Coniunctīvus concessīvus

Coniunctī vus concessī vus – умовний допустовий, що передає припущення, поступку. Він вживається у praesens або perfectum coniunctī vi. Рraesens виражає припущення або поступку, які стосуються теперішнього часу, perfectum – минулого часу. Заперечення – ne. Перекладається словами „хоч”, „нехай” з теперішнім або минулим часом:

1. Sit fur, sit sacrilĕ gus, sit flagitiō rum omnium princeps; at est bonus imperā tor. – Нехай він – злодій, нехай – святотатець, нехай він – перший у всіх ганебних вчинках; проте він – добрий полководець.

2. Fremant omnes licet, dicam, quod sentio. – Хоч би всі гомоніли, я говоритиму те, що думаю.

3. Ó mnia pό ssideá t, non pό ssĭ det á ёra Mí nos. – Нехай Мінос усім володіє, а не володіє повітрям.

4. Defuĕ rint tibi vires, tamen est laudanda voluntas. – Хоч бракувало тобі сил, однак слід вихваляти бажання.

Умовний можливий (coniunctī vus potentiā lis)

Сoniunctī vus potentiā lis

Сoniunctī vus potentiā lis – умовний можливості, що виражає можливу дію або некатегоричне твердження. Вживається у praesens, perfectum, imperfectum coniunctī vi. Заперечення – non. Рraesens і perfectum coniunctī vi передають можливу дію у теперішньому або у майбутньому часі. Рraesens coniunctī vi має значення недоконаного виду, perfectum coniunctī vi – доконаного. Іmperfectum coniunctī vi означає дію, яку можна було виконати у минулому:

1. O stultum homĭ nem, dixĕ rit quispiam. – О нерозумна людино, можливо хтось скаже.

2. Ubi istum invenias, qui honō res amī ci antepō nat suo? – Де б ти міг знайти такого, який би ставив почесті друга вище своїх?

3. Hoc sine ulla disputatiō ne confirmavĕ rim. – Це я б підтвердив без будь-якого вагання.

4. Quis putā ret? – Хто б міг подумати?

Coniunctī vus dubitatī vus

Coniunctī vus dubitatī vus – умовний сумніву, що виражає сумнів, вагання, непевність у питальній формі. Вживається у першій особі однини і множини. Виступає у praesens або imperfectum coniunctī vi. Рraesens coniunctī vi передає сумнів у теперішньому або майбутньому часі, іmperfectum coniunctī vi – у минулому. Заперечення – non. Перекладається інфінітивом із давальним відмінком особи:

1. Quid faciant leges, ubi sola pecunia regnat? – Що можуть зробити закони там, де панують одні гроші?

2. Quid agam, iudĭ ces? Quo me vertam? – Що мені робити, судді? Куди мені звернутися?

3. Quo confugĕ rem, amī ci, ab hostĭ bus? – Куди мені було втікати, друзі, від ворогів?

Тексти

1. Перекладіть українською мовою і зробіть граматичний аналіз:

І. De Helvetiis

Helvetii, popŭ lus bellicō sus et imperii cupĭ dus, in anĭ mo habē bant ex patria sua emigrā re et alios agros Galliae occupā re. Tum unus ex Helvetiis: “Ex patria nostra, – inquit, – emigrē mus. Antea autem comparē mus nobis frumentum, confirmē mus amicitiam cum finitĭ mis, inflammē mus aedificia et oppĭ da nostra. Sunt omnī no viae duae, quibus ex patria emigrā re possŭ mus: altĕ ra per Sequă nos, altĕ ra per provinciam Romanō rum. Via, quae per Sequă nos ducit, angusta et periculō sa est. Per provinciam Romanō rum igĭ ter migrē mus”.