Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Народний ідеал сім'ї






Говорячи про народний ідеал сім'ї, народна педагогіка виділяє її найхарактернішу рису - високе, космічне одухотворення, де союз чоловіка і жінки підноситься як поєднання двох небесних сві­тил — сонця та місяця і ясних зірочок — їхніх діточок.

А в тім саду три тереми: А в першому - красне сонце, А в другому - ясен місяць, А в третьому - дрібні зірки. Ясен місяць - пан господар, Красне сонце - жінка його, Дрібні зірки - його діти.

Народна традиція вимагала порядку і злагоди в сім'ї, мудро­го і вимогливого керівництва голови сім'ї: «Нащо кращий скарб, коли в сім'ї лад», «Сім'я міцна — горе плаче», «Сім'я без голови - не сім'я».

Народна педагогіка звертає увагу на сімейні відносини, взає­мини подружжя: «Не потрібен і клад, коли в сім'ї лад», «Най­краща спілка - чоловік і жінка», «Без хазяїна двір, без хазяйки

хата плаче».

Шана жінки, утвердження її гідності — показники ідеальної сім'ї: «Без жінки, як без рук», «Без господині хата пусткою смер­дить», «Чоловік у домі голова, а жінка - душа».

Ідеалом народної педагогіки завжди була повна сім'я з обо-^ в'язковою наявністю такого великого дару природи, як діти. Народ послідовно обстоював думку, що кожна сім'я повинна мати дітей, схвально ставився до багатодітності: «Діти — окраса дому», «Бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того дітвори сотні півтори», «Як жнива, так і дитина нова», «Вони збилися з пуття: як кутя, то й дитя», «У кого дочок сім, то й щастя всім», «Сім синів годую, всім щастя готую».


 


Народна педагогічна мудрість твердить, що в дружній багато­дітній сім'ї діти, як правило, добре виховані. Народ дбав, щоб у родині були щира співдружність, взаєморозуміння, повага, справжнє братство між дітьми: «Любіться як браття і сестри». Чудовими словами «брат» і «сестра» народ називає щирих, добросердих людей, різних по крові, які дружать, спільно долають труднощі, допомо-гають один одному.

Народна педагогіка підтримує любов і гуманне ставлення до дітей. Дитину треба пестити, приділяти їй велику увагу, віддавати тепло і ласку. Народ не залишав поза увагою долю позашлюб­них дітей. Народна мудрість підводить до логічного висновку: якщо немає власних дітей, треба брати на виховання чужих, які втратили батьків. Горе тим, хто цурається своїх дітей. Кривдник дітей наскрізь аморальний. Страта дитини - страшний злочин. Дітовбивця заслуговує смертної кари і вічного прокляття.

Про ставлення до майбутніх дітей говориться в багатьох на­родних повір'ях. Побудувавши нову хату, молодий господар са­джав кущ калини як символ краси, достатку й радості, «щоб діти велися», «щоб калина малих дітей колисала». Раділи господарі, якщо під дахом оселі ліпили гнізда ластівки, виводили ласті­в'ят. Ластівки вселяли надію на сімейний добробут, а гніздо, по­вне ластів'ят, - на багатодітність. Добрим знаком було поселен­ня лелек на хаті. Це символ щасливої сім'ї, родинної згоди, по­дружнього щастя, такого родинного багатства, як діти.

Віками визрівали народні переконання, що діти зміцнюють сім'ю, прикрашають життя, дарують радість, продовжують люд­ський рід, несуть естафету від покоління до покоління. Діти - це опора сім'ї, майбутні трудівники й захисники рідної землі, про­довжувачі життя старших поколінь.

Відповідальна місія батька і матері по відношенню до дітей. На батьків постійно спрямовані довірливі погляди дітей. І тому для дорослих є справою честі гідно виконувати свій виховний обов'язок. Адже справедливо говорить народ, що дітей виховує сім'я, але долю виховання вирішують батьки. Вони не тільки створюють сімейний виховний фон (взаємини, мікроклімат, при­клад), а й несуть суспільну відповідальність за виховання дітей.

Батьки - це «вісь» сім'ї. У взаєминах і стосунках між ними народна педагогіка бачить великий педагогічний сенс:

1) це надійний фундамент для створення міцної сім'ї із здоро­вим мікрокліматом;

78


2)взаємини і стосунки допомагають успішно розв'язувати

виховні завдання;

3) батьки є взірцем для молоді, кують потенціальний резерв для створення нових сімей. Загальновизнаним е той факт, що діти, одружившись, будують свої взаємини значною мірою за при­кладом своїх батьків.

Погляди народної педагогіки на шлюбні взаємини пройняті ідеями гуманізму. Народу властивий і демократичний погляд на подружні взаємини. Протягом віків життя щоденно переконува­ло, що повновкровна виховна функція сім'ї забезпечується спі­льною діяльністю як чоловіка, так і жінки.

У народній педагогіці знаходимо немало похвальних слів як на адресу чоловіка, так і жінки: «Нема вірнішого приятеля, як добра жінка», «Чоловік у домі — голова, а жінка — душа», «Хо-зяйка в дому - покрова всьому», «Жінка за три кути хату дер­жить, а чоловік - за один».

Мистецтвом жінки і чоловіка є побудова справжньої сім'ї з лагідним педагогічним мікрокліматом. Народна педагогіка ви­сунула ідеал чоловіка й жінки, який заслуговує найвищої оцінки. Ідеал чоловіка підноситься крізь призму мрій жінки, а ідеал жінки - з погляду чоловіка. Жінка мріє, щоб чоловік її шану­вав, захищав, поважав, був сильний, гарний, розумний, добрий, Щирий, працьовитий, дбайливий господар, дбав про сім'ю, любив і виховував дітей, не пив, не гуляв: «На красивого чоловіка ди­витись гарно, а з розумним жити легко», «Хто п'яницю полю­бить, той вік собі загубить», «За ледачим чоловіком жінка мар­ніє, за хорошим - молодіє», «Чоловік як ворона, а все жінці оборона», «Я за мужа затулюсь, та нікого не боюсь».

Чоловік хоче, щоб його дружина була гарною, роботящою, веселою, розумною господинею і ласкавою матір'ю для дітей: «Як з красною жінкою оженитися, то є на кого подивитися», «Краще чорта тримати, ніж ледачу жінку мати», «Жінка ледащо, в хаті нінащо», «Добра жінка - мужеві своєму вінець, а зла -

кінець».

Спільним ідеалом чоловіка й жінки є взаємне кохання, подру­жня вірність, гарне виховання дітей. Ті батьки, які вміють твори­ти велике, безцінне духовне багатство подружнього життя - взає­мну повагу і любов, мають у своєму домі найсприятливіші умови для виховання дітей. Це незмінне кредо народної педагогіки.


Дітям подобається дружна сім'я, їм хочеться жити в такій сім'ї, бути сином чи дочкою гарних батьків, радувати їх своїми вчинками: «Як батьки дружненькі, то й діти чемненькі».

Народна педагогіка засуджує все те, що шкодить добрим вза­єминам, псує атмосферу сім'ї. Це стосується пияцтва, ледарства, образ, брехні, лицемірства, сварок, грубощів, ревнощів, зради, розпус­ти: «І в лиху годину не кидай дружину», «Коли п'яниця в шинку скаче, то жінка вдома плаче», «Пий пиво, та не лий, люби жінку, та не бий», «Не дай бог коня лінивого, а чоловіка ревнивого».

Украй негативно народна педагогіка ставиться до розлучен­ня, яке боляче травмує дітей. Народна педагогіка боролася за рівноправне становище жінки в сім'ї: «Жінка чоловікові подру­га, а не прислуга».

Історія людського суспільства поклала на батьків головну відповідальність за виховання дітей, коронувавши їх як найпер­ших і незамінних вихователів у житті кожної людини: «Які мама й татко, таке і дитятко», «Які самі, такі й сини», «Яка хата -такий тин, який батько — такий син», «Молодь багата мудрістю мами і тата».

Народна педагогіка вимагає, щоб дітей спільно виховували батько з матір'ю. Український фольклор широко втілює ідеал матері - першого педагога, від якого розпочався родовід вихова­телів та й самого виховання: «Матір ні купити, ні заслужити», «У кого ненька, у того голівка гладенька», «Хто маму має, той горя не знає».

Материнське виховання залишає в душі дитини глибокий слід на все життя: «Що мати навчить, то й батько не перевчить».

У народній педагогіці не раз зазначається, що любов матері до дитини найсильніша у світі: «Любов матері безмежна», «Ба­тькова любов - до могили, материна любов - вічна», «І тисяча тіток однієї матері не замінять», «Дитина хоч кривенька, та ба-тькові-матері миленька». Сподвижницька любов матері до дітей стала вершиною гуманності в народній педагогіці, а Мадонна з^ маленькою дитиною на руках — святою. Без любові до дітей не буває повноцінного виховання. Велика любов батьків до дітей формує їх авторитет, силу виховного впливу. Народна мудрість нагадує, що в любові до дітей треба мати почуття міри. Любов повинна бути розумною. Розумно люблять своїх дітей ті батьки, які ніжність не доводять до розпещеності, піклування - до пота-чок і потурання примхам, а вимогливість поєднують з повагою

80


\


до особистості дитини. Народна педагогіка наголошує на велико­му значенні батьківського авторитету в родинному вихованні. Авторитет батьків визначається взаєминами між ними, їхнім ста­вленням один до одного, умінням користуватися батьківською владою і додержувати єдності вимог до дітей, громадським об­личчям батьків, прагненнями, ставленням до дітей, усіх членів родини і до людей взагалі. Діти поважають батьків вимогливих, чуйних і уважних до дитячих потреб і запитів, тактовних і ви­триманих, ініціативних в організації різних корисних справ — як дитячих, так і родинних та громадських.

За народним моральним кодексом батьки зобов'язані вихо­вувати своїх дітей, утримувати їх в неповнолітньому віці, а та­кож у повнолітньому, якщо діти непрацездатні й потребують допомоги. Діти зобов'язані утримувати непрацездатних батьків,

піклуватися про них.

Народна педагогіка пильно стоїть на сторожі здійснення цих життєвих вимог, засуджує тих дітей, які цураються своїх батьків, забувають про свій обов'язок перед ними. Про обов'язок дітей перед батьками йдеться в прислів'ях і приказках: «Як батька покинеш, то й сам загинеш», «Шануй батька й неньку - буде

тобі скрізь гладенько».

За добрими народними традиціями активними вихователями в сім'ї є бабуся, дідусь, сестри і брати. Народна педагогіка приділяє велику увагу вибору опікунів. До них висуваються дуже високі вимоги. Опікуном повинна бути людина авторитетна, доброзичлива, вимоглива і чесна, з добрим і щирим серцем, пройнята любов'ю до дітей і готовністю виховувати чужу дитину як свою власну.

Народна педагогіка схвально відгукується про мачуху або вітчима, які заслужили від чужих дітей великі і щирі слова «мамо» і «тато». Оскільки головним обов'язком батьків народ­на педагогіка вважає виховання дітей, вона прагне мобілізувати громадськість на допомогу батькам. Підтвердженням цьому є давня традиція вибору кумів. Кумівство - це чудова знахідка народної педагогіки. Завдяки кумівству дитина має батьків-дуб­лерів, які добровільно тримають педагогічне шефство над дити­ною від народження до зрілості.

Народна педагогіка вимагає, щоб діти з повагою ставились до почесних батьків, слухали їх порад, з вдячністю сприймали зауваження, ретельно виконували їхні вказівки, як і рідних бать­ка і матері.


Таким чином, народна педагогіка визнає батька і матір пер­шими вихователями, високо оцінює подвиг материнства, радить з почуттям любові і поваги ставитися до матері як богині роду, підкреслює незаперечну роль батька в сім'ї, вказує на важливу роль прикладу батьків у вихованні дітей, закликає до розумної батьківської любові, нагадує дітям про їхній обов'язок перед батьками, закликає до взаєморозуміння між батьками і дітьми, до вшанування природних народних педагогів дідуся і бабусі, які своїм досвідом і доброю порадою збагачують скарбницю народ­ної педагогіки.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.