Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Основні напрямки філософії історії






У XX ст. особливістю багатьох напрямків західної філософії історії є те, що їх предметом стають глобальні проблеми всесвітньої історії і сучасної цивілізації, що трактуються в дусі ірраціоналізму і песимізму. В цей час у різних філософсько-історичних школах не було й немає єдиного підходу до проблеми предмета філософії історії. Це пояснюється тим, що різноманітне, іноді полярне, розуміння суті історичної реальності, нагальних проблем сучасності та майбуття різними дослідниками закономірно призведе до розмаїття і полярності їх філософських інтерпретацій історичного процесу, тобто філософії історії.

У першій половині XX ст. одним із перших класифікацію основних напрямків філософії історії здійснив відомий англійський філософ і історик Робін Дж. Коллінгвуд, який виділив чотири поняття філософії історії. По-перше, Вольтер, на думку Коллінгвуда, таким поняттям визначав наукову і критичну історіографію, що не повторювала без перевірки будь-які розповіді, котрі містили старі книги. По-друге, Гегель та інші філософи, історики кінця XVIII ст. визначали філософію історії як загальну, всесвітню історію. По-третє, позитивісти XIX ст. під філософією історії розуміли відкриття загальних законів, що управляють історичними подіями. По-четверте, сам Робін Дж. Коллінгвуд називав філософію історії вченням про історичне знання і пізнання — вченням про ставлення думок історика до самої історії. Незважаючи на великий вплив ідей і праць Робіна Дж. Коллінгвуда на розвиток теорії історичного пізнання, його класифікація підходів до розуміння філософії історії була незаслужено забутою.

У 50—60-і pp. XX ст. стала поширюватися загальновизнана спрощена концепція, що в деяких дослідників одержала умовну назву позитивістської. Позитивістська концепція поділяє філософію історії на спекулятивну (або предметну) і критичну (названу також аналітичною і формальною). Під спекулятивною розуміється філософський розгляд самого історичного процесу, а під критичною — розгляд знання про історичний процес, вивчення результатів дослідження історії. Цікаву класифікацію напрямків філософії історії розробив X. Раппопорт. На його думку, філософія історії поділяється на три основні напрямки: провіденційний, метафізичний Реалістичний) і науковий, або позитивно-реалістичний.

Провіденційний напрямок, відомим представником якого є Августин Блаженний, зважає на те, що «провидіння управляє людською історичною долею за розумним, хоча не завжди людям відомим і зрозумілим законом». Напрямок, що виник в епоху поширення християнства, намагався вирішити завдання, що вважалися нерозв'язними: відкрити божественне в людській історії, людським розумом осягти наміри й види вищого нескінченного розуму. Людський розум ставав сферою розумової діяльності.

Метафізичний (ідеалістичний) напрямок, представниками якого є Гегель і Гердер, «розглядає історію людства як здійснення метафізичних ідей або ідей одного якогось метафізичного принципу». В основу ідеалістичного напрямку покладено думку, що історія розвивається висхідною лінією, але тут є помилка, що наявна і в провіденційному напрямкові: обоє нав'язують історії апріорні судження і намагаються будувати зверху вниз. Якщо провіденційний напрямок вирішального значення надавав Божественному прови­дінню, то метафізичний, або ідеалістичний, — головну увагу спрямовує на абсолютну ідею, здійснення якої становить саме історію, додає свої інтерпретації дійсному ходу історії, а історичні ж події штучно підганяє під загальну історію.

Науковий, або позитивно-реалістичний напрямок, представлений Джамбаттістою Віко, Шарлем Монтеск'е, Вольтером, Іммануїлом Кантом, Карлом Марксом та іншими, єдино правильний методологічно, тільки він володіє істинно науковим методом аналізу історичного процесу. Науковий напрямок поділяється на три течії, пов'язані з трьома головними факторами історичного розвитку суспільства: природним середовищем, особистістю й історичним середовищем. Течія, пов'язана з природним середовищем, називається фізико-кліматичною, а з особистістю, — фізіолого-психологічною, течія історичного середовища — культурно-історичною. Фізико-кліматична течія при поясненні історичного процесу виходить із зовнішньої природи, фізіолого-психологічна течія черпає дані у внутрішній природі людини, а культурно-історична намагається пояснити історичний рух культурно-побутовими і суспільними формами, шо утворилися в самому історичному процесі. Вся історія зводиться до діяльності соціальної спільноти, до культурних форм, але залишається відкритим питання, чим визначається характер самої соціальної спільноти і тривалої історичної еволюції. Раппопорт критикує культурно-історичну течію за її чистий формалізм і абстрактність, оскільки вона не пояснює логіку історичного руху, не враховує інші фактори у формуванні соціальних зв'язків.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.