Установи для аномальних дітей

Розвиток будь-якої особистості залежить від того, наскільки умови навчання та виховання відповідають її можливостям. В Україні створена і постійно розвивається державна система навчально-виховних установ, яка охоплює всіх дітей. Це загальноосвітні школи, гімназії, ліцеї з різними профілями навчання (математичним, гуманітарним), різні спеціальні школи для обдарованих дітей. Складовою частиною цієї системи є спеціальні школи-інтернати, де навчаються, виховуються, готуються до самостійного життя і суспільно корисної праці діти, що мають ті чи інші відхилення фізичного або психічного розвитку – глибокі порушення слуху, зору, мови, інтелекту тощо, що заважають їх навчанню в масовій школі. Існує диференційована мережа спеціальних шкіл для аномальних дітей, яка налічує десять типів навчальних закладів. У школах кожного типу навчання здійснюється за спеціальними програмами, планами, підручниками, методиками, навчальними та наочними посібниками.

Разом з тим існує ціла мережа спеціальних шкіл та дошкільних закладів для дітей, що мають відхилення в психічному розвитку.

Спеціальні навчально-виховні заклади здійснюють навчання дітей з різними аномаліями слуху, зору, мови, інтелекту, рухів, а також дітей з комплексними порушеннями розвитку. Більшість цих закладів належить до системи Міністерства освіти, деякі – до системи Міністерства соціального забезпечення. А окремі підпорядковані Міністерству охорони здоров’я.

У спеціальних навчально-виховних закладах діти здобувають залежно від типу шкіл початкову, неповну середню, а деякі – середню освіту.

В останні роки все більше з’являється дітей, які не мають таких складних уражень, але разом з тим неспроможні навіть задовільно навчатися в звичайних умовах ЗОШ. В багатьох школах для таких дітей створюються спеціальні класи підвищеної індивідуалізації.

Закономірності розвитку всіх вищеназваних дітей загальні, у всіх у них він детермінований як внутрішніми передумовами, так і зовнішніми, здійснюється він поетапно, етапи змінюють один одного у певній послідовності, проте перебіг цього процесу у кожній категорії дітей має свої особливості. Врахування цих особливостей у навчально-виховному процесі забезпечує ефективність реалізації можливостей розвиватися кожній категорії дітей.

Тому кожна школа, в тому числі спеціальна, має свою програму навчання та виховання, методи, режим роботи. Оскільки це так, то ясно, що необхідною умовою забезпечення якості навчання у всіх названих школах є чистота їх комплектування.

Звідси випливає значення диференціальної діагностики. Діагностика відхилень розвитку базується на порівняльному аналізі загальних і спеціальних закономірностей психічного розвитку нормальної і аномальної дитини. Діагностика проводиться комплексно з урахуванням даних дитячої психоневрології, медичної генетики, педіатрії, дефектології, психології.

Медична діагностика відхилень розвитку у дітей раннього віку включає:

а) загально клінічне обстеження:

- загальний огляд: будова черепно-лицевий скелет, особливості обличчя, шиї, кінцівок, наявність ожиріння або гіпотрофії, стан шкірного покриву і слизової оболонки, волосяного покриву; порушення зору і слуху; стан серцево-судинної, легеневої, шлунково-кишкової і сечостатевої систем;

- аналіз анамнестичних даних;

- неврологічний стан;

- соматичний стан;

- психічний стан;

- характеристика емоційного, інтелектуального, мовного і психомоторного розвитку;

б) лабораторне обстеження:

- краніографія – рентген черепа:

- електроенцефалографія (ЕЕГ) – реєстрація біострумів мозку;

- метод викликаних потенціалів – для оцінки стану органів зору і слуху;

- ехо-енцефалографія (ЕхоЕГ) – дозволяє виявляти зміщення структур мозку під впливом патологічних об’ємних процесів або гідроцефалії;

- комп’ютерна томографія – виявляє вроджені вади розвитку, гідроцефалію, набряк мозку тощо;

- ядерно-магнітно-резонансна томографія мозку – дає зображення мозку за допомогою ядерного магнітного резонансу.

У психолого-педагогічній науці та практиці для вивчення спеціальних здібностей та обдарованості дітей існують різні методики. Але для діагностиці відхилень у розвитку такі методики недоцільні, оскільки у випадках аномалій немає визначення вікової норми, на яку можна було б рівнятися. Якісна своєрідність при різних аномаліях визначається не кількістю років, які дитина прожила, а якістю дефекту та адекватністю соціального впливу на дитину. Факти свідчать, що від неадекватності такого впливу діти з різними вадами мають дуже схожі стани. Особливо це має місце, коли мова йде про легку дебільність, ЗПР та важкі мовні порушення. Тому при діагностиці відхилень в розвитку визначенню підлягає не лише ступінь збереження інтелекту, але структура дефекту. Вирішення цієї задачі потребує спеціальної методики. Особливо, коли мова йде про вивчення розумового розвитку дітей.

Але дефектологія не має єдиної уніфікованої та стандартизованої методики. Існують тести Біне, які визначають інтелектуальний коефіцієнт, “розумовий рівень”. Таким чином була створена “Метрична шкала інтелекту” Біне. Пізніше вона була дещо модифікована Терменом. Сьогодні популярні тести Д.Векслера, які визначають не лише сумарний інтелектуальний показник, але й окремо сумарні показники по субтестам. Це дозволяє одержати більш якісну характеристику рівня розумового розвитку.

Багато прогресивних психологів та дефектологів почали висловлюватись проти психометричних тестів, які не розкривають причини виникнення відхилень у розвитку. Вчені спрямували свої зусилля на створення інших діагностичних методик. Це метод “педагогічної оцінки” або “структурного дослідження” дитини американки Ельзи Хейссерман. У лабораторії психології аномальної особистості здійснили розробку уніфікованої експрес-методики для дослідження розумового розвитку дітей з метою диференціації відхилень в розвитку в умовах психолого-медико-педагогічних консультацій.

Розробка методики починається з відповіді на питання про те, що саме, які функції підлягають вивченню. При дослідженні розумового розвитку нормальних дітей вивчення спрямоване на виявлення відповідності його середньому рівню властивому певній віковій групі. Отримані дані відображають картину загального інтелектуального розвитку дитини. Це пояснюється тим, що нормальна дитина, якщо вона виховується у відповідних умовах, завдяки притаманній їй пізнавальній активності присвоює певні форми суспільного досвіду, матеріальної та духовної культури. Оволодіває цим досвідом дитина у процесі ігрової та навчальної діяльності. Існують етапи присвоєння цього досвіду, які відповідають певним віковим періодам. Ці періоди добре вивчені в психолого-педагогічній науці, тому стає можливим вивчення інтелекту дитини, що розвивається нормально шляхом порівняння його із середнім рівнем. Актуальний розвиток нормальної дитини, якщо вона живе у сприятливих для неї умовах. Значною мірою відображає її інтелектуальні можливості.

При наявності будь-якої аномалії в психічному розвитку виявлення середнього рівня неможливо. Психічний розвиток аномальної дитини на відміну від нормальної цілком визначається колекційною роботою, яка здійснюється дорослими.

Принципи і організація комплектування спеціальних установ для аномальних дітей:

· принцип комплексності обстеження дитини;

· принцип всебічності і цілісності;

· принцип динамічності вивчення дитини;

· принцип індивідуального підходу;

· принцип кількісного аналізу діяльності дитини.

Принципи організації виховного процесу у спеціальних школах:

· принцип цілеспрямованого створення емоційно збагачених виховних ситуацій.

· принціп гуманістичного спілкування.

· принціп використання співпереживання як провідного психологічного механізму у вихованні особистості.

· принціп систематичного аналізу вихованцем власних і чужих вчинків.

Ці принципи обумовлюють достатньо високий теоретичний рівень задач комплектування навчально-виховних закладів для аномальних дітей.