Класифікація речей

У світі існує величезна кількість різноманітних за зовнішніми ознаками та призначенням речей, які, для потреб цивільного обо­роту, поділені у законах за різними класифікаційними ознаками на окремі групи, кожна з яких має, певною мірою, особливий право­вий режим. Це, однак, не виключає можливості поділу речей для наукового та побутового призначення і за іншими ознаками.

У Цивільному кодексі України речі поділені на такі види:

1) нерухомі та рухомі;

2) споживні та неспоживні;

3) з родовими та індивідуальними ознаками;

4) подільні та неподільні;

5) вільні в обороті, обмежені в обороті та виключені з обо­
роту.

Історичне коріння має поділ речей на тлінні, тобто минущі, що тліють під впливом часу, і нетлінні (дорогоцінні метали, вироби з них), які непідвладні часові.

«Він знав кожного селянина..., його скарб тлінний і нетлін­ний», - Михайло Коцюбинський.

Є речі, що створені працею людини, і природні об 'єкти, ство­рені Творцем, тобто помимо волі людини.

Особливі застереження містяться в окремих актах цивільного законодавства щодо речей, які швидко псуються.

Іноді особливо виділяються речі, котрі мають значну цінність. Так, за статтею 744 ЦК, предметом договору довічного утримання можуть бути рухомі речі, що мають значну цінність.

Кодекс про шлюб і сім'ю УРСР 1969 р. встановлював право спільної сумісної власності щодо коштовностей і предметів роз-

Українське цивільне право

Розділ III. Цивільні правовідносини

коші, придбаних для одного з подружжя. За Сімейним кодексом України, ці речі є власністю того, для кого вони були куплені.

За статтею 533 ЦК 1963 p., до спадкоємців за законом, які про­живали разом із спадкодавцем на момент його смерті, переходило право власності на предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку. За статтею 1279 ЦК, такі предмети можуть перейти до спадкоємців за законом не понад їхню частку у спадщині, а в ме­жах цієї частки.

Правове значення має зачислення речі до головної чи до прина­лежності головної речі. Так, будинок вважатиметься головною річчю, а віконні ставні - його приналежністю.

Є складні речі, кожна з частин якої може існувати як самостій­на річ (автомобіль і складові його частини: мотор, сидіння, двері, колеса тощо). Відокремлення від автомобіля хоча б однієї його частини (мотора чи лобового скла) робить взагалі неможливим використання цієї речі за цільовим призначенням або значно утруднює його.

Складною річчю не можна вважати ні бібліотеку, ні отару овець¹. Це - комплекси речей, які можуть бути предметом догово­ру з кількісним зазначенням (1000 книг, 100 овець) або без нього (бібліотека, отара).

У Цивільному кодексі вперше законодавчо закріплені такі терміни, як «єдиний майновий комплекс», яким є підприємство (стаття 191) та «садиба» (стаття 381), отже, мова йде про особливі комплекси речей.

Речі рухомі Поділ речей на рухомі та нерухомі склався

та нерухомі історично і був обумовлений наявністю

серед всього того, що могло бути власніс­тю людини, особливого об'єкта - земельної ділянки. її особливість була багатоаспектною і проявлялася у тому, що:

1) земельна ділянка - це природний ресурс;

2) земельна ділянка є нетлінним об'єктом, оскільки вона не мо­
же бути зруйнована часом; плин часу, людська недбалість можуть
лише знизити її родючість або зробити її взагалі непридатною для
використання за певним призначенням;

3) земельна ділянка прив'язувала, тримала людину біля себе,
оскільки була постійним джерелом її сил та засобів до життя;

4) володіння землею (полем) відразу піднімало людину на ви­
щий щабель суспільної ієрархії, порівняно з тими, хто її не мав або

Інакше див.: Цивільний кодекс України: Коментар.- X., 2003.-С. 127.

мав лише невеличкий клаптик, забезпечуючи їй незалежну життє­ву перспективу. Жодна інша річ цієї функції виконати не могла.

Не гарантували майбутнього ні золото, ні гроші, оскільки могли стати здобиччю зловмисників, «піти» з водою чи з вогнем.

Володіння землею набувало політичного значення, забезпечую­чи її власникові можливість бути вільним, незалежним.

Земля завжди була основною фінансовою категорією.

Землевласник - це завжди хазяїн, дідич, пан.

Таке особливе значення землі вимагало встановлення спеціаль­них законодавчих правил, які забезпечували б чіткість, стабіль­ність прав землевласника. Ними були особливі правила посвідчен­ня права власності на землю та реєстрації актів відчуження земе­льних ділянок. Згодом ці особливі правила були перенесені на інші об'єкти, які вросли в землю, вбудовані в землю, а тому органічно пов'язані з нею.

Ні земельну ділянку, ні ліс, ні сад, ні капітального типу будівлю перенести на нове місце неможливо. Тому вони - речі нерухомі.

На підставі Постанови ЦВК і РНК СРСР від 15 грудня 1928 р. (33 СРСР.- 1928.- № 69.- Ст. 642), а також статті 4 Конституції УРСР 1929 р. були внесені зміни до статті 21 ЦК 1922 p., яка до­пускала приватну власність на землю. У новій редакції статті 21 ЦК була вміщена принципово інша правова норма: «земля стано­вить власність держави і не може бути предметом приватного обороту. Володіння землею допускається лише на правах корис­тування». До цієї статті була додана така примітка: «з скасуван­ням приватної власності на землю поділ майна на рухоме і неру­хоме скасовано».

У результаті більшовиками було не лише обдурено селянство (гасло «земля - селянам» вони швидко зняли), а й викинуто із офі­ційного вжитку ці цивілістичні категорії.

Проте специфічний правовий режим будинків як нерухомих ре­чей все ж існував: закон встановлював особливий порядок набуття права власності та необхідність державної реєстрації.

Стаття 181 ЦК України, поряд з терміном «нерухома річ», уза­конила і його синоніми, які до цього уже неодноразово були вико­ристані в інших законах України - «нерухомість», «нерухоме май­но». Цього робити було не слід, адже кодекс - не місце для демон­страції багатства української мови.

До нерухомих речей віднесені, насамперед, земельні ділянки. Називаючи земельну ділянку річчю, ми дещо примітивізуємо значення цього об'єкта, відсуваємо на задній план той факт, що во­на не є витвором людини. І в цьому, безумовно, професор Н. 1. Ти-

Українське цивільне право

Розділ III. Цивільні правовідносини

това має рацію'. Але термін «річ» - це лише, так би мовити, циві-лістичний ярлик, який засвідчує те, що земельна ділянка може бу­ти товаром, тобто об'єктом цивільних відносин.

Нерухомими речами є все те, що розташоване на земельній ді­лянці, органічно пов'язане з нею: будівлі капітального типу, жит­лові будинки, інші споруди, ліси, сади, парки тощо.

Вираз «будівля, яка стоїть на землі», не є вдалим, оскільки те, що просто «стоїть» на землі, навіть якщо його дуже важко підняти, не вважається нерухомою річчю.

Припинення органічного зв'язку речі із земельною ділянкою (вирубка лісу, продаж будинку на знос) змінює одразу вид (озна­ки) речі і в результаті - її правовий режим.

Хоча морські, повітряні, річкові судна, судна внутрішнього пла­вання та космічні об'єкти вільно переміщаються у просторі і влас­не виготовлені саме для цього, вони, відповідно до Закону України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку», мають правовий режим неру­хомої речі, тобто кожен юридичний рух щодо них: спорудження, продаж, оренда- має пройти державну реєстрацію.

Правовий режим нерухомих речей протягом нашої новітньої істо­рії зазнавав змін: встановлювалися, звужувалися, скасовувалися кіль­кісні обмеження. На сьогодні залишилося лише лімітування площ земельних ділянок, які можуть бути у власності чи у користуванні.

За Цивільним кодексом України та за іншими законами, особ­ливий режим нерухомих речей полягає у:

1) встановленні особливого порядку набуття права на нерухо­
мість;

2) встановленні особливого порядку їх відчуження чи передачі
у користування;

3) поширенні на них конституційної вимоги «власність зобо­
в'язує».

Рухомою, за частиною 2 статті 181 ЦК, є річ, яка вільно може переміщатися у просторі.

Res mobiles - res nullus (рухома річ - дрібниця), - казали римля­ни. А раз так, то і особливого інтересу до них, за деякими винят­ками, законодавець не проявляв і не проявляє. Тому їх обіг, як правило, ніким не контролюється, право власності, право користу­вання, крім культурних цінностей, автомобілів, не обліковується.

Конституційна норма «власність зобов'язує» до більшості ру­хомих речей не стосується.

¹ Титова Н. І. Земля як об'єкт правового регулювання // Право Украї­ни, 1998-№ 4.-С. 11.

Є речі, які внаслідок споживання (вико­ристання) перестають існувати відразу: продукти харчування, паливно-мастильні речовини тощо, тобто є речами разово­го вжитку, споживними.

У статті 760 ЦК вперше закріплено термін «неспоживна річ». її особливість полягає у тому, що вона завжди має індивідуальні ознаки і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Юридичне значення такого поділу зводиться до обмеження обо­роту споживних речей: вони не можуть бути предметом оренди.

Речі з родовими ^Речі' ^які «крутяться» у цивільному обо-

_та з індивідуальними Р^0Т1' ^мають часто лише родові (видові)

ознаки, нічим не відрізняючись від таких
означим іі, _, —

же речей, які, наприклад, зберігаються на

складі у іншого підприємця чи є у володінні іншої фізичної особи.

Родові ознаки може надавати речі не лише її вид (цукор, боро­шно, цемент, вугілля), а й її виробник. Продукти харчування вва­жаються речами з родовими ознаками, навіть якщо вони розфасо­вані у невелику тару чи упаковку.

Згідно із частиною 2 статті 184 ЦК, річ є такою, що визначена родовими ознаками, якщо вона має риси, властиві усім речам то­го ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою: 15 тон збіжжя, 1 тис. куб. м газу, 100 пар взуття.

Якісні характеристики однієї речі та інших, таких же, які вистав­лені, наприклад, на полицях магазину, - спільні, тотожні. Тому ці речі вважаються такими, що мають лише спільні для всіх, тобто ро­дові ознаки. Речі, наділені лише родовими ознаками, є залітними.

Відповідно до статті 941 ЦК, за згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі, передані йому на зберігання, з речами та­кого ж роду та якості, які уже є у нього.

Побутові потреби людини щодня задовольняють речі, які мають особливі, індивідуальні ознаки. Навіть меблі, вибрані у магазині з-поміж аналогічних, згодом індивідуалізуються. Одяг, інші речі фізично наповнюються особливими, невидимими для ока ознака­ми, у тому числі запахом, які можуть виказати хазяїна.

Людина звикає до речі, саме цієї. Часто річ може бути індивіду­алізована, наприклад, тим, що її тримала в руках дорога людина.

Кожна нерухома річ є такою, що наділена індивідуальними ознаками. Ця її особливість має відповідне документарне під­твердження.

Річ, наділена індивідуальними ознаками, є незамінною. Тому

Українське цивільне право

Розділ III. Цивільні правовідносини

у разі її пошкодження залагодження шкоди шляхом передання потер­пілому іншої або подібної речі може відбутися лише за його згодою. Лише річ, наділена індивідуальними ознаками, може бути пред­метом найму. Після закінчення дії договору наймач зобов'язаний повернути ту ж саму, а не таку саму річ.

Відповідно до статті 183 ЦК, подільною є річ, яку можна поділити на окремі частини, без втрати її цільового призначення. Подільними є, насамперед, предмети харчування. Найменший окраєць хліба не змінює свого цільового призначення, хоча, звісно, нагодувати не може.

Грошову купюру у 100 гривень можна обміняти на сто купюр по одній гривні, а кожну з них - на копійки. Призначення грошей від цього не зміниться. «Копійка - береже гривню!» Це старе гас­ло, пристосоване до умов часу, підкреслює значення найменшої часточки для збереження цілого. Отже, подільними, без будь-яких правових застережень, є гроші. Мова, звичайно, не йде про фізич­не дроблення грошей як паперу.

Неподільними вважаються речі, фізичне подрібнення яких не­можливе взагалі або можливе, але з наслідком неодмінної втрати первісного виду речі та її цільового призначення.

Технічна можливість чи неможливість поділу речі має важливе значення при вирішенні судом спорів між співвласниками житло­вого будинку, квартири чи іншого майна.

Як зазначено у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», «квартира, яка є спільною сумісною або спільною частковою власністю, на вимогу одного із співвласників підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостій­ними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати у такі квартири. У протилежному ви­падку може бути встановлено лише порядок користування».

Одна із складових частин цього роз'яснення викликає, однак, сумнів. Видається, що для вирішення спору важливе значення має лише можливість виділення житлової кімнати чи кімнат. Інші при­міщення (коридори, кухні) можуть залишитися у спільній власності. Насиченість ринку меблів зняло колись дискусійне питання про можливість поділу меблевого гарнітуру. Немає особливого інтере­су у продовженні спору про можливість поділу бібліотеки, яка належала покійному батькові. У бібліотеці, інших речах, якими

користувався спадкодавець, сконцентрована не лише матеріальна та культурна цінність, а й пам'ять про людину, яка відійшла. На матеріальну субстанцію цієї пам'яті має право не лише хтось один із числа спадкоємців, а вони усі.

Якщо річ подільна і поділена, право спільної власності щодо неї припиняється.

Фізично подільна річ, насамперед, будинок, земельна ділянка, може бути юридично неподільною, якщо такою була умова дого­вору дарування або заповіту.

Має відійти у минуле думка, за якою вважалося, що даруваль-ник чи спадкодавець не можуть обмежити свого правонаступника у праві на житловий будинок, квартиру. Свобода волевиявлення, ідея правомірності усього, що не заборонено законом, свобода до­говору - все це дає підставу для іншого, протилежного висновку: обдарований має право прийняти умови дарувальника або не при­йняти дарунку взагалі; спадкоємець, який не сприймає умову за­повіту, має право відмовитися від спадщини.

Встановлена власником - дарувальником, спадкодавцем забо­рона майбутнього поділу речі обов'язкова до виконання тими, хто прийняв дарунок чи прийняв спадщину. Ця умова буде обов'язко­вою і для їхніх майбутніх спадкоємців як відповідне обтяження їх права власності.

Cujus est dare, ejus est disponere - хто дарує, той має право роз­порядитися, тобто обумовити передачу речі в дарунок на свій роз­суд. Так говорили ще римські юристи. Тому питання не у тому, чи має право власник заборонити своїм майбутнім правонаступникам ділити будинок чи квартиру, а у тому, скільки часу нам буде по­трібно, щоб звикнути до цієї незаперечної у цивілізованому суспі­льстві правової тези.

При підготовці проекту Цивільного кодексу України вносилася пропозиція про заборону поділу земельної ділянки сільськогосподар­ського призначення між спадкоємцями, але вона не була прийнята.

Цивільний обіг (оборот) - це система до­говорів, за допомогою яких відбуваєть­ся переміщення права власності на річ або права користування нею.

Абсолютна більшість речей є вільними в обігу, тобто такими, що можуть без будь-яких обмежень бути предметом договорів купів-лі-продажу, оренди тощо. На таку характеристику речей не впли­ває встановлення у законі особливих правил щодо нотаріального посвідчення договорів та державної реєстрації.

Українське цивільне право

Обмеженими в обігу є ті речі, які, відповідно до закону, можуть бути предметом договору лише за особливим дозволом. Йдеться про мисливську та інші види зброї, піротехнічні засоби, отруйні речовини, наркотичні та психотропні лікарські препарати.

Способом обмеження речі в обігу можна вважати встановлення тимчасового мораторію на укладення договорів щодо певних речей (майна). Так, відповідно до п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи, які є власниками земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарст­ва та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних паїв (часток) не мають права до 1 січня 2007 р. продавати або іншим способом від­чужувати земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни.

Виключення речі з обігу означає, що певна річ, яка є власністю держави, фізичної особи, не може взагалі бути предметом догово­ру. Відповідно до Закону України від 3 червня 1995 р. «Про пово­дження з радіоактивними відходами», земельні ділянки, відведені під сховища радіоактивних відходів, або об'єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами, виводяться з господар­ського обороту на весь період експлуатації та консервації. Радіоак­тивні відходи стають власністю держави з часу підписання доку­мента про їх передачу виробником цих відходів і підлягають захороненню, з внесенням інформації про них до Державного ре­єстру радіоактивних відходів. Стосовно радіоактивних відходів укла­даються лише договори на їх перевезення до місця захоронення.

Відповідно до Закону України від 27 лютого 1991 р. «Про пра­вовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення заборонена діяльність з метою одержання товарної продукції без спеціального дозволу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій. Це означає, що то­варна продукція, вироблена у цих зонах без необхідного дозволу, має вважатися виключеною з цивільного обігу.

Заборонено також, без відповідного дозволу, вивезення за межі цих зон особистих речей, землі, глини, піску, торфу, деревини, ро­слинних кормів, лікарських рослин, грибів, ягід, інших продуктів побічного лісокористування. Це також означає, що всі ці речі ви­ключені з обороту за межами цих зон.

У межах цих зон неможливо заборонити укладення договорів щодо цих речей між самоселами, тобто людьми, які, попри забо­рону, повернулися до своїх домівок. Як і надто важко унеможли­вити появу цих речей на ринках за межами цих зон.

Розділ ПІ. Цивільні правовідносини

Згідно із Законом від 22 грудня 1995 р. «Про поставки продук­ції для державних потреб», виготовлення озброєння та військової техніки для державних потреб здійснюється шляхом розміщення державних замовлень на договірній основі. Ніхто інший бути за­мовником зброї не може.

За Законом України від 21 вересня 1999 р. «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», заборонено надання в орен­ду озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки. І, хоча цього немає у названому Законі, озброєння, боєприпаси не можуть бути предметом купівлі-продажу, за винятком продажу зброї іно­земним державам, що може відбутися у випадку і в порядку, ви­значених національним законодавством України.

Глава 15 Правовий режим окремих видів майна

§ 1. Тварини

Цивільний кодекс 1963 р. тварин серед речей не виділяв. Стат­тя 180 ЦК появилася лише у результаті наукового доопрацювання проекту Цивільного кодексу.

Тварини, особливо свійські, займають у житті людини особли­ве місце. Вони продукують продукти харчування; ціною власного життя дають людині одяг, їжу; допомагають у хазяйстві; створю­ють для людини психологічний комфорт. Скільки захоплюючих слів сказано про відданість собаки і коня! А сльози корови, яка весь свій вік служила своєму господареві і розуміє, що її життя кінчається, не в одного викликали сльози.

Тому написати, що тварина є річчю, рука не піднялася.

Тварина - особливий об'єкт цивільних прав, живий. На неї, як записано у статті 180 ЦК, лише поширюється правовий режим речі.

18 березня 1986 р. Держави - члени Ради Європи підписали у Страсбурзі Європейську конвенцію про захист хребетних тварин, Що використовуються для дослідних та інших наукових цілей. У Преамбулі цієї Конвенції звернена увага на моральне зобов'я­зання людини поважати всіх тварин і належним чином врахову­вати їхню здатність страждати та пам'ятати, водночас визнано, Що людині у її пошуках знань, здоров'я та безпеки необхідно використовувати тварин у тих випадках, коли існують розумні підстави вважати, що це слугуватиме поглибленню знань або

Українське цивільне право