Тема 18. Економічне зростання та його чинники. Економічні цикли

Студентам потрібно насамперед з'ясувати, що означає поняття економічне зростання та чим воно відрізняється від поняття роз­ширене відтворення. Майте на увазі, що в теоретичному і практи­чному аспектах поняття «економічне зростання» тісно пов'язане з термінами «розширене відтворення» та «економічний розвиток», але за своїм змістом — це не тотожні економічні категорії. Напри­клад, розширене відтворення охоплює процеси як на макрорівні (національна, світова економіка), так і на мікрорівні (галузь, під­приємство). Економічне зростання ж характеризує стратегічні цілі руху економіки на макрорівні (національному, світовому). Тут на перший план висувається проблема кількісного та якісного розви­тку національної економіки [1, тема 18, с. 315—316].

Сутність економічного зростання правомірно визначати як кількісне збільшення і якісне удосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних чинни­ків. Вирізняють два його основних типи: екстенсивний та інтенсив­ний. При цьому на практиці вони не існують в абсолютних формах, виявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно ін­тенсивний тип економічного зростання [1, с. 316—317; 2, с. 216].

Визначальну роль в обумовленості (детермінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу. У ході нагромадження відбуваються суттєві зміни в структурі капіталу, які пов'язані з науково-технічним прогресом [1, с. 320—323; 2, с. 218].

Процес нагромадження капіталу органічно пов'язаний з про­цесами заощадження та інвестування. Останні здійснюються як юридичними, так і фізичними особами з різних причин, незалеж­них одна від одної.

Але якими б не були мотиви різних осіб, що спонукають їх здійснювати заощадження, часто вони, як зазначає П. Самуель-сон, мало пов'язані з можливостями інвестування, тобто «чистим капіталоутворенням».

Чисте інвестування має місце лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Це переважно характерно для промисло­вих, будівельних, торговельних підприємств. Таким чином, інве­стиції — це сукупність витрат, що реалізуються у формі довго­строкових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головна мета інвестування — одержання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, відсотка, ренти.

У загальному плані роль інвестицій виявляється в темпах і ма штабах економічного зростання. Для більш детального ознайомлеи з їх роллю в умовах НТР слід опрацювати матеріал відповідних зазначених навчальних джерел [1, с. 320—323; 2, с. 218—220].

Для кращого розуміння сутності економічного зростання цільно вивчити моделі і теорії зростання. Науковий інтерес проблем економічного зростання завжди мав місце, але особлив посилився в 50-х рр. XX ст.

Зміст теорій економічного зростання — це аналіз динамії його конкретних чинників та ефективності їх використання, а кож шляхів, показників досягнення таких макроекономічних порцій, за яких можливий безкризовий розвиток. На цих поле женнях і ґрунтуються основні теорії зростання: класична, мс систська, кейнсіанська, а також його сучасні течії — неокласі на, неокейнсіанська, соціологічна.

Мета моделей економічного зростання: знаходження оптима ного співвідношення між його чинниками; визначення умов, яі забезпечують бажані темпи та стабільність економічного розвг ку; дослідження найважливіших пропорцій, у тому числі між громадженням і споживанням, сукупним попитом і сукупн» пропонуванням тощо.

Досить відомі такі моделі економічного зростання: Харрода-Домара; виробничої функції ((? = Р (1-, К, Щ)', Кобба — Дугла ((2 = Р(Ь, К)) та її модифікація Я. Тінбергеном, Р. Солоу; «ві­ти — випуск» В. Леонтьєва [1, с. 323—327; 2, с. 222—225].

Наступним кроком вивчення теми є з'ясування чинників і тності економічних циклів та економічних криз.

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економі¹) ної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне тання час від часу чергується з процесами застою та спаду гів виробництва, тобто зниження всієї економічної (ділової) ак ності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний хар тер економічного розвитку.

Циклічність — це об'єктивна форма розвитку націонали економіки (а також світового господарства) як єдиного цілогІ тобто закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги, іншої. За тривалістю вирізняють такі типи економічних циклії короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років), довгі (40—60 років)і< |

Економічний цикл — період розвитку економіки від почат однієї кризи до наступної. Середні цикли (у класичному трак ванні) включають такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та під несення.

Історико-економічні та соціальні аспекти різних циклів (де, коли вони розпочалися, їх періодичність, глибина та масштаби, а також зміст кожної з фаз середнього циклу) досить повно викладено в навчальній літературі (див. список навчальної літератури до плану семінарських занять теми 18). Існують також різні погляди щодо пояснення причин середніх циклів [1, с. 330—331; 2, с. 229—230].

Довгострокові циклічні коливання економічна наука виявила ще в другій половині XX ст., але особлива роль у розробці цієї проблеми належить російському вченому М. Д. Кондратьєву [1, с. 331—334; 2, с. 230—231; 3, с. 323—327].

Слід звернути увагу і на особливості сучасних економічних коливань, які розкриті в літературі, що рекомендована з даної те­ми (див.: список літератури до теми 18; Бартенев С. А. Зкономи-ческие теории и школи (история и современность): Курс лек-ций. — М., 1996. —Гл. 11—13, 17).

Тема 19. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх державне регулювання

Починаючи вивчення змісту теми, насамперед потрібно зосе­редити увагу на розумінні сутності зайнятості. Людський чинник є головною продуктивною силою суспільства. Як уже зазначало­ся [див.: 1, тема 2], значення людського чинника в системі основ­них чинників виробництва унікальне. Воно обумовлене тим, що всі чинники можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво про­дукції завдяки трудовій діяльності людини. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід виокремити відтворення осо­бистого чинника — людини праці і підприємця.

Зайнятість — це складова відтворення працездатного насе­лення суспільства. Зайнятість передусім означає, що потенційний носій особистої продуктивної сили — робочої сили чи підприєм­ницького хисту — включений до складу продуктивних сил суспіль­ства і здійснює працю чи підприємницьку діяльність.

Відтворення робочої сили — це не тільки зайнятість і праця. У сучасних умовах воно повинно органічно поєднуватися із за­доволенням особистих потреб людини, в тому числі таких як: рі­вень оплати праці, характер праці, умови праці, тривалість робо­чого дня, охорона праці, компенсація за шкідливість, інтенсив­ність праці тощо. Людина працює не заради праці як такої: праця повинна піднести добробут людини, її соціальний статус у суспіль­стві, на підприємстві, у сім'ї, в особистому щасті. Значну роль у суспільному виробництві відіграють і підпрс мці як продуктивна сила і душа ринкової економічної систел але локомотивом продуктивних сил є творча діяльність науковії та освітян, які підносять продуктивну силу людського чинщ щоразу на все вищий щабель.

Виходячи зі сказаного, можемо дати таке визначення зайняі це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і спільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій форм

Слід мати на увазі, що ринкові відносини передбачають вії ний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до ностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають мусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, пере; чених законодавством країни. При цьому економічна наука від няє два види зайнятості громадян: повну і неповну.

Запам'ятаймо, що повна зайнятість означає використання придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю бочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатен працюв Якщо економіка має недостатньо робочих місць, то формує неповна зайнятість: певна кількість робочої сили вимушено лишається без роботи. Зазначимо, що не всі придатні для зайї тості трудові ресурси мають бажання займатися тим чи інцщі родом економічної діяльності, яка приносить їм дохід.

Важливим показником ефективної зайнятості є раціональна.: йнятість: суспільно корисний характер трудової діяльності; ог мальна структура народного господарства, що забезпечує суспії ний поділ праці згідно з існуючими потребами; використання с> них досягнень науки і техніки; професійно-кваліфікаційна тура сукупної робочої сили та адекватна їй система робочих міс

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефек ність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціаль економічний результат у певний час і за конкретних умов.

Зайнятість населення в сучасній економіці реалізується че конкретні форми включення працівника в економічну систеі Найпоширенішими серед них є: наймана праця за угодою? Україні понад 72 % усіх працюючих); праця осіб — співвласі-ків кооперативних, колективних та акціонерних підприємств і ганізацій; праця громадян, зайнятих в особистому підсобно*! сільському господарстві; праця громадян, зайнятих індиві; ною трудовою діяльністю; праця осіб, зайнятих у фермерськ господарствах; праця тих, що зайняті підприємництвом; щ тих, що зайняті громадською роботою. Помітним сегментом є часткова зайнятість, до якого належать над­лишкові працівники, у зв'язку зі спадом чи застоєм виробництва.

Використовуючи матеріали навчального посібника [1, § 19.2], розгляньте неокласичну, кейнсіанську теорії зайнятості та при­хильників теорії раціональних сподівань.

Сучасна економічна система породжує таке явище, як безро­біття. Концепція повної зайнятості не означає відсутності без­робіття. Західні економісти обґрунтовують, що повна зайнятість досягається тоді, коли рівень безробіття не перевищує її природ­ного рівня. А нині вважається, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 5—6 % робочої сили. Отже, якщо 94-—95 % робочої сили країни зайняті, то існує повна зайнятість.

Кого відносять до безробітних? Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають відповідної роботи, заробітку, зареєстрова­ні у державній службі зайнятості та отримують відповідну гро­шову допомогу, шукають роботу та здатні братися за неї.

Основними його видами є природне і циклічне безробіття. Природне безробіття є добровільним, фрикційним і структурним.

Звертаємо увагу на те, що добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм за­робітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху на­селення між видами праці, регіонами, а також на різних стадіях життєвого циклу. Через те що фрикційні безробітні часто шука­ють кращої роботи або змінюють місце роботи, вони теж вважа­ються добровільно безробітними.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропонуван­ням і попитом на працівників. Ця невідповідність виникає тоді, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується.

Існує також вимушене безробіття, зумовлене перепадами рин­кової кон'юнктури, воно характеризується своєю тривалістю. Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне і конверсійне.

Особливою складовою безробіття є циклічне безробіття, викли­кане спадом, тобто тією фазою циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості.

Отже, люди, що мають роботу, — зайняті, люди, які не мають роботи, але шукають її, — безробітні, а ті, що не мають роботи і не шукають її, — незайняті.

Таким чином, відтворення робочої сили в ринковій економі­ці — це безперервний процес відтворення зайнятої складової (го і орієнтовно становитиме в 2004 р. 7 млн чол., тобто третину йнятого населення.

Також знизиться чисельність зайнятих за наймом і станові: в 2004 р. 16, 7 млн чол., а працюючих не за наймом збільшиться 2, 7—2, 8 млн чол. і становитиме 4, 8 млн чол. За період 2001—20041 кількість новостворених робочих місць перевищить 1, 6 млн оді ниць. Очікується, що кількість випускників вищих навчали закладів І—IV рівнів становитиме 370 тис. чол. щорічно. А пр сіональне навчання персоналу на виробництві за новими професія ми зросте з 300 тис. чол. у 2001 р. до 500—550 тис. чол. у 2004 р.

Ці планові дані свідчать, що в 2001—2004 рр. відбудеться де яке зрушення у бік переходу України до розширеного відтворе ня робочої сили в наступні періоди. З іншого боку, слід врахов) вати і те, що за розрахунками спеціалістів процес скорочені населення в Україні триватиме протягом усієї першої половин XXI ст. Тому, очевидно, для процесу відтворення робочої сили Україні будуть характерні такі дві особливості: розширене відт| ворення за якісними показниками (рівень освіти, нові спеціаль ності, якість праці, більш прогресивна структура робочої сі тощо) і звужене відтворення за кількісними показниками (скор чення абсолютної чисельності населення, скорочення чисельності населення працездатного віку і т. д.). Такі довгострокові негатив* наслідки трансформаційної кризи в Україні в період 1991—1999 рр; |