Поняття суспільного виробництва, його типи і види. Матеріальне виробництво його роль в житті людини і суспільства.

У функціонуванні та розвитку суспільства важливу роль відіграють різні фактори: природно-географічні, економічні,.духовні. Філософи у різні часи ставили на перше місце один з них: географічні фактори - Ібн-Хальдун, Ш.Монтеск" є, І. Гердер; духовні фактори /розвиток Абсолютної Ідеї, мораль, право, політику, релігію/ - Платон, Г. Гегель та інші представники ідеалістичної філософії. Діалектико- матеріалістичний підхід ґрунтується на тому, що в основі розвитку суспільства лежить матеріальне життя, а в основі матеріального життя - той чи інший спосіб виробництва матеріальних благ (К Маркс, Ф. Енгельс).

Джерелом та середовищем життєдіяльності людини, суспільства є природа. Саме в природі людина усвідомлює та намагається реалізувати свої цілі в усій їх різноманітності. Відношення людини й суспільства до природи складають систему. Вже у Стародавньому Світі сформувалось два типи ставлення до природи – екофільного (природозберігаючого) та екофобного (природо руйнівного), які представлені в суспільній свідомості в наш час. В одні періоди переважає перша тенденція, в інші – друга. Екофобне ставлення людини і суспільства до природи особливо посилилось в ХІХ-ХХ ст., у той же час у масовій свідомості поширюється розуміння нерозривного зв'язку людини й суспільства з природою. Суспільство складає відкриту систему, яка не може існувати без обміну з оточуючим середовищем: речовиною, енергією, інформацією. Цей обмін здійснюється в процесі праці. К. Маркс відзначав, що " без неї не був би можливим обмін між людиною й природою, тобто не було б можливе саме людське життя."

Один історичний період розвитку суспільства визначається не тільки тим, що люди виробляють, але й тим, як вони виробляють матеріальні блага. Отже, вони відрізняються способом виробництва. Людина перш за все забезпечує своє фізичне відтворення, задоволення базових матеріальних потреб у їжі, житлі, безпеці, тощо. " Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі" – писав К. Маркс. Власне у способі виробництва відтворюються матеріальні умови буття людей, причому це відбувається тільки через працю, яка завжди має колективний характер. Праця – це процес обміну речовини між природою і суспільством, який людина контролює своєю цілеспрямованою діяльністю. Крім самого процесу праці, вона включає предмет праці(сировина, земля), результат праці. Праця створила людину і в суспільному виробництві в цілому відбувається історично зумовлене відтворення людини як суспільної істоти. Визначальним у суспільному виробництві є матеріальне виробництво, в якому відтворюються матеріальні умови життя людей. А основою матеріального виробництва є той чи інший спосіб виробництва, який має дві сторони: продуктивні сили і виробничі відносини. Провідну роль у цій системі відіграють продуктивні сили. Головний елемент продуктивних сил - люди як суб’єкт праці, діяльність яких спрямована на предмет праці. Продуктивні сили включають в себе речові (сировина, матеріали, знаряддя праці) та суб’єктивні (люди як виробники) фактори. На предмет праці людина діє засобами праці - знаряддями праці. Предмет праці і знаряддя праці складають засоби виробництва. Але без людини вони мертві, їх застосувати, привести в дію може тільки така людина, яка має певні трудові навички, вміння. Обов'язковою складовою продуктивних сил є технології (методи застосування засобів виробництва). Головним покажчиком рівня розвитку продуктивних сил є рівень продуктивності праці. Чим вищий рівень продуктивності праці, тим більше одиниць продукції виробляє людина за одиницю часу. Значить, тим швидше вона може виробити необхідне для задоволення матеріальних потреб і вивільнити для саморозвитку, творчості пізнання. А вивільнений час людей, спрямований на самореалізацію їх сутнісних сил є головним багатством суспільства в цілому.

Виробництво є процесом колективним. Відносини, зв’язки, що складаються між людьми в процесі виробництва, носять назву виробничих відносин, Вони включають:

- економічні (або відносини власності на засоби виробництва) Ця власність може бути: приватною, колективною, державною;

- відносини, що складаються в процесі обміну, розподілу, споживання матеріальних благ;

- відносини між керівництвом та підлеглими;

- відносини між різними галузями виробництва тощо.

Провідну роль у цій системі відносин займають економічні відносини, тобто відносини власності на засоби виробництва: знаряддя праці, засоби праці і продукти праці. Виробничі відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва: вони складають економічний базис суспільства.

Найбільш рухомим, провідним елементом є продуктивні сили, а більш консервативним - виробничі відносини. Прогрес техніки, вдосконалення знарядь праці, розвиток умінь, потреб людей, поглиблення спеціалізації - все це є могутніми двигунами змін і розвитку продуктивних сил. К. Маркс показав, що зміни в продуктивних силах (згідно з законами діалектики) викликають відповідні зміни у виробничих відносинах. Основний закон матеріального виробництва – закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Вище відмічалося, що провідну роль у виробничих відносинах відіграють економічні, тобто відносини власності, які консервуються державою, правом, звичаями, традиціями і мають високу тенденцію до самозбереження. Тому на певному етапі розвитку суспільства виробничі відносини починають гальмувати сковувати розвиток продуктивних сил. І тоді наступає криза, яка знаходить своє вирішення або через реформи, які змінюють виробничі відносини /еволюційний шлях /, або через соціальну революцію, яка змітає старі виробничі відносини, даючи можливість утвердитись новим, які відповідають рівню розвитку продуктивних сил. При цьому старі виробничі відносини не зникають безслідно, а виступають основою для розвитку нових. Так, у рабовласницькому, феодальному, капіталістичному способах виробництва залишається приватна власність на засоби виробництва, змінюються тільки її форми, і зростає особиста свобода людини (виробника).

Важливим элементом продуктивных сил є техніка /від грецького „техне” – вміння, майстерність./ Цей термін охоплює як засоби праці, так і методи їх застосування, сукупність способов діяльності, що використовуються в матеріальному виробництві. У процесі розвитку техніки людина передає поступово все більше своїх технологічних функцій технічним засобам. Технічний розвиток іде в напрямку звільнення людини від важкої фізичної праці, інтелектуалізації матеріального виробництва, росту продуктивності праці. Технічний розвиток впливає і на соціальну сферу життя суспільства, політику, духовну культуру. Він створює умови для реалізації сутнісних сил людини, тобто є прогресивним.

В розвитку техніки виділяють такі важливі етапи, як:

1) неолітична революція УІІІ тис. до н.е., що виразилась в переході від збирання, рибальства до виробництва (землеробство, скотарство) Вона створила умови для спеціалізації, відокремлення розумової праці від фізичної.

2) промислова революція другої половини ХУІІ- початку ХІХ ст.. у Європі, яка виразилася у виникненні і запроваджені у виробництво машин. Почали розвиватися природничі, а згодом технічні науки. В контексті промислової революції сформувалася сучасна наука, що грунтується на експериментах, точних вимірюваннях. Тривалий час наука розвивалась під впливом техніки, теоретично осмислюючи її результати. Відбулося органічне поєднання науки і техніки, що стало поштовхом до науково-технічного прогресу (тобто поступального розвитку науки, техніки та виробництва).

3) науково – технічна революція. Науково-технічний прогрес часом переривається науково-технічними революціями, тобто швидкими кардинальними змінами в науці, техніці й виробництві. Сучасна НТР, що почалась з 40-х років ХХ ст., є принципово новим етапом у розвитку продуктивних сил, що характеризується:

- перетворенням науки у безпосередню продуктивну силу, одну з рушійних сил розвитку суспільства;

- автоматизацією виробництва, контролю й управління ним;

- використання нових видів енергії, зокрема атомної, ядерної;

- інформатизацією виробничих процесів;

- створенням і розвитком біотехнологій;

- зміною соціальної сфери;

- зміною способу буття людей.

Сучасна НТР привела до змін у всіх сферах життя суспільства – від матеріального виробництва до духовної культури а з другої половини ХХ ст.. розпочався процес кібернетизації, комп’ютеризації, інформатизації суспільства. Саме тому сучасне суспільство називають постіндустріальним або інформаційним. Д. Белл, який увів цей термін, вважає, що центральне положення в такому суспільстві займає теоретичне знання як вісь, довкола якої організуються:

- нова техніка і технологія;

- економічне зростання;

- розшарування суспільства.

Основою теоретичних знань вважається наука інформатика, яка лежить в основі нової комп’ютерної техніки і комп'ютерних технологій, що пронизують економіку, політику, мистецтво. А розповсюдження інформації, її переробка, зберігання, захист стають найважливішими елементами суспільного життя. Навіть різноманітні послуги надаються через всесвітню мережу Інтернет. Саме революція в інформатиці комп'ютерній техніці, -стверджує Д. Белл, - рухає суспільство вперед. Інший дослідник, А. Тоффлер вважає, що в інформаційному суспільстві утворюються: 1) новий стиль роботи; 2)новий тип сім’ї; 3) взагалі новий стиль життя; 4)політичні і економічні стосунки. Відбуваються докорінні зміни у свідомості людей, змінюються цінності у їхньому житті: сидячі тривалий час біля комп’ютера, вони отримують можливість спілкуватися з багатьма людьми, швидко отримувати інформацію з різних галузей суспільного життя і з різних куточків земної кулі.

У такому суспільстві, на думку А.Тоффлера, провідну роль відіграють: така частина матеріального виробництва, як сфера послуг, у якій зайнято біля 70% трудівників; наука й освіта. Він вважає, що корпорації повинні місцем поступитися університетам, а бізнесмени - вченим. Найновіші розробки в галузі медицини, особливо в генній інженерії, мають кардинально змінити якість життя.

Разом з тим, лавиноподібне накопичення інформації й неможливість її швидкої обробки породжують нові типи суперечностей інформаційного суспільства. Все більш актуальним стає вислів: „Хто володіє інформацією, той володіє світом ”. Іншим негативним наслідком інформатизації є розповсюдження неправдивої інформації, виникає так звана " інформаційна війна". Ж. Ліотар назвав цю епоху постмодерном. В її основі лежить отримання, обробка, розповсюдження та зберігання інформації на основі електронно-обчислювальної техніки. Головною цінністю інформаційного суспільства, на його переконання, є знання.

Матеріальне виробництво є основою виникнення всіх інших видів суспільного виробництва, оскільки воно вимагає для свого здійснення певних програм, проектів та ідей (а останнє і є продукт духовного виробництва, про яке мова буде далі); певної системи відносин людей до природи і між людьми (що складає продукт суспільних відносин); певного типу особистості, здатної до участі в конкретній суспільно-виробничій діяльності (тобто “виробництво людини”, формування певного типу особистості); матеріальне виробництво є також виробництвом потреб.
Матеріальне виробництво не лише база виникнення інших видів суспільного виробництва, але й умова їх розвитку. Воно також визначає характер і спрямованість розвитку суспільного виробництва.
Що ж таке матеріальне виробництво? Це процес трудової діяльності людей, які з допомогою наявних засобів здійснюють перетворення природи з метою створення матеріальних благ, необхідних для задоволення людських потреб. Отже, воно має двоїстий характер, одночасно спрямоване і на перетворення природи, і на суспільне “самоперетворення” людини.
В структурі матеріального виробництва розрізняються дві взаємопов’язані підсистеми: з одного боку, технологічний спосіб виробництва, з іншого – економічний спосіб виробництва.
Перший є способом взаємодії людей з предметами і засобами своєї праці і з цього приводу між собою у зв’язку з техніко-технологічними особливостями виробництва. Другий, тобто економічний, – це спосіб взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, який дозволяє суспільству нормально функціонувати на даному, конкретно-історичному етапі свого розвитку. Цей спосіб виробництва в літературі називають способом виробництва матеріальних благ, він є предметом вивчення як політичної економії, так і конкретних економічних наук: економіки промисловості, будівництва, транспорту тощо.
Отже, спосіб виробництва є історично конкретною єдністю продуктивних сил, як активної форми відношення людей до природи, та виробничих відносин як сукупності відносин, що складаються між людьми у процесі освоєння ними природи.