Стандартизовані методики психологічного вивчення проблем сім’ї

Істотним компонентом практичної ефективності вивчення проблем сім’ї є коректне застосування стандартизованих психодіагностичних методик. Сформулюємо необхідні умови, що забезпечують таке використання методик [2]:

1) глибоке оволодіння змістом основних діагностичних концептів, істотних для обстеження сім’ї, уміння психологічного тлумачення цих концептів;

2) оволодіння прийомами оперативного планування психодіагностичного обстеження конкретної сім’ї, при якому пропорція стандартизованих і клініко-діалогічних методів психодіагностики, а також самої корекційно-терапевтичної роботи з утручанням знаходилася б в адекватній відповідності з: а) змістом запиту і чекань клієнта, б) психологічним змістом і динамікою самого проблемного комплексу, що характеризує поточний (динамічний) стан сім’ї, в) об'єктивними соціально-економічними умовами роботи психолога (умовами платного або безкоштовного проведення обстеження);

3) оволодіння репертуаром конкретних спеціалізованих методик стандартизованої сімейної психодіагностики, адекватних визначеним умовам і задачам психолога;

4) оволодіння психометрикою і застосування стандартизованих психодіагностичних методик вимірювального типу (тестів).

Існують такі психологічні методи вивчення сім'ї [2]:

1) науково-дослідні, спрямовані на теоретичне узагальнення даних, що розширюють професійний кругозір психолога-практика;

2) діагностичні, за допомогою яких отримують конкретні дані, необхідні для роботи з певною сім'єю;

3) корекційно-діагностичні, або психотерапевтичні, спрямовані на визначення форм і змісту корекційної роботи з сім'єю. При цьому психологічна діагностика сім'ї передбачає розв'язання таких завдань [4]:

з'ясування того, чи є проблема сім'ї об'єктом впливу психолога або інших фахівців (психіатра, юриста, дефектолога тощо);

виявлення об'єкта психологічної допомоги (дитина, її батьки, сім'я загалом);

вибір способу впливу (індивідуальна робота з дитиною, її батьками, подружньою парою, дитиною і батьком, групою дітей, батьків, сім'єю загалом);

психодіагностика під час корекційного впливу з метою визначення тактики корекційного процесу (реакції членів сім'ї на психолога й один на одного, особливості їхньої поведінки тощо).

Серед існуючих теоретичних концепцій вирізняють два полярних підходи до вивчення сім'ї: індивідуальний і системний. При індивідуальному підході сім'я розглядається як стрес-фактор, з яким має впоратися член сім’ї який звернувся за консультацією до психолога. Завдання психолога полягає у виявленні індивідуальних особливостей членів сім'ї, що утруднюють сімейну адаптацію. Системний підхід переміщує центр діагностики з індивіда на групові процеси сім'ї як системи, а проблеми членів сім'ї в цьому разі вважаються такими, що відбивають дисфункції сімейної системи.

У межах індивідуального підходу використовують діагностичні засоби, спрямовані на дослідження таких сфер сімейного життя, як подружні стосунки, стосунки батьків і дітей, стилі виховання і їх вплив на становлення особистості дитини.

Діагностика подружніх стосунків спрямована насамперед на виявлення факторів, що знижують задоволеність шлюбом і, отже, порушують його стабільність.

Так, виявлення рівня подружньої сумісності на основі структурно-функціонального підходу (коли сумісність виявляється у здатності подружжя утворювати цілісну, врівноважену сімейну діаду з узгодженими і несуперечливими сімейними ролями) припускає вивчення різних характеристик подружжя:

психофізіологічних властивостей індивідуальності членів сім’ї; при цьому передбачається насамперед визначення сумісності типів вищої нервової діяльності подружжя, їхніх темпераментів з можливим використанням експрес-методик (тести-опитувальники Айзенка, Стреляу та ін);

характерологічних властивостей членів сім'ї (опитувальник Кеттела (16 РР), ММРІ та ін);

характеристика ціннісно-мотиваційної сфери подружжя (методика ціннісних орієнтацій Рокича - Ядова, методика ТЮФ Шмельова - Болдиревої, методика " Сімейні цінності" В. Торохтія та ін);

співвідношення психологічних сімейних ролей (методика РОПД А. Волкової і Г. Трапезникової, методика визначення функціонально-рольової погодженості С. Ковальова, методика " Соціально-рольова адекватність" В. Торохтія та ін).

Діагностика подружніх стосунків на основі адаптивного підходу припускає вивчення характеристик міжособистісних стосунків, внутрішньосімейного спілкування і взаємодії, виявлення тих їх аспектів, що призводять до непорозумінь і конфліктів, з метою пошуку резервів адаптації подружжя один до одного.

У цьому разі доцільно застосовувати шкалу подружньої адаптації (тест-опитувальник " Задоволеність шлюбом", шкали суб'єктивної задоволеності шлюбом Г. Трапезникової та ін.), техніку " репертуарних ґрат" В. Похилько й О. Федотової, метод семантичного диференціала, тест Лірі, методику МСК В. Левкович і О. Зуськової, задачно-ігрові методи (наприклад, гру " Інтрига" О. Хроніка й О. Кронік, моделювання суб'єктивної ситуації конфлікту (" МАКС" В. Смєхова та ін).

Для вивчення особливостей сімейного виховання використовують опитувальники " Аналіз сімейної тривоги", " Аналіз сімейних взаємин (АСВ)" Е, Ейдеміллера, тест-опитувальник ставлення батьків О. Варги, кольоровий тест стосунків О. Еткінда, тест Лірі та ін.

Історичний розвиток сім'ї аналізують насамперед з метою виявлення впливу на сім'ю параметрів прабатьківської сімейної системи. Крім методики " Сімейна генограма" в аналізі сімейної історії доцільно використовувати такі графічні методи, як " Лінія часу", " Карта сім'ї" та ін., за допомогою яких можна виявити найбільш значущі для функціонування сім’ї події, зміни в її структурі, можливі збіги подій у досліджуваній і прабатьківських сім'ях, що неявно зумовлюють перенесення особливостей взаємин членів сім'ї на подальші покоління, Аналізуючи комунікації в сім’ї вивчають: правила взаємодії в сім'ї (явні та неявні); ступінь відкритості спілкування, наявність замаскованої інформації, заборонених для обговорення тем; можливість відкритого прояву почуттів; переважання прямої чи непрямої комунікації; симетричність або додатковість взаємин (коли поведінка членів сім'ї стосовно один одного схожа чи протилежна: один наказує, інший підкоряється).

На думку окремих дослідників, які працюють на основі системного підходу до сім’ї, симптоматична поведінка (певне порушення в сім'ї) відіграє роль прихованої комунікації між людьми, що спостерігається тоді, коли існуючі стосунки в сім'ї виключають можливість відкритого обговорення сімейних проблем.

Особливості комунікацій у сім’ї доцільно вивчати за допомогою інтерв'ю. Для виявлення послідовності подій, пов'язаних із симптоматичною поведінкою, задають безоцінні запитання типу " Як це трапилось? ", " До чого це призвело? ", що припускають відповіді описового характеру. За допомогою інтерв'ю можна також виявити особливості взаємин у сім’ї на основі аналізу відповідей на запитання, що з'ясовують незгідність між членами сім’ї (з використанням категорій " більше - менше", " краще - гірше", " частіше - рідше", " ближче - далі" та ін), наприклад: " Хто краще за всіх ставиться до батька? " Причому для подолання опору членів сім'ї доцільно використовувати прийом " якби": " Якби батько залишився вдома, хто б радів найбільше? ".

На відміну від індивідуального системний підхід до аналізу комунікації сім'ї, її структури, історії сім’ї, типових проблем життєвого циклу сім’ї дає змогу врахувати групові процеси в сім'ї, одержати всебічне уявлення про сім'ю та її життєдіяльність.