Автотрансформатори

Для зв’язку мереж, напруги котрих відрізняється одна від одної мало (наприклад 220 і 110 кВ), економічно доцільно застосовувати автотрансформатори (рис 3.8.).

Рисунок 3.8. Схеми вмикання:

а) підвищувального автотрансформатора; б) знижувального автотрансформатора

У триобмотковому автотрансформаторі (АТ) вторинна обмотка СН суміщена з частиною первинної обмотки ВН. В загальній частині обмоток протікає різниця струмів мереж двох напруг. Тому вона може мати меншу площу перерізу, ніж обмотки звичайного двообмоткового трансформатора. Меншу площу перерізу має і магнітопровід АТ. Частина обмотки ВН, суміщена з обмоткою СН автотрансформатора, називається спільною частиною обмотки. Інша частина обмотки називається послідовною частиною обмотки.

Обмотка НН з’єднана в і не має електричного зв’язку з попередніми обмотками. Вона сприяє подавленню (загасанню) третьої гармоніки фазних ЕРС. Потужність її складає 50% потужності основної обмотки АТ і призначена для живлення навантажень, розташованих в районі розглядуваної підстанції. Напруга третьої обмотки може бути 38, 5; 11 або 6, 6 кВ. АТ застосовуються лише в мережах з заземленою нейтраллю.

Потужність послідовної частини обмотки ВН

– номінальна (прохідна) потужність знижувального автотрансформатора,

K = U ₁/ U ₂ – коефіцієнт трансформації.

Потужність спільної частини обмотки

.

Потужність послідовної частини обмотки ВН дорівнює потужності спільної частини обмотки і називається типовою потужністю трансформатора

.

Типова потужність менша за номінальну:

.

Розрахункова схема заміщення АТ аналогічна схемі заміщення триобмоткового трансформатора. Щоб визначити опір, еквівалентний трипроменевій зірці, необхідно скористуватись результатами трьох дослідів к.з. (активні втрати відносяться до номінальної потужності АТ)

.

Активні опори заступної схеми АТ:

Індуктивні опори – як для триобмоткового трансформатора.

Параметри намагнічувальної вітки визначаються, як для двообмоткового трансформатора.