Українське мистецтво доби бароко.

Твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, стародруки, експоновані на виставці, належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу - другої половини XVII-XVIII ст. Це час становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відображення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією, визначило своєрідність українського варіанту. Національні риси бароко, що виявилися в усіх видах мистецтва - архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII ст. стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, що було пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало живописній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.

Представлені в експозиції пам'ятки мистецтва із зібрання Києво-Печерського заповідника в основному належать до київської школи, яка значною мірою визначила стилістичні особливості майстрів на території всієї України. Становлення стилю бароко в різних видах українського мистецтва проходило не одночасно. Нові художні тенденції в середині XVII ст. знайшли своє втілення перш за все в книжковій графіці та іконописі, проявляючись в посиленні емоційного звучання релігійних сцен, в конкретизації місця дії та образів, наближення їх до народного типажу, що призвело до зміни засобів їхньої художньої виразності. У ювелірному мистецтві України вже з другої половини XVII ст. помітно ускладнення форм виробів та їх орнаментики. Поступово предмети набувають більш пишнішого декору з використанням в орнаменті листя аканта, гірлянд з квітів та плодів, стилізованих черепашок.

Нові віяння доби бароко проявилися і в художньому гаптуванні, в якому відчувалися старовинні візантійські традиції. Для XVII ст. характерна також статичність композиції та площинний малюнок зображень. Але вже на межі століть відбувається різка зміна техніки гаптування, обумовлена перемогою нового художнього напрямку. Композиції стають вільніші та пластичніші, майстрині намагаються передати перспективу та об'ємність, широко використовується рослинний орнамент. Синтез мистецтв, притаманний стилю бароко, знайшов в українському мистецтві яскраве відображення. Насичені за колоритом барочні ікони, разом з позолоченим різьбленням іконостасів, складали органічний та цілісний ансамбль, що полонив величністю та декоративністю загального звучання. Барочні риси проявляються і в оформленні стародруків, гравюр, що набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Творчість українських художників XVIII ст. - граверів Олександра та Леонтія Тарасевичів, І.Щирського, Гр.Левицького, майстрів-ювелірів - І.Равича, М.Юревича, І.Атаназевича та інших, які відмічені національною своєрідністю та самобутністю, здобула заслужену славу українському мистецтву. Мистецтво України доби бароко, що створювалось на основі народної естетики в тісному взаємозв'язку з мистецтвом інших країн, є важливим етапом у розвиткові духовної культури українського народу.