Складнопідрядні речення з підрядними додатковими

Підрядні додаткові речення вводяться сполучникoм ut (ne) – що, щоб, (щоб не), що має назву ut (ne) obiectī vum (що додаткове).

Залежно від значення керівного дієслова існує декілька типів підрядних додаткових речень:

1) після дієслів із значенням „прагнути, бажати” (verba studii et voluntā tis): curā re – турбуватися, studē re – прагнути, optare – бажати, rogā re, petĕ re – просити, permittĕ re – дозволяти, monē re, suadē re – переконувати, imperā re – наказувати;

2) після дієслів із значенням „боятися” (verba timendi): timē re, metuĕ re, verē ri – боятися, pericŭ lum est – є небезпека. Ut вживається для висловлення бажання аби щось сталося, а ne – аби щось не сталося. Сполучник ut і ne non перекладається сполучником „що” із запереченням „не”, а сполучник ne – що не, щоби не;

3) після дієслів із значенням „перешкоджати” (verba impedien-di): impedī re, prohibē re, obstā re, repugnā re, retinē re, resistĕ re – пе-решкоджати; recusā re – відмовляти; interdicĕ re – забороняти. Сполучниками підрядності служать ne, quomĭ nus, quin (щоб не). Сполучники quomĭ nus та quin вживаються тоді, коли перед присудком головного речення є заперечення.

У цих трьох типах підрядних додаткових речень вживається praesens coniunctī vі після головних часів та imperfectum coniunctī vі – після історичних часів головного речення.

4) після заперечних чи питальних виразів, що означають відсут-ність сумніву (verba dubitandi): non dubitā re – не сумніватися, dubi-um non est – не має сумніву, nemo dubĭ tat – ніхто не сумнівається, quis dubĭ tat – хто сумнівається, non dubitā re – не треба сумніватися, non multum abest – небагато бракує, nihil abest – нічого не бракує, non abstineo – не стримуюся, retinē ri non possum – не можу стри-мати себе. Сполучником підрядності служить quin (що, щоб).

У підрядних додаткових реченнях з quin при заперечних виразах вживається coniunctī vus за правилом consecutio tempŏ rum.

5) до типу підрядних додаткових речень належать непрямі питання.

1. Ante senectū tem curā vi, ut bene vivĕ rem; in senectū te, ut bene moriar. – Перед старістю я турбувався про те, щоб добре жити, а під час старості, щоб добре померти.

2. Dent opĕ ram consŭ les, ne quid res publĭ ca detrimenti capiat. – Не-хай консули потурбуються, щоб республіка не зазнала якоїсь втрати.

3. Valde metuo, ne frigeas in hibernis. – Я дуже боюсь, що будеш мерзнути під час зимових стоянок.

4. Omnes labō res te excipĕ re video; timeo, ut sustineаs. – Бачу, що ти усі труднощі береш на себе; боюсь, що ти не витримаєш.

5. Imperā tor metuē bat, ne ad supplicium traderē tur. – Полководець боявся, що буде переданий до страти.

6. Plura ne scribam, dolō re impedior. – Мені перешкоджає біль біль-ше писати.

7. Epaminondas non recusā vit, quomĭ nus legis poenam subī ret. – Епамінонд не відмовився бути відданим законному покаранню.

8. Non dubĭ to, quin me ames, amavĕ ris, amatū rus sis. – Я не сумні-ваюсь, що ти мене любиш, любив, будеш любити.

9. Non dubitā vi, quin me amā res, amavisses, amatū rus esses. – Я не сумнівався, що ти мене любиш, любив, будеш любити.

Складнопідрядні речення з підрядними наслідковими (консекутивними)

Підрядні наслідкоі речення вказують на наслідок того, про що повідомляється в головному реченні. Вони вводяться сполучниками ut (що), ut non (що не), ut nemo (що ніхто), ut nihil (що ніщо), utnunquam (що ніколи), neque (і що не). Таке ut називається ut conse-cutī vum (що наслідкове). У головному реченні на наслідок можуть вказувати відповідні вказівні займенники зі значенням „такий” чи вказівні прислівники зі значенням „так”, „стільки”, „до такої міри”: hic, haec, hoc – такий, а, е; iste, ista, istud – такий, а, е; ille, illa, illud, is, ea, id, idem, eă dem, idem – такий, а, е; tantus, a, um – такий, а, е (за кількістю); talis, e – настільки важливий, а, е, такий, а, е (за якістю); hic – тут; ibi, istic, illic – там; ibī dem – там же; ita, sic – так; eiusmŏ di – так само; adeo – до того; tantopĕ re – настільки, до такої міри; tam – так, настільки.

Однак відповідні вказівні слова можуть бути відсутні. Якщо вони присутні, тоді ut перекладається „що”, а якщо відсутні – „так що”.

Умовний спосіб вживається відповідно до правила consecutio tempŏ rum..

Perfectum, plusquamperfectum і coniugatio periphrastĭ ca actī va з дієсловом sum, fui, esse в кон’юнктиві хоч і можливі, однак, вживаються рідко, оскільки наслідок відбувається переважно одночасно із дією головного речення.

У підрядних наслідкових реченнях присудок стоїть здебільшого в praesens або imperfectum coniunctī vі.

1. Tanta vis probitā tis est, ut eam in hoste etiam diligā mus. – Така ве-лика сила чесності, що її любимо навіть у ворога.

2. Epaminondas adeo fuit veritā tis dilĭ gens, ut ne ioco quidem menti-rē tur. – Епамінонд настільки любив правду, що навіть під час жарту не обманював.

Складнопідрядні речення з підрядними підметовими (пояснювальними)

Підрядні підметові речення уточнюють або заміняють підмет головного речення, розкривають або пояснюють його зміст. За значе-нням – близькі до підрядних наслідкових. Вони вводяться сполучни-ком ut (quod) – що, який має назву ut (quod) explicatī vum (що пояс-нювальне).

Ut explicatī vum вживається:

1) після дієслів зі значенням „старатися, добиватися, дозволяти” у пасивному стані: permittĭ tur – дозволяється, fit – трапляється, fiĕ ri non potest – не може трапитися, relinquĭ tur – залишається, sequĭ tur – випливає;

2) після безособових дієслів: accĭ dit – трапляється, contingit – вдається, est – буває, restat – залишається, placet – подобається, con-vĕ nit – вирішується;

3) після деяких зворотів, які складаються з іменників чи прик-метників середнього роду з дієсловом est: mos est, consuetū do est – є звичка, lex est – є закон, in eo res est – справа дійшла до того, proxĭ -mum est – є найближче та ін.

У підрядних підметових реченнях з ut explicatī vum вживається praesens coniunctī vі після головних часів, imperfectum coniunctī vі – після історичних.

1. Ita fit, ut omnī no nemo esse possit beā tus. – Так буває, що взагалі ніхто не може бути щасливим.

2. Placuit Caesă re, ut ad Ariovistum legā tos mittĕ ret. – Цезарю годи-лося послати до Аріовіста послів.

3. Relĭ quum est, ut ego mihi consŭ lam. – Залишається мені потурбу-ватися про себе.

4. Consŭ li permissum est, ut duas legiō nes scribĕ ret. – Консулу було дозволено сформувати два легіони.

5. Fiĕ ri potest, ut errem. – Може статися так, що я помиляюсь.

Quod explicatī vum пояснює або визначає зміст головного ре-чення чи окремого його члена і вказує на дійсний факт. Quod expli-catī vum вживається:

1) після вказівних займенників hoc, illud, id у будь-якому від-мінку;

2) після дієслів із значенням „траплятися”, „робитися”, „става-тися”, „виникати” у сполученні з прислівниками (іменниками чи прикметниками): bene, male, commŏ de, opportū ne fit, evĕ nit, accĭ dit – трапляється добре, погано, вигідно, зручно; bene, male, prudenter, gratum facio – роблю добре, погано, розумно, вдячно.

У реченнях з quod explicatī vum вживається дійсний спосіб будь-якого часу.

1. Inter inanĭ mum et anĭ mal hoc maxĭ me interest, quod anĭ mal agit alĭ -quid. – Між неживою і живою істотами – та різниця, що жива щось робить.

2. Hic annus eo fuit insignis, quod urbs Romā na a Gallis capta est. – Цей рік відзначився тим, що місто Рим було взяте галлами.

3. Bene facis, quod me adiŭ vas. – Ти робиш добре, що мені допома-гаєш.

4. Fecisti mihi pergrā tum, quod librum ad me missisti. – Ти зробив ме-ні велике задоволення, що прислав мені книгу.

Nota bene! Речення з quod explicatī vum вживається після дієслів, які передають внутрішній стан чи зовнішнй прояв (verba affectuum):

gaudē re, laetā ri – радіти

dolē re – страдати

aegre, gravĭ ter, moleste ferre – важко переносити

indignā ri – гніватися, сердитися

suscensē re – гніватися, бути роздратованим

mirā ri, admirā ri – дивуватися

queri – жалітися, нарікати

gloriā ri – вихвалятися

laudā re – хвалити

reprehendĕ re, vituperā re – ганити

gratulā ri – поздоровляти

Після цих дієслів у реченнях з quod explicatī vum вживається як дійсний, так і умовний спосіб. Умовний спосіб відповідно до consecutio tempŏ rum виступає тоді, коли автор називає не власну думку, а чужу, яка належить іншій особі.

1. Molestissĭ me fero, quod, te ubi visū rus sim, nescio. – Я дуже важко переношу те, що не знаю, де тебе побачу.

2. Tibi gratias ago, quod me omni molestia liberasti. – Я дякую тобі за те, що ти звільнив мене від будь-якої неприємності.

3. Socră tes accusā tus est, quod corrumpĕ ret iuventū tem. – Сократ був обвинувачений в тому, що псує молодь.

4. Panaetius Africā num laudat, quod abstĭ nens fuĕ rit. – Панетій хва-лить Сціпіона Африканського за те, що він був безкорисливий.

Примiтка.

Різниця між quod explicatī vum і ut explicatī vumполягає в тому, що quod explicatī vum містить відомий факт, що підтверджується прислівниками, а ut explicatī vum містить невідомий факт і не підтверджується прислівниками.