Філософське вчення Гегеля і Феєрбаха.

Своєрідним вступом в Гегелівську систему являється «Феноменологія духу» (1806), одна з найбільш тяжких і змістовних робіт нім філософа. В ній він ставить завдання подолання точки зору індивідуальної свідомості для якої, по його твердженню, існує тільки протилежність суб’єкта і об’єкта. Зняти цю протилежність можна лише шляхом поступального розвитку свідомості, в ході якого індивід свідомість проходить весь той шлях, всі ті етапи, які пройшло людство на протязі своєї історії. При цьому Гегель зовсім не виявляє історію культури в тій формі як вона представлена в працях істориків, філологів, лінгвістів і т.д. Він пропонує якби драбину піднімаючись по якій кожна окрема людина звикає до духового стажу, накопленому людством, звикає до всесвітньої культури. На думку Гегеля на вершині цієї драбини будь-який індивід може подивитися на світ і на себе з точки зору завершеної світової історії. В «Логіці» Гегель ставить своїм завданням показати саморух понять. На думку Гегеля суб’єкт повинен тільки спостерігати за поняття, даючи йому можливість самостійно здійснювати життя. При цьому Гегель помічає що у кожного поняття є своя односторонність, в силу якої воно виявляється кінцевим і в якості такого з необхідність знищує себе. Гегель вслід за Аристотелем називає «мисленням мислення» і досягнувши якої «Логіка» завершується. Весь процес саморуху поняття здійснюється діелектричним шляхом. Доки поняття не досягає вищого пункту – абсолютної ідеї, до тих пір кожна із ступенів його розвитку дає тільки відносну, але не кінцеву, не повну істину. Гегелівський діалектичний метод, таким чином, носить революційний характер, тоді як система Гегеля яка надає перевагу досягнення абсолютної істини, виявляється консервативними. Діалектичний метод Гегеля вступає в протиріччя з вимогами системи, яка обов’язково повинна бути завершена, а це означає, що абсолютна істина повна бути в кінці кінців досягнена. Гегель розглядав свою систему як філософію розвитку всього людства, в якій досягнена абсолютна істина; тим самим і історія якби набувала своє завершення, і досягнутий нею стан, тобто стан сучасної Гегелю Німеччини, оголошувалось вищою точкою історичного руху людства.

Людвіг Фейєрбах (1804 - 1872) – німецький філософ, який критикував ідеалізм. Матеріалізм Фейєрбаха характеризується як антропологічний. Він суттєво відрізняється від реалізму ХІІ ст. оскільки не зводить всяку реальність до механічного руху і розглядає природу не як механізм, а скоріше, як організм. В центрі уваги Фейєрбаха – не поняття матерії, як в більшості французьких матеріалістів, а людина як психічна єдність душі і тіла. Виходячи з такого розуміння людства Фейєрбах відштовхує його ідеальне трактування, при якому людина розглядається перед усім як духовне створіння, згідно Фейєрбаху, тіло в його цілісності якраз і складає сутність людського «Я»; духовний початок в людині не можу бути окремо від тілесного, дух і тіло – дві сторони тої реальності, яка називається організмом. Людська природа трактується Фейєрбахом біологічною, і окремий індивід для нього – ланка з розвитку людського роду. Критикуючи ідеалістичне трактування пізнання Фейєрбаха в теорії знання виступає як сенсуаліст думаючи, що відчуття складають одне джерело нашого пізнання. Фейєрбах не сприймає можливість пізнання за допомогою розуму. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха виник як реакція на ідеалізм, передусім на вчення Гегеля. Фей. Став на захист саме природно – біологічного початку в людині.