РОЗДІЛ І.Історіографія та джерельна база

ПитанняпропричиниголодоморунаУкраїнієоднимзнайскладнішихіводночасоднимз найважливішихпитаньновітньоїукраїнськоїісторії. Цієюпроблемоюзаймалисьізаймаютьсяне тількиукраїнськітаросійські, алетакожічисельнізахідніісторики. Насьогоднішнійденьсеред науковцівсвітуодностайноїдумкищодопричинголодоморунемає.

Наукову літературу, яка стосується досліджуваної проблеми, умовно можна позділити на дві групи. До першої віднесено загальні праці з проблеми передумов, перебігу та наслідків голодомору 1932-1933 рр. в Україні. За останні роки кількість праць названої проблематики неухильно зростає. Крім того, українські дослідники отримали можливість знайомитися з роботами зарубіжних істориків, які вже тривалий час працюють над дослідженням цих проблем. В українській діаспорі досить активно публікувалися праці про голодомор 1932-1933 рр. в Україні (М.Вербицького, Г.Герасимовича, П.Глушаниці, В.Гришка, М.Лавренка, Р.Млиновецького).

Чималий внесок у висвітлення голоду в Україні 1932-1933 рр. зробив відомий західний дослідник радянської історії Р.Конквест. Спираючись на документальні джерела, автор розкриває жахливі картини колективізації та голодомору 1932-1933 рр.

Своєрідним поштовхом для наукового вивчення голоду в Україні стали оголошені у 1989 р. висновки Міжнародної комісії з розслідування голоду 1932-1933 рр. із числа провідних правознавців світу про те, що в Україні упродовж 1932-1933 рр. вчинено акт геноциду.

В українській історичній науці першим масштабно, неупереджено голодомор 1932-1933 рр. став досліджувати С.Кульчицький. Протягом 1989-2001рр. з'являються десятки публікацій автора, у яких дано характеристику передумов голоду, самого голоду та жахливих наслідків його для України.

Українські вчені з'ясовують причини, виявляють винуватців та дають оцінку жахливому явищу в історії українського народу. Проте однозначної оцінки кількості жертв голодомору немає. У різних авторів вона коливається від 3, 5 до 9 млн. чоловік, що свідчить про складність досліджуваної проблеми. Важливе місце серед тих, хто розпочинав вивчати голод 1932-1933 рр., посідають імена В.Маняка і Л.Коваленко.

Інтерес викликають статті вчених В.Ботушанського, П.Брицького, С.Дібрової, В.Марочко, В.Пирога, Ю.Шаповала, О.Шевчука, Є.Юрійчук, М.Якименка, Є.Яценка.

До другої групи віднесено праці, які безпосередньо стосуються Поділля.

В узагальненому плані проблема голоду на Поділлі вперше була розглянута у посібнику для вчителів “Нариси історії Поділля, ” розділ “Соціально-економічні і політичні перетворення на Поділлі у 1928-1941 рр”.

Історичним довідником про трагедію голодомору у селах Поділля є літературно-художнє видання В.Мацька. Невідомі сторінки голоду в окремих районах Вінницької області були розкриті у книзі подільського науковця І.Шульги. Одним із перших він зробив спробу оцінити втрати населення під час голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі.

Про трагічні сторінки в історії Поділля, пов'язані з політичними репресіями, розповідає брошура В.Жезицького. У брошурі С.Гальчака аналізуються причини трагічних подій і визначається кількість жертв голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі в межах 1 мільйона чоловік.

Окремими питаннями голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі займалися науковці В.Васильєв, Л.Віола, О.Воронцов, О.Завальнюк, В.Малий, Л.Місінкевич, А.Філінюк, П.Ящук.

Докінця 1980-хроківпроблематикоювизначенняпричин, масштабівтанаслідківголодомору займаласятількизахіднаісторіографія. Цепояснювалосятим, щодотогочасурадянській історичнійнауцівціломуіукраїнськійзокремабулозабороненовивчатицеісторичнеявище, бо радянськийурядневизнававсамогофактуголодунаУкраїніу 1932-1933рр. Більшістьзахідних істориківсхиляєтьсядодумки, щоосновнимипричинамиголодоморубулинаціонально-політичні чинники. ПершезначнедослідженняголодоморупровівУ. Чемберлен, якийназвавголодомор засобомнаціональноїполітикибільшовиків, свідомовжитийдлятого, щобзламатиопір українськогоселянстваколективізації. ВидатнийісторикДжеймсМейсвважаєголодомор московськимінструментомпригніченнянаціональнихпочуттівукраїнськогоселянства, якебуло основнимносіємнаціональнихрисукраїнськогонароду. Крімцього, більшовикималивсіпідстави ворожеставитисядоселянства, бо, якзазначаєусвоїйстатті„Політикаголодомору" Дж. Мейса покипролетаріат... грабуєнаграбоване, експропріюєекспропрійоване..., селянамтимчасомєщо втрачати - землю, насамперед, нажитевласноюпрацеюіуспадкованевідпредківгосподарство тощо".

АналогічноїдумкидотримуєтьсяіРобертКонквест, авторпершорядногодослідженняпроголод „Жниваскорботи. Совєтськаколективізаціяітерорголодом". Усвоїхпрацяхвіндоводить, щоголо; буввлаштованийбільшовикаминасампереддлятого, щобзламатиукраїнськийнаціоналізм. осередкомякоговважалосяселянство.

ПрацівникРосійськогодослідницькогоцентруГарвардськогоуніверситетувСШАСергійМаксудов дійшоввисновку, щоголодірепресіїнаУкраїнів 1927-1938 рокахвикликалидемографічнівтратив 4, 5 мільйонівлюдей. Цірезультатибулооприлюдненоу 1983 роцівукраїнськомужурналі „ Сучасність". якийвтойчасвидававсявМюнхені.

ТакожслідзгадатипродослідженняВ. КубійовичатаВ. Гришка, якінамагалисявизначити конкретнукількістьжертвукраїнськогоголодомору. УКубійовичацяцифраскладає2.5, ауГришка - 4, 8 мільйони. Таказначнарозбіжністьврезультатахпояснюєтьсядієюбагатьохфакторів, атакож недоступністюархівноїджерельноїбази.

ОсобливослідвідзначитироботиукраїнськогоісторикаС. В. Кульчицького, якийнаоснові ґрунтовнихдослідженьі, втомучислі, глибокогоаналізустатистики, зробиввисновокпроте, що демографічнівтратинаселенняУкраїнивнаслідокголодомору 1932-1933 роківстановлятьвід 3 до 3, 5 мільйонівлюдей.

„ Голодслідрозглядатияксоціально-біологічнеявище, змістякогоскладаєпостійневідчуття ненаситностілюдськогоорганізмуїжеювмежахнеобхідноговідтворенняйогожиттєдіяльності. Психологічнимиознакамиголодуєприроднийпотягдоїжі; перманентнийпозивнаїжу; ненаситність, потребаїжі".

Проблемаголодоморунезалишиласяпроблемоювласнеісториків, томущоїїбулозалучено західнимидержавамидоідеологічноїборотьбизСРСР. Так, у 1983 роціамериканськийуряд висунувнапершийплануборотьбізСРСРправалюдини^ щонадалоційтемібільшеполітичного змісту. Алезайваполітизація, використанняісторичноїнаукивполітичнійборотьбінесприяли об’єктивномуаналізуданогоісторичногоявища. Досихпірзахіднаісторіографія, яказробила значнийвнесокувивченняпроблемиголодомору 1932-1933 рр., дотримуєтьсядумкипроте, що голодбуврезультатомцілеспрямованихдійбільшовицькогоурядунаправленихназнищення селян-українців. Середзахіднихісториківєі прибічникипоглядівСтефенаВіткрофта (Мельбурнськийуніверситет), якийвважавголод результатомполітичнихпомилок, злочинногонедбальстваідужескрутногоекономічного становищаСРСР, алеажніякнерезультатомцілеспрямованоїполітики. Російськаісторіографія 1980-1990-хроківневиокремлювалапроблемиголодунаУкраїні, не виявляючидослідницькогоінтересудоцього явища. ІсторикиВ.П. Данилов, I.Є. Зеленін_; М.О. ІвнцькийтаД.О. Волконоговцілкомслушноіаргументовановиділялиосновніекономічніта соціальніпричиниголодомору (колективізація, розкуркулення, хлібозаготівлі), Алевонине виходилизарамкиінтернаціональноїпозиціївоцінцігеографії тамасштабівголодомору, цілковито заперечуючийогоантиукраїнськунаправленість. Дотогожрозбіжностіупоглядахросійськихта українськихдослідниківнабулиполітичногозабарвлення. Так, М.0. Іваницький, одинзпровідних спеціалістівІнститутуросійськоїісторіїРАН, уоднійзісвоїхстатейвисловивпідозру, щоукраїнська сторонабажаєвикористатитрагічністорінкизагальноїісторіїУкраїнитаРосіїдляобґрунтування непростихросійсько-українськихвідносинсучасності.

Сьогодніочевидноюєнеобхідністьпозбутисяполітичноїза ангажованостіприаналізіданого історичногоявищатаоб'єднатиіснуючігіпотези.

Першимиукраїнськимидослідниками, якізаймалисяпитаннямпропричиниголодоморубули представникиукраїнськоїдіаспори: М. Вербицький, 0. Второпай, В. Гришко, В. Давиденкотаінші. Публікуючивеликукількістьрозвідокіматеріалівстосовноголодомору, вонинамагалисядати відповідьнаголовнепитання - якіпричиниголодоморуіхтовньомувинен. Вонивважають. що основнимзавданняморганізованогобільшовикамиголодоморубулоякщоневинищення, то всебічнеослаблення, упокоренняукраїнськоїнації.

ВукраїнськійрадянськійісторіографіївпершепоставивпитанняпроголодС.В. Кульчицький. Він вбачаєуголодоморінасампереднайбільшжахливийкаральнийзасіб, застосованийСталіним протиколгоспників, якізробилиспробудобросовіснопрацюватитількинаприсадибнійділянці, ане вгромадськомугосподарстві.

Підсумовуючи огляд історіографії з досліджуваної теми, можна констатувати, що у вивченні голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі нагромаджено певну кількість літератури, яка торкається різних аспектів проблеми. Однак ця література не охоплює проблему в цілому. Назріла потреба окремого цілісного дослідження голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі як важливої складової частини голоду 1932-1933 рр. в Україні на базі широкого кола архівних та друкованих джерел.

Джерельна база дослідження відзначається різноманітністю. Згідно з метою і завданням дисертації в ній використано документи і матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Державного архіву Хмельницької області, Державного архіву Вінницької області.

Головний масив документів, без яких неможливо науково досліджувати проблему, зберігається в Державному архіві Хмельницької області. У фондах цього архіву – Проскурівського окружкому КП(б)У, Славутського райкому компартії України, Хмельницького районного комітету КП України, Чемеровецького районного комітету КП(б)У, РК КП(б)У, Кам'янець-Подільського райкому КП України, Ізяславського районного комітету КП(б)У, Виконавчого комітету Гринчукської сільської Ради робітників, селян і червоноармійських депутатів Жванецького району та ін., – міститься велика кількість матеріалів діловодства державних установ: розпорядження, циркуляри, протоколи, вказівки, доповідні записки, звернення, прохання, скарги, інструкції, пояснення, відповіді на скарги, які прямо чи опосередковано стосуютьсяголоду 1932-1933рр. на Поділлі.

Для дослідження теми чимале значення мали матеріали про хід проведення партійного курсу у вигляді колективізаторської і хлібозаготівельної кампаній, які призвели до голоду на Поділлі та жахливих наслідків: смертності, людоїдства, трупоїдства, що містяться у фондах Державного архіву Вінницької області.

У матеріалах Центрального державного архіву Вищих органів влади та управління України, фондах Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету, Наркомзему УРСР, Народного комісаріату освіти, Наркомпраці УРСР, ЦКНС зберігається велика кількість документів, яка дозволяє прослідкувати трагічні наслідки колективізації, розкуркулення, рішення партійного та державного керівництва України щодо хлібозаготівель, ставлення та вказівки керівництва України щодо обласних керівників, які часто носили суперечливий характер, також представлені матеріали переселенських комітетів і листування про зміни адміністративно-територіального поділу радянської частини подільського регіону.

Архівні документи Центрального державного архіву громадських об'єднань переконують, що на Поділлі проводилися особливо жорсткі заходи проти куркулів. У фонді Центрального Комітету КПУ зберігаються документи, у яких систематизовано матеріали облвиконкому про вихід селян Вінницької області з колгоспів станом на 01.09.1932 р. Окрему групу документів складають матеріали, що стосуються надання допомоги голодуючим селянам Поділля.

Певну інформацію про події, що відбувалися на Поділлі на рубежі 20-х – 30-х років, дають матеріали періодики. І хоча в газетах того часу не повідомляли про голодомор, однак важливою є інформація про стан сільського господарства, про офіційні заходи щодо колективізації, розкуркулення тощо.

Про голодомор залишилося порівняно мало спогадів. Лише з кінця 80-х років ХХ ст. почали публікуватися спогади тих, хто пережив голодомор. Зокрема, відзначимо збірники: “Коваленко Л. Маняк В. Голод 33-го. Народна книга-меморіал”, “Лавренко М. Два колоски. Збірник оповідань років великої трагедії українського народу 1932-33 рр.”, “Мацько В. Голод на Поділлі. Книга свідчень.” та ін. Вони містять свідчення селян про жахливі роки голодомору.

На регіональному рівні показовою у цьому плані є праці В.М. Го лєва [5] і П.А. Хоміча [41], які фактично пов’язали завершення колективізаціїселянського господарства у краї саме з голодомором, який остаточно зломивопір подільського селянства колгоспно-радгоспній системі. У добу перебудови М.І. Алєщенко виникнення «продовольчих труднощів, а потім голоду1932–1933 рр.» пояснював «відступом тодішнього керівництва країни і республіки від ленінських принципів кооперування селянства» [1, с. 32].

На завершальному етапі перебудови теж можна відмітити публікаціїпро голод 1932–1933 рр. на Поділлі [4; 42].

В «Нарисах історії Поділля» головнупричину кризових явищ всільському господарстві Поділля автори вбачали в «адміністративнкомандних методах керівництва колгоспами, в надмірних хлібозаготівлях» [32, с. 250–252]. Отже, історико-регіональні праці відобразили певнусуперечливість тодішньої переоцінки історичного минулого, і автори, якіналежали до поміркованого напряму, намагалися пристосувати, використовувати радянську методологію історичної науки у вивченні складнихпроцесів, які відбулися наприкінці 20-30-х років.Передумовам голодомору 1932–1933 рр. приділено увагу у працяхД. Мейса [31], В.І. Марочка [30], С.В. Кульчицького [22]. В результаті досліджень зроблено висновок, що «голодомор в українському селі виявивсянаслідком цілеспрямованої політики радянської держави, яка здійснюваланасильницьку масову колективізацію, хлібозаготівлі, свідоме вилучення фінансових і продовольчих запасів селянських господарств, створивши умови, що призвели до мільйонних жертв мирного населення» [19, с. 199].

Перебігу подій, явищ голодомору в українському селі присвяченопраці В.І. Марочка, [29], С.В. Кульчицького [23], В.М. Ботушанського [2], М.А. Якименка [45], Асоціації дослідників голодоморів в Україні [7; 8], В. Нікольського [34] та ін.

Наприкінці 60-х – протягом 70-х рр. побачили світ книги Р. Конквеста [46], Ш. Мерля [47]. Відомий дослідник розглядає «великий терор»у контексті сталінської революції «згори», підкреслюючи її насампередантиселянський характер.Чільне місце серед публікацій присвячених голодомору 1932–1933 рр., посідають праці І.Г. Шульги. Завдяки їм вперше глибоко розкри-то трагедію подільського села у часи голодомору [43; 44]. Значний вкладу вивчення голодомору 1932–1933 рр. на Поділлі внесли О.М. За валь нюк[13; 14; 15; ], В.І. Петренко [35], М.Ф. Кіпран [20] та ін. [36; 37].

Спробу узагальнити публікації з означеної проблеми, значно розширити джерельну базу за рахунок введення у науковий обіг нових документальних матеріалів здійснила С.В. Маркова [24; 25; 26; 27; 28].

Автори, проаналізувавши вже опубліковані матеріали та ряд архівних документів прийшли до висновку, що на Поділлі та Південно-СхіднійВолині голодовий терор мав свою власну специфічну страхітливу причину. Через потужний селянський опір суцільну колективізацію до осені1932 р. в регіоні не було завершено. Виходячи з цього, формою тиску населян-одноосібників продовжували бути надмірні хлібозаготівлі.

Підсумовуючи огляд історіографії з досліджуваної теми, можна констатувати, що у вивченні голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі нагромаджено певну кількість літератури, яка торкається різних аспектів проблеми. Однак ця література не охоплює проблему в цілому. Назріла потреба окремого цілісного дослідження голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі як важливої складової частини голоду 1932-1933 рр. в Україні на базі широкого кола архівних та друкованих джерел.

Джерельна база дослідження відзначається різноманітністю. Згідно з метою і завданням дисертації в ній використано документи і матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Державного архіву Хмельницької області, Державного архіву Вінницької області.