Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поезія Франсуа Війона як перехід від Середньовіччя до Відродження. Проблематика «Заповіту».






Добу Війона (середину XV віку) потрясли різні попередні зрушення, що прокотилися тодішньою Європою. Це були не тільки народні рухи Вікліфа, гуситів, Жанни д'Арк, але й той факт, що тодішня церква у своєму конформізмі ставилася індиферентно до прагнень нової людини.

Життя Війона припало на добу після 100-річної війни. Франція була винищена, знеможена довгою англійською окупацією, пошестями й голодом. Це була доба загальної життєвої непевності, хаосу, неусталених моральних засад; щойно спроквола виринали обриси нової Франції з усіма її політичними й соціальними протиріччями. Поезія Війона стала не тільки сповіддю дитини своєї доби, образом її душі, але й широкою панорамою свого часу, і то панорамою, баченою знизу, людиною, яка на все мала власний погляд і суд.

Франсуа де Монкорб'є, відомий як Війон, народився десь у середині 1431 року, мабуть, в околиці Парижу, він бо мав виборче право парижанина.

Показати реальну сторінку людського життя з усіма його конфліктами припало на долю саме Війона. Що ж, властиво, нового він дав?
Війон, передусім, дав себе самого. Свої думки, почування, турботи, тривоги, свою життєву радість і свій жах перед смертю. Часово його творчість охоплювала лише шість літ (від 1456 до початку 1463 року). Але за цей порівняно недовгий період Війон встиг висловити себе повністю і яскраво.

Формально він продовжував поетичну творчість своїх попередників і не раз просто переспівував їх теми. Щодо форми вірша Війон також був залежний від попередників, його 8-віршому строфу вже довели до досконалості. Проте Війон вніс у ті відомі теми і форми передусім власну, інтонацію, яка відразу відрізняє йот поезію від інших, та власну життєву філософію, висловлену з великою поетичною силою і водночас легкістю. До того, на відміну від дидактичної і моралізаторської поезії його попередників, він вклав у свою поезію більше ліризму, роблячи її героєм себе самого.

Війонова поезія у порівнянні з поезією його попередників і сучасників більш реальна, більш заполонена життєвими проблемами, від духових до соціальних. Тут головною його зброєю була сатира, в якій він неперевершений майстер. Він зручно використовує всі її види й відміни: іронію, пародію, каламбур, антифразу, антитезу, гру дійсного з уявним, взагалі його фантазія необмежена. При цьому його естетичний смак несхибний, не зважаючи на часті вульгаризми, що були для нього просто новим мистецьким матеріалом, з якого також можна творити високу поезію. В його сатирі всі показані ним особи й стани є носіями своїх неприховуваних інстинктів, майже всі вони, більшою чи меншою мірою, негідники. Якщо сказати, що сам Війон був не кращий від них, то можна ствердити: яке суспільство, такий і його поет! Лише він, що жив серед того суспільства і знав наскрізь своїх сучасників, міг дати такий правдивий образ своєї доби. Не диво, що є критики, які вважають його великим моралістом. На виправдання Війона можна б навести такі факти, як загальний моральний упадок після винищення Франції столітньою війною і пошестями.

На Війоновій поезії можемо спостерігати духовий процес переходу Готичного середньовіччя в добу відродження: в містичну добу середньовіччя смерть була тріумфальним відродженням душі в іншому, небесному житті; для Війона і його сучасників смерть стала реальною дійсністю, як кінець усіх земних утіх. Своє бачення старіння всього живого і знищення Війон зумів передати з великою й переконливою силою, чисто людським інстинктом самооборони кладучи рівноважник між двома елементами: не душа проти тіла, а - душа і тіло. Це й було те основне, що відрізняло світогляд ренесансу від середньовіччя.

Матеріал поезії Війона цілком і повністю належить традиції. Улюблений його жанр балади був канонізований, ще в кінці минулого століття. Вірші поета за своєю тематикою також цілком традиційні: «колесо Фортуни», недовговічність жіночої краси, смерть, образ «немилосердної дами», яка не відповідає взаємність бідоласі закоханому. Навіть цілі твори Війона являли собою парафрази творів його попередників: «Спір Війонового серця з тілом», «Балада про сеньйорів минулих часів», «Балада про те, як варити язики наклепників» Війона і «Спір Голови і Тіла», «Балади проти наклепників» Е. Дешана.

Оригінальність Війона полягає у його відношенні до цілої культурно-поетичної традиції Зрілого Середньовіччя і у тій дистанції, яку він зумів встановити по відношенню до цієї традиції. Війон – поет, котрий пародіює. Принцип його поезії – іронічна гра зі всім твердим, загальноприйнятим, раз і назавжди усталеним. Засіб для цієї гри – антифразу (використання слів у протилежному значенні) та двозначність. Гра Війона відчутна на предметному рівні – там, де з’являються конкретні персонажі та предмети.

До поетичної спадщини Війона входять дві поеми - «Малий заповіт» (1456), «Великий заповіт» (1462). Найвизначнішим твором є «Великий заповіт». Основна лінія сюжету - лірична, це - аналіз поетом своєї особистості, свого життєвого шляху. Крім того, за ходом цього самоаналізу поет вставляє в розповідь з різної нагоди окремі балади і рондо. Він розповідає про своє життя, повне злигоднів, про захоплення, страждання і блукання, про голод і нужду, якими пояснює своє безпутство, мріє про достаток, висміює лицемірних і жадібних до грошей ченців, скаржиться на гірку долю і водночас радіє життю, благає людей про милосердя й іронізує над усіма:

Поет приймає дійсність з її кричущою соціальною несправедливістю, з її поділом на бідних і багатих, голодних і ситих, знедолених і щасливих. Війон роздумує над скороминущістю людської краси і молодості, над смертю, однаково невблаганною й неминучою як для бідного, так і для багатія. Серед віршів на цю тему найкращою є «Балада про жінок минулих часів». Тема кохання у «Великому заповіті» розкривається переважно в дусі надмірного еротизму. Значна увага у творі приділяється зображенню життя бідних городян з його радощами і бідами. Світогляд і творча манера Війона особливо яскраво виражені в «Баладі повішених». Поет написав її в тюрмі, засуджений до страти, як своєрідну епітафію собі і своїм товаришам. Поема вражає поєднанням гострого трагізму і гротеску. В той же час очікування смерті поет написав і глумливий катрен. У такому зображенні людини проявилися риси нового, не середньовічного типу мислення і розуміння особистості.

Предметний план обох Заповітів дуже багатий та різноманітний, в ньому фігурують десятки персонажів, кожен з яких характеризується двозначно. Історичні факти, зображені в «Заповіті» на думку критиків є правдивими. Війон справді сидів у в’язниці, його також катував єпископом і доля зводила його з лицарями, про яких він розповідає у віршах. Він у всьому цьому признається. Але не треба це сприймати як наївні одкровення.

Поезія Війона - реалістична і демократична, позначена гострим інтересом до життя - правдиво зображає зворотну сторону середньовічного суспільства. З її бентежним духом, ліризмом, багатством й довершеністю поетики, яскравістю і народністю мови вона стала справжньою школою для французьких поетів наступного часу. Війон розіграв перед аудиторією своїх читачів традиційний образ ліричного героя. Справжній Війон і Війон у «Заповіті» сильно відрізняються.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.