Переголошення (умлаут). Дифтонгізація та монофтонгізація

Термін ‘умлаут’, запропонований Я.Гріммом – вид регресивної асиміляції (V–VI ст.) – часткова зміна голосного кореня під впливом голосного в наступному складі.

Умлаути в германських мовах поділяються на 2 групи:

1. і-умлаути (та аналогічні їм)

2. u-умлаути (та аналогічні їм).

I-умлаут.

Точніше – умлаут на і або j – регресивна асиміляція голосних а, о, u з голосним попереднього ряду і або артикуляційно близьким до нього приголосним j наступного складу. Як наслідок голосні а, о, u перетворювалися в нелабіалізоване е, лабіалізоване ē та лабіалізоване і:

а > e

ā > ē

o > e [æ ]

ō > ē [æ ]

ū > ÿ

u > y

Прикладами слугують готські слова, в яких умлаут відсутній, та відповідники в інших германських мовах. Пор.:

гот. harjis ‘військо’ – двн.-англ. here, двн.-ісл. herr;

гот. batiza ‘краще’ – двн.-англ. bæ tera > betera, двн.-в.-нім. bezziro;

гот. kunþ i ‘знання’ – двн.-англ. cý þ, двн.-ісл. kynni.

У результаті умлауту в німецькій мові виникають нові голосні фонеми е, ǽ, ö, œ, ű, ū.

U-умлаут.

Давньоанглійський ‘задній’ або ‘велярний’ умлаут (умлаут на u, о, a) мав наслідком перетворення наголошених а (ǽ), е, і в дифтонги еа, ео, іо (пізніше ео). Цей умлаут відбувся у VIII ст. Напр.:

а(ǽ) > ea: гот. falþ an, ‘згинати’, двн.-в.-нім. faldan || двн.-англ. fealdan;

e > eo: гот. faihu ‘худоба’, двн.-в.нім. fehu || двн.-англ. feoh;

i > io: гот. silubr ‘срібло’ || двн.-англ. siolufr.

Дифтонгізація та монофтонгізація в германських мовах. Під впливом динамічного наголосу перший елемент дифтонгу в германських мовах поглинав напівголосний елемент, тому відбувалася монофтонгізація певних дифтонгів, зокрема еі, аі. Напр:

ei > i: і.-є. *steigh-, гот. steigan двн.-англ., двн.-в.-нім. stī gan

ai > a/e: гот. jainar ‘там’, двн.-в.-нім. jenê r

Германський дифтонг eu/iu довше опирався цій тенденції, оскільки його складові елементи різкіше протиставлялися один одному.

Поряд з процесами монофтонгізації старих дифтонгів у германських мовах відбувалися явища дифтонгізації колишніх монофтонгів, як наслідок динамічного германського наголосу. Останній спричиняв ще більше подовження довгого голосного і зрештою він перетворювався на дифтонг. Дифтонгізація була найбільш поширеною в англійській і нідерландській мовах, а також у більшості давньоверхньонімецьких діалектів. Процеси дифтонгізації і монофтонгізації чергувалися, в результаті чого відбулася зміна деяких голосних у коренях англійських і німецьких слів. Напр.:

o – uo – u: гот. bloma ‘квітка’, двн.-в.-нім. bluoma, нім. Blume

u – ou/au: і.-є. *mus ‘миша’, двн.-англ. mū s, англ. mouse; двн.-в.-нім. hū s ‘дім’, нім. Haus