Логічна культура оратора

Міркування варто ретельно обґрунтовувати шляхом доказування фактами, прикладами з життя і підтвердженими наукою істинами. Логічна доказовість, тобто вміння обґрунтувати свою думку за допомогою інших уже відомих істин, є основою переконливості промови, показник логічної культури оратора.

Логічність як комунікативна якість речі має багато спільного з точністю. Як і точність, логічність характеризує мову зі сторони її змісту. Логічність формується і усвідомлюється на основі тих же зв’язків речі з неречовими структурами, що і точність (зв’язок з дійсністю та мисленням).

Логічність характеризує організацію мови.

Сама логічність є базою формування таких якостей мови, як доступність, дієвість, доречність. Логічна мова добре моделює структуру думки і тому доступна, сприймається як доречна.

70 Розкрийте сутність та значення президентської риторика.

В основу текстів політичних промов Президентів покладено загальнолітературну лексику, яка створює поле тематичної лексики, актуалізованої в політичному й ідеологічному контексті слів, наявних у загальному словниковому складі для формулювання теорій і доктрин. Ми поділяємо тематичну лексику на ключові слова, слова-гасла, а також на стилістично немарковану лексику.

Мовлення відбиває ідеологію певного класу, вводить у вжиток набір ідей, політичних суджень, систему символів, ідеологічних настанов і цінностей та реалізується насамперед за допомогою тематичної (політичної) лексики. Така лексика характеризується наявністю широкого спектру конденсованих значеннєвих, емоційних, ідейно-політичних конотацій і виражає ідеологічну оцінку.

Завдяки своєму семантичному змісту й частоті вживання, окремі слова політичної лексики стають ключовими, а також словами-гаслами.

Слова-гасла є словами-маркерами для визначення політичних доктрин (М.О.Діденко).

Під ключовими словами розуміють слова на позначення політичних груп, напрямів, ідеалів, проблем (Ж.Маторе). Ключові слова включають значний шар лексики й відрізняються меншою ідеологічною зв'язністю й оцінністю порівняно зі словами-гаслами, але іноді трапляється так, що ключові слова переходять до розряду слів-гасел (див. приклад Chirac 27.08.2001).

Ключові слова можна розділити на загальні і програмні (М.О.Діденко).

Загальні ключові слова – це вживані політиками в промові слова, які є політичними афективами та словами-класифікаторами. Вони виражають абстрактні поняття, які викликають певну реакцію адресата. Загальні ключові слова завжди мають позитивне забарвлення і не підлягають критиці. Перевага такого типу слів полягає в тому, що вони поєднують у собі широту абстракції з можливістю набувати в певній ситуації конкретного смислового навантаження. Оскільки ці слова мають широке коло значень, то вони можуть вживатися фактично в будь-якому контексті. Зазначимо, що загальні ключові слова можуть також мати емотивне значення, яке виходить на перший план під час агітації.

Програмні слова при частому вживанні й у певних контекстах стають словами-гаслами і виражають основні позиції програми дій промовця.

Для підвищення аргументативного ефекту політик у своїх промовах вдається до стилістично маркованої лексики. Стилістично маркована лексика, зокрема неологізми, дають напрям, відповідно до якого аудиторія повинна сприймати й характеризувати дійсність, тобто неологізми підсилюють директивну функцію промов Президентів.

Сприяння створенню в адресата потенційної готовності до згоди з промовцем, з його позицією за допомогою неологізмів можливо з кількох причин. По-перше, неологізми як новоутворення не викликають звичних, часто негативних асоціацій, що властиве загальновживаним словам. До того ж, політик має можливість наповнити неологізми потрібним для переконання аудиторії раціональним й емоційним змістом і визначити (принаймні, на якийсь час) понятійне та асоціативне поле, що виникає одночасно з появою неологізмів. По-друге, політик, який створює й коректно вживає неологізми, вважається творчою, динамічною особистістю.

Публічний виступ президента потребує ретельної попередньої підготовки, що відбувається у кілька етапів:

1. Обдумування та формулювання теми, визначення низки питань, виокремлення принципових положень.

2. Добір теоретичного і практичного матеріалу (опрацювання літератури). На цьому етапі важливо не просто знайти і опрацювати матеріал, а глибоко його осмислити, визначити головне і другорядне; інтегрувати основні положення за кількома джерелами.

3. Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.

4. Складання тез виступу.

5. Написання остаточного тексту виступу.

71 Охарактеризуйте та проілюструйте основні стилі президентської промови: програмна промова; кризова промова.

Президентська політична промова – це усний політичний текст, який проголошується Президентом перед масовою аудиторією, ставить назрілі завдання у тій чи іншій сфері громадського життя, дає рекомендації щодо здійснення поставлених завдань. Вона виконує функції переконання, агітації, вітання, має завчасно створений сценарій, який залежить від комунікативної ситуації. Кількість учасників цієї комунікативної ситуації точно не визначена, оскільки йдеться про масову комунікацію, де основна частина мовленнєвої дії (промови) відводиться промовцю.

Програмні слова при частому вживанні й у певних контекстах стають словами-гаслами і виражають основні позиції програми дій промовця. Наприклад, до програмних слів належить словосполучення identitй europйenne (для створення Єдиної Європи необхідно, щоб кожен європеєць дійсно відчував себе європейцем.

72 Охарактеризуйте та проілюструйте основні стилі президентської промови: дебати; інаугураційна промова; звернення до парламенту.

Дебати – демократичний метод обговорення. Сучасні політичні дебати засновані на дебатах у британському парламенті, що веде свою історію з 1265 р.

В США протягом президентських виборів стало традицією проведення дебатів між основними кандидатами від Демократичної та Республіканської партій. Основні теми таких дебатів — найсуперечливіші проблеми сьогодення. Роль цих дебатів така, що кажуть хто виграє дебати — той виграє вибори.

У листопаді та грудні 2004 р. відбулися одні з найвідоміших політичних дебатів в Україні — між тодішніми кандидатами на посаду Президента України Віктором Ющенкомі Віктором Януковичем.

Дебати - мистецтво суперечок

Суперечка може служити засобом для пошуку істини, для перевірки якої-небудь думки, ідеї, а так само її обгрунтування. Суперечка виникає через істини, для переконання кого-небудь, для перемоги, суперечка заради суперечки.

Гра може стати сходинкою до Вашої професійної компетентності в бізнес-комунікаціях і ділових ситуаціях.

Хоч раз в житті вам, напевно, доводилося сперечатися, відстоюючи свої переконання, свої цінності, свої ідеї, погляди на той чи інший проект. Можливо, це було вдало і ви випробували підйом енергії, прилив сил, а можливо, вас ніхто не почув, і ви могли відчути себе втраченим і спустошеним. Але деколи завданням спору може стати не перевірка істини, а переконання опонента.

73 Розкрийте роль та значення спічрайтерства у політичній риториці.

Спічрайтер - укладач текстів промов, виступів для високопосадовців держави, політиків, громадських діячів чи бізнесменів.

Спічрайтінг - підготовка і написання текстів для усних виступів перед аудиторією. Послуги спічрайтерів особливо затребувані в соціально-політичних процесах суспільства.

Дане явище широко поширене в політичних технологіях. Написання тексту в Спічрайтінг відбувається під контролем політика. При необхідності вказується, які правки варто внести в текст виступу, на чому зробити акцент і чому, навпаки, приділити мінімум уваги при написанні мови. Завдання спічрайтера - передати думки максимально цікаво для аудиторії, щоб виступ запам'ятався і залишило приємні враження.

74 Охарактеризуйте особливості політичного спілкування сучасного публічного діяча.

Без публічних виступів політичної діяльності практично не існує.

Бажано завчасно погодити час виступу, визначити його мету, підготуватися до спілкування з тими, перед ким будете виступати. Готуючись до виступу, як мінімум складають тези (структуру) того, про що треба буде говорити з урахуванням часу, який буде надано для виступу. А вже від цього залежатиме обсяг і характер матеріалу (факти, цифри, інші дані).

У процесі виступу не слід зловживати фактичним і цифровим матеріалом, наводити його безпричинно. Не менш небезпечно говорити про будь-що загалом, без відповідних тез на підтвердження того, що хочете довести до слухачів, а понад усе, завдяки чому сподіваєтеся схилити їх на свій бік, завоювати прихильників.

Перед виступом обов'язково уточніть особливості аудиторії (кількість слухачів, їхній фах, професійну діяльність, вік, інтереси, соціально-політичні смаки й уподобання, віросповідання, національність тощо).

Не поспішайте йти до місця, звідки говоритимете (трибуна, підвищення, відкритий майданчик) доти, доки вам остаточно не нададуть слово. Витримайте невеличку паузу, а вже потім прямуйте до місця, звідки говоритимете — спокійно, неквапно, не опускаючи голови, а оглядаючи присутніх і випромінюючи обличчям: " Я зараз скажу вам щось дуже важливе, цікаве, потрібне і саме те, про що ви мало знаєте або ж не знаєте взагалі".

Далі радимо вести виступ, зважаючи на такі застереження:

• не поспішайте говорити. Спочатку огляньте аудиторію (пам'ятаєте, як актори перед спектаклем поглядають у шпарину завіси — вони хочуть відчути загальну атмосферу зали, відчути, у якій його точці їм найбільше симпатизують). Дайте змогу тим, хто зібрався, вас побачити і почути, сконцентрувати на вас увагу. Однак не витримуйте надто довго паузу і подбайте, щоб ваше обличчя не виглядало самовпевненим, а тим більше байдужим або невиразним, розгубленим;

• почніть виступ впевнено, розважливо, але не самовпевнено, не повільно і не мляво;

• початок має бути нетривалим, але й не надто коротким — приблизно відсотків двадцять від основної частини виступу;

• коротко привітайте тих, хто вас слухає, але не вдаючись до довгих комплементарних відступів — це швидко набридає;
• чітко сформулюйте тему свого виступу, щоб слухачі зрозуміли, що ви збираєтеся сказати; пропустіть несуттєві деталі;
• якщо є певні труднощі (але не виправдання), що заважатимуть аудиторії найкраще зрозуміти вас, етично, стримано скажіть про це;

• почніть з чогось помітного (наприклад, з життєвого випадку), що зрозуміле всім або привертає увагу більшості, а головне — безпосередньо стосується теми виступу, проблем, що хвилюють зібрання. Не починайте з того, що далеке від інтересів слухачів.

Можна " відштовхнутися" від тези, думки, фрази попереднього оратора, чиєїсь репліки із залу, отриманої вами записки тощо. Завдання — привернути увагу до себе, а отже й до того, про що ви говоритимете далі;
• починайте з більш-менш відомого слухачам і поступово йдіть до менш відомого і навіть до того, що їм зовсім не відоме;
• викладаючи свої тези, постійно підкреслюйте головну з них або нагадуйте її складові — так слухачам буде легше вас сприймати;
• обов'язково нагадайте, що ви завершуєте виступ, і тоді переходьте до висновку (висновків). Перед цим зробіть паузу, щоб зрозуміти, чи загострилося сприйняття аудиторією того, про що ви говорите. Кульмінація має бути ефективною, а не ефектною. Останнє важливе для акторів, популістів, але не політиків-реалістів;

• йдіть з трибуни (з місця виступу) неквапно, але впевнено, не мляво, визначаючи, чи сприйняла і як сприйняла аудиторія те, про що ви щойно говорили.

Цілком доречною для того, хто готується виступати, буде й така порада: з'ясуйте, що є правдою для цієї аудиторії (у що люди вірять), а вже потім спробуйте:

• сподобатися, запам'ятатися публіці;

• довести тим, хто вас слухає, що ваша точка зору найбільш правильна;

• за наявності часу поясніть детальніше сенс бодай однієї із своїх тез принципового характеру.

Абсолютно по-різному поводяться сильний і слабкий політики як оратори. Сильний оратор здебільшого не боїться будь-яких гострих запитань, записок, реплік і завжди намагається довести людям, що його програма, погляди, пропозиції є найкращими, доцільними, необхідними для всіх. Такий оратор, як правило, мало уваги звертає на дрібні деталі своєї зовнішності, поведінки, чиїсь зауваження та критику. Слабкий оратор постійно намагається сказати всім якомога більше " правди", точніше того, що він сам вважає правдою і правильним, часто виправдовується або ж стурбовано реагує на найменше заперечення, критику своєї позиції тощо. Його може збентежити, вивести з рівноваги навіть чиясь репліка, а тим паче ґрунтовна критика.