Теоретичне дослідження підготовки майбутніх вчителів до національного виховання засобами мистецтва в науковій літературі

Аналіз сучасного стану освіти в Україні, а також нормативних документів стверджують, що вчитель сучасної школи має бути широко освіченою, глибоко ерудованою людиною високої моральної, інтелектуальної, фізичної і естетичної культури; глибоко обізнаним у своїй спеціальності і методично озброєним, таким, що розуміє особливості розвитку дітей різного віку, їхнього внутрішнього світу, мотивів поведінки; повинен любити дітей, мати бажання і вміння спілкуватися з ними; бути готовим до постійної самоосвіти, поглиблення і поповнення знань у різних галузях науки, мистецтва та культури. Так, у державній програмі “Вчитель” вказано, що саме вчителю належить ключова роль в освіті, адже через його діяльність відбувається становлення громадянина як особистості й фахівця, зміцнюється інтелектуальний та духовний потенціал нації [21].

У будь-який часовий період людства вимоги до викладачів, учителів завжди були високими й у колі уваги. Основні положення щодо ролі педагогічних кадрів в національному вихованню учнів знайшли відображення у законах України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (Україна XXI століття), Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Державній програмі “Вчитель”, Концепції педагогічної освіти. Однією з актуальних проблем сьогодні варто назвати модернізацію системи підготовки у ВНЗ, яка допоки не відповідає оновленим вимогам та не забезпечує достатній рівень формування готовності вчителів до педагогічної діяльності. Важливою проблемою залишається пошук ефективних шляхів, забезпечення необхідних і достатніх умов для вдосконалення процесу формування педагога, як висококваліфікованого фахівця, здатного до творчої організації всіх ланок особистісно зорієнтованого педагогічного процесу, до самореалізації, до виконання нового соціального замовлення.

Сьогодні в теорії і практиці вищої педагогічної освіти накопичено значний досвід, який охоплює багато аспектів професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів. В останні десятиліття у вітчизняній та закордонній педагогіці приділяється велика увага неперервній педагогічній освіті (В. П. Андрющенко, Н. І. Ничкало, Л. Є. Сігаєва), проблемам та перспективам вищої педагогічної освіти (А. М. Алексюк, Є. П. Бєлозерцев, О. В. Глузман), педагогічної майстерності (Є. С. Барбіна, І. А. Зязюн, О. А. Лавріненко) [77].

Особливості професійної підготовки вчителя початкової школи розкриті в дослідженнях А. М. Алексюка, Н. Н. Бібік, В. І. Бондаря, С. У. Гончаренка, О. А. Дубасенюк, І. А. Зязюна, О. М. Івлєвої, Л. Г. Коваль, С. Н. Лисенкової, С. М. Мартиненко, Н. Г. Ничкало, О. Я. Савченко, Г. С. Тарасенко, Л. О. Хомич, Л. Л. Хоружа, М. М. Фіцули, І. М. Шапошнікової та ін. У їхніх роботах вивчаються питання аксіологічного та технологічного забезпечення підготовки майбутнього педагога початкової школи, здатного до безперервного особистісного самотворення і самоосвіти [10].

Професійна підготовка вчителя початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва є складною організаційно-педагогічною системою, яка забезпечує формування в особистості професійної спрямованості, системи знань, навичок та умінь, професійної готовності майбутнього вчителя.

Майбутній вчитель є реалізатором державної політики щодо розвитку і формування майбутнього покоління, тому йому увага повинна бути якнайбільшою. Від його підготовки залежить його професіоналізм і якість професійної діяльності, а це не що інше як кінцевий результат формування і розвитку особистості молодого покоління, тому на сучасному стані розвитку національної системи педагогічної освіти зростають вимоги до підготовки вчителя. Важливого значення у особистісному становленні майбутнього педагога набуває власне загальнопедагогічна підготовка як складова усієї системи професійної підготовки.

Н. М. Боритко, як і більшість дослідників, процес професійної підготовки визначає як ступінчастий. Він вважає, що ступінчастість педагогічної освіти обумовлюється його відносно дискретними етапами, які представляють собою послідовність якісних перебудов у професійній свідомості і діяльності, в образі професійного “Я”, в рефлексії, функціях та технології їх використання і виділяє три основні ступені безперервної освіти педагога [10].

Перший щабель - вибір професії, коли відбувається орієнтація людини у світі професій, перевагу педагогічної діяльності у якості професійної (на етапі допрофесійної освіти), засвоєння мотиваційно-психологічних і процесуальних компонентів педагогічної діяльності, ідентифікація соціальної ролі вчителя з певною предметною областю науки, культури (етап початкової професійної підготовки). Підсумком цього ступеню безперервної освіти є осмислення педагогічної діяльності як спрямованої на якісне перетворення дитини, на “становлення людського в людині”.

Другий щабель - самовизначення у професії, оволодіння сутнісними механізмами педагогічної діяльності, готовністю до трансформації соціокультурного досвіду, пошук (у процесі студентського дослідження) та затвердження (у післядипломній освіті) свого педагогічного стилю, усвідомлення виховання як перетворюючого сприяння. Підсумок цього - концептуальна позиція педагога-вихователя, визначення системи-ступеню принципів своєї професійно-педагогічної діяльності.

Третій щабель - професійний саморозвиток, коли авторська концепція педагога реалізується у системі педагогічної діяльності авторському досвіді, освітніх програмах, проектах, які координують систему педагогічних чинників). Процеси осмислення і усвідомлення професійно-педагогічної діяльності відбуваються одночасно і в “точці їх зустрічі” професійно-особистісна позиція педагога-вихователя як ціннісно-смислова освіта стає не тільки основою, але й джерелом саморозвитку педагога, затвердження професійної свободи та гідності.

Хомич Л. О., у зв’язку з цим, виділяє наступні фактори нових підходів до підготовки вчителя:

- соціально-економічні, пов'язані із змінами в суспільній свідомості і появою нових цінностей в освіті, тобто переваги саморозвитку самовиховання, самоосвіти над передачею знань, умінь і навичок; інтереси особистості мають пріоритетне значення порівняно з навчальними планами і програмами; створюються умови для постійного звеличення людини, гармонізації її відносин з природою і суспільством, державою й іншими людьми;

- практичні, що виникли внаслідок соціально-економічних перетворень у нашій країні, появи нових типів навчально-виховних закладів, окрім загальноосвітньої школи; для них потрібний новий учитель з цілісним уявленням про професійну діяльність; майбутній учитель повинен діяти самостійно, оволодіти в процесі психолого-педагогічної підготовки спеціальними вміннями і навичками взаємодії й спілкування; щоб підготовка вчителя відповідала сучасним вимогам, треба активізувати розробку методологічної та теоретичної основи педагогічної освіти;

- теоретичні, зумовлені як соціально-економічними, так і практичними змінами в розвитку народної освіти; педагогічна освіта розвивається по шляху формування в майбутніх педагогів цілісного уявлення про свою професійну діяльність, через те більшість педагогічних закладів України у навчальні плани включає інтегровані курси психолого-педагогічних дисциплін і на цій основі цілеспрямовано організовує формування професійно важливих якостей майбутнього вчителя, його професійної свідомості і поведінки, а також сприяє розвитку індивідуальності [90].

Педагог наголошує, що на сучасному етапі динамічного розвитку суспільства ставляться принципово нові вимоги до педагогічних працівників, а вищій школі потрібно відмовитися від набутих стереотипів у підготовці майбутніх спеціалістів і так організовувати навчально-виховний процес, щоб студенти пройшли всі стадії професійного становлення, які б забезпечували формування в них цілісного досвіду самостійної діяльності. В. Ю. Ковальчук вважає, що сучасний учитель передусім “має бути висококваліфікований і далекоглядний професіонал, свідомий та відданий патріот України, тонкий психолог, котрий володіє інформаційними та педагогічними технологіями” [35, с.43].

Т. В. Шестакова вважає, що “сучасні гуманістичні пріоритети вищої педагогічної освіти вимагають розвитку суб'єктності майбутніх педагогів, їх самостійності, творчої активності, посилення відповідальності за власний професійний розвиток” [98, с.17]. В. Д. Будак зазначає, що “сьогодні суспільству потрібен учитель самодостатній, індивідуально високорозвинений, щасливий, який вміє створювати гуманні стосунки з дітьми, колегами та батьками. Університетська педагогічна освіта покликана забезпечувати формування вчителя, який здатний розвивати особистість дитини, формувати у неї національну свідомість, патріотичні почуття, зорієнтований на особистісний та професійний саморозвиток і готовий працювати творчо в закладах освіти різного типу” [8, с.37].

Прийнято вважати, що основними напрямами підготовки майбутнього вчителя є комплекс методологічних, педагогічних, методичних проблем, які ставляться і розв’язуються через залучення студентів вищої школи до практичної педагогічної діяльності, спрямованої на підвищення рівня їхнього професіоналізму. Проте зауважимо, що вчені дещо по-різному підходять до трактування поняття “професійна підготовка”. Так, деякі з них (О. О. Абдуліна, Н. В. Кузьміна, Н. Ф. Тализіна та ін.) зазначають, що професійна підготовка майбутніх учителів – процес формування й набуття настанов, знань та вмінь, необхідних спеціалісту для належного виконання спеціальних завдань навчально-виховного процесу. Інші науковці (Л. М. Ахмедзянова, І. М. Богданова, І. А. Зязюн, Е. Е. Карпова, Н. В. Кічук, Н. В. Кузьміна, З. Н. Курлянд, Р. І. Хмелюк, О. С. Цокур та ін.) наголошують на тому, що професійна підготовка майбутніх учителів – це цілісний процес засвоєння й закріплення загальнопедагогічних та соціальних знань, умінь і навичок [90].

Педагогічний словник дає змогу встановити сутнісний зміст поняття “професійна підготовка” як “сукупність спеціальних знань, умінь і навичок, якостей, трудового досвіду і норм поведінки, що забезпечують можливість успішної роботи з певної професії; процес повідомлення учням відповідних знань й умінь” [79, с.123].

О. О. Абдуліна вважає, що загальнопедагогічна підготовка вчителя – це процес учіння студентів у системі навчальних занять з педагогічних дисциплін і педагогічної практики й результат, що характеризується певним рівнем розвитку особистості вчителя, сформованості загальнопедагогічних знань, умінь і навичок. Система загальнопедагогічних знань, умінь і навичок є загальною, єдиною необхідною кожному педагогу, зокрема, вчителю початкової школи для реалізації його соціально-професійних функці.

Розробці моделей підготовки вчителів, зокрема вчителів початкових класів, свої дослідження присвятили О. І. Кiліченко, І. Казанжі, Н. В. Кузьміна, М. А. Прокоф’єва, О. М. Отіч, В. А. Сластенін, Л. О. Хомич та ін.

Вперше модель особистості радянського вчителя була розроблена в 60-70рр. группою учених під керівництвом професора Н. В. Кузьміної, яка обґрунтувала основні підходи до створення професіограми вчителя, визначила сукупність головних компонентів педагогічної діяльності, які є комплексами конструктивних, організаторських, комунікативних та інших здібностей майбутнього вчителя.

Модель виховної діяльності вчителя початкових класів, розроблена О. М. Отіч, презентує структуру виховної діяльності, яка складається з мотиваційно-ціннісного, орієнтаційного, контрольно-регулюючого компонентів, а також підструктуру професійно-методичного досвіду вчителя, який включає професіоналізм його особи і його виховної діяльності [61].

Своєрідний підхід до підготовки майбутніх вчителів початкової школи до виховної діяльності представлений у дослідженні О. І. Кiліченко. Автор відзначає, що підготовка до виховної діяльності, до педагогічної взаємодії з учнями молодшого шкільного віку повинна відбуватися за діагностичним, операційним і транспозиційним аспектами. Діагностичний аспект дає можливість визначити наявний стан підготовки до виховної діяльності, операційний аспект – система підготовки студентів до виховної діяльності з учнями молодшого шкільного віку. Транспозиційний аспект передбачає застосування студентами придбаних у вищому учбовому закладі знань, умінь і навичок з організації педагогічної взаємодії в учбово-виховному процесі початкової школи під час практики і подальшої професійної діяльності [31].

У дисертації С. М. Паршук розроблена модель формування готовності студентів до національного виховання учнів початкових класів. Розглянемо цю модель детальніше.

Підготовка студентів до національного виховання учнів початкових класів згідно цієї моделі здійснюється в чотири етапи. Метою першого етапу – когнітивно-збагачувального – є збагачення знань студентів з національного виховання, усвідомлення їх значущості в професійній діяльності. Провідними формами на цьому етапі є викладання професійних і психолого-педагогічних дисциплін.

Метою другого, репродуктивно-дiяльністного етапу, є формування практичних навичок і умінь студентів з національного виховання: уміння планувати виховну роботу з національного виховання; уміння здійснювати національне виховання молодших школярів; уміння проводити роботу з різних видів народної творчості.

Метою третього, конструктивно творчого етапу, є формування і вдосконалення у студентів професійних умінь і навичок з національного виховання учнів початкових класів: уміння вирішувати педагогічні завдання на практиці; уміння розробляти і проводити сценарії і конспекти свят, ранків для молодших школярів, виховні заходи; уміння самостійне підбирати адекватні методики щодо проведення уроків по різних видах народної творчості.

Метою оцінно-регулятивного етапу є формування у майбутніх вчителів початкових класів самооцінювання і взаємооцiнювання. На цьому етапі у студентів формуються такі професійно-виховні уміння майбутніх вчителів початкових класів: уміння адекватно оцінювати свою виховну роботу з національного виховання; уміння контролювати, критично аналізувати результати виховної роботи своїх однокурсників з молодшими школярами; уміння визначати шляхи професійного самовдосконалення. Вказані уміння на четвертому етапі формуються безпосередньо в навчальному процесі, у позааудиторних формах науково-дослідної роботи; у різноманітних формах виховної роботи студентів з національного виховання учнів початкових класів (конкурси, вікторини, КВК, вечори народознавців, олімпіади)

Підготовка студентів до національного виховання учнів початкових класів розглядається як організація навчально-виховного процесу студентів, що створює умови для виявлення і формування творчої індивідуальності особистості майбутнього вчителя початкових класів; набуття ним необхідного мінімуму знань, умінь і навичок для успішного результату майбутньої виховної діяльності національної спрямованості [65].

В системі професійної підготовки майбутніх учителів до формування їх національної свідомості й самосвідомості є важливими складовими частинами готовності до національного виховання учнів початкових класів засобами мистецтва. Формування національної свідомості й самосвідомості майбутніх учителів – складна і невід’ємна частина фундаментальної підготовки національних педагогічних кадрів, яка повинна ґрунтуватись на основних принципах навчання та виховання. Шляхи формування у студентів педагогічних ВНЗ національної самосвідомості виявляються і обґрунтовуються у працях С. П. Бевзенка, І. В. Голубенка, С. П. Гончаренка, Т. В. Донченко, С. Я. Єрмоленка, Л. І. Мацько.

Національна свідомість – це складне соціально-психолого-педагогічне утворення людської особистості, що ідентифікує її належність до народу, нації, етносу та є носієм їх національних цінностей і спонукає особистість до самовираження і самореалізації своєї національної неповторності й сутності [79] О. О. Вишневський у розвитку національної самосвідомості особистості виділяє три етапи, які накладають на самосвідомість помітний відбиток, збагачують її зміст: раннього етнічного самоусвідомлення, національно-патріотичного самоусвідомлення та державно-патріотичного самоусвідомлення. За відповідної виховної роботи у студентів з низьким рівнем національної самосвідомості можуть водночас формуватися риси, які характеризують як їхнє етнічне, так і національно-патріотичне, й державно-патріотичне самоусвідомлення [29].

Щоб успішно здійснювати складну і благородну виховну місію формування особистості національно свідомих громадян України, вчитель має бути не лише непохитно переконаний у правильності та праведності, а й володіти глибокими знаннями, що стосуються національних проблем, досконало оперувати ними і, найголовніше, уміти переконувати учнів, їхніх батьків, що тільки громадянин-патріот, національно свідома, духовно багата людина здатна стати володарем своєї долі, своєї держави й завдяки цьому жити повноцінним життям.

Основними складовими національної свідомості є:

- усвідомлення особистістю своєї національної належності (Л. І.Мацько);

- володіння мовою своєї нації та шанобливе ставлення до неї (В. П. Іванишин, Л. І. Мацько);

- усвідомлення історії своєї національної спільноти (О. В. Антонюк, М. І. Костомаров(;

- плекання національної культури (І. І. Огієнко, Л. М. Семчишин);

- розуміння сутності національного інтересу та готовність діяти відповідно до нього (О. Д. Бойко, Г. Г. Ващенко);

- відчуття власної відповідальності за долю нації, народу, “почуття єдиної родини” (С. Ф. Русова, П. Г. Тичина) [5].

Національна свідомість формується всіма засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народними традиціями, звичаями. На думку вчених (Л. В. Бутенко, О. М. Олексюк), мистецтво являє собою специфічну форму суспільної свідомості та людської діяльності, що робить його дієвим засобом виховання молодого покоління, а також чинником позитивного впливу на людину протягом життя. Відображення дійсності в художніх образах, що й представляють різновиди мистецтва, постає найважливішим засобом естетичного освоєння світу. Нерозривна єдність мистецтва з мораллю, релігією, політикою, наукою, філософією сприяє застосуванню його з метою соціального становлення особистості. Сучасний педагог разом із загально-педагогічною, психологічною освітою повинен володіти широким соціально-культурним світосприйняттям, бути національно свідомою особистістю, мати чіткі уявлення про шляхи і можливості національного виховання школярів в цілому і, зокрема, засобами мистецтв.

Проблема національного виховання піднімалася в працях багатьох видатних педагогів. Наприклад, К. Д. Ушинський звертав увагу на національні елементи у вихованні, пропонуючи таку систему виховання, яка базувалася б на вивченні істинних історичних фактів, традицій свого народу, його релігії, на розвиткові національної свідомості.

Вагомий внесок у процес виховання в Україні належить талановитому педагогові О. В. Духновичу, який вважав, що навчально-виховний процес у школі повинен здійснюватися рідною мовою з орієнтацією на національні традиції народу. Вся система педагогічних ідей Г. С. Сковороди пройнята ідеєю народності [45].

Процес професійної підготовки вчителя початкових класів до здійснення національного виховання учнів засобами мистецтва спирається на гносеологічну, рефлексивно-мотиваційну, методично-інтерпретаційну та креативно-імпровізаційну основи фахового становлення майбутнього педагога. Відповідно шляхами такої підготовки є [53]:

– реалізація гносеологічно-знаннєвого підходу до здійснення національного виховання дітей у процесі загальнопедагогічної підготовки майбутнього вчителя;

– забезпечення рефлексивної готовності майбутнього вчителя початкової школи до здійснення національного виховання учнів засобами мистецтва у процесі становлення педагогічної майстерності;

– розвиток у студентів методичної вправності щодо організації національного виховання учнів засобами мистецтва на основі інтегрованого підходу до навчальної роботи у школі першого ступеня;

– креативний підхід до організації позааудиторної роботи зі студентами на мистецькій основі.

Узагальнивши концептуальні підходи до цієї проблеми, готовність майбутніх учителів до національного виховання засобами мистецтва розглядається як фахова компетентність, яку характеризують сукупність взаємозв’язаних, сутнісних орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду виявлення і реалізації потенційних виховних можливостей засобів мистецтва в національному вихованні учнів початкових класів. Кінцевим результатом готовності студентів до національного виховання учнів початкових класів є професійно-виховна готовність, яка обіймає такі критерії: гносеологічний (у галузі теорії і методики виховного процесу, в галузі фахових предметів); операційний (у галузі методики виховного процесу і фахових предметів); аксіологічний (самооцінка і взаємооцінка підготовленості, рівня вихованості, визначення шляхів професійного самовдосконалення). Показниками прояву гносеологічного критерію виступили: обізнаність із сутністю, змістом, засобами, формами і методами національного виховання; знання національних традицій, символів, звичаїв і оберегів; обізнаність із сутністю і специфікою національного виховання в початковій школі. Показниками прояву операційного критерію є: вміння розробляти плани, сценарії і конспекти виховних заходів з учнями; вміння здійснювати національне виховання молодших школярів на практиці; наявність практичних умінь з різних видів народної творчості. Показниками прояву аксіологічного критерію виступили: взаємооцінка і самооцінка [63].

Готовність учителя до національного виховання засобами мистецтва визначається рівнем сформованості його національної свідомості і самосвідомості, як найважливіших складових структури особистості, розумінням важливості і необхідності національного виховання молодших школярів, інтересом до різних видів українського мистецтва та усвідомленням його потенційних можливостей у національному вихованні молодших школярів, умінням практично впроваджувати зміст і завдання національного виховання засобами мистецтва, поєднуючи власне педагогічні і мистецькі знання, уміння і навички. Сформованість національної свідомості вчителя є передумовою його готовності до національного виховання учнів. Це положення базується на дослідженнях багатьох вчених, які особистий приклад педагога визнають найважливішим засобом виховання будь-яких почуттів. Педагогу мають бути притаманні любов до Батьківщини, усвідомлення безперечної цінності своєї країни, віра у її майбутнє, спроможність безкорисно радіти її досягненням, сприяти становленню й утвердженню її як правової, демократичної, соціальної держави; любов, повага та доброзичливе ставлення до українського народу, повага його традицій та звичаїв свого народу, досконале володіння державною мовою, ціннісне ставлення до історії та культури власного народу, готовність до плідної праці на користь рідної землі, турбота про збереження природи країни та її багатств [5].

Формування готовності студентів до національного виховання учнів початкових класів засобами мистецтва проходить певні послідовні стадії, а саме:

1) усвідомлення студентами, майбутніми вчителями початкових класів, значущості й необхідності національного виховання учнів молодшого шкільного віку;

2) збагачення теоретичних знань з національного виховання з педагогічних і фахових дисциплін;

3) актуалізація набутих знань, форм, умінь і навичок у процесі практичних, лабораторних занять з фахових методик;

4) занурення студентів в активну виховну роботу з національного виховання учнів початкових класів під час педагогічної практики [45].

Серед сукупності педагогічних умов, що забезпечують готовність студентів до національного виховання молодших школярів можна виділити такі [99]:

- наявність мети, визначеної у відповідності до потреб сучасного суспільства у підготовці висококваліфікованих, творчо працюючих, конкурентноспроможних на міжнародних ринках праці педагогічних кадрів;

- визначення компонентів готовності (змістовний, мотиваційний, діяльнісний, оціночно-результативний) у системі підготовки майбутніх вчителів початкових класів до національного виховання молодших школярів під час вивчення фахових дисциплін;

- визначення критеріїв готовності студентів (змістовний, емоційно-чуттєвий, діяльнісно-вольовий, філософський) та їх показників до національного виховання молодших школярів;

- ефективне використання традиційних та інноваційних форм і методів підготовки майбутніх учителів до професійно-творчої діяльності;

- творче застосування педагогічних засобів в національному вихованні і навчанні майбутніх учителів;

- врахування мотиваційної направленості педагогічної підготовки кожного майбутнього вчителя;

- формування у майбутніх учителів нового педагогічного мислення;

- створення сприятливого морально-психологічного клімату, що забезпечує особисте і професійне зростання вчителя.

Таким чином, науковий аналіз проблеми підготовки майбутніх учителів початкових класів до національного виховання учнів засобами мистецтва дав змогу виявити та проаналізувати концептуальні підходи різних авторів до визначення основних складових системи підготовки майбутнього вчителя до зазначеного виду діяльності. Вивчення та аналіз праць українських просвітителів, педагогів, діячів культури і мистецтва дало змогу з’ясувати, що проблемі національного виховання вони надавали особливого значення на всіх етапах розвитку української державності і здійснили певний внесок у її розв’язання.