Тема 5. Управління прибутком

Впровадження автоматизації призводить до збільшення постійних витрат і до зростання підприємницького ризику, тому керівництву слід особливо уважно відноситися до рішень по інвестиціях і розробки довгострокової стратегії діяльності підприємства. Підприємницькі ризики мають два основні джерела:

1. Нестійкість попиту і цін на продукцію, а також цін на сировину (дія операційного важеля).

2. Нестійкість фінансових умов кредитування, а також невпевненість власників звичайних акцій в отриманні доходу, у випадку ліквідації підприємства з високим рівнем позичкових засобів (дія фінансового важеля).

Розподіл прибутку підприємства – це процес формування напрямків наступного використання прибутку у відповідності з цілями та завданнями розвитку підприємства. Цей процес залежить від багатьох чинників. Результативність розподілу залежить від ефективності формування прибутку від операційної діяльності, не операційної діяльності, а також от прийнятої дивідендної політики.

Дивідендна політика означає прийняття рішень керівництвом підприємства: виплачувати прибутки у вигляді дивідендів чи утримувати їх для інвестування.

Дивіденд можна представити як частину майна компанії, яку її власник може одержати після закінчення чергового звітного періоду, згідно з рішенням самого найвищого органу (збори акціонерів) і відповідно до своєї частки в статутному капіталі. Частіше за все дивіденди виплачуються в грошовій формі, але можуть виплачуватися і у формі майна.

Політика виплати дивідендів є впорядкованою системою принципів, методів, підходів, які використовуються при визначенні частки майна, що підлягає розподілу по акціях компанії.

Дивідендна політика впливає на різних учасників фінансової діяльності компанії. Перш за все впливає на інвесторів. Тому дії з виплати дивідендів відносяться до політики компанії. Вони носять стратегічний характер.

Звичайно до складу стратегічних цілей входить нарощування економічного потенціалу, чому суперечить виплата крупних дивідендів. При виплаті дивідендів виникає проблема поточного характеру, пов'язана з необхідністю мати вільні грошові кошти у достатньому обсягу, а також постійно підтримувати рівень ліквідності та платоспроможності.

Фінансовий менеджер може використовувати різні види дивідендної політики:

- стійкий дивіденд на акцію – регулярна виплата дивідендів у фіксованому розмірі;

- коефіцієнт виплат або постійний відсоток розподілу прибутку;

- залишковий принцип, по якому дивіденди виплачуються в останню чергу, після

того, як покриті інвестиційні потреби компанії;

- виплата гарантованого мінімуму плюс премія;

- виплата у не грошовій формі.

Законодавство окремих країн обмежує право на виплату дивідендів різними засобами. Зокрема, в Україні акціонерні товариства не мають права виплачувати дивіденди, якщо:

- не повністю сплачений статутний капітал товариства;

- на момент виплати дивідендів акціонерне товариство володіє ознаками неспроможності (банкрутство);

- акціонерне товариство не викупило власні акції, по яких у власників виникло право вимагати викуп.

Для акціонерів і інвесторів дивіденд виступає як дохід, який прирівнюється до будь-яких інших можливих доходів від альтернативних вкладень. Він названий відсотком доходу від акції.

Відсоток доходу = поточний дохід (5.7) від акції поточна ціна акції

Коефіцієнт виплат = дивіденд на акцію (5.8) дохід на акцію

Його величина буде різною для різних галузей і компаній.

Існує можливість виплачувати дивіденди як в грошовій формі, так і в не грошовій формі. При використанні не грошової форми, дивіденди можуть виплачуватися акціями, облігаціями, товарами. Використовують також дроблення акцій, укрупнення акцій і викуп акцій.

Питання до обговорення

1.Яке основне завдання управління витратами?

2.Розглянути графічні засоби аналізу точки беззбитковості (рентабельності).

3.Як розрахувати точку беззбитковості для багатономенклатурного виробництва?

4.Якими методами можливо впливати на рівень операційного важеля?

5.Які основні частини стратегічного управління витратами?

6.Що впливає на вибір дивідендної політики?

7.Поясніть основні положення теорії Модільяні - Міллера.

8.Основні методи виплати дивідендів: їх переваги та недоліки.

9.Якими законодавчими актами регулюється в Україні виплата дивідендів?

10.Процедура об’явлення і виплати дивідендів, її етапи

Рекомендована література

1. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? Изд. 2-е – М.: Финансы и статистика, 1997 г.

2. Брейли. Майерс. Принципи корпоративних финансов. Пер. с англ. –М.: Олимп - бизнес, 1997г.

3. Брігхем Е. Основи фінансового менеджменту. Пер. з англ. – Київ: Молодь, 1997р.

4. Ковалёв В.В. Введение в финансовый менеджмент. –М.: Финансы и статистика, 1999г.

5. Крайник О.П., Клепкова З.В. Фінансовий менеджмент. – К.- Л.: «Інтелект+», «Дакор», 2001р.

6. Савчук В.П.Финансовый менеджмент предприятий: прикладные вопросы с анализом деловых ситуаций. – К.: издательский дом «Максимум», 2001г.

7. Практикум по финансовому менеджменту: учебно – деловые ситуации, задачи и решения./ Под ред. Е.С. Стояновой.- 2-е изд. доп. и перераб. –М.: Перспектива, 1997г.

8. Финансовое управление компанией/ Общ. ред.ЕВ. Кузнецовой – М.: Фонд «Правовая культура», 1996г.

9. Финансовый менеджмент: теория и практика./ Под ред. Е.В. Стояновой – 5-е изд. перераб. и доп. – М.: Изд-во «Перспектива», 2001г.

10. Фінансовий менеджмент: навч.- метод. посібник для самостійного вивчення дисціплини / А.М. Поддєрьогін, Л.Д. Буряк, Н.Ю. Калач та ін. –К.: КНЕУ, 2001 р.

11. Воробьев Ю.М. Финансовый менеджмент: Учебное пособие. – Симферополь: Таврия, 2007. - 632 с.

Тема 6. Вартість та оптимізація структури капіталу

Основні питання теми

6.1.Власний та позичковий капітал

6.2.Фінансовий ліверидж

6.3.Фінансовий ризик

Капітал – це многогранне поняття. Капітал розглядається з позицій матеріально-речових цінностей, тобто у матеріальній формі, з цієї точки зору, капітал – сукупне майно або сукупні активи. Капітал може розглядатися з позицій фінансової сутності створення та функціонування. У цьому випадку капітал – це фінансові ресурси, тобто джерело фінансування господарської діяльності суб’єкта господарювання. У фінансовому менеджменті капітал розглядають, як «фінансовий капітал». Фінансовий капітал є джерелом фінансування господарської діяльності, він визначає інвестиційні можливості підприємства. Фінансовий капітал різних суб’єктів господарювання розглядається як стартовий (статутний) капітал, який може нарощуватися за рахунок власних коштів (внески акціонерів) та позиковий капітал, який залучається в обіг на різних умовах. Слід зазначити, що використання й власного й позикового капіталу є платним. У якості плати за власний капітал виступають дивіденді. У якості плати за позиковий капітал виступають відсотки, наприклад, за банківським кредитом.

Вартість фінансового капіталу – це середньозважена ціна джерел грошових коштів у відсотках, яку підприємство сплачує за використання власного та позикового капіталу. Вона розраховується, як:

(6.1)

Вартість фінансового капіталу слугує базою для прийняття рішень стосовно доцільності залучення позикових коштів, нарахування дивідендів, розширення діяльності. За допомогою цього показника оцінюється ефективність операційної діяльності.

Управління використанням капіталом може здійснюватися за допомогою інструментів фінансового менеджменту.

Операційний важіль відносять до використання основного капіталу, тоді як фінансовий важіль – до використання позичкових коштів (наприклад, облігацій чи позик банку) та привілейованих акцій.

Дія фінансового важеля полягає у тому, що підприємство, використовуючи позикові кошти, змінює чисту рентабельність власного капіталу і свої дивідендні можливості.

Існують дві основні концепції ефекту фінансового важеля.

1. Західноєвропейські фінансисти визначають ефект фінансового важеля як прирощення до чистої рентабельності власних коштів, одержаний завдяки використанню кредиту чи інших позичкових коштів, не дивлячись на платність останнього.

Складові фінансового важеля:

а) Диференціал, який дорівнює різниці між економічною рентабельністю (ЕР) і середньою розрахунковою ставкою відсотка (СРСВ), або = (ЕР - СРСВ)

б) Плече фінансового важеля характеризує силу дії фінансового важеля і визначається як відношення позикових засобів (ПЗ) до власних коштів (ВЗ), тобто =ПЗ / ВЗ

в) Рівень ефекту фінансового важеля ЕФЛ=(1-СП)(ЕР-СРСВ)*(ПЗ/ВЗ), де СП - ставка оподаткування податком на прибуток.

Використання даного показника дає можливість визначення безпечного обсягу позичкових засобів. Правило: якщо нове запозичення приносить підприємству збільшення рівня ефекту фінансового важеля, то таке запозичення вигідне.

2. Американські вчені трактують ефект фінансового важеля як процентні зміни чистого прибутку на кожну звичайну акцію, викликані даною процентною зміною прибутку до сплати процентів за кредит і податку на прибуток.

Сила дії фінансового важеля (СДФВ) розраховується:

СДФВ== = , (6.2)

де D - зміна показника.

Висновок: чим більше сила дії фінансового важеля, тим більше фінансовий ризик:

- зростає ризик невідшкодування кредиту з відсотками для банкіра;

- зростає ризик падіння дивіденду і курсу акцій для інвестора.

При формуванні раціональної структури власних і позикових коштів виходять з наступного: знайти таке співвідношення між позиковими і власними коштами, при якому вартість акції буде щонайвищою.

Для компаній давно працюючих на ринку нова емісія акцій розцінюється як негативний сигнал, а залучення інших позикових засобів - як сприятливий або нейтральний.

Існує чотири основні способи зовнішнього фінансування:

1. Закрита підписка на акції (як правило акції реалізуються нижче за ринкову ціну, а це - упущений дохід).

2. Залучення позичкових засобів у формі кредитів, позик, емісії облігацій.

3. Відкрита підписка на акції.

4. Комбінація вищенаведених методів.

Якщо перший спосіб виявляється неприйнятним, то критерієм вибору між 2 і 3 є зведення до мінімуму ризику втрати контролю над підприємством.

Рівень ефекту фінансового важеля вказує на фінансовий ризик, пов'язаний з підприємством. Оскільки проценти за кредити належать до постійних витрат, нарощування фінансових витрат на залучені кошти супроводжується збільшенням сили операційного важеля і зростанням підприємницького ризику.

Питання до обговорення

1.Основні ознаки класифікації капіталу.

2.Ефект фінансового важеля, складові фінансового важеля, порядок їх розрахунку.

3.Визначення поняття вартості капіталу. Як визначають середньозважену вартість капіталу.

4.Структура капіталу, оптимізація структури капіталу.

5.Які фактори є визначальними при плануванні структури капіталу?

6.Перелічити та дати характеристику основних засобів зовнішнього фінансування.

7.Які компанії можуть дозволити відносно високий рівень фінансового лівериджу? Поясніть відповідь.

8.Чи може і за яких умов виплата дивідендів вплинути на рівень фінансового лівериджу?

9.Вартість (ціна) фірми та проблеми її оцінки.

10.Якими методами можливо впливати на рівень фінансового важеля?

Рекомендована література

1. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? Изд. 2-е – М.: Финансы и статистика, 1997 г.

2. Брейли. Майерс. Принципи корпоративних финансов. Пер. с англ. –М.: Олимп - бизнес, 1997г.

3. Брігхем Е. Основи фінансового менеджменту. Пер. з англ. – Київ: Молодь, 1997р.

4. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: учебный курс. –К.: Ника-Центр, Эльга, 2001г.

5. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами: Пер. с англ.-М.: Финансы и статистика.- 1997г.

6. Ковалёв В.В. Введение в финансовый менеджмент. –М.: Финансы и статистика, 1999г.

7. Финансовое управление компанией/ Общ. ред.ЕВ. Кузнецовой – М.: Фонд «Правовая культура», 1996г.

8. Финансовый менеджмент: теория и практика./ Под ред. Е.В. Стояновой – 5-е изд. перераб. и доп. – М.: Изд-во «Перспектива», 2001г.

9. Воробьев Ю.М. Финансовый менеджмент: Учебное пособие. – Симферополь: Таврия, 2007. - 632 с.

Тема 7.Дивидендная политика и политика развития предприятия

Часть нарабатываемой чистой рентабельности собственных средств поглощается дивидендами, часть уходит в развитие производства. Процессы распределения связаны с нормой распределения(НР), которая показывает какая часть чистой прибыли выплачивается как дивиденд.

Рентабельность собственных средств определяет не только верхнюю границу потенциального развития производства, но и верхний уровень дивиденда.

Например, пусть рентабельность собственных средств(РСС)=20%, дивиденд=1/4 (норма распределения –0, 25), тогда внутренние темпы роста собственных средств(ВТР) будут рассчитываться

ВТР=РСС(1-НР)=20*(1-0, 25)*100=15%

Основные этапы дивидендной политики.

Дан аналитический баланс: актив – 10 млн., пассив – 10 млн.(4 млн. – собственные, 6 млн. – заемные), оборот составляет 30 млн., НРЭИ – 1, 8 млн., СРСП – 14%, ставка налогообложения =1/3 прибыли, дивиденд =1/3 чистой прибыли.

Коммерческая маржа(КМ) = НРЭИ / оборот = 6%

Экономическая рентабельность(ЭР) = КМ* коэффициент трансформации=18%

Коэффициент трансформации =оборот / активы

ЭФР = 2/3*(18-14)(6/4)=4

РСС=12+4=16

ВТР = 10, 8%

Это означает, что предприятие при внутренних темпах роста 10, 8% имеет возможность увеличивать собственные средства с 4 млн. до 4, 43 млн. при сохранении соотношения между собственных и заемными средствами.

Заемные средства можно увеличит до 6, 65 млн.(6, 65/4, 43=6/4)

Вывод: при неизменной структуре пассива внутренние темпы роста применимы к возрастанию актива. При неизменной структуре пассива и коэффициента трансформации, внутренние темпы роста применимы к возрастанию оборота, следовательно оборот возрастет до 33, 24 млн.

Одним з напрямків використання фінансових ресурсів є виплата дивідендів власникам.

Дивіден являє собою частку майна компанії, яку власник може отримати після закінчення чергового періоду при наявності рішення сборів акціонерів. Дивіденді, як правило, виплачуються у грошовій формі. При визначенні величини дивідендів прибуток звітного періоду поділяється на два елементи: власно дивіденди і прибуток. Що реінвестується у діяльність компанії з метою підтримання заданих темпів розширення обсягів виробництва, або впровадження нових інвестиційних проектів.

Політика виплати дивідендів являє собою впорядковану систему принципів і підходів, які використовують власники компанії при визначенні частки майна компанії, яку вони вважають доцільним розподілити у вигляді дивідендів по закінченні чергового періоду.. Ці підходи мають стратегічний характер, вони досить стійкі і прогнозуєми поскільки витримуються довгий час.Стабільність дивідендної політики визначається бажанням уникнути негативного сигнального ефекту інформації, яка негативно вплине на стан компанії на ринку капіталів.

Дивідендна політика повинна сприяти досягненню головної мети управління фінансами – благополуччя акціонерів. Оскільки дохід акціонерів складається з двох частин – дивідендів і доходу від капіталізації, при визначенні дивідендної політики необхідно робити вибір сіж двома варіантами дій. З одного боку дивіденди являють собою поточні грошові доходи акціонерів і сигналізують, що підприємство добре працює. З іншого боку, виплата дивідендів означає одночасний відтік крупних грошових засобів, тобто зменьшення економічного потенціалу, тоді як саме нарощування цього потенціалу розглядається як важливіша мета стратегії підприємства.Дивідендна політика суттєво впливає на операції з цінними паперами компанії і на величину ринкової капіталізації.

Вибір дивідендної політики – складний і трудомістський процес. Теорієй розроблені декілька підходів до дивідендної політики. Це теорія Модіяльні- Мілера, теорія Гордона-Лінтнера, теорія Літценбергера-Рамасвамі.

У будь якій країні виплата дивідендів регулюється нормативними актами. Також вона визначається факторами обєктивного і субєктивного характеру, а саме, обмеження правового характеру, обмеження контрактного характеру, обмеження у звязку з недостатньою ліквідністю, обмеження у звязку з розширенням виробництва, обмеження рекламно-інформаційного характеру

Тема 8 Управление оборотным капиталом

Активы делятся на основные и оборотные.

Оборотные активы делятся на медленнореализуемые, быстрореализуемые и ликвидные.

Основные активы и та часть активов, которые находятся на протяжении года на неизменном уровне называются стабильными, остальные – нестабильные.

Пассивы делятся на собственные и заемные.

Собственные средства, долгосрочные кредиты, долгосрочная кредиторская задолженность называются постоянными пассивами.

Краткосрочные займы, задолженность до 1 года – называются краткосрочными или текущими пассивами(ТП).

Оборотные активы еще называют текущими активами(ТА).

Задачи оперативного управления текущими активами и текущими пассивами:

1. превращение текущих финансовых потребностей (ТФП) в отрицательную величину

2. ускорение оборачиваемости оборотных средств

3. выбор наиболее подходящего для предприятия типа политики, комплексного оперативного управления текущими активами и текущими пассивами, т.е. управление работающим капиталом

разница между ТА и ТП называется чистым оборотным капиталом (ЧОК) или собственными оборотными средствами (СОС)

ТФП=ТА – (Денежные средства) – (Краткосрочная кредиторская задолженность)

Для финансового состояния предприятия благоприятно:

1. кредиторская задолженность по поставщикам (отсрочка платежа по поставщикам)

2. внутренняя кредиторская задолженность (по заработной плате работникам)

3. кредиторская задолженность по налогам

Платежный календарь по налогам:

- налог на добавленную стоимость (НДС) – до 20 января

- налог на прибыль – до 10 февраля

- единый налог – до 19 января

- коммунальный налог – до 15 января

Неблагоприятно для предприятия:

1. замораживание определенных средств в запасах

2. дебиторская отсроченная задолженность

Средняя длительность оборота оборотных средств, т.е. время необходимое для превращения средств в деньги вложенных в запасы и дебиторскую задолженность, связана с периодом оборачиваемости запасов, дебиторской задолженности и со средним сроком оплаты кредиторской задолженности.

Предприятие заинтересовано:

1. в сокращении периода оборачиваемости запасов (ПОЗ)

2. в сокращении дебиторской задолженность (ДЗ)

3. в увеличении среднего срока оплаты кредиторской задолженности(СОКЗ)

Период оборачиваемости оборотных средств(ПООС)=ПОЗ+ДЗ – СОКЗ

ТФП можно исчислять и в процентах к обороту, т.е. средней выручке от реализации

Если результат равен 50% - это означает, что не хватает оборотных средств эквивалентно (в размере) половине годового оборота, т.е. 180 дней в году предприятие работает только чтобы покрыть ТФП

На ТФП оказывает влияние:

1. длительность эксплуатационного и сбытового цикла

2. темпы роста производства, т.е. большие объемы требуют больше запасов, а в условиях инфляции предприятия создают солидные запасы сырья, чтобы не переплачивать за него

3. сезонность производства и реализации

4. состояние конъюнктуры

5. величина и норма добавленной стоимости, т.е. сем меньше добавленная стоимость, тем в большей степени кредит способен компенсировать клиентскую задолженность

В странах с развитой рыночной экономикой применяется способ «спонтанное финансирование». Если вы оплатите товар до истечения определенного срока, то сможете воспользоваться солидной скидкой с цены. После этого срока вы платите сполна укладываясь в договорной срок платежа.

Цена отказа от скидки(ЦОС) рассчитывается

Если результат превысит ставку банковского процента, то лучше обратится в банк за кредитом.