, в обсязі яких існує лише один предмет.

Одиничні судження — вид суджень, в яких щось стверджується або заперечується лише про окремий предмет певного класу.

Ознаки — це все те, чим предмети відрізняються один від одного або подібні між собою. Ознаки можуть бути загальними і відмітними, істотними й неістотними, необхідними й випадковими.

Операційні визначення — різновид атрибутивно-релятивних визначень понять, в яких видовою ознакою є посилання на операцію, за допомогою якої твориться предмет.

Опосередковані умовиводи — міркування, в яких висновок робиться із кількох (двох або більше) засновків.

Парадокси — вид логічних помилок, коли, починаючи з інтуїтивно очевидних суджень і керуючись правильними засобами логіки, ми в результаті отримаємо логічну суперечність (виявляється, що разом істинними є певне судження (А) і його заперечення (не А).

Паралогізм — це логічна помилка, яка виникає внаслідок несвідомого порушення правил або законів логіки.

Перетворення (обверсія) — це логічна операція над судженнями, яка полягає у зміні його якості на протилежну. її можливість ґрунтується на тому, що подвійне заперечення дає ствердження.

Перетин (частковий збіг) — вид відношень між поняттями: поняття, що перетинаються, містять ознаки, які не виключають одна одну, і тому їх обсяги можуть часто (але не завжди) мати спільні елементи.

Підкорення — вид відношень, що існує між судженнями видів: А І, Е О (за логічним квадратом). Такі судження можуть бути одночасно істинними і одночасно хибними. Підпорядковуючі судження А (для І), Е (для О) можуть бути хибними, а відповідні їм підпорядковані судження — одночасно істинними, але зворотної ситуації (коли підпорядковані судження будуть хибними і одночасно відповідні їм підпорядковуючі судження — істинними) бути не може.

Підпорядкування (субординація) — вид відношень між поняттями, в яких зміст першого (підпорядковуючого) становить частину змісту другого (підпорядкованого), а обсяг другого повністю входить в обсяг першого.

Підстава поділу — це елемент структури операції поділу понять, ознака, за якою виокремлюються члени поділу.

Пізнавальна функція понять полягає в тому, що поняття є й результатом попереднього процесу пізнання, і способом подальшого пізнання дійсності.

Повна індукція — це вид індуктивного умовиводу, в якому на підставі знання про наявність конкретної ознаки у кожного окремого предмета цієї множини робиться висновок про наявність цієї ознаки у всіх предметів цієї множини.

Поділ за видозмінюваною ознакою — вид поділу понять, коли ділене поняття розподіляють на види на підставі специфічної ознаки, що є у зміненому вигляді у різних видах діленого поняття.

Поділ понять — логічна операція над поняттями, за допомогою якої розкривається обсяг родового поняття через перелік його видів або елементів.

Позитивні поняття — вид понять, які складаються з позитивних ознак або в їхньому змісті є вказівка на наявність такої ознаки.

Поняття — це форма мислення, яка відображає предмети в їх загальних та істотних (якісних) ознаках.

Порівнювані поняття — поняття, які у своєму змісті мають спільні ознаки, за якими вони порівнюються (звідси й їх назва). Порівнювані поняття можуть бути сумісні або несумісні.

Порівнювані судження — це складні судження, в яких прості судження можуть містити спільні суб'єкти, але різні предикати, можуть містити спільні предикати, але різні суб'єкти, і можуть містити спільні і предикати, і суб'єкти. Вони можуть відрізнятися одне від одного кількістю і якістю. Порівнювані складні судження бувають сумісні і несумісні, між ними існують ті самі типи відношень, що й між простими атрибутивними судженнями.

Порівняння — мисленнєве зіставлення одного предмета з іншим, виявлення між ними подібних та відмінних ознак.

Прагматика (логічна) — рівень семіотики, на якому враховуються рівень обізнаності й поведінка інтерпретатора мовних виразів.

Предикат суджень — структурний елемент суджень, який позначає властивість, що приписується предмету (для атрибутивних суджень), або відношення між предметами (для релятивних суджень).

Принцип взаємозамінюваності (один із трьох принципів теорії іменування) — якщо два імені мають одне й те саме предметне значення,

то будь-яке з них можна замінити іншим, а істиннісне значення виразу залишиться без зміни. Принцип однозначності (один із трьох принципів теорії іменування) — ім'я повинно мати один денотат, тобто позначати один предмет або одну множину.

Принцип предметності (один із трьох принципів теорії іменування) — слова мають позначати не самих себе, а лише певні предмети, відношення і зв'язки між ними.

Природна класифікація — вид класифікації понять, коли предмети класифікують на підставі ознак, що випливають з їх власної природи.

Проблематичні алетичні модальні судження — вид алетичних модальних суджень, які будуються за допомогою модального оператора " можливо" (" 0").

Проста дилема — це дилема, в якій висновок є простим категоричним судженням.

Простий категоричний силогізм (ПКС) є різновидом дедуктивних умовиводів і являє собою систему трьох взаємопов'язаних суджень виду: А (" Всі S є P"), Е (" Всі S не є P"), І (" Деякі S є P"), О (" Деякі S не є P"). Перші два судження є засновками ПКС, а третє — висновком.

Прості категоричні судження відрізняються між собою якістю й кількістю. Це насамперед загальностверджувальні (А, їх структура: " Всі S є Р"), загальнозаперечні (Е, їх структура: " Всі S не є Р"), частково стверджувальні (І, їх структура: " Деякі S є Р"), частково заперечні (О, їх структура: " Деякі S не є Р").

Протилежними (контрарними) називаються поняття " X", " У", у яких зміст одного не лише виключає ознаки другого, але й замінює іншими несумісними ознаками (наприклад, " X" " день", " У" -" ніч"). Для протилежних понять можна знайти родове поняття " Z". У нашому прикладі таким поняттям є " частина доби".

Протиставленням суб'єкту називають трансформацію суджень, коли над судженням спочатку роблять операцію обернення, а потім операцію перетворення.

Протиставленням предикату називають трансформацію суджень, коли над судженням спочатку роблять операцію перетворення, а потім операцію обернення.

Прямі доведення є міркуваннями, спрямованими на безпосереднє обґрунтування істинності або хибності тези.

Пусті поняття — вид понять, в обсязі яких немає жодного елемента (предмета), який би мав зазначену ознаку.

Реалізм — течія у схоластичній філософії: у гносеології (теорії пізнання) дотримувалися позицій об'єктивного ідеалізму (платонівського типу) і вважали, що загальні (спільні для кількох предметів) сутності можуть існувати не менш, а навіть більш реально (звідси і назва — реалізм), ніж окремі речі, які людина сприймає своїми чуттями.

Релятивні судження — вид суджень, які розкривають наявність або відсутність у предмета думки певного відношення до іншого предмета (або кількох предметів) думки. їх формула: " х R у", де х, у — предмети думки, R (від relatio) — відношення між ними.

Рефлексивність — вид відношень, що існує між релятивними судженнями; характеризується тим, що кожний із членів відношення R (між х і у) перебуває в такому ж відношенні до самого себе. Рефлексивними є, наприклад, відношення одночасності, рівності тощо.

Рівнозначними називаються поняття, обсяги яких збігаються, але змісти яких нетотожні, оскільки кожне з них відображає лише певний бік (якусь одну властивість) одного й того ж предмета (або множини предметів).

Розділові умовиводи — вид умовиводів, до складу яких входить як мінімум одне розділове (диз'юнктивне) судження. Перший засновок розділового умовиводу завжди є розділовим.

Розділово-категоричні умовиводи — вид розділових умовиводів, в яких перший засновок є розділовим судженням, другий засновок є категоричним судженням або кон'юнктивним (може спостерігатися в тих випадках, коли кількість диз'юнктів у розділовому засновку перевищує два), а висновок є категоричним або кон'юнктивним судженням. Основні види цих умовиводів: стверджувально-заперечні умовиводи (modus ponendo tollens) і заперечно-стверджувальні (modus tollendo ponens).

Розділово-умовні умовиводи — вид опосередкованих умовиводів, в яких перший засновок завжди є розділовим (диз'юнктивним) судженням, інші засновки (їх кількість дорівнює кількості диз'юнктів) є умовними (імплікативними) судженнями. Висновок у розділово-умовних умовиводах може бути як категоричним, так і розділовим судженням. Виділяють такі різновиди цих умовиводів: дилеми, три-леми і полілеми.

Розподілений термін судження — термін, який мислиться у всьому обсязі судження.

Семантика (логічна) — рівень семіотики, на якому враховуються зв'язки, що існують між мовою і позамовною дійсністю.

Семантичне визначення понять (остенсивне) — надання смислу певному поняттю шляхом прямого вказування на той предмет, який є денотатом (предметним значенням, елементом обсягу) цього поняття.

Семіотика — загальна теорія знакових систем, наука, яка досліджує зв'язки, що існують між мовою і позамовною дійсністю. Семіотика поділяється на три рівні: синтаксис, семантику і прагматику.

Середній термін ПКС— це термін, який входить лише у засновки й якого немає у висновку ПКС.

Симетрія — вид відношень між релятивними судженнями, коли не має значення, який із цих двох членів судження попередній, а який — наступний. Зміна порядку їх розташування не може впливати на смислове і матеріальне (істиннісне) значення таких суджень. Симетрія має місце у судженнях про рівність, подібність, одночасність тощо.

Синтаксис (логічний) — рівень семіотики, на якому мова розглядається як неінтерпретована знакова система.

Синтаксичне визначення понять є висловом про те, що певний символ (мовний вираз) розглядається як символ, тотожний за смисловим значенням іншому символу. Виділяють явні і неявні визначення (контекстуальні).

Синтез — мисленнєве поєднання кількох ознак предмета у єдине ціле.

Складна дилема — це дилема, в якій висновок представлений складним розділовим судженням.

Складним категоричним силогізмом (полісилогізмом) називають поєднання двох або більше ПКС, у якому висновок одного ПКС (так званого просилогізму) є одночасно засновком іншого ПКС (так званого епісилогізму).

Складні судження містять у своєму складі кілька (два або більше) простих суджень. Вони творяться із простих за допомогою логічних сполучників (зв'язок, конекторів). Існують такі основні види складних суджень: кон'юнкція, диз'юнкція, матеріальна імплікація, екві-валенція.

Слово (або сукупність слів) є звуковим або графічним комплексом, за яким закріплене відповідне предметне значення (денотат) і смислове значення (смисл, думка).

Смислом називається сукупність ознак предмета. Смисл також є способом, яким вказується на предметне значення слова. Смисл — це також ідеальне поняття, що існує у думці людини.

Смислове значення суджень — певна інформація про стан справ у навколишній (позамовній) дійсності.

Сорит є скороченим полісилогізмом, у якому пропущено (але маються на увазі) деякі засновки або проміжні висновки. Соритів існує багато видів, насамперед вони поділяються на аристотелівські (регресивні) і гокленівські (прогресивні).

Софізми — це логічні помилки в міркуваннях, які виникають внаслідок свідомого порушення правил або законів логіки. Софізми використовувалися ще в античну добу для того, щоб перемогти супротивника в суперечці, позбавити його впевненості у своїх розумових здібностях.

Співвідносні (поняття) — вид понять, зміст яких не має автономного смислу, тобто таке поняття стає осмисленим лише тоді, коли воно походить від іншого поняття або використовується у певному контексті.

Співпідпорядкованими (координованими) є поняття " X", " У", які, перебувають на одному рівні загальності й одночасно підпорядковані більш загальному (родовому для них) поняттю " Z" (наприклад, " X" " лебідь", " У" " сокіл", " Z" " птах").

Спосіб (форма) доведення — послідовний логічний зв'язок аргументів і тези.

Сприйняття — друга форма чуттєвого відображення реальності, це цілісні синтетичні образи зовнішніх речей.

Спростування — це вид доведення, який полягає в обґрунтуванні хибності тези.

Стверджувальні судження — вид суджень, в яких щось стверджується про предмет думки.

Стверджувально-заперечні умовиводи (modus ponendo tollens) — вид розділово-категоричних умовиводів, в яких другий засновок є стверджувальним судженням, а висновок — заперечним.

Структурні визначення понять — різновид атрибутивно-релятивних визначень, у яких розкриваються елементи системи через перелік її видів або частин.

Суб'єкт суджень — елемент структури суджень, предмет, якому приписується властивість.

Судження — це форма мислення, в якій засобами мови розкриваються зв'язки предметів із їх ознаками або відношення між предметами.

Субконтрарність (часткова сумісність) — вид відношень, що спостерігається між судженнями видів І О (за логічним квадратом). Ці судження не можуть бути одночасно хибними, але можуть бути од

ночасно істинними. Тобто із хибності одного із них випливає істинність іншого, але не навпаки.

Сумісні поняття — поняття, ознаки яких допускають можливість повного або часткового збігу їх обсягів. Тобто це поняття, які містять спільні елементи. Сумісність поняття виявляється в трьох видах відношень: рівнозначності (тотожності), підкорення (підпорядкування, субординації), перетину (часткового збігу).

Сумісні судження містять одну й ту саму думку (повністю або частково). Між ними виникають такі логічні відношення (за логічним квадратом): еквівалентності, підпорядкування, часткового збігу.

Суперечливими (контрадикторними) називаються поняття (" X", " У"), у яких зміст одного просто заперечує зміст другого, не стверджуючи інших ознак (наприклад, " X" " планета" і " У" " не планета"). Поняття " У" є доповненням до обсягу поняття " X", тобто " У" = " не X".

Суперечливі судження — завжди хибні (хибні за своєю логічною формою) судження.

Суто розділовий умовивід — вид умовиводів, які складаються тільки з розділових (диз'юнктивних) суджень. їх зазвичай використовують лише для початкової (попередньої) класифікації предметів.

Схоластика (від грецьк. sсhоlа — школа) — напрям у середньовічній філософії та логіці. У схоластиці існували три основні течії, які по-різному визначали статус загальних імен (універсалій): номіналісти, концептуалісти і реалісти.

Теза — це структурний елемент доведення, положення, істинність або хибність якого обґрунтовуються в цьому доведенні.

Темпоральні модальні судження — вид модальних суджень, які враховують часові характеристики, що можуть вплинути на істиннісне значення суджень про події в навколишній дійсності. Вони будуються за допомогою модальних операторів: " раніше", " минулого тижня", " у майбутньому", " завтра" тощо.

Термін (кордон, межа) — слово або група слів, які позначають чітко визначений предмет (або множину) і вживаються в цій науці з одним чітко визначеним смисловим значенням.

Терміни ПКС — суб'єкти і предикати засновків і висновку умовиводу.

Традуктивні умовиводи (аналогії) — міркування, в яких засновки і висновки представлені судженнями однакового ступеня загальності (як правило, рух знань відбувається від одиничного знання до одиничного).

Транзитивність — вид відношень, що існує між кількома (двома або більше) релятивними судженнями тоді, коли з одного відношення між ними ми безпосередньо можемо перейти до іншого.

Узагальнення — мисленнєве об'єднання однорідних предметів, їх групування на основі тих або інших ознак.

Узагальнення понять — це логічна операція над поняттями, завдяки якій відбувається перехід від поняття з вужчим обсягом до поняття з ширшим обсягом шляхом збіднення його змісту (тобто вилучення специфічних видових ознак). Кінцевим результатом цієї операції є так звані категорії філософії (універсальні поняття), тобто поняття, які поєднують у собі майже всі предмети дійсності.

Умовивід є формою мислення, за допомогою якої з одних думок (засновків) із логічною необхідністю отримують нові думки (висновки).

Умовно-категоричні умовиводи — різновид умовиводів, у яких перший засновок представлений умовним (імплікативним) судженням, а другий засновок і висновок представлені простими категоричними судженнями. Існують два основні різновиди таких умовиводів: стверджувальний (modus ponens) і заперечний (modus tollens).

Уявлення з'являються на основі минулих сприйняттів предметів, образи яких збереглися у пам'яті людини.

Хиба — одне із двох основних істиннісних значень суджень. Xибним називається таке судження, яке неадекватно (неправильно) позначає відповідну йому ситуацію у навколишній (позамовній) дійсності, перекручує її.

Факти — це події, що були зафіксовані тим або іншим способом, вони також є найпоширенішим видом аргументів.