Термінологічний словник

Абсолютизм – абсолютна, необмежена форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові-імператору, королю, царю.

Абстракціонізм – модерністська течія в образотворчому мистецтві, яка принципово відкладає зображення реальних предметів та явищ.

Авангардизм – умовна назва ряду течій в мистецтві ХХ ст., для яких характерне прагнення до рішучого оновлення художньої практики, до її розриву з усталеними принципами і традиціями.

Авторитаризм – антидемократична система, режим влади поєднаний з різними формами особистої диктатури.

Автохтони – перші мешканці країни чи їх нащадки (у проти­лежність народам, що прибули на дану територію). Грецька назва " автохтони" відповідає римській " аборигени".

Авгури – у Стародавньому Римі жерці, які ворожили головним чином за летом і співами птахів.

Агіографія (від грец. " святий" і " пишу") – вид церковно-історич­ної літератури, який містить життєписи святих; це розповіді про ду­ховних і світських осіб, канонізованих християнською церквою.

Агностицизм – філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання об’єктивного світу та його закономірностей.

Агон – складова частина давньогрецької трагедії й комедії, супе­речка дійових осіб. Ширше: публічні змагання.

Адепт – пристрасний прихильник якогось вчення, ідеї.

Академізм – художня школа в мистецтві XIX–XX століть, спря­мована на збереження і відтворення творчих здобутків своїх попе­редників. Іноді це призводило до догматичного наслідування форм, стильових прийомів, канонів минулого мистецтва, до еклектизму.

Акварель – живопис фарбами, які розводяться водою. Основні її якості: прозорість барв, крізь які просвічують тон і фактура основи, чистота кольору.

Акватинта – технічний різновид поглибленої гравюри на металі, що ґрунтується на травленні азотною кислотою, вкритою тонким шаром кислотостійкого грунту металевої платівки, на яку було нанесено голкою рисунок.

Акведук – міст, який служить для прокладення водопровідних труб через яри, ущелини, долини річок тощо.

Алегорія – іносказання, поетичний вислів з переносним значенням.

Алхімія – назва донаукової хімії, в основі якої лежала помилкова ідея про можливість перетворювати неблагородні метали в золото та срібло за допомогою «філософського каменя».

Альтернатива – необхідність вибору між двома чи кількома мож­ливостями, які взаємно виключають одна одну.

Амбівалентність – двоїстість чуттєвого переживання, яка вира­жається в тому, що однаковий об'єкт викликає у людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любові і ненависті). Звичайно одне з амбівалентних почуттів витісняється й маскується іншим. Амбівалентність сягає корінням у неоднозначність ставлення люди­ни до навколишнього світу, у суперечливість системи цінностей.

Амфітеатр – 1) у давньогрецькому театрі місці, розташовані півколом на схилах пагорбів, 2) давньоримська будівля для видовищ еліптичної форми з ареною посередені, навколо якої уступами вгору розміщені місця глядачів.

Ансамбль – в архітектурі та містобудуванні гармонійна єдність споруд, творів монументально-декоративног мистецтва, зелених насаджень; цілісність просторової композиції, пропорційність співвідношень частин і цілого; силует, пластика, колір.

Анклави – ізольовані етнічні осередки.

Античне мистецтво - назва давньогрецького і давньоримського мистецтва; виникла в епоху Відродження.

Апокрифи (від грец. " таємничий", " прихований") – твори христи­янського фольклору і літератури, які не визнавалися церквою кано­нічними і заборонялися нею.

Апологія – захист від звинувачення, вихваляння когось чи чогось.

Апофеоз – заключна урочиста масова сцена святкової концерт­ної програми, яка уславлює народ, героя, громадську подію.

Апсида – виступ споруди напівкруглий, прямокутний, багатокутний, перекритий пів куполом. Застосовується у християнських храмах.

Ареопаг – вищий судовий орган у Стародавній Греції (в Афінах), який названо так за місцем засідання (" Пагорб Ареса").

Арія – це розвинута, закінчена вокальна п'єса для голосу – соло з оркестровим супроводом. Як правило вона являє собою частину оперної дії, що передає внутрішні переживання та стан героя опери.

Аристократія (від грец. " аристос" – найкращий і " кратер" – сила, влада, панування) – вищий прошарок привілейованого стану в су­спільстві.

Архітектура – будівельне мистецтво проектування й будівництва споруд.

Аскетизм – спосіб життя, що полягає в добровільній відмові від життєвих благ та задоволень, релігійне подвижництво.

Атавізм – прояв предкових, реліктових форм, критеріїв, особли­востей світорозуміння.

Базиліка – царський дім палац.

Барельєф – вид скульптури, в якій випукла частина зображення виступає над площиною фону не більше ніж наполовину свого об’єму.

Бароко – вигадливий химерний, один із провідних художніх стилів кінця XVI середини XVIII століття, виник в Італії.

Бестселер – видання, що швидко набуло величезної популярності. Буквально: " те, що найкраще розходиться".

Бестіарій – середньовічний (XII ст.) збірник віршів чи прози, які містять напівфантастичні описи тварин із натяком на людські вла­стивості і вади.

Берестяні грамоти – давньоукраїнські тексти, розміщені на бе­ресті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціаль­ною паличкою – писалом. За змістом це короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов'язання, чолобитні, любовні послан­ня, учнівські вправи тощо.

Бріколаж – нашарування однієї події на іншу, хоч вони не сумісні в реальності. Ознака міфологічного мислення.

Бюст – погрудне, переважно портретне зображення людини в круглій скульптурі.

Вакханалія (від імені Вакха – римського бога плодючості й ви­норобства) – бенкетування, розгул, невтримна сваволя.

Вандалізм (від назви племені – " вандали") – дике руйнування культурних і матеріальних цінностей.

Васал – в середні віки в Західній Європі феодал, який одержав землю в лен від іншого феодала і зобов'язаний останньому (своєму сюзерену) військовою службою та іншими послугами.

Варвари (від грец. " барбара" – іноземці) – назва, яку стародавні греки (й затим і римляни) давали племенам, що жили поза межами їх держав і відрізнялися звичаями й культурою.

Вертеп – вид мандрівного лялькового театру, що ставив п'єски, пов'язані із біблійним різдвяним сюжетом. (" Вертеп" з грец. – печера, в якій народився Ісус.)

Вівтар – 1) жертовник, 2) головне місце в християнському храмі в східній частині, відокремлене вівтарною перегородкою.

Вілла – заміський будинок із садом чи парком.

Вітраж – (фр.віконне скло) твір монументально-декоративного мистецтва з кольорового чи безбарвного скла.

Галерея – довге крите приміщення з колонадою; видовжена зала з суцільним рядом великих вікон в одній із повздовжніх стін.

Гармонія – 1) в музиці – закономірне поєднання тонів в одно­часному звучанні, підпорядкування нормам ладової побудови музи­ки; 2) в широкому (первісному) розумінні – зв'язок, стрункість, домірність.

Генезис – походження, виникнення, становлення, зародження, розвиток.

Герменевтика – напрямок гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаємо­розуміння різних культур.

Гільдії – станові спілки купців.

Гімн – (гр. хвалити, славити) – є величавим урочистим співом, переважно хоровим. Давньогрецькі гімни – урочисті пісні на честь богів Олімпу та воїнів – героїв. Великого громадянського значення набули національні державні патріотичні гімни.

Гістріони – 1) професійні актори у Стародавньому Римі; 2) ман­дрівні комедіанти в добу раннього середньовіччя.

Глаголиця – одна із стародавніх слов'янських систем письма. Напевне, передує кирилиці.

Гладіатори (від лат. " меч") – у Стародавньому Римі бійці, спе­ціально навчені для поєдинків або боїв групами на арені цирку. Іноді гладіатори билися зі звірами. Зразком боїв гладіаторів, вперше влашто­ваних у Римі 264 р. до н. е., стали давні ігри етрусків.

Глобальні проблеми сучасності – комплекс проблем, які зачіпають життєві інтереси всіх народів світу вимагають для свого розв’язання колективних зусиль усієї світової громадськості (відвернення загрози ядерної війни, захист навколишнього середовища, подолання смертельних хвороб, боротьба з тероризмом).

Голосіння – старовинні українські народні пісні (на похованнях). Це імпровізаційні поетичні твори, пов'язані переважно зі смертю, похованням та поминками небіжчика.

Горельєф - вид скульптури, в якій випукла частина зображення виступає над площиною фону більше ніж наполовину свого об’єму.

Готика – від назви германського племені готів.

Готичний стиль – художній стиль, що став завершальним етапом розвитку середньовічного мистецтва країн Західної та частково Східної Європи між серединою XII – XVI століть.

Гравюра – вид графіки, в якому зображення є друкованим відбит­ком малюнка, який нанесений на дошку малярем-гравером; відбит­ки також називаються гравюрами.

Граматика – будова мови частина лінгвістики.

Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображаль­ним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

Графіті – написи та малюнки, виконані в давнину майстрами-будівельниками або й відвідувачами на стінах архітектурних споруд, а також на різних предметах.

Гугеноти – протестанти-кальвіністи у Франції XVI–XVIII століть.

Гуманізм – теорія і практика, в основі якої лежить ставлення до людини, як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей.

Дадаізм – дитячий лепет, модерністська течія в літературі в образотворчому мистецтві Західної Європи початку ХХ століття. Попередник сюрреалізму.

Дебют – перший (чи пробний) виступ на сцені або на будь-якому поприщі загалом.

Дедукція (від лат. " виведення") – один з основних способів мірку­вання (умовиводу) і методів дослідження: 1) перехід у пізнанні від загального до часткового та одиничного, виведення часткового та одиничного із загального; 2) у логіці та методології науки – процес логічного висновку, що становить собою перехід від засновків до висновків (наслідків) на підставі застосування правил логіки.

Деїзм – форма віри, що виникла в епоху Просвітництва, яка визнає бога першопричиною світу, але заперечує його втручання в явища природи.

Демагог – спочатку так називали голову так званої демократич­ної партії в деяких рабовласницьких державах Стародавньої Греції (Афінах тощо). Пізніше слово " демагог" почало означати політика­на, що робить собі популярність шляхом надмірних і брехливих обі­цянок.

Демонологія – релігійне вчення про демонів. Походить від пер­вісної віри у злих духів. Демонологія невідривна від релігійної мо­ралі, в якій диявол – джерело і носій гріха.

Деміург – вища урядова особа в деяких державах Стародавньої Греції (наприклад, в Ахейському союзі). Алегорично – творець.

Детинець – укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі, обнесена стінами. З XIV ст. почала називатися Кремлем.

Дидаскал – вчитель у Стародавній Греції та Візантії. Так само називали часто вчителів в українських братських школах XVI–XVII століть.

Диктатура – необмежена влада, яка спирається на силу.

Догмат (з грец.) – основне положення віровчення, обов'язкове для всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, яка не підлягає критиці.

Драма – п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається у постійній напрузі.

Євангелія – частина Біблії, 4 пов'язані спільною темою релігійні твори, що становлять основну частину Нового Заповіту. Містять жит­тєпис Ісуса Христа та основні положення християнського віровчення. Еімпатія – вміння входити в психологічний стан іншої особи.

Екзальтація – надмірне захоплення чимось, збудження під впливом будь-чого, вибух емоцій.

Екзистенціалізм – ідеалістична філософська течія, що заперечує об’єктивність буття.

Експансія – загарбання державами та монополістичними об’єднаннями чужих територій, ринків, джерел сировини, економічне і політичне уярмлення інших країн.

Експресіонізм – (виразність) напрям у європейські літературі та мистецтві початку ХХ століття. Головним проголошується суб’єктивних уявлень митця, що зумовлює потяг до ірраціональності, загострення емоційності та гротеску.

Еклектизм (еклектика) – безпринципне, механічне поєднання різнорідних поглядів, теорій, напрямів, стилів.

Емпіризм – 1) напрям у філософії, який єдиним джерелом знання вважає сприймання і досвід, 20 схильність до практичної діяльності на шкоду теоретичним узагальненням.

Епігони – 1) наступники діадохів-полководців Олександра Ма­кедонського; 2) малооригінальні наслідувачі якогось громадсько-політичного, літературного чи художнього напряму.

Епістолярна творчість – послання, лист, приватне листування.

Епіграма – напис – короткий вірш сатиричного глузливого змісту, здебільшого спрямовани проти якої-небудь особи.

Епіталама – (з грец.) – весільна пісня. Вид хорової лірики у Ста­родавній Греції та Римі. Одна з форм епіталами – гіменей – пісня, яка супроводила наречену в дім нареченого.

Епос (грец. " слово", " розповідь", " історія") – сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.

Ескіз – попередній начерк картини, креслення, тощо.

Есхатологія (з грец.) – релігійне вчення про долю світу і люди­ни, про кінець світу і Страшний суд. В основі есхатології – давні уявлення про наявність у природі прихованих діючих сил, боротьбу доброго і злого начал, про загробне покарання грішників і нагороду праведникам. У розвинутій формі есхатологія притаманна іудаїзму, християнству, ісламу. Есхатологічні настрої особливо поширювали­ся під час соціальних і політичних криз.

Етика – наука, що вивчає мораль. Норми поведінки сукупність моральних правил певної соціальної групи.

Етюд – в образотворчому мистецтві – первісний допоміжний малюнок виконаний з натури для майбутнього твору.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, художнє зображення видимого світу фарбами на будь-якій поверхні.

Жрець – особа, що займається відправою релігійних обрядів у язичників. Жрець здійснював жертвопринесення божеству, стежив за вшануванням богів, доглядав за їх статуями і священними твари­нами, молився їм. Жерці звільнялися від будь-яких податків.

Жупел – щось таке, що викликає жах, лякає. На церковнослов'ян­ській мові – сірка, що горить, чи смола для грішників у пеклі.

Заклинання – усталена словесна формула, що супроводжується відповідними діями, яка мала магічну силу. Метою заклинань було вплинути на когось чи щось, підкорити його своїй волі або чаклунській силі, висловити настійне прохання, благання.

Замовляння – магічні слова, які за давніми уявленнями, маючи чаклунську силу, чинять вплив на щось – загоюють рани, лікують хвороби тощо.

Ідіома (з грец.) – стале словосполучення, що виконує функцію окремого слова, значення якого не виводиться із значень компонентів, з яких воно складається (наприклад, " накивати п'ятами"). Ідіома є результатом мовної творчості народу протягом багатьох століть.

Ієрогліф – знак деяких видів ідеографічного письма (єгипетська ієрогліфіка, давньошумерський клинопис, сучасна китайська ієро­гліфіка).

Іконоборство – релігійно-політичний рух VІІІ-ІХ століття у Візантії, спрямований проти шанування ікон, мощей та інших предметів культу.

Ініціація – обряд посвячення юнаків у повноправні члени су­спільства, що імітував вмирання та нове народження або перетворення на іншу істоту.

Інтер’єр – внутрішній простір будівлі, приміщення.

Іронія – прихована насмішка, спеціально вдягнена у форму позитив­ної характеристики чи вихваляння. Злу іронію називають сарказмом.

Казка (від слова казати – розповідати) – невеликі оповідання про вигадані та фантастичні пригоди героїв. Казки є народні та літературні.

Кантата – (іт. співати) – п'єса для одного голосу, або хору з оркестром, від ораторії відрізняється чітко окресленого сюжету.

Капелла – невелика споруда для молитов одного знатного сімейства, для зберігання реліквій, розміщення хористів в храмі.

Капітель – верхня частина колони, пілястри або стовпа, на яку спирається балка.

Каста – (від португ. " рід", " походження") – замкнена група людей, місце якої в суспільстві визначається звичаями і законами. Для каст характерні замкненість, спілкування лише між особами однієї кас­ти, суворе обмеження стосунків з представниками інших каст, спіль­ність і спадковість професій.

Катарсис (від грец. " очищення") – поняття давньогрецької есте­тики, яке характеризує естетичний вплив твору мистецтва на люди­ну. Слово " катарсис" вживалося греками у багатьох значеннях: у релігійному, етичному, фізіологічному і медичному. Катарсис, очевидно, включає і полегшення після великого напруження почуттів і облагородження цих почуттів, синтезовані в естетичному переживанні.

Катехізис – церковно-навчальний посібник, що у формі запитань і відповідей викладає основні догмати православної, католицької чи протестантської церкви.

Календарно-обрядова поезія – найдавніший вид усної поетич­ної творчості. Виникла у дохристиянську добу. Цикли цієї уснопое­тичної словесності пов'язані з певними періодами року (календарем)

колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчані пісні тощо – або ж з відповідною трудовою діяльністю людини – косарські пісні, обжинкові пісні.

Кіклічний епос (циклічний епос) – група епічних творів, почина­ючи з найдавніших часів, об'єднаних авторським задумом, історич­ною епохою, головними героями, місцем дії. Кіклічними називалися поети – наступники Гомера, які мали намір охопити якнайбільше коло (" цикл") міфологічних подій.

Кітч (від нім. жаргон, " збирання вуличного сміття", пізніше: " імі­тація унікальних художніх виробів") – явища художньої культури, позначені еклектизмом, різностильовістю. Найчастіше – маскульт.

Класицизм – один з основних напрямів у європейській літературі і мистецтві XVII-XVIII століттях, зразком для якого було класичне давньогрецьке й давньоримське мистецтво.

Клерикалізм – політичний напрям, що прагне посилити вплив церкви на суспільно-політичне й культурне життя країни.

Колона – вертикальна опора, як правило кругла, стрижневий елемент споруди, несучої конструкції.

Колорит – гармонійне поєднання кольорів та їхніх відтінків у творі живопису; характерна особливість художнього твору а також епохи, місцевості тощо.

Комедія – (гр. komedia, від comos – весела процесія і ode – пісня) – драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчують негативні суспільні та побутові я вища, розкривається смішне навколишнє дійсності чи людини. Як жанр зародилась в Стародавній Греції.

Комедія дель арте, або комедія масок – вид італійського народ­ного театру, що виник в середині XVI ст. Особливість комедії масок – відсутність літературного тексту, акторська імпровізація, постійні персонажі (наприклад, Арлекін, Панталоне), які носили на обличчях напівмаски.

Колабораціоністи (від фр. " співробітники") – зрадники батьків­щини; особи, які співробітничали з фашистськими загарбниками в окупованих ними країнах під час другої світової війни.

Композиція – побудова художнього твору зумовлена змістом, характером і призначенням.

Конформізм – пристосовуваність, пасивне прийняття існуючого порядку, смаків, суджень (альтернатива – нонконформізм).

Коран (араб, " читання") – священна книга мусульман; збірник релігійно-догматичних, міфологічних і правових матеріалів, складе­ний у VII ст.

Корчага – в Київський Русі велика глиняна посудина з плескати, круглим або гострим дном вузькою шийкою та двома ручками.

Кубізм – модерністська формалістична течія в європейському образотворчому мистецтві першої половини ХХ ст.; прагнути виявити геометричну структуру об’єкту, кубісти розкладали предмет на пласкі грані або робили його подібним до простих тіл – кулі, кубу, конусу тощо.

Культура – діяльність чи здатність. людей до діяльності позитивної, тієї, що приносить благо, вдосконалює світ і саму людину.

Лейтмотив – провідний мотив; у переносному значенні – важ­лива думка, що неодноразово повторюється у творі, промові тощо.

Лібрето – словесний текст великого музичного вокального твору (опери, оперети); план сценарію, балету або кінофільму.

Літописання, літопис – хронологічно послідовний запис історич­них подій, зроблений їх сучасником.

Літографія – один з основних видів графіки; спосіб друкування, при якому відбитки одержуються перенесенням фарби під тиском з плоскої друкованої форми безпосередньо на папір.

Літургія – 1) обідня, вид богослужіння у православній церкві; 2) у Стародавній Греції та Візантії – деякі види державних повинностей.

Магія (від грец.) – чаклунство, чародійство, обряди, покликані впливати на людей, духів, явища природи. Магія є складовою части­ною всіх релігійних культів.

Маги – у Стародавньому Ірані жерці зороастризму і деяких інших вірувань. В VI–IV ст. до н. е. становили окреме плем'я і брали ендогамні шлюби. Персидські маги, як і жерці вавилонської релігії (халдеї), займалися пророцтвами і заклинаннями. Згодом магами почали називати усіх провісників долі, чаклунів, астрологів, закли­нателів.

Мадригал – невеликий музично-поетичний твір любовно-лірич­ного змісту. Розвинувся в епоху Відродження в Італії.

Маньєризм – стильова течія XVI–XVII ст. в Європі, для якої характерні екзальтація та гіперболізм (підготувала появу бароко).

Маргіналія – назва чи малюнок, вміщені на полях книги.

Масова культура – напрям у культурі другої половини ХХ століття, розрахований на доступність широким верствам населення.

Медитація – розумова дія, спрямована на приведення психіки людини у стан поглибленої зосередженості. Особливого розвитку медитація набрала в індійській та буддійській йозі, в античному " філо­софському екстазі" платоніків і неоплатоніків, в уславленому " розум­ному діянні" (" Ісусова молитва"), а також в деяких школах сучасно­го психоаналізу.

Метаморфоза – повна зміна.

Метеки (від грец. " переселенці") – в полісах Стародавньої Греції чужоземці, а також відпущені на волю раби. Були особисто вільні, проте не мали політичних прав.

Меса – 1) католицька обідня (літургія); 2) багатоголосий цикліч­ний хоровий твір на текст літургії (із супроводом органа чи оркестру).

Меценат – ім'я римського державного діяча (І ст. до н. е.), близького до імператора Августа; уславився своїм широким покровительством над поетами і художниками. Його ім'я стало називним.

Мімікрія – безпринципне пристосування до оточення, до умов життя.

Мініатюра – твір образотворчого мистецтва невеликого розміру.

Мінімалізм – один з напрямів у мистецтві другої половини ХХ століття, твори якого позбавлені зовнішньої декоративності.

Міф – розповідь, байка, легенда.

Мода – панування в певному середовищі в певний час тих чи інших смаків в уподобаннях, формах побуту і одягу.

Модернізм – загальне найменування напрямків в мистецтві та літературі ХХ ст. (абстракціонізм, кубізм, дадаїзм, експресіонізм), які виражали розрив з реалістичною пластичною традицією.

Мозаїка – зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців, смальти і т. д.

Набат – 1) у Стародавній Русі мідний військовий барабан вели­чезних розмірів, який перевозили чотирма кіньми; 2) сигнал тривоги для зібрання людей, який подавався зазвичай ударами в дзвін (" бити у набат").

Натюрморт – живописне зображення неістот, як правило – пред­метів домашнього посуду, плодів, квітів, забитої дичини тощо.

Науково-технічна революція (НТР) – сучасна форма технічного прогресу, що зумовлює докорінні зміни виробництва внаслідок застосування наукових досягнень, перетворення науки у безпосередню продуктивну силу суспільства. Її характерними ознаками є освоєння нових видів енергії, винайдення і застосування штучних матеріалів, автоматизація виробництва із застосуванням комп’ютерів, генна інженерія тощо.

Новела – (від іт. поvеllа – новина) – дуже стислий твір про одну якусь незвичайну подію, що стала поворотною у долі персонажа чи кількох головних персонажів.

Нонконформізм – демонстративне неприйняття загальнопоширених нормативів, правил, догм.

Народні звичаї та обряди. Народний звичай – традиційний по­рядок відзначення подій, свят, який пов'язаний з виконанням пев­них дій та використанням відповідних атрибутів та предметів. На­родний обряд – сукупність установлених звичаєм дій, пов'язаних з побутовими традиціями або з виконанням релігійних настанов; це­ремонія культових та звичаєвих обрядів.

Нігілізм – у широкому розумінні слова заперечення загально­прийнятих цінностей і норм, які вкоренилися в суспільному житті.

Образотворче мистецтво – умовна назва видів пластичних мистецтв: живопису, скульптури, графіки.

Обскурантизм – вкрай вороже ставлення до освіти і прогресу, реакційність, мракобісся.

Одіозний – дуже неприємний, небажаний, такий, що викликає негативне ставлення.

Окультизм – містичне вчення, що визнає можливість безпосередніх зносин з потойбічним світом.

Опера – музично-драматичний твір, призначений для театру, який містить у собі драматичні дії, вокальну та інструментальну музику, а також живописно-декоративне оформлення.

Оперета – (Іт. маленька опера) – театральна вистава, яка складається з пісень і танців у супроводі оркестру та розмовних сцен. Оперета бере свій початок від комічної опери.

Оповідання – невеликий за обсягом епічний художній твір про одну чи кілька подій у житті персонажа, що відбувається протягом невеликого відрізку часу.

Оранта – один з іконографічних образів Богоматері, який склав­ся у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з піднесе­ними руками і повернутими від себе долонями. Оранта дістала по­ширення в іконографії і живопису Візантії та Давньої Русі в IX– XIII століттях.

Ораторія – (лат. красномовство) – великий вокально-симфонічний жанр музичного мистецтва для хору, співаків-солістів та оркестру. Ораторія призначена не для театру, а для концертного виконання (без костюмів, декорацій, танців).

Ордалії – " божий суд" – рід випробування, з допомогою якого нібито встановлювали судову істину. Спочатку поняття зв'язувало­ся з уявленням про всезнаюче божество, яке може захистити невин­ного і звинуватити винного. Найпоширеніші форми " божого суду"

випробування водою, вогнем, розпеченим залізом.

Офорт – вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною голкою у шарі лаку, що вкриває поверхню металевої пластини, після чого прошкрябані місця протравлюються кислотою. Зображення відбивається з пластини, витравлені місця якої заповнені фарбою.

Палімпсести – 1) писання по стертому старому тексту на пер­гаменті; в широкому розумінні – поверх " священних текстів".

Панегірик – урочиста промова, жанр ораторського і поетичного мистецтва, виник у Стародавній Греції.

Панно – (фр. panneau) – живописне полотно, яке виконується на звичайному підрамнику, але потім вмонтоване в архітектурний інтер'єр.

Папірус – багаторічна трав'яниста рослина родини осокових. У.Стародавньому Єгипті з папірусу виготовляли своєрідний папір, який називався папірусом, а також – одяг, циновки тощо.

Парія – безправна, пригнічена людина. Походить із " параян" найменування однієї з нижчих " недоторканих" каст у Південній Індії.

Парафраза – музична п'єса у формі фантазії на теми (мелодії) з іншого твору.

Пастораль – літературний, музичний і театральний жанр, в ос­нові якого – поетизація та ідеалізація простого сільського життя. У переносному значенні пастораль має дещо іронічний відтінок як стан ніжності і тиші, однак з певною часткою манірності, солодкува­тості.

Патетика – захоплена, пристрасна, схвильована мова, що має ме­тою вплинути на почуття.

Патристика – християнська філософія, викладена у творах " отців церкви" (Тертуліана, Августина та ін.).

Патриції і плебеї – римський народ офіційно складався з патри­ціїв (старої знаті) і плебеїв (вільного населення, яке володіло зе­мельною власністю). В імператорський період частина плебеїв, втра­тивши свої земельні володіння, перетворилася на нероб, яких держа­ва взяла на утримання. У І–II ст. кількість утриманців держави до­сягала 200 тисяч чоловік. " Хліба і видовищ" – у ці слова вклався своєрідний " світогляд" цієї бездіяльної юрби.

Пафос – 1) натхнення, ентузіазм, зумовлені боротьбою за високу мету; 2) пристрасний, піднесений тон промови.

Пейзаж – жанр живопису, який зображує природу або вид населеного пункту чи архітектурної споруди. В залежності від того, що саме зображено на картині, пейзажі поділяються на власне пейзаж, де зображується природа; пейзаж, що зображує вид міста – міський пейзаж; зображена архітектурна споруда, її частина – архітектурний пейзаж.

Пієтет – глибока повага, шанобливе ставлення до когось, до чо­гось.

Підтекст (у театрі) – внутрішній зміст сцени, який не розкриваєть­ся безпосередньо в діалозі.

Пленер – у живопису термін, який позначає передачу в картині. всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла і атмосфери. Пленерний живопис склався в результаті роботи худож­ників на вільному повітрі, а не в майстерні.

Повість – твір, в якому змальовано широку картину життя ряду персонажів протягом тривалого часу. У повісті, на відміну від роману, однолінійний сюжет, менше персонажів.

Поліс – місто-держава, що складалася із самого міста та прилеглих територій, типова для давньої Греції.

Портал – вхід, ворота.

Портрет – один із жанрів живопису, який зображує конкретно людину. Портрет може зображувати декількох людей (не менше трьох) – груповий портрет. Необхідною і головною вимогою до портретистів є передача індивідуальної зовнішньої схожості та внутрішнього світу людини.

Профанація – тлумачення невігласами якоїсь ідеї, вчення, твору мистецтва, їх викривлення, опошлення.

Рапсоди – мандрівні співаки, виконавці епічних пісень у Старо­давній Греції (як і аеди).

Раритет – рідкісна річ, рідкісний примірник старої книги.

Реалізм – напрямок в літературі та мистецтві, який має за мету правдиве об’єктивне відображення дійсності.

Реквієм – (лат. спокій) – є вокальним або вокально-інструментальним твором, присвяченим пам'яті померлого.

Рельєф – скульптурне зображення на площині.

Ренесанс – Відродження.

Ризниця – спеціальне приміщення для зберігання риз і церковного начиння в християнських храмах.

Риторика – мистецтво красномовства і (ширше) наука про ху­дожню прозу взагалі. Виникла у Стародавній Греції в V ст. до н.е., у Стародавньому Римі – з І ст. до н. е. Антична риторика орієнтована головним чином на судові і парадні промови.

Ритуал – особлива програма поведінки, в якій актуалізується зв'язок з минулими нормами життя предків.

Розпис – сюжетно-тематична та декоративна, орнаментальна композиція, яка виконана фарбами безпосередньо на поверхні стіни, стелі, колоні тощо по сухій штукатурці.

Рококо – стиль, що набув розвитку в хєквропейських пластичних мистецтвах першої половини XVII століття. Виник у Франції.

Роман – великий і складний за будовою епічний прозовий твір, у якому широко охоплені події й докладно розкриті життєві долі кількох а іноді багатьох людей у зв'язку з їх суспільними відносинами й побутовими обставинами.

Романс – невеликий вокальний твір одного голосу з супроводом, котрий відрізняється від пісні складнішою формою та більшою роллю супроводу.

Романтизм – художній метод, що склався наприкінці ХVІІІ на початку XIX столяття, при якому ставили наперший план духовне життя людини.

Ротонда – круглий, кругла в плані споруда (храм, мавзолей, павільон), перекрита куполом.

Саркофаг – невелика гробниця з каменю.

Сикофант – в Афінах та інших полісах Стародавньої Греції так називали професіонального донощика, наклепника і шантажиста. Сикофанти збирали відомості, котрі компрометували впливових гро­мадян з метою порушити проти них судову справу, звести політичні рахунки або одержати хабара.

Символ – речовий, графічний чи звуковий умовний знак чи умов­на дія, що означає якесь явище, поняття, ідею.

Синкретизм – 1) злитість, нерозчленованість, яка характеризує первинний нерозвинутий стан чогось, наприклад, первісного мистец­тва; 2) у філософії – різновид еклектизму, поєднання суперечливих поглядів.

Скоморох, скомороство – 1) за часів Київської Русі – блазень, мандрівний середньовічний актор при дворі князя, монарха, що роз­важав господаря та його гостей різними витівками, жартами, удаючи із себе дурника, штукаря; 2) заняття, професія скомороха.

Симфонія – (гр. співзвуччя) – твір для симфонічного оркестру, що складається з 4-5 частин, розташованих за принципом контрасту й об'єднаних однією ідеєю. Симфонія є вищою формою інструментальної музики.

Смальта – емаль, кольорове непрозоре скло у вигляді кусочків, застосовуване для виготовлення мозаїк.

Соната – (лат. звучати) – музичний твір для одного або кількох інструментів, що складається з кількох частин, для виконання одним або кількома інструментами.

Станкове мистецтво – термін, яким визначають твори образо­творчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису – картина, в скульптурі – статуя, погруддя і т. ін. У добу Київської Русі це – ікони.

Сюїта – (фр. ряд, послідовність) – це кілька танцювальних п'єс, не призначених безпосередньо для танцю, різноманітних за змістом та побудовою.

Сюрреалізм – модерністський напрямок в мистецтві ХХ ст., який проголошує джерелом творчості сферу підсвідомості, а головним методом – розрив логічних зв’язків, замінених суб’єктивними асоціаціями.

Теологія – богослів’я, наукоподібний теоретичний виклад певних релігійних поглядів.

Тоталітаризм – антидемократичний політичний режим, відкрита терористична диктатура, що характеризується всеохоплюючим (тотальним) втручанням пануючої влади в усі сфери життя суспільства, придушенням прав і свобод людини.

Трагедія – (лат. tragedia, від гр. tragos – козел, і ode – пісня) -драматичний жанр, в основі якого дуже гострий і не примирний суспільний конфлікт, напружена боротьба сильних характерів, відтворення найважливіших життєвих суперечностей загальнолюдського значення і філософського смислу

Трони – форми художнього інакомовлення (метафора, метонімія, гіпербола тощо).

Універсалізм – методологічна позиція, яка передбачає наявність вселюдських феноменів.

Урбанізація – процес перетворення міста у найвагоміший осе­редок проживання людей і центр зосередження та обміну культур­них цінностей,, утворення штучного середовища, протилежного при­роді.

Фасад – (обличчя) – зовнішній бік будинку або споруди.

Фортифікаційна архітектура – оборонні споруди для успішного ведення бою і захисту від дій ворога; укріплення місцевості для ве­дення бойових дій; конструкції, військові споруди та оборонні укріп­лення.

Форум – у містах Стародавнього Риму площа, на якій відбувалися народні збори, торги, здійснювався суд.

Фреска – настінний живопис, картина, написана фарбами (водя­ними або на вапняному молоці) по свіжій вогкій штукатурці.

Футуризм – авангардистський напрямок в європейському мистецтві поч. ХХ ст., який заперечував традиційну культуру і намагався створити новий стиль (“мистецтво майбутнього”).

Хор – це вокальний твір, що виконується гуртом співаків, а також сама назва цього гурту. Суто вокальний хор, без супроводу, називається " хор а капела".

Хори - у ранньохристиянських церквах місце перед вівтарем передбачене для півчих.

Храмова архітектура – споруди, пов'язані з релігією, з богослу­жінням, з церквою; та, що належить церкві.

Художня мова – сукупність правил і знакових систем, за допо­могою яких твориться і передається інформація у мистецтві.

Хуторянство – інтелектуальна течія в Україні XIX–XX ст., в центрі якої критика урбаністичної цивілізації.

Шлягер – модна пісня про кохання (" товар, що легко збувається").

Цивілізація – сукупність політичних, економічних, соціальних та духовних засобів, за допомогою яких суспільство забезпечує свою життєдіяльність та усталеність у просторі і часі.