Про порядок надання і використання чергових відпусток

Незважаючи на те, що відпустки атестованих працівників органів внутрішніх справ України законодавчо врегульовані, інколи на практиці виникають питання, пов’язані з неоднаковим застосуванням цієї норми.
Було внесено зміни і до п. 52 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що стосується порядку надання чергових відпусток.
Фактично п. 52 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» приведено у відповідність до ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відпустки», у якій зазначено, що «щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року». Мова йде про реалізацію ст. 45 Конституції України, у якій зазначено, що «кожен, хто працює, має право на відпочинок». Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки». Відповідно до ст. 64 Конституції України «конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
На запит Профспілки щодо роз’яснення внесених змін до пункту 52 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», Управління юридичного забезпечення МВС України своїм листом від 29 січня 2013 року за №18/1-317 повідомило, що «згідно з Положенням про проходження служби відпустки повинні надаватись по можливості у поточному році».
Зміст п.52 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» вказує, що «чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року».
Відповідно до Галузевої угоди між Міністерством внутрішніх справ України, Професійною спілкою атестованих працівників органів внутрішніх справ України та Професійною спілкою працівників державних установ України на 2012 – 2014 роки, Міністерство зобов’язується (відповідно до пункту 5.6.) дотримуватися законодавства щодо надання відпусток, а саме, відповідно до підпункту б), «щороку надавати основні відпустки тривалістю, визначеною законодавством України, працівникам МВС згідно з графіками, які затверджуються керівництвом Міністерства, за погодженням з профспілкою відповідного рівня, у термін до 15 грудня».
Черговість відпусток та час затвердження такого графіку внормовано у пункті5.10. Галузевої угоди. Зокрема, у ньому зазначено, що «черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються керівником в установленому порядку на початку кожного року за погодженням з профспілковою організацією і доводиться під підпис до відома всіх працівників. Графіки відпусток повинні враховувати інтереси Сторін».
Під інтересами сторін слід розуміти:
1) дотримання керівництвом ОВС законодавства щодо порядку надання чергових відпусток, зокрема, якщо працівник міліції прослужив шість місяців, то він має право на повну відпустку з урахуванням вислуги років, регламентованої «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ»;
2) дотримання керівництвом ОВС дії локального нормативного акту - Галузевої угоди між Міністерством внутрішніх справ України, Професійною спілкою атестованих працівників органів внутрішніх справ України та Професійною спілкою працівників державних установ України на 2012 – 2014 роки;
3) дотримання керівництвом ОВС дії локального нормативного акту - Колективного договору між керівництвом ОВС та Професійною спілкою атестованих працівників органів внутрішніх справ України.
Термін «як правило» вказує на те, що з цього правила можуть бути виключення. Такі виключення продиктовані умовами службової діяльності і, в першу чергу, її надзвичайними обставинами. Під такими надзвичайними обставинами можуть бути: проведення міжнародних спортивних заходів (наприклад, Євро - 2012), ускладнення оперативної обстановки, пов’язаної з проведенням масштабних політичних заходів (вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України та ін.). За таких обставин органи внутрішніх справ у відповідності до чинного законодавства України переводяться на посилений варіант несення служби. У цей період чергові відпустки працівникам міліції, як правило, не надаються. Такі службові обставини і слід вважати тим виключенням, що вказано у п. 52 Положення.
Проведений Профспілкою у п’яти областях України моніторинг дотримання прав працівників міліції щодо отримання чергової щорічної відпустки свідчить про наявні проблеми в реалізації цього права. Взагалі не відбули відпустки понад 280 працівників міліції у чотирьох областях України. У ГУМВС України в м. Києві відпустки не відбули в середньому 10 % особового складу.
Це свідчить про неналежну організацію управлінської діяльності відповідних керівників, формальне складанням графіків щорічних відпусток, відсутність належного контролю за їх дотриманням, несвоєчасне внесення змін і доповнень до таких графіків, що диктуються життєвими обставинами та станом оперативної обстановки.
Досвідчений керівник має завчасно спрогнозувати стан оперативної обстановки, враховувати посилення навантаження у певні періоди року, і з урахуванням цих обставин забезпечити реалізацію права працівника міліції на отримання та відбуття чергової відпуски за поточний рік.
Практична реалізація графіку відпусток диктується життєвими обставинами і, як правило, завжди є динамічною. Життєві обставини вимагають вносити зміни до таких графіків у зв’язку з хворобою рідних працівника міліції, отриманням путівки на лікування, виникненням обставин стихійного, екстремального характеру (пожежа, затоплення будинку, квартири, інші надзвичайні обставини).
Такі обставини дають підстави для керівника ОВС врегульовувати ці питання з конкретними працівниками з урахуванням їхніх особистих життєвих обставин і проблем.
Таким чином, працівник міліції, який виконав усі вимоги закону і отримав право на чергову відпустку, має гарантоване Конституцією право на його реалізацію. Керівник ОВС по відношенню до свого підлеглого володіє не правом, а обов’язком, і має виконати вимоги Конституції та інших нормативно-правових актів щодо надання відпустки та реалізації конституційного права працівника міліції на відпочинок.

67. Законом про відпустки встановлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Перш ніж розглянути питання порядку надання щорічних додаткових відпусток за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, слід звернути увагу на деякі статті Закону про відпустки, відповідно до яких надаються щорічні відпустки.

Згідно зі ст. 4 Закону про відпустки до щорічних відпусток належать:

· основна відпустка (ст. 6);

· додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7);

· додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8);

· інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше ніж 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відраховується з дня укладення трудового договору.

Положення ст. 6 Закону про відпустки щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте вона не може бути меншою, ніж передбачено частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті.

♦ Наприклад, державним службовцям згідно зі ст. 35 Закону про держслужбу встановлено тривалість щорічної відпустки 30 календарних днів. Отже, оскільки щорічна відпустка включає основну і додаткові відпустки (у тому числі за особливий характер праці за роботу на персональних комп'ютерах), державним службовцям щорічні додаткові відпустки не надаються.

Відповідно до ст. 7 Закону про відпустки щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, робіт, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Конкретна тривалість цієї відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

Згідно зі ст. 8 вищезазначеного Закону щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:

· окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, — тривалістю до 35 -календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

· працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість відпусток за особливий характер праці встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Відповідно до ст. 9 Закону про відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими умовами праці та за особливий характер праці, зараховуються:

· час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

· час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

· час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Щорічна додаткова відпустка, передбачена ст. 7 та пунктами 1 і 2 частини першої ст. 8 Закону про відпустки, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником.

♦ Наприклад, якщо працівник має право на щорічну додаткову відпустку за відповідним Списком і за ненормований робочий день, то ці відпустки не сумуються, а надається один вид щорічної додаткової відпустки.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві (ст. 10 Закону про відпустки).

Звертаємо увагу на те, що право на щорічну додаткову відпустку працівник має лише у перший рік роботи на підприємстві. У другий і наступні роки роботи щорічні відпустки можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року, однак тривалість щорічної додаткової відпустки має бути розрахована залежно від часу зайнятості працівника в умовах, передбачених відповідним Списком, пропорційно фактично відпрацьованому часу.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Роботодавець зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Статтею 11 Закону про відпустки забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом року працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці чи з особливим характером праці.

Водночас за бажанням працівника частину щорічної відпустки може бути замінено грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної відпустки не має бути менше ніж 24 календарні дні.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше ніж 14 календарних днів.

Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка (ст. 12 Закону про відпустки).

Відповідно до ст. 23 цього Закону витрати, пов'язані з оплатою відпусток, передбачених статтями 6, 7, 8 Закону про відпустки, здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники.

В установах та організаціях, які утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання.

Оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, трудовим договором, провадиться з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших обов'язкових платежів до бюджету, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата цих відпусток провадиться в межах бюджетних асигнувань та інших додаткових джерел.

Як зазначалося вище, щорічні додаткові відпустки, передбачені ст. 7 і п. 1 частини першої ст. 8 Закону про відпустки, надаються за Списками, затверджуваними Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 1290 затверджено Списки виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці (додатки 1 і 2 до постанови).

Наказом № 16 затверджено Порядки застосування Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці.

Згідно з цими Порядками щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці надається працівникам виробництв, цехів, професій і посад, передбачених відповідними розділами відповідного Списку, незалежно від того, до якої галузі господарства належать ці виробництва і цехи, та від форм власності підприємств, організацій і установ, а щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці — незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а також від форм власності підприємств, організацій і установ.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками та критеріями, затвердженими наказом № 383.

Атестацію робочих місць за умовами праці має бути проведено згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями для проведення атестації.

У випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість відпустки, зазначену у відповідному Списку, відпустку може бути продовжено на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства.

Працівникам, професії та посади яких не передбачено у відповідному Списку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу у виробництвах, цехах, за професіями і на посадах, визначених Списком, додаткова відпустка надається на тих самих підставах, що й працівникам, які мають право на таку відпустку.

Працівникам, професії і посади яких передбачено в розділах «Загальні професії за всіма галузями господарства» Списків, додаткова відпустка надається незалежно від того, в яких виробництвах чи цехах вони працюють, якщо ці професії і посади спеціально не передбачено у відповідних розділах або підрозділах відповідних Списків.

Водночас загальними вважаються професії, передбачені підрозділом «Зварювальні роботи» розділу VІ «Оброблення металу» Списку згідно з додатком 1.

Бригадирам, помічникам і підручним робочим, зайнятим на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, а також з особливим характером праці, додаткова відпустка надається тієї самої тривалості, що й робітникам відповідних професій, зазначених у Списку.

Однак це стосується лише тих помічників, назву роботи яких утворено за допомогою похідного слова «помічник» (додаток В Національного класифікатора). Похідні слова до професій (професійних назв робіт) можуть застосовуватися за умови збереження галузевої та функціональної належності, кваліфікаційних вимог, виключення дублювання, збереження коду новоутвореної професії.

Це в свою чергу стосується також помічників деяких професій, які окремо (зі своїм кодом) передбачено вищезазначеним класифікатором.

♦ Наприклад, працівник обіймає посаду помічника бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту й газ, помічника майстра або помічника механіка тощо. Право на щорічні додаткові відпустки можуть мати зазначені працівники тільки у разі, якщо вони прямо передбачені відповідним Списком.

Якщо виробництва, цехи зазначено у Списках без переліку конкретних професій і посад, то правом на додаткову відпустку користуються всі працівники цих виробництв, цехів.

♦ Наприклад, розділом ІІІ «Хімічне виробництво» Списку (додаток 1) передбачено підрозділ «Виробництво соляної кислоти», згідно з яким право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці мають робітники, керівники і фахівці, тобто всі працівники, зайняті у зазначеному виробництві.

У випадках, коли працівники працювали в різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, за роботу в яких надається додаткова відпустка різної тривалості, підрахунок часу роботи провадиться окремо щодо кожного виду робіт, професій та посад.

Облік часу, відпрацьованого щодо кожного виду робіт, здійснюється роботодавцем.

♦ Наприклад, електрогазозварник, зайнятий на роботах у приміщеннях, має право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 7 календарних днів, на зовнішніх роботах — до 4 календарних днів (підрозділ «Зварювальні роботи» розділу VІ «Оброблення металу» Списку (додаток 1)). Отже, якщо електрогазозварник працював і в приміщеннях, і на свіжому повітрі, тривалість щорічної додаткової відпустки залежатиме від кількості днів, у які він був зайнятий на різних роботах.

Із норм ст. 9 Закону про відпустки випливає вимога порядку застосування Списків, а саме: у розрахунок часу, що дає право працівнику на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах із шкідливими і важкими умовами праці або з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, установленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад.

Ця додаткова відпустка надається пропорційно фактично відпрацьованому часу, оскільки вищезазначеним Законом установлено, що зараховується саме час фактичної роботи в умовах, передбачених Списками.

Оскільки щорічні додаткові відпустки надаються як компенсація саме за роботу із шкідливими умовами праці та за особливий характер праці, то й надаватися вони мають за фактично відпрацьований час у цих умовах, а не авансом, і тривалість такої відпустки залежатиме від кількості фактично відпрацьованих працівником днів, у які він був зайнятий не менше половини тривалості робочого дня в передбачених Списками умовах.

68. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці

Таку «особливу» відпустку надають окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я (далі — додаткова відпустка за особливий характер), наведеним у Списку № 2 (п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону про відпустки). Максимальна тривалість додаткової відпустки за особливий характер праці згідно зі Списком № 2 — 35  календарних днів. А її конкретну тривалість установлюють у колективному чи трудовому договорі залежно від зайнятості працівника в таких умовах.

Особливості надання такої відпустки визначені Порядком застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим наказом Мін­праці України від 30.01.1998 р. № 16. Вони аналогічні тим, які встановлено для «шкідливих» відпусток. Єдине, що їх різнить: атестацію робочого місця для визначення права на «особливу» відпустку проводити не потрібно.

Нагадаємо, що деякі категорії працівників мають право на додаткову відпустку з декількох підстав (і за Списком № 1, і за Списком № 2). Як у такому випадку визначити тривалість додаткової відпустки?

Ситуація 4

Машиніст дизель-поїзда має право на щорічну додаткову відпустку за двома підставами, оскільки його посада є і в Списку № 1, і в Списку № 2. Якої тривалості додаткову відпустку йому можна надати?

Зважаючи на загальне правило, щорічну додаткову відпустку надають за однією з обраних підстав зі Списку № 1 та Списку № 2. Проте є винятки для професій (посад) із позначкою «*», серед яких і професія машиніста дизель-поїзда.

Отже, машиніст дизель-поїзда може отримати додаткову відпустку за обома підставами:

· за шкідливі та важкі умови праці — до 7  к.  дн.

і водночас

· за особливий характер праці — теж до 7  к.  дн.

При цьому для надання першої (за шкідливі та важкі умови праці) необхідно провести атестацію робочого місця й визначити тривалість відпустки, а для другої (за особливий характер праці) — достатньо встановити її тривалість у колективному чи трудовому договорі. Якщо таких умов дотримано і машиністу встановлено максимальну тривалість додаткових відпусток, він може взяти щорічну додаткову відпустку за обома підставами загальною тривалістю 14 календарних днів (у разі якщо всі робочі дні, окрім періоду щорічних відпусток, він трудився не менше половини тривалості робочого дня в таких умовах).

69. Законодавством передбачено такі види соціальних відпус­ток: а) у зв'язку з вагітністю та пологами; б) для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; в) працівникам, які мають дітей.

На підставі медичного висновку жінкам надається відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів. У разі народження 2 і більше дітей, а також при ускладнених пологах тривалість післяпологової відпустки становить 70 календарних днів. Працюючим жінкам, які віднесені до 1—4 категорій осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціальна відпустка надається тривалістю по 90 календарних днів до і після пологів.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно від кількості днів, фактично використа­них до пологів. Жінкам, які народили 2 і більше дітей, та в разі ускладнення пологів тривалість відпустки становить 140 кален­дарних днів, а жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, — 180 календарних днів незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

До відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.

Жінці, яка перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, виплачується соціальна допомога у розмірі 100% заробітку незалежно від стажу її роботи.

За бажанням жінки, після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Якщо дитина потре­бує домашнього догляду і після досягнення нею 3-річного віку, жінці за її бажанням надається відпустка без збереження заро­бітної плати тривалістю, що визначена у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною 6-річного віку. Закон передбачає можливість закріплення у колективному договорі надання частково оплачуваної відпустки та відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості за рахунок коштів підприємства. Вказана відпустка надається за заявою жінки та оформляється наказом.

Право на додаткову відпустку надається матерям, які мають 2 і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда. Три­валість цієї відпустки — 7 календарних днів без врахування вихідних днів, визначених законодавством або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Отримати цю відпустку може батько, якщо він виховує дитину без матері, у тому числі й у разі тривалого перебування матері у лікувальному закладі.

Зазначена відпустка оплачується в розмірі 100% заробітної плати незалежно від стажу роботи.

70. Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку:

1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;

3) матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;

4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

7) інвалідам I та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

8) особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів;

9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

10) працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку;

12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, - тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;

14) сумісникам - на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

15) ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

16) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;

17) працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, - тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі.

За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.

71. До стажу роботи, який дає право на щорічну основну від­пустку, зараховуються:

— час фактичної роботи (у тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом року, за який надається відпустка;

— час, коли працівник фактично не працював, однак за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (поса­да) і заробітна плата цілком або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу внаслідок незаконного звіль­нення або переведення на іншу роботу);

— час, коли працівник фактично не працював, однак за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога з державного соціального страхування, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;

— час, коли працівник фактично не працював, однак за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувала­ся заробітна плата (перебування відповідно до законодавства у відпустці без збереження заробітної плати, наданій праців­никові в обов'язковому порядку, а також у відпустці без збе­реження заробітної плати в разі простою підприємства на умовах, визначених колективним договором), за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за ди­тиною до досягнення нею 6-річного віку;

— час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше як 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів освіти;

— час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією, реорганізацією або пере­формуванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

— інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До періоду, коли працівник не працював, однак за ним зберігалися місце роботи і заробітна плата (цілком або частко­во) належать:

— час виконання працівником державних або громадсь­ких обов'язків (ст. 119 КЗпП України);

— час перебування працівника в службових відрядженнях (ст. 121 КЗпП України);

— час перебування працівника на навчальних і спеціаль­них зборах (ст. 29 Закону України " Про загальний військовий обов'язок і військову службу");

— час перебування працівника відповідно до законодавс­тва в навчальних відпустках;

— час перебування працівника в медичній установі на об­стеженні, яке він зобов'язаний згідно зі ст. 169 і 191 КЗпП України проходити (ст. 123 КЗпП України);

— час вимушеного прогулу, викликаного незаконним звільненням, переведенням на іншу роботу чи затримкою ви­дачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (ст. 235 КЗпП України).

До стажу роботи, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачу­валася допомога з державного соціального страхування, вхо­дять:

— час захворювання, пов'язаного з втратою працездат­ності;

— час перебування на санаторно-курортному лікуванні;

— період догляду за хворим членом сім'ї;

— період перебування в карантині;

— час перебування в стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства при протезуванні;

— час захворювання, пов'язаного з втратою працездат­ності матері, яка перебуває у відпустці для догляду за дити­ною до досягнення нею 3-річного віку або дитиною-інвалідом віком до 16 років.

При обчисленні виробничого стажу, який дає право на щорічну відпустку, тривалість робочого дня значення не має. Не зараховуються до стажу, який дає право на щорічну від­пустку:

— час відпустки для догляду за дитиною (ст. 181 КЗпП України);

— період, коли за працівником зберігалося місце роботи (посада) і в нього був лікарняний листок, однак допомога з дер­жавного соціального страхування йому не виплачувалася;

— час перебування працівника в лікувально-трудовому профілакторії.

До стажу роботи, який дає право на щорічну додаткову від­пустку, зараховуються:

— час фактичної роботи у шкідливих, важких умовах або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, вста­новленого для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади;

— час щорічних основної і додаткової відпусток за роботу у шкідливих, важких умовах і за особливий характер праці;

— час роботи вагітних жінок, переведених на підставі ме­дичного висновку на легшу роботу, на якій вони не піддають­ся впливу несприятливих виробничих чинників.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підпри­ємство, цілком або частково не використав щорічних основ­них і додаткових відпусток, то до стажу роботи, який дає пра­во на щорічні основну і додаткову відпустки, зараховується час, не використаний за ці відпустки на попередньому місці роботи.

Порядок розрахунку тривалості відпусток

Згідно зі ст. 5 Закону України " Про відпустки" при наданні відпусток із 1 січня 1997 р. розрахунок їхньої тривалості про­вадиться в календарних днях незалежно від того, за який пе­ріод вони надаються.

Календарними вважаються всі дні за календарем. При цьо­му якщо в розрахунковому періоді є святкові і неробочі дні (ст. 73 КЗпП України), то вони не враховуються при визна­ченні тривалості відпусток, тобто відпустка продовжується на кількість цих днів, але вони не оплачуються. Переведення робочих днів у календарні провадиться в такому порядку: тривалість відпустки в робочих днях множиться на 7, тобто на тривалість тижня в календарних днях, і ділиться на 6, тоб­то на тривалість робочого тижня (відповідно до якої розрахо­вувалася відпустка до набрання чинності Законом України " Про відпустки").

72. Загальна тривалість щорічних основної і додаткової від­пусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів (ст. 10 Закону України " Про відпустки").

Щорічні додаткові відпустки надаються понад щорічні основні відпустки на одній із підстав, обраних працівником. Порядок надання додаткових відпусток на кількох підставах запроваджується Кабінетом Міністрів України.

Такі відпустки на бажання працівника можуть надаватися одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.

Щорічні основна і додаткова відпустки надаються праців­никові з таким розрахунком, щоб їх було використано, як правило, до закінчення робочого року.

Право працівникові на щорічні основну і додаткову відпус­тки повної тривалості в перший рік роботи надається після закінчення 6 місяців безперервної роботи на цьому підпри­ємстві, в установі, організації.

У разі надання працівникові таких відпусток до закінчен­ня 6-місячного терміну безперервної роботи їхня тривалість визначається пропорційно відпрацьованому часу.

Щорічні відпустки повною тривалістю до закінчення 6-місячного терміну безперервної роботи в перший рік роботи на бажання працівника надаються:

— жінкам — перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та по­логами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

— інвалідам;

— особам віком до 18 років;

— чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами;

— особам, звільненим після проходження строкової війсь­кової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби їх було прийнято на роботу протягом З місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце про­живання;

— сумісникам — одночасно з відпусткою за основним міс­цем роботи;

— працівникам, які успішно навчаються в навчальних за­кладах і бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лаборатор­них та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

— працівникам, які не використали на попередньому місці роботи цілком або частково щорічну основну відпустку і не отримали за неї грошової компенсації;

— працівникам, які мають путівку (курсівку) на санаторно-курортне (амбулаторно-курортне) лікування;

— батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;

— в інших випадках, передбачених законодавством, ко­лективним або трудовим договором.

Щорічні відпустки за другий і наступні роки роботи мо­жуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, що підтверджуються власником або уповноваженим ним орга­ном і профспілковим комітетом за погодженням із профспіл­ковим або іншим уповноваженим на представництво трудо­вим колективом органом, і доводиться до відома всіх праців­ників. При упорядкуванні графіків враховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників і можливості для їхнього відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, погоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, зобов'язаним повідомити працівникові про дату початку відпустки не піз­ніше як за 2 тижні до встановленого графіком терміну.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, наданих працівникам. Деяким категоріям працівників щорічні відпустки надаються на їхнє бажання в зручний для них час. Такі пільги мають:

— особи віком до 18 років;

— інваліди;

— жінки — перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та по­логами або після неї;

— жінки, які мають 2 і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

— самотні матері (батьки), які виховують дитину без бать­ка (матері), опікуни, піклувальники або інші самотні особи, котрі фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;

— дружини (чоловіки) військових;

— ветерани праці й особи, які мають особливі трудові за­слуги перед Батьківщиною;

— ветерани війни, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особи, на яких поширюється чин­ність Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту";

— батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;

— в інших випадках, передбачених законодавством, ко­лективним або трудовим договором.

Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам установ освіти щорічні відпустки повної тривалості в перший і наступні робочі роки надаються в період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, щорічні відпустки на їхнє бажання приєднуються до часу проведення настановчих занять, вико­нання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, до часу підготування і захисту дипломного проекту й інших робіт, передбачених навчальною програмою.

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки на бажання цих працівників надаються з таким розрахунком, щоб їх можна було використати до початку занять у цих за­кладах.

Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості на­даються в літній період наприкінці театрального сезону неза­лежно від часу прийняття на роботу.

Щорічну відпустку на вимогу працівника має бути перене­сено на інший період у разі:

— порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівнику про час надання відпустки;

— невчасної виплати працівникові заробітної плати за час щорічної відпустки.

Щорічну відпустку має бути перенесено на інший час або продовжено у разі:

— тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку;

— виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо відповідно до законодавства він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням за­робітної плати;

— настання терміну відпустки у зв'язку з вагітністю та по­логами;

— збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з на­вчанням.

Щорічну відпустку з ініціативи власника або уповноваже­ного ним органу як виняток може бути перенесено на інший час тільки за письмовою згодою працівника і за погодженням із профспілковим або іншим уповноваженим на представниц­тво трудовим колективом органом, якщо надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відобразитися на нормальному процесі роботи підприємства (організації) і за умови, що частину відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використано в поточному ро­бочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її на­дання встановлюється за погодженням між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, які зумовили перенесення відпустки на інший період, наста­ли під час її використання, то невикористана частина щоріч­ної відпустки надається після закінчення дії причин, що пе­рервали її, або за погодженням сторін переноситься на інший час, однак не пізніше ніж за 12 місяців після закінчення робо­чого року, за який надається відпустка.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної трива­лості протягом 2 років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років і працівникам, котрі мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу в шкід­ливих і важких умовах або з особливим характером праці.

Щорічну відпустку на прохання працівника можна роз­поділити на частини будь-якої тривалості за умови, що основ­на безперервна її частина буде становити не менше 14 кален­дарних днів.

Невикористану частину щорічної відпустки необхідно на­дати працівникові, як правило, до закінчення робочого року, однак не пізніше ніж за 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Відкликання із щорічної відпустки допускається за згодою працівника тільки для запобігання стихійному лихові, уник­нення виробничої аварії або негайного усунення їхніх наслід­ків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства (організації) із дотриман­ням умови, що основна безперервна частина відпустки буде становити не менше 14 календарних днів (ст. 12 Закону Украї­ни " Про відпустки").

Працівникові, який допустив прогул (включно з працівни­ками, котрі були відсутні на роботі більше 3 годин протягом робочого дня безперервно або сумарно), щорічна відпустка зменшується на кількість днів прогулу (Постанова Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 28.07.83 № 745). Відпустка змен­шується за той робочий рік, у якому було зроблено прогули, незалежно від того, в якому періоді вона використовувалася.

Надання або зменшення тривалості відпустки оформляєть­ся наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

73. Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:

1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина п'ята статті 79 цього Кодексу);

2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина третя статті 115 цього Кодексу).

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:

1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;

4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України " Про відпустки".

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Коментар:

1. Стаття, що коментується, встановлює випадки перенесення щорічної відпустки на вимогу працівника в його інтересах, а також за ініціативою власника. Ст. 79 КЗпП, частина десята ст. 10 Закону " Про відпустки" зобов'язують власника повідомити працівника про початок відпустки не пізніш як за два тижні до початку відпустки. Порушення цього терміну є підставою для пред'явлення працівником вимоги про перенесення терміну щорічної відпустки. Внесення цього правила до законів означає, що власник повинен доручати відповідним працівникам відділів кадрів обов'язок інформувати працівника про дату початку відпустки. У свою чергу, і працівникові ми б рекомендували свою вимогу про перенесення часу надання відпустки оформляти шляхом подання відповідної заяви на ім'я власника.

2. Право вимагати перенесення відпустки на інший час виникає у працівника також у випадку порушення власником обов'язку виплатити заробітну плату за час щорічної відпустки не пізніше ніж за три дні до початку відпустки (ст. 115 КЗпП; частина перша ст. 21 Закону " Про відпустки"). У цьому випадку також доцільно, щоб працівник вимогу про перенесення відпустки оформляв шляхом подання заяви.

3. Якщо до моменту початку відпустки працівникові видано листок непрацездатності, початок відпустки повинен переноситися на інший термін (частина четверта ст. 80 КЗпП; частина четверта ст. 11 Закону " Про відпустки"). Якщо непрацездатність настала в період відпустки, відпустка підлягає подовженню на кількість календарних днів, протягом яких працівник був непрацездатний. Працівник одержує право на подовження щорічної відпустки у разі непрацездатності незалежно від того, підлягає виплаті за період тимчасової непрацездатності допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю чи ні (відповідно до абзацу третього п. 2 ст. 35 Закону " Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням" при настанні тимчасової непрацездатності в період щорічної відпустки допомога виплачується тільки у випадках, якщо непрацездатність викликана захворюванням або травмою, не пов'язаною з нещасним випадком на виробництві). Інша справа, що працівник не зацікавлений в подовженні відпустки на ту кількість днів непрацездатності, за яку він не має права на одержання допомоги з державного соціального страхування.

4. Настання терміну відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами також тягне перенесення або подовження щорічної відпустки.

5. Підставою для перенесення відпустки на інший час є також виконання працівником до моменту початку відпустки чи під час відпустки державних або громадських обов'язків, якщо згідно з законодавством працівник підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати. Про випадки звільнення працівників від виконання трудових обов'язків на період виконання державних або громадських обов'язків, див. коментар до ст. 119 КЗпП.

6. Відпустки у зв'язку з навчанням повинні надаватися працівникові в період, визначений графіком навчального процесу. Тому частина друга коментованої статті надає працівникові право на перенесення щорічної відпустки або її подовження у разі збігу щорічної відпустки з відпусткою, наданою у зв'язку з навчанням без відриву від виробництва.

7. Настання обставин, зазначених у п. 1 - 4 частини другої ст. 80 КЗпП (п. 1 - 4 частини другої ст. 11 Закону " Про відпустки"), зовсім не означає, що працівник може за своїм розсудом вирішувати питання про перенесення відпустки на період, що безпосередньо йде за днем припинення дії цих обставин. При перенесенні щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником. Навіть при подовженні відпустки (якщо обставини, зазначені в частині другій ст. 80 КЗпП, настали під час використання щорічної відпустки), невикористана частина щорічної відпустки після закінчення цих причин не використовується працівником за своїм розсудом, а повинна бути надана працівникові. Ця частина відпустки " надається" (частина четверта ст. 80 КЗпП) шляхом видання власником наказу про це. Сторони мають право погодити і питання про перенесення відпустки в подібних випадках на інший період.

8. Щорічна відпустка може бути перенесена на інший період і за ініціативою власника. Це допускається у випадку, коли надання відпустки в раніше передбачений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства. Встановлено такі умови, які повинні додержуватися при перенесенні щорічної відпустки на інший термін:

1) наявність письмової згоди на це працівника;

2) погодження перенесення відпустки з виборним органом первинної профспілкової організації;

3) частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів повинна бути використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником (частина третя ст. 11 Закону " Про відпустки").

9. Допускається поділ щорічної відпустки на частини. Це можливо на прохання працівника при наявності згоди власника за умови, що основна безперервна частина відпустки становить не менше 14 календарних днів (частина перша ст. 12 Закону " Про відпустки").

10. Частина п'ята ст. 11 Закону " Про відпустки" забороняє ненадання відпустки повної тривалості протягом двох років (робочих) підряд. Заборонено також не надавати відпустку протягом робочого року таким категоріям працівників:

- працівникам віком до 18 років;

- працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці або за особливий характер праці.

11. Навіть при найсуворішому і найприскіпливішому аналізі Закону " Про відпустки" не можна не визнати, що він пронизаний прагненням законодавця створити максимально сприятливі умови для реалізації працівниками права на відпочинок. Одним із шляхів реалізації цього права і є відпустка з подальшим звільненням. Це - нова для українського законодавства про працю правова конструкція. Вона була відома радянському законодавству, однак право на одержання відпустки з наступним звільненням мали лише особи, які працювали в районах Крайньої Півночі СРСР і прирівняних до них районах.

Тільки у разі звільнення за порушення трудової дисципліни працівник не має права на використання відпустки перед звільненням. Однак реалізація працівниками права на одержання відпустки з наступним звільненням може бути ускладнена внаслідок того, що відповідно до ст. 3 Закону " Про відпустки" за бажанням працівника йому повинна бути надана саме " невикористана відпустка". Питання про невикористану частину відпустки закон прямо не вирішує. І все-таки, на нашу думку, законодавству про працю не буде суперечити надання з наступним звільненням не всієї відпустки, а її частини, що є пропорційною до часу, відпрацьованого в рахунок робочого року, за який надається відпустка.

При наданні відпустки з наступним звільненням датою звільнення є останній день відпустки. Природно, саме цей день зазначається в трудовій книжці. Відповідно до абзацу 5 пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка видається працівникові в останній день роботи. Виходить, що при наданні відпустки з наступним звільненням трудова книжка повинна бути видана в останній день відпустки або відповідно до п. 4.2 зазначеної Інструкції. На нашу думку, такий формально-юридичний підхід не відповідає самому змісту конструкції надання відпустки з наступним звільненням. Одна з цілей надання відпустки з наступним звільненням полягає саме у видачі трудової книжки працівникові в останній день роботи перед відпусткою. Мета працівника не приступати до роботи після закінчення відпустки реалізується шляхом подання заяви про звільнення за власним бажанням за два тижні до закінчення відпустки. Це зовсім не означає, що працівник, одержавши відпустку з наступним звільненням, наступного дня може пред'явити трудову книжку і влаштуватися на роботу на інше підприємство. Законодавство про працю сьогодні не дозволяє мати одночасно два основні місця роботи. І все-таки з трудовою книжкою на руках шукати роботу легше. Хоча до настання зазначеного в трудовій книжці дня звільнення працівник вправі влаштуватися на роботу тільки за сумісництвом.

Надання відпустки з наступним звільненням можливе і тоді, коли час відпустки повністю або частково виходить за межі встановленого строку трудового договору. У цьому випадку дія трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

12. Надання відпустки (або її частини) з наступним звільненням вигідне працівникам з тієї причини, що в цьому випадку час відпустки зараховується до страхового стажу, який дає право на трудову пенсію, до страхового стажу від тривалості якого залежить у відповідних випадках розмір допомоги по соціальному страхуванню, а також до стажу роботи, який дає право на одержання щорічних основної та додаткової відпусток. Так, якщо з 20 травня працівникові надана відпустка тривалістю 28 календарних днів з наступним звільненням, то днем звільнення буде зазначено 16 червня, а тривалість відпустки повинна бути визначена з урахуванням стажу роботи до 16 червня включно. У період відпустки, наданої з наступним звільненням, працівник підлягає соціальному страхуванню на загальних підставах (як працівник, що перебуває у трудових відносинах та знаходиться у відпустці).

74. Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Дана норма передбачена статтею 12 Закону України «Про відпустки». При цьому, основна безперервна частина відпустки не обов’язково повинна бути першою її частиною.

Невикористана частина щорічної відпустки повинна бути надана працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року за який надається відпустка.

Чинним законодавством не передбачено умови щодо надання невикористаної частини відпустки з дня тижня, що є наступним за днем закінчення попередньої використаної частини відпустки.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічної відпустки в обов’язковому порядку узгоджується між працівникам і роботодавцем. В наказі про надання відпустки має бути узгоджена між ними дата початку і закінчення відпустки.

Статтею 57 Закону України «Про освіту» встановлено державну гарантію на виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Якщо за заявою працівника таку відпустку поділено на частини то допомога на оздоровлення виплачується працівникові один раз на рік у випадку надання будь-якої з частин щорічної відпустки.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

Обов’язковою умовою для відкликання працівника з відпустки (як щорічної основної так і додаткової) є згода працівника. При цьому безперервна частина відпустки до відкликання або після відкликання працівника з відпустки повинна становити не менше 14 календарних днів.

Невикористана частина щорічної відпустки надається працівникові після закінчення дії причин, з яких його відкликано з відпустки, або за згодою сторін може бути перенесена на інший період за умови, що невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

75. Статтями 83 Кодексу законів про працю України, 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

При цьому у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. (Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається).

Обчислення середньої заробітної плати для нарахування компенсацій за невикористану відпустку провадиться згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі – Порядок), виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців виплати компенсації за невикористану відпустку.

Якщо працівниками відпрацьовано менше 12 календарних місяців, то обчислення середньої заробітної плати провадиться виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто, з першого числа місяця після оформлення до першого числа місяця, в якому виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Якщо нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, а працівник не мав заробітку чи ним не відпрацьовано календарного місяця з першого числа по перше, то розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового окладу (п. 4 Порядку).

Відповідно до п. 7 Порядку нарахування суми компенсації за невикористані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, які припадають на відпрацьований період). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (п. 7 Порядку).

Щодо кількості днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові (питання, яке на практиці виникає досить часто), то вони мають розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часові.

Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає. З цього приводу Міністерство соціальної політики України своїм листом від 27.03.2013 р. за № 321/13/84-13 наводить методику та приклад розрахунку.

У листі зазначено, що оскільки відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про відпустки» тривалість відпусток незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях, при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у Порядку, тобто прив'язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.

У наведеному у листі випадку робочий рік, за який надається працівнику щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні, починається з 14.05.2012 р. і закінчується датою звільнення з роботи 29.06.2012 р., тобто він відпрацював 45 календарних днів.

У цьому випадку тривалість днів щорічної основної відпустки пропорційно відпрацьованому часу можна розрахувати таким чином.

Визначається кількість днів щорічної відпустки, які припадають на один календарний день без урахування святкових і неробочих днів у цілому за рік:

24 к. д. відпусти: (366 – 10) = 0, 0674

Одержаний результат перемножується на кількість календарних днів (без врахування святкових і неробочих днів), відпрацьованих працівником у робочому періоді з 14.05.2012 р. по 29.06.2012 р. включно:

0, 0674 к. д. х 45 к. д = 3, 03 к. д.

Таким чином, на момент звільнення працівник мав право на 3 (з урахуванням математичних правил округлення) календарних дні щорічної основної відпустки. Якщо у розрахунку виходить, наприклад, 0, 5 і більше десятих – це число округляється до більшого цілого числа, тобто до 1 календарного дня.

76. Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами на­раховується сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів — при народженні двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Вона надається повністю, неза­лежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. До відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки при­єднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році (ст. 20 Закону України " Про від­пустки"). Відпус