Феномени к-ри

1. Феномен культури

До першої половини XIX ст. феномен культури розглядався на засадах раціонального осмислення морально-правових та естетичних норм життя, філософсько-теоретичної свідомості. У другій половині XIX ст., з розвитком фольклористики, етнографії (етнології), археології, антропології, соціології, історії, народознавства, філософії та інших галузей знань про людину, аналіз феномена культури здійснюється в рамках науково-концептуальних напрямів, які й стали фундаментальною основою культурології. Серед них найпоширенішими є еволюціоністська, аксіологічна, антропологічна, формаційна, циклічна, соціологічна та інші концепції культури.

Еволюціоністську концепцію культури запропонували американський етнограф Льюіс Морган (1818-1881), англійський історик Едвард Тайлор (1832-1917) та англійський соціолог Герберт Спенсер (1820-1903). Узагальнивши емпіричні етнографічні матеріали, вони обґрунтували закономірності розвитку культури всіх народів. Сутність еволюціоністської концепції полягає в обґрунтуванні принципу єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. У своїй книзі " Первісна культура" Е. Тайлор дійшов висновку, що розвиток кожного народу відбувається прямолінійно - від простого до складного. Культура, указував він, є результатом діяльності людини, специфічним способом її пристосування до навколишнього середовища. Факторами впливу на таке пристосування він назвав кліматичні умови та географічне розташування території, на якій проживає етнос. Вчений також дослідив форми функціонування культури всіх народів - звичаї, обряди, традиції, вірування, одяг, їжу, знаряддя праці, житло, мистецтво тощо, вказуючи на їх універсальність. Проте у витоках культури, вважав Е. Тайлор, лежать міф і ритуал, тобто культура постає із внутрішньої природи людини.

Л. Моргай виділив три основні стадії в розвитку суспільства - дикунство, варварство і цивілізацію та відповідні до них особливості розвитку культури. Досліджуючи історію первісного суспільства, еволюціоністи переконували, що людство однорідне за своєю природою, й лише народи, перебуваючи на різних ступенях розвитку культури й живучи відокремлено один від одного, створюють відповідні засоби реалізації культурних потреб. Зближення народів, посилення контактів між ними, обмін культурними надбаннями зумовлює спільність культурних цінностей та засвоєння їх людством. Основна ідея еволюціонізму щодо прямолінійності суспільного прогресу передбачає обов'язкову вимогу для кожного народу пройти всі стадії культурного розвитку.

Засновниками аксіологічної концепції культури були німецькі філософи та соціологи Вільгельм Дільтей (1833-1911), Вільгельм Віндельбанд (1848-1915) та Генріх Ріккерт (1863-1936). Вони визначали культуру як " світ втілених цінностей", які реалізує людина внаслідок своєї діяльності. В. Дільтей, розподіляючи всі науки за своєю методологією на два блоки - науки про дух і науки про природу, вважав що людина може пізнати себе інтуїтивно лише в духовній цілісності з культурою через механізм вироблення певних цінностей. В. Віндельбанд і Г. Ріккерт визначали культуру в проекції цілеспрямованості людини як " творчої істоти", у якій цінність виступає елементом внутрішньої організації культури як цілісної системи. культура цінність еволюціоністська суспільство

У цих концептуальних рамках сучасні культурологи, зокрема П. С Гуревич, вважають, що культурною цінністю може бути:

1) певна нова ідея, яка виступає для індивіда (суспільства) якимось орієнтиром у житті;

2) соціокультурний стандарт, або норма (роби так, не роби інакше);

3) суб'єктивний образ, що прагне до ідеалу, внутрішньої гармонії;

4) конкретна поведінка (стиль життя).

О. Чавчавадзе підкреслює, що в кожній культурі є свої цінності, проте всі вони підпорядковані, тобто знаходяться в певній ієрархії.

З погляду діяльності людини аксіологи розглядають артефакти (від лат. artefactus - штучно зроблений) культури, що мають яскраво виражену фізичну оболонку - матеріальні цінності, та продукти духовної і художньої творчості - духовні цінності. Проте сучасна культурологія підкреслює, що такий розподіл культурних цінностей досить умовний.

Антропологічні, або функціональні, концепції культури ґрунтуються на висновку Е. Тайлора про культуру як біологічну природу людини та її безпосередню адаптацію до умов навколишнього середовища. Названі концепції розглядаються в працях їх засновника - англійського етнографа та соціолога Броніслава Малиновського (1884-1942), французького етнолога та соціолога Клода Леві-Стросса (1908-1991), американського етнографа Алфреда Крьобера (1876-1960) та багатьох інших.

Суть цих концепцій полягає в тому, що культура пов'язується з потребами людства. Б. Малиновський розподілив ці потреби, що зумовили виникнення культури, на три групи:

1) первинні - це продовження роду, фізичні, фізіологічні та розумові зрушення. Культурними відповідями на них були поява родової общини, розвиток знань, освіти, житлових умов;

2) похідні, спрямовані на виготовлення та вдосконалення знарядь праці, наслідком чого є розвиток економіки і культури господарювання;

3) інтегративні, які об? єднують і згуртовують людей, вимагають потреби авторитету, що знаходить відповідь у політичній організації суспільства.

Аналізуючи процес поглинання західноєвропейською цивілізацією неєвропейських народів, який тривав до середини XX ст., Б. Малиновський указував на глибокі протиріччя, зумовлені особливостями контактуючих соціально-економічних систем. Суть культурного обміну зводилась до того, що європейці, поширюючи культурні цінності, взамін привласнювали землю, мінеральні ресурси, дешеву робочу силу, утримуючись від того, що становило суть цивілізації. Актуальність висновків ученого про теперішній час полягає в існуючих протиріччях щодо поширення впливу англо-американської масової культури на фоні згортання культурних процесів та руйнації цілісності культурних систем інших народів світу.

На підставі дослідження та оброблення великого етнографічного матеріалу з історії первісного суспільства К. Леві-Стросс, застосовуючи методи структурної лінгвістики, а Б. Малиновський - формулюючи основні принципи функціонального аналізу культури, дійшли таких висновків:

1) у процесі еволюції людина переходить зі стану природи до стану культури, кожний елемент якої (традиція, звичай, вірування тощо) виконують важливу для культури функцію;

2) кожний елемент культури є незамінним, оскільки він забезпечує її цілісність; 3) усі елементи культури структуровані і складають культурну систему, кожна з яких функціонує за принципом ієрархії, а характерною рисою для всіх культурних систем є ізоморфний зв? язок між ними. Учені констатують, що кожна культура як функціональна єдність суспільства є цілісною, тому й загальнолюдська культура є цілісним утворенням.

Послідовний філософсько-антропологічний підхід до культури в сучасній культурології використовується дуже рідко, винятком є культура антропологія в США та деяких країнах Західної Європи як самостійна наукова дисципліна. Справа в тому, що теза про культуру як феномен, який виникає з біологічної природи людини, досить суперечлива. Французький релігійний філософ Жак Марітен (1882-1973) підкреслював, що розум і благочинність у вищому ступені відповідають природі людини. Але в цьому й парадокс, зазначав він, що наслідки розуму і плоди моральності в людській натурі не закладені відвічно. Вони додаються до того, що виробляється почуттєвою, інстинктивною природою. Тобто перехід до культури визначає пошук у людській істоті чогось такого, чого немає в ній, як у тварині. Тому в сучасній культурологічній науці використовують назву " функціональні" або " структурно-функціональні" концепції (методи) культури.

Висновок

Кожна культура в інтерпретації Б. Малиновського постає як повна система взаємопов? язаних та взаємозумовлених соціальних інститутів, що задовольняють біологічні і власне культурні потреби людей. Відсутність рівноваги між соціальними інститутами призводить до руйнування культури як цілісного організму. Зокрема К. Леві-Стросс, відстоюючи ідею європоцентризму, доводить необхідність відновлення єдності чуттєвого і раціонального початків культури, що втратила західна цивілізація. Він намагається зблизити гуманітарні науки, в центрі яких - вивчення людини, і природничі науки, що досліджують закономірності природи. Такий підхід давав йому змогу більш предметно дослідити особливості культури, розкрити її роль у взаємозв? язку людини і природи.

Застосовуючи метод системного аналізу, антропологічну концепцію розвивав А. Крьобер, доповнивши її теорією стилів фундаментальних форм культури. Він довів, що стиль властивий усім великим культурам та їх основним формам (не тільки мистецтву, а й науці, ідеології, моралі, свідомості, способу життя тощо). Носіями, які визначають стиль епохи або цивілізації, на думку вченого, є геніальні особи, які роблять істотний внесок у розвиток тієї чи іншої галузі культури. На підставі значного етнографічного матеріалу він узагальнив різні стилі локальних культур і сформулював концепцію стилів загальнолюдської цивілізації.

Вагоме місце в сучасній культурології посідають концепції, які пов? язані з дослідженням динаміки (історії) культури, насамперед концепція циклічного розвитку культури (або культурно-історичних коловоротів). Предтечею цього напряму був італійський філософ Джамбаттіста Віко (1668-1744), який розподілив історію людства на три епохи: епоху богів, епоху героїв і епоху людей. У першу епоху, виходячи з стану варварства, люди обожнювали природу, тому їх життя регулювалося релігійними ритуалами і нормами, а формою правління була теократія. Епоха героїв виділяє окрему сім? ю, в якій зростає роль батька як необмеженого монарха серед членів сім? ї, а формою правління стає монархія або аристократична республіка. Епоха людей - це зрілість людського роду, де відносини між індивідами регулюються совістю, розумом і обов? язком, тому й форма правління відповідна - демократія, заснована на визнанні громадянської та політичної свободи. Проте, сягнувши вищого ступеня розвитку, в епоху середньовіччя людство знову опинилося на початку циклу

5. Культурологія як наука. Предмет і метод культурологічного дослідження
Культурологія займається вивченням законів культури в її історичному розвитку. Інакше кажучи, культурологія є наука про форми і типи культури, про ті механізми, які лежать в основі взаємодії культури, суспільства і особистості.
Формами культури є система освіти, наука і техніка, література, мистецтво і т.д. Їх розвиток в цілому має суперечливий характер, бо вони, як правило, розвиваються нерівномірно. Успіхи в одній з них можуть супроводжуватися відставанням або регресом в іншій. У різні періоди провідну роль у розвитку культури може грати то одна, то інша галузь. Наприклад, архітектура в період середньовіччя, література в Х1Хв., Наука і музика у розвитку сучасної культури.
Серед основних завдань культурологічного дослідження особливо виділяються наступні:
- Аналіз культури як системи культурних феноменів;
- Дослідження ментального змісту культури;
- Виявлення типів зв'язків між елементами культури;
- Дослідження типології культур і культурних одиниць;
- Дозвіл проблем соціокультурної динаміки;
- Дослідження культурних кодів та комунікацій.
В історії розвитку світової культури помітні великі відмінності. В з цим в культурології виникла типологія культури (від грец. Typos - вид, форма і 1оgos - слово, вчення, наука) - вчення про видових відмінностях культур, основні типи світової культури. В історичній типології культур можна використовувати наступні принципи:
1. Географічний (локалізація культур в географічному просторі);
2. Хронологічний (виділення самостійних етапів в історичному розвитку, тобто локалізація у часі);
3. Національний (вивчення відмінних рис культури на всьому протязі її історичного розвитку).
Значне місце в теорії культури займає проблема співвідношення культури і цивілізації. Цивілізація - це поняття походить від латинського сivilis - цивільний, державний і в самому першому своєму значенні виражає рівень суспільного розвитку, досягнення, переваги життя в громадянському суспільстві (сivitas).
Базові значення даного поняття лежать в поданні римлян і греків про переваги життя за законом, в державі. Держава - це суспільство, в якому править закон, якому підпорядковуються всі люди, тому вони розглядаються як люди цивілізовані, тобто володіють громадянськими правами і пов'язаними з ними достоїнствами. На думку греків, народи, які не знали закону і підпорядковувалися не закону, а цареві (як це було в персів), були позбавлені чеснот вільної людини - мужності, справедливості, людської гідності. Це щось, досягнуте суспільством, у ході його соціального розвитку, безпосередньо пов'язаного з розвитком особистості.
Подальший розвиток поняття «цивілізація» було пов'язане з осмисленням поняття «культура». У Новий час слово «цивілізація» починає використовуватися як синонім слова «культура» і розумітися як продукт духовного розвитку людства, сукупність досягнень на шляху переходу від природних до соціальних форм життя, тобто як щось сязано з розвитком людського розуму і освіти. У той же час уже в цей період (XVIII ст.) Починає усвідомлюватися суперечливість розвитку цивілізації, з'являються ідеї культурно-цивілізованої замкнутості.
У XIX ст. були обгрунтовані і розвинуті основні концепції цивілізації. Одна з них належить Шпенглером, згідно з поглядами якого цивілізація є остання (заключна) стадія розвитку культури. Ще точно проводить ідею цивілізаційної замкнутості культур Данилевський. У цілому, ці два основні висновки найбільш виразно проявляються в сучасних теоріях культури: 1. Під цивілізацією, цивілізованістю розуміють історично досягнуті результати будь-якої культури. У плані соціально-політичному, технологічному і т. д., мова йде про «оснащеності» культури, її політичних, технологічних і т. д. Досягнення. 2. Під цивілізацією розуміють культуру певного регіону і певного історичного періоду. Культура (її інститути, норми і т. д. і матеріальні здобутки), існуючі способи і форми освіти, духовного життя в цілому і соціальних відносин об'єднуються в єдине ціле.
Однією з особливостей теоретичного розгляду проблем цивілізації у XX ст. є підвищена увага до проблеми кризи сучасної цивілізації; перспектив технічного розвитку та його вплив на долі світової цивілізації; взаємовпливу і взаємодії цивілізацій як самодетермініруемих целостностей (замкнутих, самостійних структур).
Предметом культурології є:
- Дослідження принципів функціонування культури в суспільстві;
- Вивчення змісту і форм культури, їх просторово-історичного і соціальної взаємодії;
- Осмислення універсальних загальнолюдських і самобутніх локальних (місцевих) рис культури;
- Визначення ролі культури у соціальній самоорганізації суспільства;
- Виявлення особливостей культурного менталітету (мислення) товариства та його локальних груп;
- Дослідження взаємодії культури з іншими сферами суспільного життя;
- Вивчення властивого культурі плюралізму і надмірності культурних форм, їх взаємодоповнюваності.
Визначивши предмет дослідження культурології, іншими словами, що вивчає ця наука, ми можемо розглянути метод або те, як вивчається даний предмет.
Метод культурології:
- Комплексне, системне осмислення форм соціального буття як продукту втілення ціннісних орієнтацій культури (поряд з практичними інтересами людей, які регулюють життєдіяльність суспільства;
- Дослідження культури в поєднанні її статичної типології з динамікою традиції, розумінням культури як актуалізованої пам'яті суспільства;
- Переважно цивілізаційний підхід до теорії історичного процесу, розуміння культури як основного змісту історії, а історії як однієї з форм опису культури і динаміки її еволюції;
- Розгляд суспільства як складної інформаційної системи, де культура є основним змістом інформаційних потоків і одночасно механізмом їх функціонування;
- Інтегративний (об'єднаний) підхід до феномену культури, розуміння єдності її змісту, який втілюється в різних історично детермінованих (визначених) формах і видах культурної практики (художньої, релігійної, етносоціальної, наукової та ін.)
Позначивши культурологію як науку, яка розглядає теорію культури, ми повинні відзначити, що вона має і практичне застосування. На основі результатів культурологічних досліджень розробляються програми освіти, управління, інформаційної та культурно-масової роботи, культуроохранной та соціально-регулятивної діяльності. Культурологами проводиться експертиза будь-яких соціально значущих проектів з точки зору їх культурно-ціннісної прийнятності для суспільства, ведеться наукове спостереження за практичною реалізацією розроблених програм, у соціально-культурній практиці.