Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Парадигма 9






Відмінювання кореневих основ

одн.   герм.   двн.-ісл.   двн.-англ.   мн.   герм.   двн.-ісл.   двн.-англ.
наз.   fō ts   fō tr   fō t   наз.   fō tez   fœ tr   fē t
род.   fō tez   fō tar   fō tes   род.   fō tō n   fō ta   fō ta
дав.   fō ti   fœ te   fē t   дав.   fō tmiz   fō tum   fō tum
знах.   fō tun   fō t   fō t   знах.   fō tunz   fœ tr   fē t

Давня система відмінювання германського іменника, що ґрунтувалася на морфологічних відмінностях основотворчих суфіксів, поступово зникла в більшості германських мов. Це відбулося як унаслідок спрощення морфологічної структури слова, так і в результаті чинника, що призвів до уніфікації закінчень, який дістав термін ‘ вирівнювання за аналогією ’.Внаслідок редукції кінця слів відмінкові закінчення відпадають і уніфікуються.

Так, в англійській мові, а саме середньоанглійській, відбувається поступовий перехід до відмінкової системи, в якій розрізняють два відмінки – називний та родовий.

Серед факторів, що сприяли швидкому розпаду системи словозміни іменника, О.Єсперсен вирізняв зовнішній: вплив скандинавських мов, у яких значна кількість іменників мала однакове звучання, але різні закінчення порівняно з англійськими. Внутрішніми факторами керувався А.Мейє, стверджуючи, що фіксований наголос на першому складі у германських мовах призвів до поступового ослаблення ненаголошених складів та їх втраті. З-поміж морфологічних факторів дослідники виокремлюють численність відмінкових закінчень та багатозначність самих відмінків (П.Хопер, Е.Трауготт). З метою пояснити процес зникнення флексії П.Хопер та Е.Трауготт, розробили теорію економії, згідно з якою в процесі спілкування двох учасників ситуації для мовця притаманна редукція мовних сигналів: у мові з флективною системою відмінків він намагається зменшити ‘флективний баласт’. Попри різні точки зору, незаперечним є те, що під впливом сукупності факторів у середньоанглійській мові флексії поступово відмирають, а синтаксичні відносини в реченні виражають прийменники.

Остаточно в англійській мові втрачена й категорія роду в системі іменника. Цьому сприяла перебудова відмінювання означеного артикля, форми якого перестали розрізнятися за родами.

Подібних змін зазнала категорія числа. Основний маркер множини виник із множинного закінчення іменника з основою на -а- (-as-), що редукувалося до -(e)s. Іншим маркером множини стала внутрішня флексія – умлаут. Так, у сучасній англійській мові збереглися такі форми як от feet, teeth. Форми типу oxen та brethren – є реліктами колишньої відміни на -n-.

У фризькій мові розрізняють два граматичні роди, два числа та два відмінки (загальний та родовий). Так, чоловічий та жіночий роди злилися в один, протиставлений середньому. Множина утворюється за допомогою закінчень -e(n) та -s.

У нідерландській триродова система перетворилася на двородову. Утворився загальний рід, у якому злилися чоловічий і жіночий, та зберігся середній. Показники множини, як і в англійській, утворилися від форми множини називного відмінка сильної та слабкої відмін – -s, -(e)n. Це є головним способом творення множини. Для творення множини середнього роду спорадично використовують закінчення -eren. Колишня чотирьох-відмінкова система перетворюється на двовідмінкову: загальний відмінок та родовий з формативом -s.

Іменник у мові африкаанс утратив родові розбіжності. Множина утворюється за допомогою закінчення -e та -s, спорадично -ers або -(e)ns. Система відмінювання відсутня.

У сучасній німецькій мові наявні сильна, слабка та жіноча відміни іменників. Іменники поділяються за трьома родами: чоловічий, жіночий, середній. Показниками множини в основному є спеціальні суфікси та часто умлаут. На відміну від інших германських мов тут спостерігається лише перебудова давньої германської системи, яка базується на відмінностях за суфіксом основи, в систему, засновану переважно на родовій ознаці.

У датській та шведській мовах утворилася двородова система: загальний, у якому злилися чоловічий та жіночий роди, та середній рід. У системі відмінювання зафіксовані форми загального та родового відмінків. Множина іменників у датській мові утворюється за допомогою закінчень -er, -е, за допомогою нульової або внутрішньої флексії. У шведській мові при творенні множини використовують такі формативи: -r (-or, -ar, -er) та -n. Множина зрідка утворюється за допомогою нульової флексії або умлауту.

У норвезькій зберігається розрізнення іменників за трьома родами. Множина утворюється за допомогою закінчення -er, нульової флексії, зрідка умлауту. У відмінковій системі, як і в датській, розрізняються загальний та родовий відмінки.

Ісландська мова майже не відрізняється від давньоісландської в граматичному плані. Іменник має чотири відмінки (називний, родовий, давальний, знахідний), два числа, три роди та дві відміни (слабку та сильну).

Граматична будова фарерської мови близька до ісландської. Уточнення стосується лише системи відмінків, оскільки родовий відмінок є дуже обмеженим у вживанні (виключно книжний стиль).

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.