Партії і політична криза

|потім| Після трьох поствиборчих місяців тривалих пошуків компромісів, непростих переговорів щодо формуванню парламентської більшості 22 червня було оголошено про створення|створіння| коаліції демократичних сил у складі БЮТ|, НУ і СПУ|, що налічувала|нараховувала| 239 народних депутатів, і висунення кандидатури Ю.Тимошенко на посаду|піст| прем'єр-міністра.

Підкилимова боротьба БЮТ| і НУ, егоїзм їх лідерів, взаємне недовір'я, хворобливі особисті амбіції навколо| посад прем’єр-міністру, голови| Верховної Ради, одержимість владою Ю. Тимошенко, політичні ігри, свідоме затягування часу унеможливили формування| | стійкої парламентської більшості і призвели| до виходу| з тільки що народженої коаліції СПУ|, що автоматично завершило існування „помаранчевої коаліції”. Фракція СПУ| пояснила свій вихід |із| тим, що НУ впродовж|упродовж| трьох місяців |річ| руйнувала єдність коаліції, демонструвала подвійну гру і потрійні|потроєні| стандарти. Всупереч|цілкови|протиріччі| |із| коаліційної угоди, О. Мороз – «стара досвідчена|дослідна| лисиця української політики», був висунутий однопартійцями на посаду|піст| голови парламенту. Розпад такої коаліції не був несподіваним|неочікуваним|, несподіваними|неочікуваними| були швидкість і цинізм, з|із| якими вона розпалася. Стрімке падіння|скинення| Ю. Тимошенко з|із| майже прем'єра в лідера опозиційної фракції, стало однією з головних політичних інтриг 2006 р.

18 липня 2006 р. було оголошено про створення|створіння| нової парламентської більшості – антикризової коаліції, до складу якої увійшли фракції ПР|, СПУ| і КПУ (243 депутати)

Із||. О. Мороз перетворив свою нечисленну парламентську фракцію на „золоту акцію”. Так, правоцентристська парламентська коаліція поступилася місцем лівоцентристській. Відповідно до політичної реформи нова парламентська більшість оперативно вибрала головою ВР О. Мороза (СПУ|), а його заступником А. Мартинюка (КПУ). Нова коаліція висунула кандидатуру лідера Партії регіонів В. Януковичана посаду прем'єр-міністра. Висунення В. Януковича для Партії регіонів стало іміджевим реваншем і демонстрацією політичної сили. Фракція БЮТ|, посилаючись на те, що під час виборів спікера нібито було порушено Конституцію, відмовилася брати участь в роботі парламенту, оголосила про свій перехід|догляд| в опозицію, висунула вимогу до президента розпустити ВР і призначити дострокові вибори. З метою виходу із|із| затяжної парламентської кризи, стабілізації політичної ситуації в країні і зміцнення своєї влади, президент запропонував політичним силам |передусім| провести „круглий стіл” і підписати „Універсал національної єдності”, що стало умовою внесення В. Ющенко до парламенту кандидатури В. Януковича на посаду|піст| прем'єр-міністра. Після|потім| непростих дискусій, багатогодинних узгоджень 3 серпня 2006 р. Універсал було підписано представниками всіх парламентських партій, за виключенням БЮТ|. Беззастережно були підтримані такі загальні положення|спільні| |становища| документа, як неухильне дотримання прав людини, проведення антикорупційної політики на всіх рівнях влади, здійснення податкової реформи, розвиток культури і відродження духовності, подолання|здолання| бідності, досягнення щорічних темпів зростання|зросту| ВВП не нижче 5% і створення щорічно|створіння| |щорік| не менше 1 мільйона робочих місць. Дискусії точилися|навкруг, довкола| навколо проблеми унітарності| України, статусу російської мови, створення|створіння| єдиної помісної|маєтної, маєткової| церкви, введення землі|вступу| |грунту| в економічний обіг|зворот, оберт|, приєднання до Плану дій щодо|відносно| членства в НАТО, по яких багато хто з учасників стояли на протилежних позиціях. В результаті|унаслідок, внаслідок| пошуку консенсусу учасники «круглого столу» домовилися про розвиток української мови|язика| як державної і відмовилися від підтримки створення|створіння| єдиної помісної|маєтної, маєткової| церкви. Першочерговими орієнтирами зовнішньої політики України були відзначені|накликати| співпраця|співробітництво| зі|із| Всесвітньою торговою|торгівельною| організацією, Європейським Союзом|спілкою, сполучником|, Єдиним економічним простором і НАТО. У документі зафіксована необхідність завершення роботи по участі України в діяльності Єдиного економічного простору на принципах різнорівневої і різношвидкісної інтеграції з урахуванням|з врахуванням| норм і правил ВТО|. Питання вступу в НАТО обіцяно вирішувати|рішати| на підставі референдуму. Громадськість розійшлася в своїх оцінках Універсалу. Одна частина суспільства заявила про низьку ефективність цього документа, не|невір'я|щирість політичних сил, інша – вважала його спробою зупинити політичне протистояння в країні, подолати|здолати| політичний розкол між Східною і Західною Україною, політичну і економічну нестабільність в країні, а також привести у відповідність бачення внутрішньої і зовнішньої політики президентом і партіями парламентської більшості. 3 серпня 2006 р., в останню мить визначеного Конституцією терміну, президент вніс до парламенту кандидатуру В. Януковича на посаду|піст| прем'єр-міністра країни. Рішення В. Ющенка погодитися з|із| кандидатурою В. Януковича запобігло ймовірному небезпечному розвитку подій – тотальному протистоянню регіонів, що підірвало б конструкцію єдиної української державності. Складна система компромісів дозволила уникнути політичного домінування однієї політичної сили і конкретного регіону, залучити|привабити, залучити, притягати| до влади різних політичних гравців, з|із| електоральною базою в регіонах з|із| сильною культурною своєрідністю і самосвідомістю, і тим самим запобігти регіональній радикалізації. Коаліційний уряд В. Януковича сформували центристські і ліві політичні партії – ПР, СДПУ(о), Соціалістична і Комуністична партії. Міністерства зовнішніх справ і оборони, згідно президентської квоти, очолили представники правих політичних сил. |Конституційні зміни 2004 р.|року|, які| |виявилися недосконалими і руйнували баланс гілок влади|, незавершеність політичної реформи, невміння та небажання| політичних сил співпрацювати в ім'я національних інтересів, домінування особистих| та вузько| партійних інтересів над загальнонаціональними, порушення| конституції та законів України, вибіркове | застосування законодавства|, слабкість судової гілки влади| та не розмежованість політики і бізнесу | спричинили глибоку | політичну кризу весни| 2007 р.|року| Серед передумов цієї кризи експерти виділяють дві головні. По-перше, дуалізм влади, що виник у зв'язку з політичною реформою, |розпочалася, зачалася| яка перерозподілила повноваження у бік парламенту, зберігши при цьому значні повноваження президента. По-друге, формування антипрезидентської більшості в парламенті, що не дозволяло жодній із сторін реалізовувати свою політику. Парламентська більшість і уряд, відчувши свою силу, почали |наступ| відвойовувати повноваження. Президент не схотів змиритися з|із| новою розстановкою|розставлянням| сил, відповів на це розробкою сценарію повернення главі держави колишніх прав. Формальною |основою, заснуванням| підставою для першого указу В. Ющенка (від 2 квітня) про розпуск парламенту став активний перехід депутатів з пропрезидентських фракцій (з „НУ” і БЮТ) до парламентсько-урядової|знамена| коаліції. Останньою |краплиною| краплею стало приєднання|із| до коаліції членів Партії промисловців і підприємців на чолі з А. Кінахом, який прийшов| |минув, сплив| до парламенту під другим номером в списку " НУ".|із||піст||отримав||розпочалася, зачалася| |Це дало привід О. Морозу заявити про збільшення незабаром коаліції до трьохсот голосів|ближчим часом||повизбиру, які забезпечать |не лише| подолання|здолання| президентських вето та внесення змін до Конституції. В. Ющенко, |опасаючись| побоюючись|згубити, змарнувати, з у разі|в разі| формування антипрезидентської конституційної більшості втратити реальну владу, пішов на сумнівний з точки зору дотримання Конституції проект по достроковому розпуску парламенту.|із| | Відповідно до Основного закону країни президент мав право на розпуск парламенту в трьох випадках. Ситуація у ВР в квітні не відповідала жодній з цих умов. | |погроз| Правляча коаліція, в свою чергу, заявила про неконституційність президентського указу, відмовилась йому підкоритися і звернулась в Конституційний суд з приводу указу В. Ющенко про припинення повноважень ВР, оскільки вважала, що в міжфракційних міграціях не було порушення Конституції. Але в результаті безпрецедентного тиску на суд пропрезидентських сил, звільнення суддів вищий судовий орган виявився практично недієздатним. Політична криза вилилася в жорстке двомісячне протистояння основних політичних сил, за час якого кожен політичний гравець трактував закони, Конституцію на свій розсуд. Вперше в новітній українській історії сталося зіткнення силових структур, підпорядкованих різним суб’єктам політичного протистояння — міністерство внутрішніх справ проти державної охорони президента. Ситуація опинилась на межі застосування зброї. Президент видав наказ внутрішнім військам прибути до Києва. Подальше поглиблення кризи загрожувало розколом в державі, ставило під сумнів її цілісність, підривало довіру до України з боку міжнародної спільноти. Реалізація силового сценарію була усунута домовленостями 27 травня 2007р. Президент, голова ВР і прем'єр-міністр виступили з спільною заявою щодо невідкладних заходів, спрямованих на розв'язання політичної кризи шляхом проведення позачергових виборів до ВР, в якій було зазначено: „Усвідомлюючи всю повноту відповідальності за суспільно-політичну та соціально-економічну ситуацію в державі, гарантуючи недопущення ескалації політичної кризи, прагнучи її негайного розв'язання виключно мирним шляхом на основі діалогу провідних політичних сил, керуючись Конституцією України і для забезпечення національних інтересів та єдності країни”, а також щоб „упередити усі можливі дії щодо провокування „силового” розвитку подій”, політичні сили домовилися провести позачергові вибори до ВР 30 вересня 2007 р. Коаліція погодилася на проведення позачергових парламентських виборів, не очікуючи рішення Конституційного суду. Крім того, була знайдена так звана законна форма розпуску парламенту. Відповідно до Конституції дострокові вибори можливі виключно на правових засадах, коли в парламенті залишиться менше 300 народних депутатів. Для того, щоб ВР стала неповноправною і президент отримав право її розпустити, не менше 151 депутата від „НУ” і БЮТ повинні були достроково скласти свої повноваження і здати мандат. 30 вересня 2007 р. відбулися позачергові вибори, в результаті|унаслідок, внаслідок| яких у Верховну Раду пройшли|минули, спливли| п'ять політичних сил. Лідером, як і на попередніх виборах, стала Партія регіонів. У відсотковому|відсотковому| відношенні|ставленні| вона поліпшила свій результат - 34, 37% голосів. Разом з тим|в той же час|, в абсолютних цифрах за ПР проголосували майже на 135 тисяч чоловік менше. В порівнянні з 2006 р. Партія регіонів в цілому|загалом| зберегла свої домінуючі позиції в південно-східних областях країни. Крім того, їй вдалося підвищити свою підтримку в областях Центральної і Західної України (на 5-6%). Хоча партія все ж таки|все же| зберегла лідерство у виборчій кампанії, в цілому|загалом| вона її програла, оскільки перейшла з|із| лідируючих|лідерувати| позицій в правлячій коаліції в опозицію. Політичний відхід|відкат| відбувся унаслідок|внаслідок||передусім| обрання партією невірної для неї стратегії і, багато в чому, невірної тактики виборчої кампанії –| переважання тактики над стратегією, а економічних інтересів над політичними. До стратегічних прорахунків експерти віднесли лідерські позиції в партії економічних структур і, перш за все|передусім|, бізнес-групи Р. Ахметова, які використовують її в якості інструменту лобіювання власних інтересів бізнесу. |передусім|Конформістська позиція бізнесменів з|із| ПР| дозволила спочатку погодитися з|із| розпуском парламенту, а потім відмовитися від наступальної, агресивної кампанії по відношенню до В. Ющенка. Прийнявши нав'язані політичним супротивником|противником| правила гри, вона програла вибори задовго до їх офіційного завершення: переговори з|із| представниками „Нашої України –Народної Самооборони”| про створення|створіння| широкої коаліції були визнані багатьма прихильниками|прибічниками| ПР як нерозумні і недоречні компроміси, загравання| з потенційними суперниками за рахунок відмови від своїх базових принципів|. Не зважаючи на|незважаючи на| всі спроби | подати ці компроміси як свою перемогу, прихильники партії|прибічники| розцінили їх як неприпустимий|недопустимий| в умовах політичної боротьби прояв|вияв| слабкості і непослідовності, а ще політичної безвідповідальності за долі певної частини|частки| населення, відмови від захисту їх невід'ємних і непорушних прав. Програш пояснюється також непослідовністю у|в, біля| виконанні передвиборчих| обіцянок. Виконання ПР соціально-економічної програми виборці визнали|полічили| непереконливим і недостатнім, не допомогло і збільшення соціальних відрахувань напередодні виборів. Помилкою партії стало вибудування|вистроювання| передвиборчої кампанії виключно|винятково| під одну мету|ціль|: приріст рейтингів в центральній Україні. Орієнтуючись на цих виборців, намагалась|пробувала| виглядати політичною силою|силоміць|, яка об'єднує країну, прагне до стійкого еволюційного розвитку суспільства. Через це|товариства

ПР фактично відмовилася|згорнула| від раніше проголошеної нею підтримки російської мови, антинатовської позиції, зближення з|із| Росією і т. ін. Унаслідок|внаслідок| істотного|суттєвого| зниження підтримки | вимушена|змушена| була повернутися до цих гасел|лозунгів| на фініші кампанії, проте|однак| час для агітації був упущений, і рівень мобілізації електорату на півдні і сході країни виявився відчутно нижчим, ніж на попередніх виборах. Пропрезидентська сила " Наша Україна – Народна самооборона" (НУ-НС|) (на виборах 2007 р. у блок за наполяганням В. Ющенка увійшли 9 націонал-патріотичних сил: «Наша Україна», Народна самооборона, «Європейська Україна», НРУ|, УНП|, КУН|, ХДС|, УРП-«Собор», ГП| «Пора», Партія захисників вітчизни) повторила свій попередній результат (14, 15% проти|супроти| 13, 95% в 2006 р.), проте|однак| реально за блок віддали голоси на декілька сотень тисяч виборців менше. Якщо в 2006 р. блок |відзначав| переміг в Закарпатській, Львівській і Івано-Франківській областях, то через рік – тільки|лише| в рідному главі президентського секретаріату Закарпатті. Загалом показники блоку у відсотках|процентах| погіршалися в 12 областях. На Західній Україні і Чернівецькій області показники блоку впали на 7-9%. Максимальні втрати| (до 8 %) блоку на заході відбулися через| переорієнтації виборців на користь| БЮТ|. І це не дивлячись на те, що на відміну від виборів 2006 р., НУ-НС| і БЮТ| відмовилися від відкритої|відчиненої| взаємної боротьби, проявивши|виявивши| практично повну|цілковите|, хоча й показну|, одностайність у виборчий період (що вийшло на руку тільки|лише| одній політичній силі – БЮТ|), не дивлячись на активне використання адміністративного ресурсу в ході передвиборної кампанії. Президент В. Ющенко, співробітники секретаріату президента, підпорядкована їм місцева влада особисто брали участь в агітації і виключно|винятково| на стороні НУ-НС|. Експерти відзначали що найменше три принципові помилки блоку. Перша — це об'єднання " Нашої України" з|із| " Народною самообороною" в єдину політичну силу, тоді як окремо вони змогли б отримати більше голосів. Друга: серйозний прорахунок у визначенні головного слогану виборчої кампанії – ідея відміни депутатської недоторканності|недоторканості| і пільг, виявилася для виборців занадто політично дріб’язковою і цікавої. І третя помилка — залучення В. Ющенка в виборчу кампанію на стороні однієї з політичних команд, що фактично прив'язало його рейтинг до електоральних показників НУ-НС|. БЮТ| на позачергових виборах серйозно приростив свій електорат, як у відносних, так і абсолютних цифрах. Блок поліпшив свій попередній результат більш ніж на вісім відсоткових|відсоткових| пунктів (30, 71% проти|супроти| 22, 29%), а по кількості тих, що реально проголосували - майже на півтора мільйони. Він| виграв вибори в 16 областях, тоді як в 2006 р. він фінішував першим тільки|лише| в 14. Успіх БЮТ| був обумовлений, перш за все|передусім|, радикальною підтримкою населення західних областей країни, саме тієї частини населення|частки|, яка раніше підтримувала пропрезидентські, національно-демократичні (націоналістичні) сили. Найбільший ривок блок| зробив в Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Тернопільській областях (збільшення підтримки на 15-20%). Взагалі БЮТ| – єдиний учасник виборів, який наростив свою підтримку у всіх областях України. |ставленнТа все ж у більшості південно-східних регіонів приріст голосів за блок| виявився мінімальним. |настільки| Серйозну підтримку БЮТ| забезпечили величезні фінансові можливості|спроможності|, політична амбітність Ю. Тимошенко, грамотно побудована|споруджена| виборча кампанія з|із| акцентом на програмування думки певних страт| суспільства|товариства|, зокрема молоді. Практично відмовившись від націоналістичної риторики, Ю. Тимошенко на численних|багаточисельних| передвиборчих мітингах викривала олігархів (в першу чергу|передусім, насамперед| Р. Ахметова), корумпованих чиновників, а також давала непомірні популістські соціальні обіцянки (наприклад, відмінити|скасувати| призов в армію вже з 1 січня 2008 року, за два роки повернути всі внески|вклади| вкладникам Ощадбанку і т. ін.). Ю. Тимошенко вдалось, як і в 2006 р., зайняти|позичити, посісти| опозиційну нішу, зіграти на заявах про БЮТ| як|з'являється, являється| " єдину опозиційну силу" і мобілізувати на свою користь громадян, що розчарувалися і незадоволені|невдоволених| владою. Не відштовхуючи від себе правоорієнтований| електорат, Ю. Тимошенко, за рахунок свого соціального популізму і вічної опозиції до влади, навіть тоді, коли|у той момент, коли, в тот момент | вона сама перебуває при владі, з|із| кожним роком все більше завойовує голоси протестного електорату. Вперше, |уперше| з часів свого створення, |із моменту| |основи, заснування| в ВР не потрапила|уявлена| Соцпартія. Виборець не пробачив|вибачив| партії постійної зміни політичних орієнтирів і союзників, непослідовності в політиці. Крім того, провал СПУ| – це ще й результат цілеспрямованої роботи засобів масової інформації на створення суспільного|громадського| упередження проти|супроти| О. Морозу. Комуністи не тільки|не лише| поліпшили свій попередній результат (5, 39%), але й залишилися єдиною лівою силою в парламенті. Закликаючи|призиваючи| голосувати за єдиних прохідних лівих, П. Симоненко поліпшив результат партії більш ніж на 300 тисяч голосів виборців. Компартія пройшла|минула, спливла| до парламенту традиційно за рахунок східних і південних областей, зайнявши|позичивши, посівши| друге місце на виборах в Луганській області і в Севастополі, і 7 третіх місць – в Криму, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Харківській, Херсонській областях. На цих виборах КПУ вдалося привернути на свій бік частину|частка| прихильників|прибічників| ПР, | перш за все тих, хто не пробачив партії непослідовності в відстоюванні їх базових інтересів. Тобто|цебто| деяке збільшення підтримки потрібно розглядати|розглядувати| не стільки як заслугу комуністів, скільки як результат бездарної діяльності інших близьких політичних сил. Електоральне ядро партії залишилося тим самим – люди старшого віку і промислові робітники|робочі| сходу і південного сходу України, але|та| деяке зростання|зріст| підтримки відбулося в Центральній Україні і навіть в раніше не пріоритетних для комуністів західних областях. Блок В. Литвина (БЛ|) своєму проходженню до парламенту зобов'язаний перш за все|передусім| Центральній Україні, регіонам, де він традиційно користується популярністю: Житомирська (найвищі відсотки|проценти| одержав|отримав| в рідній лідеру області - 8, 29%), Закарпатська, Дніпропетровська, Миколаївська області (зростання|зріст| рейтингу в 2-3%). Але|та| вирішальними|ухвальними| для блоку стали голоси жителів|мешканців| Києва і області. І все ж таки БЛ| набрав свої 3, 96 % голосів багато в чому ситуативно. Про це свідчить відсутність у|в, біля| цієї політичної сили стійкої соціальної бази (серед тих, що підтримали його – в основному люди, які розчарувалися в соціалістах), а також чітких програмних цілей. Ідеї блоку – припинення| протистояння| між сходом і заходом країни|заходженням|, соціальні гарантії є певною| мірою популярні по всій Україні, але| при цьому| не можуть| претендувати| на закінчену і логічну політичну програму|. На цій позиції була побудована|споруджена| вся його виборча кампанія 2006 р. Проте|однак| тоді суспільство|товариство| було настільки поляризовано між " помаранчевими" і " біло-блакитними", |позичають, посідають| |становищещо ідея політичного нейтралітету |промову| не була сприйнята суспільством. В результаті|унаслідок, внаслідок| Блок Литвина| не пройшов|минув, сплив| у ВР. Але в 2007 р. ці ідея для певної частини населення виявилися на часі і блок |зажадати||отримав| отримав на виборах 3, 96 % голосів. Отже, головний внутрішньополітичний|внутріполітичний| результат виборів – так звані „помаранчеві” політичні сили в сумі набрали більшу кількість голосів, чим їх опоненти. Другий не менш важливий|поважний| результат – ПР і комуністи не на багато|із| відстали від переможців парламентських перегонів. Що свідчить про політичне розшарування|у черговий раз| Верховної Ради практично навпіл. Вибори законсервували політичний і соціокультурний розкол країни. Відсоток|процент| тих, що проголосував за сили іншого кольору|цвіту| порівнянно з|із| попередніми виборами, виявився мінімальним, обидва політичні табори мають сталий електорат і перехід голосів відбувається|походить| тільки|лише| усередині кожного з них. БЮТ|, зайнявши|позичивши, посівши| друге місце на дострокових виборах, дістав можливість сформувати парламентську більшість в коаліції з|із| блоком НУ-НС.||позичив, посів| 29 листопада 2007 р. була офіційно створена демократична коаліція НУ-НС| і БЮТ| з|із| 227 депутатів. Коаліція висунула Ю. Тимошенко на посаду|піст| прем'єр-міністра, і 18 грудня 2007 р. лідер БЮТ| очолила уряд країни. Проте|однак| вибори не усунули причини кризи, а саме, розбалансованості системи влади, а також не змінили|поміняли| кардинально політичний розклад в парламенті. Що неминуче призведе до нових конфліктів як між виконавчою і законодавчою владою, так і усередині самої виконавчої влади. До того ж в процесі пошуків виходу з політичного загострення були створені небезпечні прецеденти з не передбачуваними у майбутньому наслідками: безкарне порушення Конституції і законів, неготовність їх відстоювати, розпуск парламенту з ініціативи меншості, припинення діяльності однієї з основних гілок влади – законодавчої, що стало болісним ударом по парламентаризму. Створення|створіння| " помаранчевої" коаліції запустило процес перегляду політичної реформи. Країну чекає чергова конституційна реформа.|із| |ослабінням| |незавершено||та| |уявляє| Отже, спектр політичних партій в Україні є типовим зразком мультіпартійної системи, притаманної перехідним суспільствам, тобто суспільствам молодої демократії. Звідси — нерозвиненість і незрілість партійної системи. Більшість з існуючих партій залишаються політичними “клубами за інтересами”, „партіями-фірмами”, в які об’єднуються не стільки для того, щоб відображати інтереси певного прошарку населення, скільки з метою забезпечення власних інтересів. В країні відсутні справжні масові політичні партії, що спираються|обпирається| на розгалужену мережу низових організацій.|сіть| Іншою серйозною проблемою української багатопартійності є невиразність і непізнаваність політичних партій, більшість з яких не має свого власного політичного обличчя. Стримують становлення дієвих партій відсутність стабільного електорату та постійних зв’язків з населенням, слабкість, аморфність їх організаційних структур, брак партійних загальнонаціональних органів преси, дефіцит яскравих і впливових особистостей.|теперішня, дана| Загалом Україна, відійшовши від тоталітарної однопартійності, впала в іншу крайність - гіпертрофовану багатопартійність, а точніше — дрібнопартійність. В такому стані більшість партій справляють незначний вплив на трансформацію українського суспільства. Із розвитком громадянського суспільства і здорової економічної системи багато які з існуючих партій безслідно зникнуть з політичної сцени, інші зіллються в потужні політичні блоки, які через певний час трансформуються у впливові й солідні політичні партії. Формування кількох потужних політичних партій, які відображали б інтереси більшості населення країни, дасть змогу уникати в майбутньому суспільних потрясінь, забезпечувати мирний перерозподіл влади між різними суспільними силами.   Запитання. Завдання 1. Охарактеризуйте основні елементи політичної системи України. 2. За якими критеріями поділяють українські партії на п’ять груп? 3. Назвіть особливості ідеологічних засад найвпливовіших українських партій. 4. Порівняйте економічні платформи ПР і КПУ. 5. Проаналізуйте зовнішньополітичні пріоритети у НСНУ і КПУ. 6. У чому полягають особливості чотирьох періодів української багатопартійності? 7. Які партії і завдяки чому перемогли на парламентських виборах 2007 р.? 8. Охарактеризуйте основні проблеми української багатопартійності.