Виховання молодшого школяра

У період навчання в початковій школі відбувається подальше становлення та зміцнення характеру дитини. Формування якостей характеру пов'язано з подоланням труднощів у предметній діяльності та спілкування. При виборі виду діяльності для дитини необхідно поступово переходити від просто цікавої до менш цікавої, але більш вартої діяльності; ступінь труднощів при цьому повинен зростати. Спочатку діяльність пропонують дорослі, а потім дитина сама повинна переходити до вільного вибору.

Для зміцнення характеру дитини у спілкуванні бажано включати її в сюжетно-рольові ігри, де вона повинна буде пристосовуватись до індивідуальних особливостей інших дітей. Краще, якщо як партнери по спілкуванню будуть виступати діти, які істотно відрізняються один від одного, тому що це вимагає різної міжособистісної поведінки. Крім того, необхідне ускладнення задач, які розв'язуються при взаємодії з іншими дітьми.

Дуже важливо, щоб у цьому віці діти брали участь у домашній праці, де вони одержують необхідні вміння й навички для майбутнього життя (догляд за помешканням і тваринами, навички самообслуговування й ін.).

Обов'язково, щоб у дитини був «свій» куточок удома, де вона зможе почувати себе хазяїном. Поступово ініціативу у справах треба передавати дитині, до підліткового віку в неї повинні сформуватись необхідні життєві знання, уміння й навички.

У період молодшого шкільного віку йде активне формування внутрішньої позиції та ставлення до себе. Уявлення про себе формується у процесі оцінної діяльності самої дитини та її спілкування з іншими людьми. Молодший школяр уже цілком може описувати себе в соціальних термінах: приналежність до визначеної соціальної групи, статі, вичленовувати свої індивідуальні якості, що відрізняють її від інших.

Загальна тенденція в цьому віці: від переоцінки себе - до більш адекватного ставлення до себе, тобто поступово підвищується критичність до себе. Якщо в 1-2-му класі дитині ще недоступна оцінка власної особистості в цілому, то до 3-го класу це стає можливим. Умовно можна виділити кілька рівнів уявлення про себе:

1) Уявлення дитини про себе адекватне та стійке (дитина може назвати узагальнені якості особистості, уміє аналізувати свої вчинки та діяльність; більше орієнтується на знання, ніж на оцінку дорослих; швидко отримує навички самоконтролю);

2) Неадекватне й нестійке ставлення до себе (не може виділити свої істотні якості; не може аналізувати свої вчинки; потрібне керівництво у формуванні навичок самоконтролю);

3) Уявлення дитини про себе містять характеристики, дані іншими (особливо дорослими); немає прагнення заглянути у свій внутрішній світ; нестійкість уявлення про себе; невміння орієнтуватись у практичній діяльності на свої об'єктивні можливості.

Експериментально в молодших школярів виявлені такі види самооцінки:

1. Стійка занижена - зустрічається вкрай рідко.

2. Адекватна - діти добрі, активні, мають почуття гумору, різноманітні інтереси і самостійно можуть шукати помилки у своїй роботі.

3. Висока адекватна - діти максимально самостійні й упевнені в успіху.

4. Неадекватна занижена - як правило, діти мовчачи шукають помилки в роботі або відмовляються перевіряти її; діяльність інших схильні переоцінювати; непевність особливо відчувається у планах на майбутнє. Має місце схильність занурюватись у себе, вишукувати слабкості й зосереджуватись на них. Підвищений самокритичність. Від справ очікують невдачі. Ранимі, тривожні, соромливі, боязкі.

Корекція: треба постаратись переключити таку дитину із самого себе на справу. Можна використовувати прийом гарантованого успіху (наприклад, у позакласній роботі), тому що цей статус буде працювати через самооцінку в інших видах діяльності.

5. Завищена самооцінка: діти переоцінюють свої можливості, результати діяльності й особисті якості. Після неуспіху наполягають на своєму або переключаються на найлегшу задачу. На цій основі легко формуються зарозумілість, снобізм, безтактність. Згодом людина не допускає у свідомість наявність у себе слабкості й невміння. Завищена самооцінка дуже важко перебудовується.

Стійка самооцінка формує рівень домагань (Л. Славіна). У молодших школярів існує тенденція зберігати самооцінку й рівень домагань. Стійка, звична самооцінка, у свою чергу, накладає відбиток на всі сторони життя дитини.

На розвиток особистості молодшого школяра великий вплив справляють оцінка вчителя і, звичайно ж, позиції батьків. Насамперед це стосується формування мотивації досягнення або ухиляння від невдачі.

У молодшому шкільному віці в мотиваційній системі дитини складаються пріоритетні мотиви поведінки: мотиви успіху, прагнення до досягнень або мотиви ухиляння від невдач і «провалу».

Дитина, а згодом і дорослий, з домінуванням мотиву досягнення намагається реалізувати себе в житті повною мірою: «іде вперед» до мети, не боїться помилок, переборює труднощі й бере на себе усю відповідальність за все, що з нею відбувається.

Домінування мотиву ухиляння від невдачі визначає в поведінці людини такі особливості, як страх помилки, острах через це розкрити свій потенціал особистості та здібностей, відхід від відповідальності, ухиляння від труднощів і т. п. Такі люди живуть під девізом «Головне бути не першим, а головне бути не останнім».

Вирішальну роль у формуванні того чи іншого мотиву в людині відіграють поведінка та ставлення матері до дитини.