Світогляд, його сутність, структура і функції.

Для розуміння, усвідомлення складних питань, що ставлять пе-ред собою люди, розв’язання більш конкретних практичних завдань потрібен широкий кругозір, бачення перспектив розвитку світу і людст ва. Необхідно розуміти смисл і мету нашого життя: що ми ро-бимо і для чого, які наші устремління, як вони сприймаються людьми тощо. Сукупність таких уявлень про світ та місце і роль людини в світі можна назвати світоглядом.

Отже, світогляд — це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше усвідомлення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також її ціннісні орієнтації та життєві позиції.

Світогляд як складне духовне явище поєднує в собі переконан-ня, ідеали, цілі, мотиви поведінки, інтереси, ціннісні орієнтації, прин-ципи пізнання, моральні норми, естетичні погляди тощо. Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу. Людина тільки частково включена в світ, вона виокремлює себе з нього, протистоїть йому, вступає з ним у певне відношення, але так, наче перебуває по-ряд або ззовні світу. Між людиною та світом існує дистанція: вона усвідомлює світ як щось зовнішнє.

Якщо проаналізувати сукупність елементів світогляду, можна виділити органічно взаємопов’язані підсистеми: пізнавальну, цінніс-ну та підсистему поведінки.

Пізнавальна підсистема світогляду формується за допомогою знань, що поділяються на повсякденні та наукові, а також різноманіт-ні форми суспільної свідомості — політична, правова, моральна, есте-тична, релігійна. Запас знань особи чи суспільства в цілому створює надійне підґрунтя для відповідного світогляду. Без узагальнених ши-роких знань неможливо забезпечити чітке, послідовне обґрунтування своїх поглядів на світ та на місце людини в ньому.

Ціннісна підсистема світогляду крім знань про світ і людину ві-дображає також певні поняття цінностей. У свідомості людей форму-ється конкретне ставлення до всього, що відбувається, залежно від їх-ніх цілей, потреб, інтересів, розуміння сенсу життя тощо. Відповідно виникають світоглядні ідеали (моральні, політичні, естетичні тощо). Завдяки ідеалам здійснюється оцінка, визначення цінності того, що відбувається. Одним з найважливіших понять, пов’язаних із цінніс-ною свідомістю, були і є поняття добра і зла, краси і потворності.

Підсистема поведінки залежить від знань та ціннісних орієнтацій людини, її життєвої позиції, яка може бути як творчо-активною, так і пасивно-пристосовницькою. У зв’язку з цим слід підкреслити ба-жаність, навіть необхідність гармонізації, узгодженості пізнавальних аспектів та ціннісного способу освоєння світу в людській свідомості, від цієї узгодженості залежить єдність в діях особи і суспільства та-ких компонентів світогляду, як почуття і розум, розуміння і дія, віра і сумнів, теоретичний і практичний досвід, осмислення минулого і ба-чення майбутнього.

Структура світогляду залежить від певних чинників. Залежно від співвідношення інтелектуального та емоційного досвіду людей світогляд поділяється на:

— світовідчуття як емоційно-психологічний бік світогляду на рівні настрою, почуттів;

— світорозуміння як пізнавально-інтелектуальний бік світогляду;

— світосприйняття, яке розуміється як досвід формування піз-навальних уявлень про світ за допомогою наочних образів.

За ступенем загальності розрізняють світогляд особистості, гру-повий (професійний, класовий, національний), загальнолюдський (загальнолюдські світоглядні настанови).

За ступенем історичного розвитку — архаїчний, античний, серед-ньовічний, ренесансний, світогляд XX ст.

За ступенем теоретичної «зрілості» — стихійно-повсякденний і теоретичний (філософський).

Для розуміння сутності світогляду важливо знати, як він виник, етапи його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступ-них, більш зрілих. Історичними формами світогляду прийнято вва-жати такі: міфологія, релігія, філософія.

Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виник-ла в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значну увагу приділялося також питанням походжен-ня людини, її народження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв’язок минулого із сучасним і майбутнім, за-вдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпе-чувався духовний зв’язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впроваджен-ню норм поведінки.

Основні риси міфологічного світогляду:

— уявлення про кровно-родинні зв’язки природних сил та явищ. З тим, щоб подолати відчуження природи в первісно-му суспільстві, якось пояснити незрозумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежа-ла від них, вона переносила людські риси на навколишній світ;

— персоніфікація, уособлення природних сил та способів людсь-кої діяльності. Явища природи отримували певні імена, «ожив-лялися» з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, принести жертву тощо;

— міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Кар-тина відображення дійсності постає як поєднання реальнос-ті й фантазії, природного і надприродного, думки й емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація;

— міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказів, об-

ґрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, без сум-

нівів.

Упродовж розвитку суспільного життя, переходу від його первіс-них форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий ступінь розвитку суспільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі наріжні питання світогляду — про поход-ження світу, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці на-родження і смерті, соціального устрою. На них прагне дати відповідь нова історична форма світогляду — релігія.

Як і міфологія, релігія вдається до фантазій і почуттів. Але, на відміну від міфу, релігія розрізняє земне і неземне, надприродне, вона розводить їх на два протилежних полюси. Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в житті людей «чужих» їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, непомірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як «вищі сили». «Вищі сили» висту-пали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні начала. Звідси — поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти за-хист і порятунок у зверненні до божественних сил.

Основні риси релігійного світогляду:

— поділ світу на поцейбічний («земний») і потойбічний («не-бесний»);

— віра в існування надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові та житті людей;

— наявність культу — системи усталених ритуалів, догм;

— поклоніння Богові як вищій істоті.

Наступною формою світогляду є філософія. Вона виступає як теоретична форма світогляду. Носієм філософського світогляду та-кож є особа. Філософський світогляд засновано на розумі, тобто він передбачає аргументацію, сумніви, дискусії. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що його засновано на розумі, тоді як релігію — на вірі, міфологію — на страхові. Релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філосо-фія — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбав-лена функцій та засобів соціального контролю.