Тип досконалої людини в українській козацькій педагогіці

Образ досконалої особи українця випестуваний упродовж бага­тьох віків українською педагогікою. Педагогічна система кож­ного народу, кожної нації має свій тип досконалої людини. У народів Кавказу — витязь, джигіт, в англійців — джентльмен, у росіян - добрий молодець, у японців - самурай. К.Д. Ушинсь-кий зазначав, що кожний народ має свій виховний ідеал.

В українській народній педагогіці, починаючи з XV ст., ідеал довершеної людини репрезентується образом українського ко­зака, потім — січового стрільця, потім — самовідданого борця за самостійну Українську державу.

Національно-визвольний рух українського козацтва замані-фестував найвищий злет виховного ідеалу, зорієнтованого на формування свідомого українця-патріота з національною горді­стю, людською гідністю, розумного, освіченого, витривалого, кміт­ливого, мужнього і благородного козака-лицаря, будівничого і захисника незалежної України, відданого рідній землі, християн­ській вірі, народу і Батьківщині. Український народ прославляє козаків за їхні звитяжні подвиги, виділяє такі їхні типові риси, як вірність обов'язку, відвага, загартованість, витривалість, віль­нолюбство, здатність до переборення труднощів, незалежність на­тури, лицарська гідність, порядність, непокірність, невибагливість, військова вправність, шана до Бога, вірність присязі, чесність, спра­ведливість. Козаки - надійні товариші, щирі друзі, вірні в кохан­ні, сумлінні в збереженні честі родини.

Слава про велич українських козаків сягнула далеко за межі України. Французький інженер Боплан в «Описі України» за­значає, що козаки кмітливі й проникливі, дотепні та надзвичайно щедрі, дуже люблять свободу, добре загартовані, невтомні в бит­вах, відважні, сміливі, відчайдушні, високі на зріст, вправні, енер­гійні, з міцним здоров'ям.

Усе це переконує, що козак - це досконала людина, на яку орієнтується у вихованні дітей та молоді українська народна педагогіка.

Козацький ідеал досконалої людини стосувався й осіб жіночої статі. Змалку в дівчат виховувалися такі риси, як чесність, подруж­ня вірність, витривалість, працьовитість, відданість обов'язку,

ЗО

цнотливість. Називатися козаком чи козачкою - велика честь для українців, найвища людська похвала.

Ідеал козака - виразника інтересів народу, що прагне до сво­боди, до соціальної справедливості, - складався в Україні під впливом суспільно-історичних умов протягом XVI—XVII сто­літь. З часом цей ідеал, втрачаючи історичний ґрунт, втрачає і свій виховний вплив. Однак він ще довго живе в народній вихо­вній традиції і служить втіленням благородства і волелюбства в численних літературних і народнопоетичних творах.

Протягом XVIII ст. в Україні складається новий ідеал — гай­дамаки. XVIII століття - століття безперервних спалахів народ­них повстань проти гніту, експлуатації. Основною силою повс­тань було селянство. Повсталі називали себе гайдамаками. Гай­дамаки прагнули визволення від тяжкого шляхетського гноб­лення та об'єднння Правобережжя з іншими українськими зем­лями у складі Російської імперії.

У Галичині повсталі селяни, ремісники, наймити, пастухи називали себе опришками (опришківський рух під керівницт­вом Олекси Довбуша). Опришок - це народний месник, який карає соціальне зло. Цей ідеал постійно виступає в народній по­езії. Він, як козак, «гуляє в горах». Його невід'ємні риси — сміли­вість, спритність, відчайдушність, переконаність у справедливос­ті своєї боротьби. Гайдамака, опришок - це яскраво виражений соціальний тип, представник найбільш поневоленої частини су­спільства. Широко пропагований народною творчістю, цей ідеал служить вихованню підростаючого покоління в класовому сус­пільстві в дусі ненависті до експлуататорів.

На початку XX ст. гайдамаками називали свідомих революці­онерів, що закликали народ до боротьби. Ідеал народного месни­ка, борця за соціальну справедливість стає традиційним в україн­ській народній педагогіці. Від покоління до покоління передавав цей ідеал український народ, наділяючи його дедалі більш пози­тивними якостями, приписуючи йому фантастичні можливості.

Ідеальні риси народу втілювали герої народних казок. Вони переконували, що всі перешкоди в житті можуть долати тільки кмітливі, розумні, дужі, витривалі люди. Образи улюблених мо­лоддю героїв Залізняка, Довбуша справляли значний вплив на її виховання. Вони спонукали молодь до оволодіння знаннями, до фізичного удосконалення, вселяли переконаність у своїх перева­гах над експлуататорами.

І

В епоху капіталізму в усіх експлуатованих верств суспільст­ва авторитетом користувався свідомий робітник, людина, що живе з праці своїх рук, пролетар, товариш, революціонер.

У післяжовтневий період багато поколінь виховувалося на ідеалі борця за побудову нового суспільства - соціалізму і кому­нізму. «Чапаєвець», «щорсівець», «корчагінець» — ці ідеали віді­гравали велику роль у військово-патріотичному вихованні, мо­ральному становленні молоді.

Таким чином, ідеали народного виховання в Україні зміню­вались залежно від соціально-економічних і історичних умов. Однак українська етнопедагогіка має і постійний ідеал. Це - лю­дина праці. Усі інші ідеали е ніби відгалуженням, доповненням його. Людина праці залишається основним виховним ідеалом і в наш час.

Виховний ідеал української народної педагогіки в основі своїй цілком самобутній, бо зародився, виріс і зміцнів на власному національному ґрунті.

Цей ідеал закликає плекати особистість, її здібності, розум, гідність, честь, кмітливість, мужність, людинолюбство, орієнтує на визнання неповторної цінності кожної окремої людини.