Загальні відомості

Основною вимогою позамовного методу є точний облік витрат та відокремлення їх по кожному замовленню (роботі) від витрат по інших замовленнях (роботах). Облік витрат за окремими замовленнями починається з відкриття замовлення. Непрямі витрати розподіляються між замовленнями. За базу розподілу обирають: основну зарплату виробничих робітників, відпрацьовані машино-години, матеріальні витрати тощо.

Порядок розрахунку виробничої собівартості на 1 виріб:

Витрати матеріалів, Вмат., грн.

де m - норма витрат матеріалів на 1 виріб, натур. од.;

Цмат. – ціна матеріалів, грн.;

Ктзв – коефіцієнт транспортно-заготівельних витрат.

Вартість відходів (вираховується із собівартості) розраховується як добуток ваги відходів на ціну їх можливого використання.

Кількість відходів розраховується за формулою:

Додаткова заробітна плата виробничих робітників, Здод., грн.

де а – відсоток додаткової заробітної плати.

Відрахування на соціальні заходи (єдиний соціальний внесок) по заробітній платі основних виробничих робітників, В с.з, грн.:

де %відр. - відсоток відрахувань на соціальні заходи (єдиний соціальний внесок).

Витрати на утримання та експлуатацію обладнання (Ву.е.о.) необхідно розподілити між двома замовленнями: на виготовлення виробів А та виготовлення виробів Б.

Витрати на утримання та експлуатацію обладнання, які необхідно включити до собівартості одного виробу А, Ву.е.о.А, грн.

де ЗоснА, ЗоснБ – відповідно основна зарплата на один виріб “А” та на один виріб “Б” (база розподілу), грн./од.;

В у.е.о. – витрати на утримання та експлуатацію обладнання на весь обсяг виробництва виробів А та Б, тис.грн.;

NА, NБ – річний обсяг виробництва відповідно виробів А та виробів Б, тис.шт.

Витрати на утримання та експлуатацію обладнання, які необхідно включити до собівартості одного виробу Б, Ву.е.о.Б, грн.

де NБ – річний обсяг виробництва виробів Б, тис.шт.

Аналогічно розподіляються загальновиробничі, адміністративні та витрати на збут між виробами А та Б.

Виробнича собівартість розраховується за формулою, С_вир., грн.

Загальна собівартість одного виробу, Взаг., грн.

Загальні витрати на річний обсяг виробництва, Взаг.річн., грн.

Сутність попередільного (попроцесного) методу обліку витрат полягає в тому, що прямі витрати відображаються в поточному обліку не за видами продукції, а за переділами (стадіями) виробництва, навіть якщо в одному переділі можна отримати продукцію різних видів. Всередині кожного переділу прямі витрати обліковують за видами напівфабрикатів або готових виробів, облк непрямих витрат ведуть по переділах, а всередині кожного переділу розподіляють за видами (групами) продукції пропорційно до обраної бази.

Виготовлені вироби можуть відрізнятись за масою та конфігурацією, їх розбивають на групи, в залежності від ступеня складності їх виготволення. Перерахунок в умовні одиниці здійснюють за допомогою коефіцієнтів. Для встановлення коефіцієнту планові витрати на одиницю виробів однієї з груп, що має найбільшу питому вагу у випуску продукції, прирівнюють до одиниці, по відношенню до якої розраховуються коефіцієнти решти групи.

Таблиця 3.1 – Розрахунок собівартості відливок за допомогою коефіцієнтів

4 Завдання

Задача 1

Підприємство отримало два замовлення:

1) на виготовлення продукції “А” в кількості 18 тис.шт.;

2) на виготовлення продукції “Б” в кількості 24 тис.шт.

За базу розподілу непрямих (накладних) витрат на підприємстві згідно наказу про облікову політику обрана основна зарплата основних робітників. Скласти планову калькуляцію на один виріб “А” та “Б”, та на весь обсяг замовлення. Значення показників для певного варіанту знаходимо як добуток показника, наведеного у таблицях 3.2, 3.3 та коефіцієнта, наведеного у таблиці

2.3

Таблиця 3.2 – Норми витрат та ціна матеріалів

Таблиця 3.3- Вихідні дані

Продовження таблиці 3.3

Задача 2

На другому переділі ливарного цеху випускають відливки трьох груп складності (1, 2, та 3-ої). Визначити собівартість 1 т відливок кожної групи, за одиницю прийняти групу відливок, яка має найбільшу питому вагу у випуску.

Вихідні дані наведені у таблиці 3.4

Таблиця 3.4 – Вихідні дані

5 Контрольні запитання

5.1 Сутність калькулювання

5.2 Сутність позамовного методу калькулювання

5.3 Сутність попроцесного методу калькулювання

Практична робота № 4

1 Тема

Складання калькуляції нормативним методом

2 Мета

Закріплення теоретичних знань з методики розрахунку собівартості нормативним методом

3 Загальні відомості

При нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулюванні собівартості продукції підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція. Основою для складання нормативних калькуляцій собівартості окремих видів виробів та напівфабрикатів є розроблені нормативи витрат. Вони встановлюються відповідно до технічної документації на виробництво продукції (кресленням деталей та вузлів, що розроблені конструкторським бюро). Складаються вони за нормами, які діють в даному звітному періоді. Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, які випускає підприємство, послідовно на деталі, вузли і вироби в цілому або, тільки на вироби в цілому. Для розрахунку собівартості нормативним методом складається калькуляція (таблиця 2.1) за наступними калькуляційними статтями:

1) сировина і матеріали;

2) паливо і енергія на технологічні потреби;

3) основна і додаткова заробітна плата основних виробничих робітників;

4) відрахування на соціальне страхування по зарплаті основних виробничих робітників (єдиний соціальний внесок);

5) витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва;

6) витрати на утримання та експлуатацію обладнання - амортизація, витрати на утримання і поточний ремонт виробничого обладнання і внутрішньозаводського транспорту, заробітна плата з відрахуваннями робочих чергових та ремонтників;

7) загальновиробничі витрати – утримання працівників апарату управління цехом (зарплата з відрахуваннями); амортизація та витрати на утримання та поточний ремонт будівель та споруд, знос малоцінних та швидкозношуваних предметів, витрати на охорону праці, утримання обслуговуючого персоналу цехів (зарплата з відрахуваннями);

8) адміністративні витрати;

9) витрати на збут.

Підсумок статей 1-7 – виробнича собівартість, підсумок статей 1-9 – загальна собівартість. Суму по матеріальним витратам на обсяг та одиницю продукції визначають множенням ціни на норму витрат.

Розмір заробітної плати основних виробничих робітників (прямі витрати на оплату праці) визначають виходячи з чисельності робітників та їх середньорічної заробітної плати.

Відрахування на соціальні заходи (єдиний соціальний внесок) визначають від прямих витрат на оплату праці основних виробничих робітників.

Для визначення загальновиробничих витрат при проектуванні складають укрупнений кошторис витрат за середніми, прийнятими для галузі нормативами.

Основна і додаткова заробітна плата чергового і ремонтного персоналу визначається виходячи з їх чисельності та середньорічної заробітної плати однієї людини.

Амортизаційні відрахування від вартості основних фондів визначаються виходячи з вартості основних виробничих фондів та норм амортизаційних відрахувань.

Витрати по поточному ремонту будівель і споруд враховують за встановленим нормативом від вартості відповідного виду основних виробничих фондів. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання вираховують за тією ж методикою.

Витрати на охорону праці визначають за встановленим нормативом від річного фонду оплати праці усіх працюючих.

Витрати на підготовку і освоєння виробництва визначаються за встановленим нормативом від основої і додаткової заробітної плати основних робітників.

Адміністративні витрати та витрати на збут визначаються за встановленим нормативом від виробничої собівартості.

4 Завдання

Обчислити проектну собівартість гумової суміші і скласти таблицю калькуляції собівартості.

Таблиця 4.1 – Проектний обсяг виробництва

Таблиця 4.2 – Прямі матеріальні витрати

Продовження таблиці 4.2

Продовження таблиці 4.2

Примітка до таблиці 4.2: відрахування на соціальні заходи (єдиний соціальний внесок) приймаються за встановленим нормативом (умовно 39, 5%) від основної та додаткової заробітної плати для всіх категорій працівників.

Таблиця 4.3 – Вихідні дані для розрахунку інших статей калькуляції

Продовження таблиці 4.3

5 Контрольні питання

5.1 Сутність нормативного методу обліку витрат.

5.2 Принципи системи нормативного обліку.

5.3 Порядок встановлення та зміни норм.

5.4 Облік відхилень від норм.

5.5 Калькулювання за нормативним методом.

5.6 Переваги та недоліки нормативного методу.

Практична робота 5

1 Тема

Розрахунок змінних та постійних витрат, точки беззбитковості виробництва, запасу міцності

2 Мета

Навчитися розраховувати точку беззбитковості виробництва; обсяг виробництва, який забезпечує бажаний (цільовий) прибуток, запас міцності

3 Загальні відомості

Точка беззбитковості – це обсяг реалізації (діяльності), при якому доходи підприємства дорівнюють його витратам, а прибуток відповідно дорівнює нулю. Точку беззбитковості (ТБ) може бути виражено в натуральних одиницях (кількості продукції), грошових одиницях (виручка) або у відсотках до нормальної потужності.

Точка беззбитковості у грошових одиницях може бути виведена з рівняння:

Д = ЗВ + ПВ +П

де Д - дохід (виручка від реалізації), грн.;

ЗВ – змінні витрати, грн.;

ПВ - постійні витрати, грн.;

П – прибуток, грн.

Оскільки прибуток у точці беззбитковості дорівнює нулю, то відповідно:

ТБ = ЗВ + ПВ

Точка беззбитковості в натуральних одиницях

де ТБ – точка беззбитковості в грошових одиницях, грн.;

Ц – ціна за один виріб, грн./шт.

Розрахунок ТБ за допомогою показника маржинального доходу

Маржинальний дохід – це різниця між доходов від реалізації (виручкою) та змінними витратами, або сума постійних витрат та прибутку.

Ц * N = ЗВ пит. * N + ПВ

де N - кількість одиниць реалізованої продукції;

ЗВпит – змінні витрати на одиницю, грн./од.;

Ц – ціна за один виріб, грн./шт.;

ПВ – постійні витрати на весь обсяг виробництва, грн.

Звідси точка беззбитковості в натуральних одиницях, ТБ_нат.од.

Оскільки знаменник означає маржинальний дохід на одиницю реалізованої продукції, то:

де МДод. – маржинальний дохід на один виріб, грн./шт.

Обсяг реалізації, необхідний для отримання бажаного прибутку може бути розрахован за допомогою рівняння

Д = ЗВ + ПВ + Пбаж.

Або:

Відповідно обсяг реалізації для досягнення бажаного прибутку може бути розрахований за формулою, N, нат.од.

Визначення прибутку при певному обсязі реалізації, П, грн.

Або:

Або:

Бажаний прибуток – це прибуток до оподаткування.

Прибуток, який залишається після сплати податку на прибуток, чистий прибуток, Пчист., грн. розраховується за формулою

де t – ставка податку на прибуток (коефіцієнт).

Виходячи з цього

Дохід від реалізації запланованого обсягу виробництва для отримання бажаного чистого прибутку розраховується за формулою, грн.

Кількість продукції, яку необхідно реалізувати для отримання бажаного чистого прибутку, N, грн.

Запас міцності (Зміцн.) – це величина, на яку фактичний (або запланований) обсяг реалізації перевищує критичний обсяг реалізації (точку беззбитковості).

4 Завдання

Підприємство виробляє один вид продукції.

Розрахувати:

1) обсяг реалізації, який дозволить:

а) досягти беззбитковості;

б) отримати прибуток 2000 грн. (для всіх варіантів);

в) отримати чистий прибуток 4200 грн. (для всіх варіантів), якщо ставка податку на прибуток 25%;

2) прибуток від реалізації 500 виробів (для всіх варіантів)

3) запас міцності при запланованому обсязі виробництва.

Таблиця 5.1 – Вихідні дані для розрахунку

5 Контрольні питання

5.1 Чому дорівнює прибуток в точці беззбитковості?

5.2 Якщо обсяг виробництва збільшується, яким чином змінюються постійні витрати і як це впливає на прибуток.

5.3 Поясніть зв’язок «витрати - обсяг (випуск) - прибуток»

5.4 Що показує запас міцності?

5.5 Як змінюються змінні витрати при зміні обсягів виробництва?

Практична робота № 6

1 Тема

Аналіз структури операційних витрат, розрахунок зниження собівартості за чинниками

2 Мета

Навчитися аналізувати структуру операційних витрат, розраховувати затрати на одну гривню товарної продукції та зниження собівартості за чинниками

3 Загальні відомості

Розрахунок зниження собівартості продукції за відповідними чинниками виконується у такій послідовності:

1. Визначаються затрати на 1 грн. ТП в базовому році, В_{1грн.ТП.б.}, коп../грн.:

,

де С_ТП.б. – собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн.;

ТП_б. – обсяг товарної продукції, грн.

2. Визначають вихідну собівартість ТП в плановому році, С_вих.пл., грн.

С_вих.пл.= В_{1грн.ТП.б}∙ ТП_пл..,

де ТП_пл..- плановий обсяг товарної продукції підприємства, грн.

3. Визначають економію затрат за техніко-економічними чинниками методом прямого розрахунку:

- підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат за рахунок зниження норм витрат матеріалів, Е_ь, грн.:

Е_м=(Н_о∙ Ц – Н₁∙ Ц)∙ N₁,

де Н_о, Н₁ – норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу в натур. один.;

Ц – ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.;

N₁ – обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур. один.;

- та росту продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості виготовлення продукції, Е_{т , грн.}

Е_т=[(t₀ ∙ С_г0 – t₁ ∙ С_г1)∙ (1+%дод/100)∙ (1+%соц.зах./100)]∙ N₁,

де t₀ , t₁ – трудомісткість одиниці продукції до і після здійснення заходу, н-год.;

С_г0 , С_г1 – середнього динна тарифна ставка робітників до і після здійснення заходу, грн./год.;

%дод. – середній процент додаткової заробітної плати для певної категорії робітників;

%соц.зах. – встановлений процент відрахувань на соціальні заходи;

- удосконалення організації виробництва і праці спричиняє економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування виробництва, Е_с.к., грн.:

Е_с.к.= [С - (Ц_с + Т_р)]∙ N_к ,

де С – собівартість виробів, виробництво яких планують розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн./од.;

Ц_с – оптова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві, грн./од.;

Т_р – транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн./од.;

N_к - кількість виробів, що отримують по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, натур. один.;

- зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постійних витрат, Е_у-п, грн.:

,

де ∆ ТП – приріст обсягу випуску продукції в плановому році, %;

П_у-п – сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.

4. Визначають планову собівартість продукції, С_ТП.пл., грн.

С_ТП.пл= С_вих.пл. ± Е_сум,

де Е_сум - сума економії витрат з усіх техніко-економічних факторів, грн.

5. Визначають рівень затрат на 1 грн. ТП в плановому році, В_{1грн.ТП.пл.}, коп./грн.:

,

6. Розраховують процент зниження витрат на 1 грн. ТП в плановому році порівняно з базовим, %зн.:

,

4 Завдання

Задача 1

Визначити затрати на 1 грн. товарної продукції і процент зниження собівартості продукції за даними таблиці 6.1.

Таблиця 6.1 – Вихідні дані

Задача 2

Визначити, як зміниться собівартість товарної продукції у плановому періоді на підставі вихідних даних таблиці 6.2.

Таблиця 6.2 – Вихідні дані

5 Контрольні питання

5.1 Джерела зниження собівартості продукції.

5.2 За рахунок яких чинників можна знизити затрати уречевленої праці?

5.3 Як впливає на собівартість продукції підвищення продуктивності праці робітників?

5.4 Що таке бюджетний цикл та з яких етапів він складається?

5.5 Методика розрахунку зниження собівартості за відповідними чинниками.

Практична робота № 7

1 Тема

Розрахунок оптимальний партій поставки матеріалів на підприємство та періодичності постачання

2 Мета

Навчитися розраховувати економічний розмір замовлення на поставку матеріалів на підприємство та періодичність постачання для забезпечення безперебійного процесу виробництва

3 Загальні відомості

Управління запасами полягає в тому, щоб зменшити запаси до розумного мінімуму, який забезпечує безперервність процесу виробництва або торгівлі.

Мета контролю запасів – знайти «золоту середину»: запасів повинно бути не дуже багато, щоб не відволікати гроші з обігу, і не дуже мало, щоб уникнути «порожніх складів» і не допустити зупинки виробництва.

Виділяють дві основні моделі систем управління запасами: модель з фіксованим періодом та з фіксованим обсягом. Головна відмінність між ними полягає в наступному: у моделі з фіксованим обсягом чергове замовлення на поставку здійснюється, коли запас ресурсів знижуються до певного рівня. Ця подія залежить від швидкості використання матеріалів. Відносно моделі з фіксованим періодом – розміщення чергового замовлення відбувається через певний проміжок часу.

Модель з фіксованим обсягом передбачає постійний контроль залишків запасів, тобто це безперервно діюча система, яка потребує регулярної перевірки - чи досягнуто рівня чергового замовлення.

В моделі з фіксованим періодом розрахунок залишку запасу відбувається лише через контрольний проміжок часу.

Параметри моделі з фіксованим обсягом:

1) Оптимальний розмір замовлення, РЗ, нат. один.:

,

де S – планова потреба періоду, нат. один.;

О – витрати за виконання одного замовлення, грн.;

С – витрати на зберігання одиниці замовлення за цей же період, грн.

2) Точка повторного замовлення, R, нат. один.:

R= d∙ L,

де d – середньоденна потреба в матеріалі, нат. отдн.;

L – час виконання замовлення, днів.

Параметри моделі з фіксованим періодом:

1) Розмір замовлення, РЗ, нат. один.:

РЗ = d∙ (Т + L) – І,

де Т – період між двома суміжними замовленнями, днів;

І – поточний рівень запасів, нат. один.

В системі з фіксованим періодом поставок рішення про розміщення чергового замовлення приймається лише після підрахунку рівня запасів через контрольний проміжок часу.

4 Завдання

Задача 1

Розрахувати точку замовлення та оптимальний розмір замовлення для моделі з фіксованим обсягом.

Таблиця 7.1 – Вихідні дані

Задача 2

Розрахувати обсяг замовлення для моделі з фіксованим періодом на підставі вихідних даних таблиці 7.2.

Таблиця 7.2 – Вихідні дані

Продовження таблиці 7.2

5 Контрольні питання

5.1 В чому полягає управління запасами.

5.2 Мета контролю запасів.

5.3 Наслідки надлишкових запасів.

5.4 Наслідки надто малих запасів.

5.5 Які процедури використовуються для управління запасами.

Список літератури

1 Атамас П.Й. Управлінський облік: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 440 с.

2 Бутинець Ф.Ф., Чижевська Л.В., Герасимчук Н.В. Бухгалтерський управлінський облік: Навчальний посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 448 с.

3 Бутинець Ф.Ф., Давидюк Т.В., Малюга Н.М., Чижевська Л.В. Бухгалтерський управлінський облік: Підручник /За ред. проф. Ф.Ф.Бутинця: - 2-е вид., перероб. і доп. – Житомир: ПП «Рута», 2002. – 480 с.

4 Голов С.Ф. Управлінський бухгалтерський облік. – К.: Скарби, 1998. – 384 с.

5 Грещак М.Г., Гребешкова О.М., Кацюба О.С. Внутрішній економічний механізм підприємства. – К.: КНЕУ, 2001. – 228 с.

6 Ковтун С., Ткачук Н., Савлук С. Управління затратами. – Х.: Фактор, 2007. – 272 с.

7 Котляров С.А. Управление затратами. – СПб: Питер, 2001. – 160 с.

8 Фандель Г. Теорія виробництва і витрати: пер. з нім. – К.: Таксан, 2000. – 521 с.

9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси»

10 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати»