VI. Домашнє завдання.

Урок №14

Тема: повсякденне життя українців у селі та місті.

Мета: сформувати в учнів уявлення про повсякденне життя українських селян та міщан у першій половині XIX ст.

Основні терміни і поняття: повсякденність, житло, розпорядок робочого дня, народна їжа, українське вбрання.

Обладнання: підручник, карта, атлас.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Хід уроку.

I. Організаційний етап.

II. Перевірка домашнього завдання.

1. Що таке промислова революція?

2. Коли вона почалася на українських землях?

3. Які міста були найбільшими у першій половині XIX ст.?

4. У яких формах здійснювалася внутрішня торгівля?

5. Які порти були найбільшими в Україні у першій половині XIX ст.?

6. Яку роль відігравала Україна у зовнішній торгівлі Російської імперії?

III. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів.

1. Що таке “повсякденність”?

2. Назвіть основні компоненти повсякденного життя тієї чи іншої верстви суспільства.

IV. Вивчення нового матеріалу.

Житло українських селян.

Два види житла українських селян:

-- сезонні:

а) землянки;

б) “колиби”;

в) буди.

-- постійні:

а) хати.

У XIX ст.українська хата будувалася у трьох варіантах:

-- хата+сіни+комора;

-- сіни+хата+комора;

--хата+сіни+хата.

Інтер’єр української селянської хати:

n піч;

n парадний кут;

n стіл;

n дерев’яна лавка;

n скриня;

n верети, коци;

n дерев’яні полички або шафки для посуду-мисник.

Розпорядок робочого дня українських селян.

Улітку робочий день починався о 4-5 год. ранку, а у зимку о 5-6 год.

Чіткий розподіл обов’язків:

n чоловічі;

n жіночі;

n змішані.

Народна їжа та харчування.

Продукти харчування:

n жито (четверть – 27, 2 руб.);

n горох (четверть – 4 руб.);

n морква (четверть – 9 руб.);

n цибуля (пуд – 0, 45 коп.);

n олія (кварта – 1 руб.);

n пшоно (четверть – 19, 2 руб.);

n гречка (четверть – 12, 12 руб.);

n картопля (четверть – 9 руб.);

n квасоля (четверть – 9 руб.);

n риба (пуд – 2, 8 руб.);

n хлібне вино (відро – 6, 12 руб.);

n просо (пуд – 5, 67 руб.);

n ячмінь (пуд – 9, 2 руб.);

n капуста (відро – 1, 5 руб.);

n сіль (пуд – 3, 6 руб.);

n яловичина і свіже м’ясо (пуд – 3, 3 руб.);

n свійські птахи і поросята (штука – 4 руб.);

n буряки (відро – 2, 4 руб.);

n огірки (відро – 0, 8 коп.);

n сало (пуд – 9 руб.);

n усього – 121, 36 руб.

Українське вбрання.

Одяг селянина:

Одяг селянки:

V. Підсумок уроку.

VI. Домашнє завдання.

Параграф 11.

Житло укр.селян

Культура українців за суттю своєю завжди була осідлою, аграрною. Тому основним типом поселення були села та хутори. Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення території Украіни будувало свої оселі біля водоймищ, на захищених від вітру ділянках. Жителі території сучасної України використовували печери та напівпечери (пізніше використовувалися землянки), інколи будівлі ставилися на стовпах, на платформах. Ці типи житла використовувалися поряд зі звичайними будинками майже до 19 століття. Для будування використовувались майже всі матеріали, що могла дати природа — дерево, солома, очерет, глина, каміння.

Форма та планування поселення також залежали найчастіше від природніх умов та ландшафту. Так, в Карпатах будинки у селищах ставилися безсистемно, на зручних земельних ділянках. В північній частині України переважало вуличне планування. Інколи селища та міста будувались за радиальною системою — колами, в центрі яких знаходилася центральна торгова площа. На півдні України, де планування часто-густо відбувалося за наказом або під керівництвом адміністрації, переважала квартальна форма планування.

Внаслідок сприятливих погодних умов на більшості території України сформувався відкритий тип двору. В ньому земельна ділянка, прилегла до хати, залишалася просто неба. Господарські споруди найчастіше були повністю відокремлені від житлового будинку (хоча зустрічалися і часткове, і повне приєднання господарських споруд до житла). Житловий будинок знаходився в глибині двору, часто закритий від поглядів ззовні деревами та кущами.

Житло жителя України було двокамерним — складалося з опалюваної хати, та неопалюваних сіней. Пізніше, в залежності від заможності хазяїна, погодних умов, особливостей етнокультурних контактів з іншими народами, почали опалюватися обидві частини житла, або інколи вони мали різні входи. Трикамерний тип житла був відомий з XV століття. В такому житлі були сіні, хата, та комора. Хата та комора розташовувалися з різних боків від сіней. Інколи замість комори буда друга хата. Таке розташування набуло назви хати на дві половини. Стіни житла зводились з місцевих будівельних матеріалів залежно від ресурсів та можливостей забудовників. Існувало два типи конструкції стін — зрубний і каркасний. Перший зустручався зрідка, переважно в районах, багатих на лісоматеріали. Каркас заповнювався глиною, перемішаною з соломою. У ряді районів поряд з глиною та соломою вживалося каміння. Підлога в хаті була також глиняною, дощана зустрічалася дуже рідко.

Перша половина століття стала часом, коли у великих містах стало з’являтися дедалі більше кількаповерхових цегляних будинків. Проте у невеликих містах переважали одноповерхові дерев’яні оселі. Зовні стіни фарбувалися, прикрашалися різьбою, у вікна інколи вставляли кольорове скло. Всередині будинки заможних господарів були багатокімнатними, мали, за європейською модою, парадні зали, вітальні, кімнати для гостей і слуг, кухні та господарські приміщення. Обставлялися кімнати меблями, які, відповідно до побажань і фінансових можливостей господаря, завозилися з Європи або виготовлялися місцевими майстрами. Окрасою їх були дзеркала, годинники, картини, гобелени тощо. Оселі ж міської бідноти нагадували селянські хати.

Села складали переважну більшість поселень українських земель. Народне житло – сільська хата – мало в кожному регіоні свої особливості. Українська хата була уособленням спадковості традицій, естетичних засад народу. «Біла, з теплою солом’яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, – писав про неї у ХХ ст. Олександр Довженко, – архітектурна праматір пристановища людського. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку у двері, без «можна?» і без «увійдіть!», житло просте, як добре слово, й законне, немовби створили його не людські руки, а сама природа, немовби зросло воно, як плід, серед зелені і квітів».

Розпорядок робочого дня

Робочий день зазвичай починався дуже рано — улітку о 4—5 годині, узимку о 5—6. Літо було найбільш напруженою порою в житті селянської сім’ї. Уранці після сніданку всі працездатні члени родини вирушали в поле, опівдні сходилися на обід, інколи хтось, переважно дитина, носив у поле обід. Сходилася вся родина лише на вечерю пізно ввечері. Узимку роботи меншало, хоча в жінок до звичних домашніх клопотів додавалися ще прядіння, ткацтво. Чоловіки були вільніші. У сім’ї існував суворий розподіл праці на чоловічу, жіночу та спільну роботу. В обов’язки жінки входила вся робота на городі, включно зі збором врожаю і переробкою, заготівлею овочів, готування їжі, обробка льону й конопель, прядіння, ткання, шиття, догляд за птицею, коровою, свинями, прання, прибирання, догляд за чоловіком та дітьми. Чоловічі обов’язки: робота в полі, виготовлення і лагодження сільськогосподарського реманенту, заготівля палива й будівельних матеріалів, догляд за робочою худобою. Улітку багато часу витрачалося на косіння, громадження, сушіння та складання сіна в стоги. Чоловік сам виготовляв простіші предмети побутового вжитку, займався полюванням, пасічництвом, випасом худоби на полонинах (у Карпатах). Спільною роботою було збирання врожаю в полі. Окрім того, за потреби жінки допомагали чоловікам, чоловіки ж майже ніколи не бралися до жіночої роботи. Мали свої обов’язки і діти. Це було складовою їх виховання. За традицією, хлопчики змалку привчалися виконувати чоловічі роботи: доглядати за худобою, рубати дрова, допомагати батькові заготовляти сіно. Дівчата дивилися за молодшими братами й сестрами, носили воду, пряли, шили, вишивали. Як хлопчики, так і дівчата пасли худобу.

Народна їжа та харчування

Найбільш давнім способом консервування овочевих продуктів для приготування запасів на зиму, було соління і квашення. Квасили капусту, буряки, солили огірки, яблука, кавуни, сливи, гриби. Фрукт також сушили. У ХІХ ст. переважав рослинний характер харчування. Продукти тваринництва були досить дорогими... Худобу кололи двічі на рік на великі свята: Різдво і Великдень. Українці завжди віддавали перевагу свинині... Із молочних продуктів про запас збирали сир. Менші запаси і на коротший час робили із сметани, яку переробляли на масло, здебільшого на продаж. Молоко сквашували на кисляк і ряжанку, зберігаючи у холодних місцях.
Суттєвим доповненням до бідної на білки селянської їжі була риба. Рибу солили і зберігали в діжках. Популярними були різні види кашів. Їх виготовляли з проса, гречки, кукурудзи, ячменю, вівса, зрідка пшениці. Із цих самих круп варили й рідкі страви, зокрема пшоняний куліш.
Вареники начиняли капустою, картоплею, сиром, гречаною кашею, маком, сухофруктами, свіжими ягодами.
Найголовнішим у харчуванні українців був хліб. У ХІХ ст. з хлібом їли густі й рідкі страви на сніданок, обід і вечерю, фрукти й кавуни або молоко чи кисляк. Хліб готували раз на тиждень, найчастіше в суботу. Випіканням його займалися лише жінки, дуже рідко дівчата... Популярним був борщ, який фактично вже у ХІХ ст. став символом української народної кухні... Дуже популярною овочевою стравою був капусняк із квашеної капусти з пшоном... Цибуля, часник, червоний перець були популярними приправами, а з тертого хріну робили гостру страву на зразок соусу. Багато споживали свіжих і солоних огірків. Чай у ХІХ ст. ще не набув поширення у селянському середовищі. Заварювали цілющі рослини: м’яту, звіробій, чебрець, липовий цвіт, а то й просто вишневі або малинові гілки, та й пили відвар...

Українське вбрання

Український народний одяг — самобутнє явище, що розвивалося і вдосконалювалося протягом століть, вбираючи в себе досягнення інших культур, водночас не втрачаючи оригінальних ознак.

Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до колін, що вдягалася навипуск та перепоясувалась шкір’яним або в’язаним поясом, нешироких штанів. Сорочка часто оздоблювалася вишивкою. На поясі кріпилися необхідні інструменти (ніж, гребінь). Взимку поверх рубахи вдягався хутряний кожух, восени та навесні — сукняна свита. На ноги одягалися постоли — стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, більш заможні чоловіки — черевики, чоботи. Волосся різали під макитру. Цей вид стрижки поступово замінював розповсюджене в XV—XVIII ст.ст. гоління голови із залишенням оселедця. Бороди носили літні чоловіки.

Жіночий народний одяг складався з сорочки, запаски або юпки, кожуха (взимку). Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси. У Карпатах заможні жінки також заплітали волосся в коси. Голову влітку обв’язували стручкою або хусткою. Заміжні жінки обов’язково носили очіпок. Святковим взуттям були черевики. Здебільшого повсякденно ходили босоніж або у постолах.

У степовій частині України в XIX столітті побутувала фабрична одежа. Вдягалися за міським зразком — верхні міські сорочки, пальта, прямоспинні свити, кожухи у чоловіків; сарафани, спідниці, кофточки, блузки, пальта — у жінок.

На одяг дітей та людей похилого віку видатки були нижчими, бо він був дешевшим. Сировиною для матеріалів, з яких виготовлявся одяг, були рослинні волокна та шкіри тварин (із хутром або без нього). Саме в цей час в Україні на ринку з’являються фабричні тканини, та переважав домотканий одяг, який споживало сільське населення. Переважна частина сільського населення користувалася традиційним народним костюмом.

Незаможні селяни влітку, як правило, ходили босими. Із настанням холодів взували постоли, які плели з липового або дубового лика. Більш заможні носили черевики, чоботи або валянки. Більш заможні селяни, мали можливість одягатися набагато краще... Спочатку матеріал для одягу виготовлявся вдома. Згодом все більшої популярності набували мануфактурні та фабричні вироби... Заможні селянки шили сорочки й фартухи не з домашнього полотна, а з білого фабричного перкалю, оздоблюючи їх традиційним орнаментом. Паралельно з плахтами носили спідниці, пошиті з крамних дорогих і дешевих тканин...