Цивільна правоздатність фізичної особи

Поняття цивільної ^{фізичні особи стають} Учасниками цивіль-
правоздатності ^них правовідносин завдяки специфічному

^F станові, який називається правоздатність.

Як було зазначено у статті 4 Цивільного кодексу УРСР 1922 р., з «метою розвитку продуктивних сил країни, УРСР надає цивільну правоздатність (здатність мати цивільні права і обов'язки) всім громадянам, необмеженим у правах по суду» (курсив- 3. P.).

Така правова норма, у якій поєднувалися два діаметрально про­тилежних погляди на правоздатність: «надає» і «здатність», - запо­чаткувала у правовій літературі радянського періоду специфічний підхід до її суті. Почалося з того, що правоздатність було названо «формою суспільних відносин», «виразом оформлення товарних відносин». Виникнення правоздатності пов'язувалося з класовим поділом суспільства, а вона сама визнавалася такою, що має кла­совий характер'.

Визнання правоздатності саме як здатності відкривало шлях до формування відносин між державою і громадянином у дусі природного права. Однак та обставина, що ця здатність «надавала­ся» державою, перекривала його, роблячи людину повністю зале­жною від держави.

Цивільний кодекс 1963 р. у статті 10 містив уже принципово інше положення: «здатність мати цивільні права і обов'язки (ци­вільна правоздатність) визнається (курсив- 3. Р.) в однаковій мірі за всіма...».

Ідеологічні межі наукової творчості стали, однак, бар'єром, який не дозволив теоретично розвинути концепцію правоздатності саме як здатності мати права і обов'язки². Причому, здатності, якою кожна жива «людська істота» (термін запозичений із статті 1

₂ Вольфсоп Ф. Учебник гражданского права-М., 1939-С. 29-33.

Ромовская 3. В. Спорньїе вопросьі теории гражданской правоспособ-кк^ТИ Вестник Львовского университета. Серия юридическая. Вьіп. 28.

Українське цивільне право

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

Конвенції про права дитини 1989 p.), володіє саме тому, що є лю­диною. 1 одержує вона цю здатність не від держави, а від природи. Скорочено цю тезу можна сформулювати так: «Якщо ти людина -то ти суб'єкт права».

Доречно нагадати і слова Гегеля, який писав: «Особистість міс­тить взагалі правоздатність»¹.

На жаль, таке легальне визначення правоздатності, зроблене фактично у дусі природного права, не зупинило трактування пра­воздатності як специфічного права особи², як можливості (реаль­ної, гарантованої) мати права³.

На думку професора П. М. Рабіновича, правоздатність - це за­кріплена в законодавстві і забезпечена державою можливість суб'єкта мати юридичні права і нести юридичні обов'язки. Отже, це начебто «право на права»⁴.

Таку ж думку підтримують професори Е. О. Харитонов та Н. А. Саніахметова: «Правоздатність - це лише загальна, абстрактна можливість мати права та обов'язки»⁵.

Не заперечуючи права таких точок зору на існування, все ж хо­четься сприяти утвердженню іншої наукової позиції: суть або зміст правоздатності у тому, що вона є природною здатністю лю­дини мати цивільні права і обов 'язки⁶. Таке поняття правоздатнос­ті було запропоноване мною до проекту Цивільного кодексу, але слово «природна» було вольовим рішенням з нього виключене.

Нині, коли ми маємо свою Конституцію, у якій фактично зреалі­зована ідея природних прав людини, є всі підстави для того, щоби правоздатність була визнана категорією природного права. Завдання держави - забезпечити людині реалізацію цієї природної здатності. Такий погляд на правоздатність бере свій початок із Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., згідно зі статтею 6 якої кожна людина, неза-

¹ Георг В. Ф. Гегель. Основи філософії права.- К., 2000.- С. 52. " Вебере Я. Р. Правосубьектность граждан в советском гражданском и семейном праве.- Рига, 1976.- С. 58.

Гражданское право Украиньї.- X., 1996 / Под ред. А. А. Пушкіша, В. М. Самошенко- Ч. 1.-С. 79.

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права і держави...- С. 82.

Харитонов Е. О., Саниахметова Н, А. Гражданское право Украиньї: Учебник.- X., 2004, - С. 127; Цивільний кодекс України. Науково-прак­тичний коментар. За редакцією розробників проекту Цивільного кодексу України- К., 2004- С. 32.

Ромовська 3. В. Проблеми загальної теорії права у проекті Цивільно­го кодексу України // Українське право, 1997. Число 3.- С. 66.

лежно від місця знаходження, має право на визнання її право-суб'єктності.

Хочу при цьому звернути увагу на те, що про «визнання» пра-восуб'єктності тут мовиться не випадково. З огляду на це, поло­ження статті 565 ЦК 1963 р. про те, що іноземні громадяни «кори­стуються» в Україні цивільною правоздатністю нарівні з громадя­нами України, було неправильним'. Іноземець має мати рівну здатність мати цивільні права та обов'язки, рівні умови її реаліза­ції, незалежно від того, чи буде він користуватися ними.

Що ж до самої суті правоздатності іноземного громадянина, то держава може лише одне: визнати її, як це вона має зробити і щодо своїх громадян.

Здатність людини бути учасником цивільних відносин необхід­на їй для реалізації свого невід'ємного права на життя. Це - не ми­лість, не дарунок держави, це - природний стан людини².

Така точка зору мала би привести до переосмислення ролі держа­ви у житті людини, громадянина. Держава могла, звичайно, маніпу­лювати з обсягом прав громадян: декому зменшити, у декого відібра­ти права взагалі, але держава не могла позбавити людину природ­ної здатності мати права, хоча неодноразово робила такі спроби.

Цивільна правоздатність - специфічна невід 'ємна властивість людини, з якою вона вступає у світ в момент народження і яка забезпечуватиме її природне право на життя.

Громадяни, слушно зауважували доцент А. М. Савицька та про­фесор В. Г. Сокуренко, не можуть ні відмовитися від правоздатно-

¹ Такий помилковий, на мою думку, запис міститься у статті 26 Кон­ституції України.

Ромовська 3. В. Цивільна правоздатність громадян // Право Украї­ни.- 1994.- № 10.-С. 53.

У законодавстві Російської імперії тривалий час була така міра по­карання, як «лишение всех прав состояння», що прирівнювалася до циві­льної смерті і повинна була тягнути за собою втрату правоздатності. Нею було реалізовано ідею цивільної смерті, запозичену з Кодексу Наполео-на, яка, проте, протрималась у Франції до 1854 року, а в Росії, за словами Г. Ф. Шершеневича, вона «міцно засіла». Засуджений на каторжні роботи та у висилку і поселення втрачав сімейні права (припинявся шлюб та бать­ківські права, якщо дружина або діти не їхали за засудженим), а також право власності: його майно спадкувалося на загальних підставах. Припи­нялися усі відносини, які були пов'язані з особою засудженого. Він вважа­вся неправоздатним і недієздатним. Однак добитися повного проведення в життя ідеї втрати правоздатності не вдалося, «оскільки живого з мертвим зрівняти було неможливо». Див.: Г. Г. Шершеневич. Учебник русекого фажданского права. Т. 1. Изд. Одиннадцатое-М., 1914-С. 100-101.

Українське цивільне право

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

сті, ні обмежити її за своїм бажанням¹. Адже це все одно, що від­мовитися від здатності дихати.

З цих міркувань, роздуми щодо можливості зречення від право­здатності є безпредметними, як і норма статті 12 ЦК 1963 р. про «недійсність угод, що обмежують правоздатність».

Якщо, наприклад, дружина зобов'язалася перед чоловіком, що не продовжуватиме навчання, то ця угода обмежує її право, а не правоздатність. Адже, і попри цю угоду, дружина залишиться здат­ною мати право на здобуття вищої освіти. Це однаковою мірою стосується і зречення особи від звернення в майбутньому до суду у разі порушення її прав. У цій ситуації особа зрікається свого мож­ливого права (це заборонено законом), здатність же мати це право залишатиметься у неї непорушною.

Нотаріус відмовив у посвідченні заповіту такого змісту: «Все своє майно заповідаю дочці Т. за умови, шо вона на час моєї —— І ⁴-—• смерті буде постійно проживати в Україні». Нотаріус вважав, що цей заповіт обмежує правоздатність Т.

Нотаріус не мав рації, адже заповітом не обмежена здатність Т. мати право на вибір місця проживання. Вона, незважаючи па зміст заповіту, може вільно, згідно із законом виїжджати з України та в'їжджати в неї. Крім того, закон встановлює таємницю заповіту. Та навіть якщо би Т. знала про зміст заповіту, її здатність вибира­ти собі місце проживання залишалася б недоторканною.

Як людині вільній Т. доведеться зважувати, що для неї є цінні­шим: одержання спадщини чи проживання за кордоном.

В іншій ситуації велася дискусія щодо можливості поміщення у договорі дарування такої скасувальної обставини: «У разі непове­рнення в Україну протягом 5 років право власності за договором буде припинено».

Тут також обдарований має не лише необмежену здатність мати право на вибір місця проживання, але і це право в реальності. Як і в попередньому випадку, для нього постане важка проблема вибору.

Таким, що обмежує правоздатність фізичної особи, названо спадковий договір: «Цей договір обмежує можливість відчужувача розпоряджатися за життя своїм майном, визначеним у договорі, і позбавляє його можливості розпоряджатися ним на випадок смерті... Спадковий договір на підставі норм загальної частини

Сокуренко В. Г., Савицкая А. Н. Право. Свобода. Равенство.- Львів, 1981.-С. 106.

мадянина. Принципово, що людина визна­ється правоздатною саме у момент, а не з моменту народження, хоча розходиться про надзвичайно малень­кий відрізок часу. Достатньо дитині схопити хоча б одним подихом легень ковток повітря, щоби вважатися народженою живою.

Як зазначено у частині 2 статті 25 ЦК, «у випадках, встановле­них законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини».

Насамперед, не можна не звернути увагу на те, що йдеться саме про дитину, а не «плід» чи «продукт зачаття», як записано в окре­мих відомчих інструкціях. Отже, Цивільний кодекс зорієнтований на нове, гуманістичне трактування зачаття як акту появи людської істоти: живої, але ще не народженої, з особливим біосоціально-правовим статусом.

Чи може вона бути носієм інтересу?

Безумовно! Адже вона жива. її вбивство (аборт) карається Бо­жим правом. Як жива істота, ненароджена дитина є реальним носі­єм різних інтересів, найпершим з яких є інтерес жити в лоні матері і народитися живою.

Виразником, охоронцем її інтересів є, найперше, мати та бать­ко. І цей інтерес охороняється усією системою права, хоча вона сьогодні не є ще достатньо ефективною.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х книгах / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової.- К., 2002.- Т. 2.- С. 631.

Зорислава Ромовская. Проблемьі наследственного договора // Юри-Дическая практика.- 2003.- № 44.- 4 ноября, - С. 16.

датське цивільн е право

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

У Цивільному кодексі є лише норми, які гарантують народже­ній дитині певні майнові права у разі смерті її батьків.

За статтею 1200 ЦК, право на відшкодування має дитина, на­роджена після смерті одного з батьків. За статтею 1222 ЦК, ди­тина, яка народилася після смерті одного з батьків, має право на спадкування.

Законами деяких держав передбачена можливість укладення договору дарування на користь зачатої дитини, але цей договір стає дійсним лише у разі народження дитини живою. Відповідна пропозиція вносилась мною при опрацюванні 1-го варіанту проек­ту Цивільного кодексу України, але не була підтримана і в пода­льшому це питання уже не порушувалося. Однак відсутність у Ци­вільному кодексі відповідної норми не виключає можливості укладення такого договору, відповідно до статті 6 цього Кодексу.

Оскільки договір дарування передбачає єдність волі двох сто­рін, інтереси зачатої дитини в цьому договорі має представляти її мати, батько чи інша особа. У разі народження дитини живою у договір дарування на її користь має бути вписана інформація про ім'я дитини.

Норми законів, що названі вище, не дають все ж незаперечної підстави для того, щоб вважати зачаття дитини початком цивільної правоздатності¹.

За їх допомогою держава забезпечує лише стартові умови для дитини, яка народжується після смерті одного з батьків. Причому, як це було записано у § 23 Книги загальних цивільних законів Авст­рії 1811 року, які діяли на території теперішніх Західних областей України, слід виходити з презумпції народження дитини живою.

Презумпція народження дитини живою записана у Цивільно­му кодексі Республіки Польща. Мною пропонувалося внести таку норму до первісного проекту Цивільного кодексу України, але вона не була підтримана.

Закріплення цього правила має істотне значення. Воно стосу­ється спадкових правовідносин, адже дитина, народившись після смерті одного з батьків, є його спадкоємцем і вважається такою, що прийняла спадщину. Ця презумпція могла б трактуватися і як перешкода злочинним намірам торгувати немовлятами.

Виникнення цивільної правоздатності не залежить від життє­здатності новонародженого.

Біологічна (природна) здатність людини мати права та обо­в'язки стає правовою категорією завдяки тому, що визнається державою. Оскільки правоздатність визнається за всіма, вислов­лювання в літературі про те, що правоздатність не передається і не відчужується, не має сенсу.

Рівні цивільної ^Н°Р^{ма статті 9} Ц^{К ] %3} Р- ^ПР° Р^ІВНУ ^пР^а"

„равоздатності воздатність усіх громадян була викорис-

^И тана окремими вченими як підстава для

висновку про недопустимість градації цивільної правоздатності за такими біосоціально-правовими категоріями, як вік та ступінь розумового розвитку. Відповідно до цього віковий та інтелектуаль­ний критерії правоздатності нашою правовою наукою здебіль­шого відкидалися. Домінувала теза про те, що новонароджений, а також душевнохворий, визнаний недієздатним, здатні мати і можуть мати такі ж цивільні права, що і доросла, психічно здоро­ва людина.

Однак конкретний правовий матеріал та віддзеркалені у ньому реалії життя свідчать про протилежне. Закон не визнає неповно­літнього і недієздатного здатними мати право на заповіт, бути представником. Недієздатний не може вступити до громадської організації чи політичної партії, не має права на підприємництво. Недієздатний не може бути носієм тих цивільних прав, які пов'язані з його особою і тому ніким іншим здійснені бути не мо­жуть. Особа, дієздатність якої обмежена, втрачає здатність мати право на заповіт, на представництво за законом.

Але правоздатність - це ще і здатність мати обов'язки. У кон­тексті обов'язків рівні правоздатності проглядаються ще більш рельєфно.

Тому є всі підстави для висновку: здатність мати цивільні пра­ва та обов'язки, тобто здатність бути учасником усіх цивільних правовідносин, у момент народження не проявляється сповна~.

Психічна хвороба, недоумство внаслідок травми чи похилого віку нерідко знижують таку здатність. А це дає підставу для вис­новку про існування вікового та інтелектуального критеріїв пра-

Японії нЛК п Г ' ^ВЧЄШ' ^{незважаю}™ «a те, що Цивільний ко-
рГя вважають то ппЬ^Д f ™ ^пР^авоЗД^а™істю, судова практика та тео-
Вагацуж ТЬпЛп г^{УВЗЄ п}Р^ав°ЗД^а™ості лише умовно. Див.: Самз

МU 983 - ^Тс%^{Арщзуми}- ^гРажданское право Японии. В двух томах Т. 1.-

, Советское гражданское право. Т. 1.- М., 1985.- С. 43.

" Подібний стан спостерігається і у сфері інших правовідносин Так, недієздатний нездатний вступити у шлюб, оскільки не розуміє значення своїх дій, не здатний обирати та бути обраним, не здатний бути носієм обов'язку по вихованню дитини.

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

воздатності, а отже, про наявність кількох рівнів цивільної право­здатності¹.

Повнолітня психічно здорова людина здатна бути учасником усіх цивільних правовідносин. Нижчими рівнями природної здат­ності мати цивільні права та обов'язки володіють діти: неповно­літні та малолітні. Ще нижчим - недієздатні. Перші - тому, що не мають достатніх знань та життєвого досвіду, другі - тому, що не розуміють значення своїх дій і (або) не можуть керувати ними. У межах кожної з цих чотирьох категорій осіб: повнолітні особи, неповнолітні діти, малолітні діти, недієздатні особи - правоздат­ність є дійсно рівною для них. Але, якщо говорити, наприклад, про повнолітню особу та про недієздатного, то рівні їхньої здатності мати цивільні права та обов'язки не є однаковими.

При опрацюванні проекту Цивільного кодексу пропозиція про встановлення спеціальних рівнів правоздатності була прийнята лише стосовно неповнолітніх. Як зазначено у частині 3 статті 25 ЦК, у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі ци­вільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізич­ною особою відповідного віку.

Цю норму можна б вважати перемогою, адже нею зроблено пер­шу пробоїну в теорії однакової правоздатності для всіх, без винят­ку, фізичних осіб. Проте норма, яка міститься у частині 1 статті 26 ЦК («усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки»), повністю нівелює цю перемогу, повертаючи нас знову до потреби лукавити: ти маєш здатність мати право, але не можеш мати право.

Мовчання закону щодо недієздатних та тих, чия дієздатність об­межена, не додасть цим особам здатності скласти заповіт, бути пред­ставником за договором доручення чи виконавцем заповіту. Від та­кої спроби прикрасити дійсність реального виграшу не матиме ніхто.

Обсяг цивільної правоздатності визначав­
ся статею 10 ЦК 1963 р. У ній перелічува-
мпгпи «от ^{ЛИСЯ права}' ^які «відповідно до закону»

копис™ ^Гр°^{МаДЯНИ: мати майно в} особистій власності, право вати і ГпоТ ^ЖИЛИМ~^{И п}Р^им1ц< ^еннями та іншим майном, спадку-вати, заповідати майно, вибирати рід занять і місце проживання,

Советское гражданское право. Т. 1.- М., 1985 - С 103- Гоажланское

здатність громадян//Право Укра

мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також мати інші майнові та особисті немайнові права.

Стаття 10 ЦК 1963 р. поряд з так би мовити буденними поло­женнями, містила дуже важливу новелу, віднісши право на вибір місця проживання до категорії цивільних. Саме цим було започат­ковано повільний процес скасування інституту прописки, у її тота­літарному розумінні. Жаль лише, що реалізація здатності мати та­ке право була відсунена на кілька десятиріч.

Основний недолік статті 10 ЦК полягав у тому, що поза обся­гом цивільної правоздатності залишилися обов'язки.

Визначати у Цивільному кодексі перелік цивільних прав та обов'язків, які впродовж життя здатна мати особа, - справа не­вдячна. Тому що, з одного боку, не можна їх усіх в одній статті зібрати докупи. Перелік цих прав та обов'язків, як би не старався законодавець, ніколи не буде повним. Довелось би свідомо якісь права та обов'язки опустити. А з другого боку, цього і не слід робити через відсутність потреби.

При підготовці проекту Цивільного кодексу до третього читан­ня норма, яка містила приблизний перелік прав та обов'язків, була замінена нормою загального змісту: фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Ко­дексом; фізична особа здатна мати не лише ті майнові права, що встановлені законом, а й ті, що не суперечать закону та моральним засадам суспільства; фізична особа здатна мати обов'язки як учас­ник цивільних відносин (стаття 26).

Не може не впасти у вічі особливий підхід до особистих немай-нових та майнових прав.

Оскільки особистими немайновими правами Конституція наді­ляє всіх і кожного, здатність мати це право і конкретне володіння ним збігаються у більшості випадків у часі. Тоді як здатність мати майнове право може для певної особи протягом всього життя так і не «перерости» у реальне володіння ним.

Природна здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки реалізується у межах, визначених законами держави.

В одній державі вона реалізується сповна, якщо людині дозво­ляється мати будь-які права, які лише можна «розумом пізнати».

У іншій - перелік цих прав може звужуватися чи розширювати­ся залежно від різноманітних, часто політичних умов. Так, у перші Роки радянської влади куркуль був позбавлений права бути чле­ном кооперативної організації; особа, засуджена до «пораження прав», не могла проживати у будинку усуспільненого фонду.

Українське цивільне право