Середовища

Відображення людини є єдність суб’єктивного (залежного від людини, властивого їй) і об’єктивного (не залежного від людини).

Відображення є об’єктивним, оскільки воно є результатом впливу об’єктивного світу і дає людині достовірні уявлення про оточуючий світ. Але одночасно відображення має суб’єктивний характер, про це свідчить те, що: 1) відображає конкретна людина, суб’єкт, особистість з усіма її особливостями і своєрідністю; 2) людина, відображаючи навколишній світ, не залишається лише спостерігачем того, що відбувається в її свідомості, у неї існує певне ставлення до предметів і явищ оточуючого світу.

Існують різні визначення ПСИХІКИ в залежності від того, хто дає таке визначення, але скільки б їх не було, всі вони в цілому мають спільні характеристики. Розглянемо деякі з них:

ПСИХІКА – це внутрішній суб’єктивний світ людини.

ПСИХІКА – це суб’єктивний образ об’єктивного світу, який складається у мозку та на підставі і за допомогою якого відбувається регуляція поведінки і діяльності.

ПСИХІКА – це здатність живих істот активно відображати об’єктивний світ у вигляді суб’єктивного образу цього оточуючого світу і саморегулювати на цій основі свою активність та поведінку.

ПСИХІКА – це властивість мозку як високоорганізованої матерії відзеркалювати об’єктивну дійсність і на основі психічного образу, який при цьомц формується, цілеспрямовано регулювати діяльність суб’єкта і його поведінку.

ПСИХІКА – властивість висоорганізованої матерії; полягає в активному відображенні суб’єктом об’єктивного світу, в побудові суб’єктом невідчуджної від нього картини цього світу і регуляція на цій основі поведінки і діяльності.

Сучасна психологія розглядає ПСИХІКУ як властивість особливої форми організованої матерії, як суб’єктивний образ об’єктивного світу, як ідеальне відображення реальної дійсності в мозку.

ПСИХІКА – форма активного відображення суб’єктом об’єктивної реальності, виникає в процесі взаємодії високоорганізованих живих істот із зовнішнім світом і здійснює в їх поведінці (діяльності) регулятивну функцію.

Отже, в межах матеріалістичної психології психіка розуміється як особлива властивість високоорганізованої матерії – мозку. Із цього випливає, що:

- це саме властивість, а не речовина, субстанція;

- це особлива властивість, яку не можна звести лише до фізіологічних процесів;

- це властивість високоорганізованої матерії, тобто її має не вся матерія взагалі, а матерія на певному етапі розвитку.

Ця властивість мозку полягає в здатності відображати предмети і об’єкти зовнішнього об’єктивного світу.

Психічне відображення, як властивість кори головного мозку, детермінована зовнішньою дійсністю, при цьому має такі властивості:

- воно не є дзеркальним, механічним, пасивним копіюванням оточуючого світу (як дзеркало або фотоапарат);

- воно пов’язане з пошуком, вибором, оскільки в психічному відображенні інформація підлягає специфічній обробці тому є активним відображенням світу у зв’язку із певними потребами;

- воно є суб’єктивним і вибірковим, оскільки належить суб’єкту, поза суб’єктом не існує та залежить від суб’єктивних властивостей організму.

О.М. Леонтьєв визначає два критерія психіки: чутливість і здатність до навчання. На думку О.М. Леонтьєва, елементарною формою психіки є відчуття, що відбивають зовнішню об’єктивну дійсність та її окремі властивості.

За гіпотезою О.М. Леонтьєва стосовно виникнення психіки, психічне відображення проходить такі стадії або етапи розвитку в процесі еволюції живих істот:

I. СТАДІЯ ЕЛЕМЕНТАРНОЇ СЕНСОРНОЇ ПСИХІКИ

II. СТАДІЯ ПЕРЦЕПТИВНОЇ ПСИХІКИ

Таким чином, зазначене вище свідчить про те, що виникнення первісної психіки пов’язане з переходом від допсихічних форм регуляції поведінки – так званих таксисів (тропізмів), властивих рослинним і найпростішим тваринним організмам – до власне психічних, сигнальних форм регуляції поведінки тварин. На найвищих щаблях еволюції тварин певного значення в їх життєдіяльності набувають такі форми розвитку психіки, як научіння та інтелектуальна діяльність.

НАУЧІННЯ ЯК ІНДИВІДУАЛЬНО-НАБУТІ ФОРМИ ПОВЕДІНКИ

Чим вище в еволюційному ряду стоїть тварина, На означеному етапі формування

тим більш складними можуть стати вироблені більш складних форм пластичної

умовні зв’язки, тим більш пластичними вони індивідуальної поведінки, засно-

виявляються ваної на самостійному виробленні

нових критеріїв поведінки

Аналіз і синтез Навички – дії тварин, в основі яких Інтелектульні

предметних ситуацій лежать умовні зв’язки і які функціо- дії

нують автоматично

Засвоєні твариною навички можуть Одні навички можуть суттєво відріз-

переноситися в нову ситуацію нятись від інших

В одному випадку за автоматизмом навич- В інших випадках навички наближаю-

ки наближаються до інстинктів ться до інтелектуальних проявів

III. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ПОВЕДІНКА

Це тип поведінки, який є вершиною розвитку тварин і виявляється в умінні тварин розв’язувати деякі наочно-дійові завдання

Інтелектуальна поведінка тварин Інтелектуальний Інтелектуальні дії тварин, на

характеризується “винаходом” нових характер носять відміну від людських, не вип-

способів вирішення завдань, викори- перш за все дії ливають із знання об’єктив-

станням зовнішніх предметів (зна- людиноподібних них законів, не усвідомлюю-

рядь), обходом перешкод, вирішенням мавп ться ними і не передаються

двофазних завдань, явищем інсайту “людськими” способами (че-

(раптового знаходження рішення) рез мовлення, знаряддя, про-

дукти праці)

Інтелектуальні дії навіть вищих Особливість поведін- Інтелектуальна поведін-

мавп елементарні за своїм харак- ки вищих тварин, їх ка є вершиною психічно-

тером і не виходять за межі кола наслідування, за го розвитку тварин. Для

завдань, які виникають в приро- якою наслідується не неї характерна здатність дних умовах їх життя дії, а сама дія переносити засвоєне, але

відсутнє узагальнення

способу рішення

Весь розвиток психіки тварин підпоряд- Інтелект мавп якісно

кований біологічним законам (спадковий, відрізняється від мис-

природний відбір) лення людини

Зауважимо, що у вищих тварин, особливо у мавп, спостерігається не тільки використання різних предметів, наприклад, гілок, кісток, каміння, але й маніпулювання ними, що передує їх вживанню як знарядь праці, що притаманно тільки людині.

ПСИХІКА ЛЮДИНИ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

Хоча психіку мають усі живі істоти, але психіка людини має суттєві відмінності. Так, до складу психіки людини входять такі її механізми як нетваринне відображення, проектування та упредметнення, що мають такий зміст:

ВІДОБРАЖЕННЯ: 1) у людини воно має активний характер, пов’язаний з пошуком та вибором адекватних умовам середовища способів дій; 2) психічне відображення має випереджувальний характер, забезпечує функцію, передбачену в діяльності та поведінці; 3) кожний психічний акт є результатом дії об’єктивного через суб’єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя; 4) у процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється й розвивається.

ПРОЕКТУВАННЯ: 1) основною функцією проектування є впорядкування і гармонізація змістів відображення відповідно до мети дій чи діяльності людини; 2) проектування як процес означає сукупність і послідовність розумових або психомоторних дій, внаслідок яких створюються образи, схеми чи знакові системи.

УПРЕДМЕТНЕННЯ - це елемент свідомості й доцільної діяльності людини. Ця діяльність має три основні форми: 1) матеріальна – до якої входять виробництво, фізична праця тощо, робота, якою людина перетворює і втілює себе в довкілля; 2) психічна – виробництво та інтерпретація змісту відображення, добір цінностей, розумових операцій, переживання і т.ін., що виступає конструктивними елементами будь-якого виробництва; 3) творіння себе самого – розвиток душевних і духовних потенцій, а також усунення різних форм відчуження.

ВИНИКНЕННЯ ПСИХІКИ ЛЮДЕЙ

Етап, на якому виникла психіка людини, пов’язаний зі змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Це було, як можна собі зараз уявити, тоді, коли наші найдавніші пращури злізли з дерев і зайнялись сумісним мисливством. Тоді ж таки вони навчились видобувати та зберігати вогонь і виробляти прості знаряддя праці. Виник принципово новий процес поведінкової адаптації – пристосування до навколишнього середовища за допомогою праці. Для цього вже були сформовані біосоціальні передумови – здатність до маніпулювання предметами, стереоскопічний зор, скоординований з рухами передніх кінцівок, розвинена шкіром’язова чутливість та набуті навички сумісної діяльності. Все це зумовило якісно новий етап в розвитку психіки майбутньої людини.

Виготовлення знарядь праці в умовах групи пов’язане з передбаченням їх використання та суспільним поділом процесу їх виготовлення, що стимулювало розвиток інтелекту та понятійної мови. Інакше кажучи, трудові дії набували свого сенсу тільки тоді, коли вони були пов’язані з діяльністю інших людей. Це, в свою чергу, зумовило виникнення свідомих дій, відірваних від наявної біологічної мети, дій, що були пов’язані з розумом та волею людини, яка почала моделювати різні відношення між речами, прогнозувати їх зміни та регулювати на цій основі свою поведінку.

В праці розвинулись психомоторика та інтелектуальні якості людини, удосконалювалась її сенсорна чутливість, збільшилась кількість якостей різних предметів, що відображаються, покращалась координація рухів. Це викликало інтенсивний розвиток сенсорної та моторної зон кори головного мозку, а також лобної її частини, що відповідає за інтелект.

Завдяки мові психіка людини почала обумовлюватись загальнолюдським досвідом. Виник феномен соціальної ідентифікації – ототожнювання людини з соціумом. Потяги індивіда починають орієнтуватись на потяги та інтереси інших людей, на основі чого формується загальноприйнятна система суспільних цінностей та норм, виникає здатність виконувати моральні вчинки.

Вже на початкових етапах історії людства система моральних заборон взяла під свій захист усіх членів первісної громади, завдяки чому виникло усвідомлення залежності їх громадської взаємозалежності. Це навчило наших пращурів додержуватись визначених соціально-рольових функцій та контролювати їх виконання іншими людьми.

Таким чином в процесі соціоантропогенезу сформувався суспільний фактор детермінації людської психіки, а саме поведінка людини стала регулюватись не природними імпульсами її організму, а суспільними вимогами. Що, в свою чергу, сформувало свідомість людини як вищої форми психіки. Змістом свідомості є категоріальне та ціннісноосмислене відображення дійсності.

Якщо порівняти психіку тварин та людей, то в загальному вигляді відмінності між ними мають такий зміст:

СУТНІСТЬ ВІДМІННОСТЕЙ ПСИХІКИ ТВАРИНИ І ЛЮДИНИ

Суттєво також зазначити, що в тваринному світі процес спілкування здійснюється за допомогою першої сигнальної системи. Перша сигнальна система характеризується тим, що сигнальну функцію виконують предмети і явища зовнішнього світу, їх різноманітні властивості, які безпосередньо діють на рецептори. Ця система існує і у людей. Але головною для них є друга сигнальна система, яка взаємодіє з першою. Друга сигнальна система – це система тимчасових нервових зв’язків, що утворені за участю мови як засобу спілкування людей. Це означає, що другу сигнальну систему складає слово, яке може без обмежень відображати усі аспекти об’єктивної дійсності.

Мова як друга сигнальна система почала виконувати ще одну свою функцію, що існує тільки у людей. Вона стала формою існування свідомості.

До виникнення мови поведінка в тваринному світі обумовлювалась впливом двох джерел: спадково закріпленою програмою та власним досвідом. З появою мови виникло і третє джерело, що формує діяльність людини, – трансляція та засвоєння суспільного досвіду. Тобто, за допомогою мови стало можливим поширювати суспільний досвід серед людей, поширювати без обмеження як в часі, так і в просторі.

IV. СВІДОМІСТЬ ТА САМОСВІДОМІСТЬ ЛЮДИНИ

СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНА ПРИРОДА СВІДОМОСТІ ЛЮДИНИ

Свідомість як особливий рівень психіки виникає тільки в умовах суспільних відносин. В свою чергу, передумовою й результатом розвитку цих відносин є трудова діяльність людини, повне значення якої виглядає наступним чином.

б. Спеціалізація руки як органу в. Дія працюючих рук г. Вплив функціонування

праці сприяла розвитку прямої контролюється зором руки на розвиток мозку

ходи

а. Рука розвивалась як орган 4. Суспільні відносини

пізнання об’єктивної дійс- ТРУДОВА людей якісно змінили бі-

ності ДІЯЛЬНІСТЬ ологічні потреби і поро-

Причиною олюд- дили нові, власне людські

3. Під впливом праці розви нення тварино- потреби

нулись нові функції руки подібних предків

є виникнення 5. Необхідність передава-

праці і утворен- ти досвід попередніх поко-

2. Всяка діяльність людини на людського лінь створювало потребу

постає як свідома діяльність суспільства в спілкуванні

6. В процесі праці розви- 1.В праці сформувалась нулися вищі форми спіл- свідомість людини як най- 7. Завдяки виникнення сві- кування за допосогою

вища форма психічного домості з’являється принци- людської мови

відображення пово нова психологічна систе-

ма – особистість.

Свідомість є найвищим рівнем психіки, який притаманний тільки людині та безпосередньо пов’язаний з мовою та суспільною діяльністю.

Якщо складна діяльність вищих тварин підкоряється природним зв’язкам і відношенням, оскільки будь-яка «діяльність» тварин спрямована на предмети біологічної потреби і спонукаються цими предметами – предмет діяльності і мотив, який є біологічним, завжди зливаються, збігаються між собою. У людини діяльність підкоряється зв’язкам і відносинам суто суспільним.

Домінування соціокультурних факторів в процесах розвитку і самоорганізації - специфічна особливість людської психіки, становлення якої відбувається в певному соціокультурному контексті, завдяки засвоєнню або присвоєнню норм, цінностей, комунікативних засобів, знань, традицій, символів і інших продуктів певної культури.

Спроби з’ясувати соціокультурні чинники розвитку психіки здійснювались вже в другій половині ХIХ ст.:

- в психології народів, основоположниками якої є М. Лацарус, Х. Штейнталь, В.Вундт, - в рамках якої вважали, щ о вищі психічні функції можна зрозуміти лише через спілкування та фактори суспільного життя;

- в розуміючій психології В. Дільтея, в якій робився акцент на залежності особистості від феноменів культури, які зафіксовані в знаково-символічній формі.

Засвоєння суспільно-історичного досвіду – специфічно людський шлях онтогенезу, відсутній у тварин. У тварин генетичну основу поведінки складають безумовно-рефлекторні механізми, інстинкти. У ході індивідуального життя вони розвиваються, формуються, пристосовуються до мінливих елементів зовнішнього середовища – це процес «розгортання» спадкоємного досвіду.

Поведінка сучасної дорослої людини є результат двох різних процесів: біологічної еволюції тварин і суспільно-історичного розвитку людства.

У філогенезі це дві незалежні лінії. Пристосування людини до середовища викликає до життя принципово іншу, ніж у тварин, інакше організовану систему поведінки. Ця нова система поведінки формується при досягненні певного ступеня біологічної зрілості, однак без зміни біологічного типу людини.

В онтогенезі ці дві лінії злиті воєдино, дитина водночас формується і як біологічна істота, і як продукт культурно-історичного розвитку.

У дитини спадкоємні органічні передумови відрізняються від тваринних наступним:

- вони жорстко не детермінують майбутню поведінку людини;

- у генетичних структурах мозку людини не зміг зафіксуватись відносно молодий, власне людський досвід, тобто досягнення її культурної історії;

- мозок людини відрізняється надзвичайною пластичністю, особливою здатністю до прижиттєвого формування функціональних систем.

У свідомості людини дійсність відкривається їй в об’єктивній стійкості її властивостей, у її відокремленості, незалежності від суб’єктивного ставлення до неї людини, від її наявних потреб.

Отже, згідно культурно-історичній теорії Виготського, виготовлення, вживання|вжиток| і збереження|зберігання| знарядь праці, розподіл праці сприяли розвитку абстрактного мислення, мови|промови||язика|, розвитку суспільно-історичних стосунків між людьми. В процесі історичного розвитку суспільства|товариства| людина змінює|зраджує| способи і прийоми своєї поведінки, трансформує природні завдатки і функції у вищі психічні функції – специфічно людські, суспільно-історично обумовлені форми пам'яті, мислення, уяви (смислова пам'ять, абстрактно-логічне мислення і ін.) опосередковані застосуванням|вживанням| допоміжних| засобів|коштів|, мовних знаків, створених людиною в процесі суспільно-історичного розвитку.

Основні ідеї культурно-історичної теорії полягають в тому, що:

1) Завдяки виготовленню та використанню знарядь відбулася кардинальна перебудова взаємин людини з навколишнім середовищем – людина навчилася оволодівати природою;

2) Для самої людини це обернулося тим, що вона навчилась оволодівати своєю психікою саме завдяки тому, що з’явилися довільні форми психічної діяльності – вищі психічні функції;

3) Подібно тому, як людина опановує природу за допомогою знарядь, вона опановує власну поведінку за допомогою особливих – психологічних знарядь. Це психологічні знаряддя – знаки. Знаки – це символи, що мають певне, вироблене в історії культури значення: мова, мнемотехнічні прийоми, алгебраїчні символи, твори мистецтва, карти, умовні знаки, креслення і ін.

Введення до структури психічної функції знака, перетворює її на вищу функцію, опосередковану. Наприклад, «вузлик на пам'ять», за допомогою якого людина створює додактовий стимул, опосередковує свою реакцію за допомогою знака, який виступає як засіб запам’ятовування або психологічне знаряддя. Цей додатковий засіб не має органічного зв’язку із ситуацією і тому є штучним засобом-знаком, за допомогою якого людина опановує своєю поведінкою: запам’ятовує, робить свій вибір і т.ін. Таким чином, строюючи стимули-засоби, людина ззовні створює зв’язки в мозку, керує мозком і через нього власним тілом.

Знак завжди є спочатку засобом соціального зв’язку, засобом впливу на іншого і тільки потім він стає засобом впливу на себе. Тому вищі психічні функції – це інтеріоризовані с оціальні відносини.

Таким чином, культурний розвиток людини можна визначити як оволодіння індивідом всебічних форм діяльності завдяки використанню психологіних знарядь – знаків, котрі стають засобами саморегуляції людини в процесі інтеріоризації.

Інтеріоризація – основний механізм психічного розвитку та виникнення психічних явищ людини – формування внутрішніх структур людської психіки в процесі засвоєння індивідуального соціального досвіду.

Поняття інтеріоризації було введене і розроблялось французькими психологами (П. Жане, Ж. Піаже і ін.), а також представниками психоаналізу. Останні намагалися показати, як в онтогегезі під впливом складних міжособистісних відносин, які «переходять» у внутрішній психічний світ, формується стійка структура інтрапсихічних зв’язків – своєрідний «каркас» особистості.

Виготський вважав, що вищі психічні функції з’являються в онтогенезі шляхом інтеріоризації знакових засобів і міжособистісних відносин, що за своєю природою і по суті є інтеріоризованими відносинами.

В онтогенезі інтеріоризація відбувається таким чином:

1. Доросла людина за допомогою слова впливає на дитину, спонукаючи її щось зробити.

2. Дитина переймає від дорослого спосіб звернення і починає впливати словом на дорослого.

3. Дитина починає впливати словом на себе (спочатку вголос, а потом – у формі внутрішнього мислення).

Єдність вищих психічних функцій і утворюють свідомість людини.

ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СВІДОМОСТІ

Сутність свідомості полягає в узагальненому, оцінювальному, цілеспрямованому відображенні та творчому перетворенні дійсності, у попередній уявній побудові дій та передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні та самоконтролюванні поведінки людини.

Свідомість як вищий рівень психічного відображення характеризується такими психологічними характеристиками:

По-перше, свідомість – це узагальнений людський досвід відносно оточуючої нас дійсності, це знання про природу та суспільство, а також про внутрішній світ людини. Цей досвід передається від людини до людини і не успадковується. Рівень свідомості знаходиться в прямій залежності від рівня та сукупності засвоєних знань і особистого досвіду людини. Знання, що входять до свідомості особистості, здобуваються людиною в процесі навчання і виховання, завдяки таким психічним процесам, як відчуття, сприймання, мислення, пам’ять. (Важливо підкреслити, що суспільно-історичний розвиток сформував у людини потребу в знаннях, які є спонукою, мотивом пізнавальної діяльності).

I – неусвідомлювані механізми

II – наусвідомлювані чинники

III – «надсвідомі» процеси.