На українських землях до початку XX ст.

До числа перших актів, які регулювали цивільні (у нинішньо­му трактуванні) відносини, відносять Статут Володимира Святославовича. У ньому визначався порядок вирішення спорів між родичами стосовно спадщини, наслідки пограбування покій­ників, нищення хрестів на могилах і дорогах, псування церков­них стін.

У Статуті Ярослава Мудрого визначалися, зокрема, наслідки нанесення тілесних ушкоджень та пияцтва.

Ці Статути, як згодом і інші правові акти, були написані старо­болгарською мовою, яка на той час вважалася літературною і зва­лася старослов'янською або церковнослов'янською. Ця мова, - за­уважує професор О. О. Шевченко, - стала недоторканною святістю і завдала величезної шкоди розвиткові української мови і всієї української культури. Вона була «книжною» мовою аж до Івана Котляревського, котрий підніс народну мову, якою наші предки користувалися віддавна, мову, дану нам Богом, до рівня мови літе­ратурної.

«Поки сонце в небі сяє, тебе не забудем» - дякував йому за це Тарас Шевченко.

У Київській Русі чинними були грецькі Номоканони (у пере­кладі Кормча книга, від слова «кермо», «кормило»), які потрапи­ли через Болгарію з прийняттям християнства. Еклога (частина Кормчої книги) містила 18 титулів, з них 16 були присвячені цивільному праву (дарування, інші види договорів, спадщина, опіка).

Обсяг рецепції Візантійського права у часи Київської Русі, - як зазначає О. О. Шевченко, - був незначним. Рецепція не заглушу­вала розвиток українського національного права, а збагачува­ла його новими засадами, даючи йому можливість розвиватися на національній основі, не втрачаючи свого національного ха­рактеру.'

Предметом національної гордості, засобом утвердження гідності українців є Руська Правда¹.

В українській мові, як зазначає Миро Прадум, правдою познача­ються два поняття: поняття права, закону і поняття істини. Слово це поєднує імена сонячного чоловічого начала («Ра») і волочого жіночого начала («Да»). За О. П. Знайком, воно утворилося з пра­давнього словосполучення «пра-в-да», яке означає «дитя неба», тобто божественну істину і водночас вищий (небесний) закон².

Джерелами Руської Правди були князівські та церковні статути, звичаєве право, візантійське право.

Дослідники відзначають прогресивність Руської Правди порів­няно з тогочасним західноєвропейським правом. Особливо яскраво це простежувалося на правовому становищі жінки. Жінка була на­ділена цивільною правоздатністю, на відміну від становища жінки за римським та старонімецьким правом.

У Руській Правді проводилося розмежування майна, яке дру­жина одержувала за законом, і яке їй подарував або заповів чоло­вік. Майном, яке їй заповів чоловік, дружина мала право користу­ватися пожиттєво. Після її смерті воно передавалося дітям. Віном, тобто частиною майна, яке дружині подарував чоловік, вдова мог­ла розпорядитися на власний розсуд. Дружина мала право залиши­тися у домі померлого чоловіка, незважаючи на протести спадко­ємців: «маеть она на вдовином столци мешкати до свого живота, а если похочет она замужь пойти, и они мают венец заплатити подлугь обичая правь земских».

Обмежувалося свавілля чоловіка при складанні заповіту. Він міг заповідати лише тим, хто був визначений спадкоємцем у зако­ні. Лише на користь церкви можна було заповідати за наявності інших спадкоємців за законом. Батько мав розподілити своє майно серед синів, а боярин - і серед дочок.

Мати-вдова могла заповісти своє майно (материзну) всім дітям або тому із них, хто буде її утримувати. Вона могла обійти сина, заповівши майно дочці, отже, материзною жінка могла розпоряди­тися більш вільно, ніж чоловік отчиною.

Діти-наложниці після смерті свого батька і пана не одержували спадщини, але разом з матір'ю ставали вільними («задници им не имати, но свобода имь с матирю»).

У Руській Правді удар батогом вважався не лише злочином

¹ Історія українського права / За ред. О. О. Шевченка- К., 2001.-С. 14-15.

В ту епоху термін «руський» застосовувався лише до Київської Русі. Миро Прадум. Нація золотих комірців.-Тернопіль, 1994.- С. 115.

Українське цивільне право

проти здоров'я, а й приниженням честі. Помста допускалася лише як акт виконання вироку суду, а не власне як помста. Громада пла­тила штраф, якщо вона відмовилася шукати злодія чи вбивцю або не відвела від себе сліду, що привів до неї.

Власник речі мав право вимагати її повернення від володіючого невласника, з виплатою компенсації за користування нею.

Спадкування проводилося за заповітом або за звичаєм, тобто, як ми сьогодні говоримо, - за законом.

У Руській Правді регулювалися договірні відносини (купівля, позика, поклажа), а також встановлювався обов'язок відшкодувати завдану шкоду.

У разі продажу чужої речі договір вважався недійсним.

Князем Володимиром була замінена смертна кара на грошовий штраф. Злодія можна було скарати на смерть лише тоді, коли його схопили вночі на місці злочину.

У Руській Правді містилися норми про опіку. Якщо вдова вихо­дила заміж і перебиралася у маєток чоловіка, то опіку над дітьми та майном мали здійснювати родичі першого чоловіка.

Руська Правда - перше писане зведення руського (українсько­го) світського права, - залишається, попри відчайдушні намагання північних сусідів приписати собі нашу історію, потужним джере­лом української національної самосвідомості.

Руська Правда, що виникла на тому ж Грунті, на якому розвинулося згодом Ли­товсько-руське право, стала, за словами члена-кореспондента Всеукраїнської академії наук М. О. Макси-мейка (1870-1941 pp.), вихідним началом його розвитку.¹

Ознайомлення з Литовськими статутами, цими дуже цікавими і важливими, у плані утвердження національної гідності та самопова­ги, історичними документами, дає підстави для багатьох висновків, зокрема, такого, що вони були написані староукраїнською мовою, яка була державною мовою у Великому князівстві Литовському.

Литовські статути буквально всипані словами, словосполучен­нями, які і тепер використовуються в Україні, або принаймні в окремих її регіонах, чи були дещо модернізовані під впливом часу.

Ось деякі з них із Статуту 1566 року: «Чиним явно всим вобець (разом.- 3. Р.) и каждому зособна». «Вси земли кунему належачеє

Р озділ 1. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

будуть», «шлюбуєм», «хотя би се дотикало», «шкода», «зрада», «зрадливе», «слушне», «приходять», «справоватися», «лепшая без-печность», «учинок», «своєю», «але», «печати наши», «тестамен-ти», «на заставу», «мовити», «миндзаре (гроші.- 3. P.), «іншою реч», «маетность», «звиклость», «нихто ни за чий виступ», «людей цнотливих», «одним тим правом судитися маєм», «где ж би се тра­фило», «вбогий», «мито», «стодоли», «корчми», «стави», «митни­ки», «гати гатити», «кгвалт», «куплене збоже», «стеречи боронити будем», «справовали прикладом», «намовляти», «звичай», «вси», «понехавши своє», «аби вси посполити люди», «давати не маєм», «мешкаючи», «всим станом», «шафовати», «шафунок», «каждий мает моц о речах своих рухомих тестамент чинити», «жито», «слушний довод», «естли би рана била на твари (обличчя.- 3. P.), «сорок коп. грошей платити», «злий умисел», «паробок», «войт», «пушкар», «гафтар», «машталор», «кравець», «золотар», «коваль», «столяр», «гончар», «челядин», «челядь», «пенези» (гроші.- 3. P.), «пограбил людей на поли», «злочинство».

У цьому Статуті неодноразово вживалися такі словосполучен­ня: «земли украинние», «земли того неприятеля нашого Москов­ського».

У Литовському статуті 1588 року впадають у вічі такі слова та словосполучення: «вимовляти», «врядники», «визволяти», «дерево на будование», «позволяти маєм», «господар», «моцний», «ничого», «аренда», «наймовати», «порука», «ручити», «албо» (або.- 3. P.), «бити казал», «зуфалсто», «шкоду оправити», «належати будети», «при поступках правних», «стольмах» (стельмах, майстер, що виго­товляє колеса.- 3. P.), «муляр», «отчич» (той, хто пішов від свого па­на.- 3. P.), «повинни будуть», «рахуючи от заложенья позву» тощо¹.

У Великому князівстві Литовському існували такі ж порядки, як і у Київській Русі. Тому до Литовських статутів були перенесені норми, які визначали майнові відносини, зокрема спадкові.

Берестейській пан Ян Юрійович Ільінича подав скаргу Вели­кому князю на те, шо батько обійшов його у заповіті, усунувши * І ' від спадщини без будь-якої вини з його боку. Великий князь на­казав допустити його до спадкування разом з іншими братами².

Максимейко М. О. «Русская Правда» и Литовско-русское право.-В кн.: Академічна юридична думка / За ред. Ю. С. Шемшученка.- К., 1998.-С. 307-315.

' Див.: Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х томах. Том 1. З найдавніших часів до початку 20 ст. / За ред. В. Д. Гончаренка.-К., 2000.-С. 94-134.

" Максимейко М. О. Цит. праця.- С. 313.

Українське цивільне право

Таке вирішення справи не втратило цінності і сьогодні, служачи історичним орієнтиром при вирішенні питання щодо можливості корекції волі спадкодавця за позовом одного із спадкоємців.

Литовські статути містили також особливі правила розпоря­дження материзною.

Ці та інші норми, як відзначав М. О. Максимейко, дають право переконатися у чудовій подібності між Руською Правдою і Литов­сько-руським правом, оскільки вони виникли на одному і тому ж грунті.

Глибоке вивчення Литовських статутів дало можливість М. О. Максимейку ще у 1904 році зробити висновок про те, що «литовсько-руська і московська правові системи є не послідов­ними стадіями руського права, а різними його типами»¹.

Пакти й Конституції Цей документ був складений гетьманом законів та вольностей Пилипом Орликом 5 квітня 1710 року у Війська Запорозького місті Бендери, який був переконаний у

тому, що незабаром повернеться на бать­ківщину, де документ мав набути юридичну силу для всієї Украї­ни. Тому у момент його складення він вважався цілком реальним, а не теоретичним проектом, яким він став згодом, коли повернення Пилипа Орлика на Україну стало неможливим.

Як зазначав академік В. П. Василенко, Пакти цікаві не лише як вияв прагнень української старшини, але і як перший конститу­ційний акт в Україні, яким було підведено юридичну основу під державний устрій України².

¹ Цит. за: Академічна наукова думка.- К., 1998.- С. 38.

² Василенко В. П. Конституция Филиппа Орлика / Академічна юри­
дична думка.-К., 1998-С. 141.

Василь Прокопович Василенко народився 2 лютого 1866 року у с. Ес-мань Глухівського повіту. У 1907 році за антиурядові публікації був за­суджений до позбавлення волі. З проголошенням УНР був членом Гене­рального суду. В 1918-1924 викладав у Київському університеті та ін­ших інститутах. У 1920 обраний академіком Української академії наук, у 1921 обраний Президентом УАН. У 1924 - засуджений на 10 років, але того ж року був помилуваний. Основна заслуга В. П. Василенка полягає у тому, що він переконливо довів: українське право слід вивчати як таке, що має свій самостійний інтерес для правника, історика, соціо­лога. В. П. Василенко помер 3 жовтня 1935 року у Києві. Після смерті його діяльність була негативно оцінена, а наукові праці вилучені з обі­гу. Наукова і громадсько-політична реабілітація В. П. Василенка, авто­ра кількасот наукових праць, відбулася лише через 40 років (Див.: Там само.-С. 133-134).

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

«Його ясновельможності Закон» містив кілька норм, які певною мірою стосувалися цивільних (у нинішньому розумінні) відносин¹.

Управителем військової скарбниці, млинами, військовими до­ходами міг бути муж знатний, заслужений, маєтний, прямодуш­ний». Отже, майном Війська Запорозького не міг управляти той, хто не мав цих чеснот.

У разі звинувачення у незаконних витратах управитель мусив відшкодувати їх власним коштом.

Полковникам, сотникам, отаманам не дозволялося залучати ко­заків до виконання домашніх робіт без оплати, а також увільняти їх від служби заради приватних доручень.

Для розвезення листів, за прикладом і звичаєм зарубіжних країн, передбачалося запровадження державних гінців за казенний кошт.

Висока оцінка цієї першої в Європі Конституції українськими вченими-емігрантами, які ставили її вище від Французької Консти­туції 1789 року, викликала в УРСР реакцію «ображених», адже її автором був «поплічник зрадника Івана Мазепи». Голосом мерців з імперіалістичної підворотні» були названі їхні праці².

«Права, Данило Апостол, обраний гетьманом у

за якими судиться 1728 р., у проекті нового договору з

малоросійський народ» Петербургом поставив вимогу, щоб

«український народ судився по своїх правах, у своїх судах».

На той час український народ судився за різними правами: Маг­дебурзькими, Саксонськими, Литовськими статутами, які іноді су­перечили один одному.

Указом цариці Анни Іоанівни 1734 р. було доручено перекласти «три малоросійські права» та звести їх в один кодекс.

Робота була закінчена в 1743 р. До Сенату вона потрапила лише в 1743 р. УВАГА. Але про Кодекс було забуто. І аж у 1756 р. Сенат повернув його гетьману Кирилу Розумовському. Ним було зроблено кілька невдалих спроб затвердити «Права...» на зібран­нях генеральної та полкової старшини, значну частину яких задо­вольняв Литовський статут.

¹ У Пактах йшлося про нечестиві наміри Царства Московського, про плату злом за добро, деспотичне московське правління, про потребу звільнення від московського рабства, ярма. Текст цього історико-правового документа див.: Хрестоматія з історії держави і права Украї­ни / За ред. В. Д. Гончаренка.- К., 2003- С. 110-124.

Цит. за кн.: Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України.-К., 1968.-С. 17.

Українське цивільне право

Смерть цариці Єлизавети, скликання загальноімперської зако­нодавчої комісії, яка мала забезпечити введення загальноросійсь-кого права на Україні, смерть гетьмана та ліквідація Гетьманщи­ни - все це позбавило сенсу повернення до питання про Кодекс.¹

«Права, за якими судиться малоросійський народ», за словами академіка Юрія Шемшученка, є етапною подією у становленні української правової системи.²

«Права...» відрізнялися своєю оригінальністю, відмінністю від тогочасного російського законодавства, що і було причиною їх незатвердження.³

Кодекс складався не лише з численних запозичень із Литов­ського статуту, в ньому були норми козацького звичаєвого права та оригінальні новели.

Цей «Маніфест прав і вольностей», як його назвав Кирило Ви-слобоков, був написаний високоосвіченими людьми, більшість з яких - випускники Києво-Могилянської академії. Це зумовило високий рівень його правової культури.

Дослідниками «Прав...» були: О. Кістяківський⁴, А. Яковлів⁵, М. Чубатий⁶, М. Васильченко⁷, В. Мєсяц⁸, А. Ткач⁹, К. Висло-боков °, В. Кульчицький", І. Бойко¹² та інші.

¹ Див.: А. Й. Пашук. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в
XVII-XVHI ст.- Львів, 1967.-С. 91.

² Див.: Права, за якими судиться малоросійський народ. Передмова, -
К., 1997.- С. VII.

³ Харитонов Є. О. Історія приватного права Європи: східна традиція.-
Одеса, 2000.- С. 222.

Кистяковский А. Права, по которьім судится малороссийский на­род// Университетские известия- К., 1875- Кн. IV, VII, VIII—XI.

Яковлів А. Український Кодекс 1743 р. «Права, по которьім судится малороссийский народ». Його історія, джерела та систематичний виклад змісту.-Мюнхен, 1949.

Чубатий М. До історії кодифікації українського права XVIII ст. // Праці Українського Історично-Філологічного Товариства в Празі.- Прага, 1943.

⁷ Васильченко М. Матеріали до історії українського права.- К., 1928.

⁸ Месяц В. Д. История кодификации права в Украине в первой поло-
вине XVIII в.- К., 1963.

Ткач А, П. Історія кодифікації дореволюційного права України.- К., 1968.

¹⁰ Вислобоков К. А. Визначна пам'ятка українського права: джерела,
зміст, система та соціально-політичні передумови створення // Права, за
якими судиться малоросійський народ.- К., 1997.

¹¹ Кульчицький В. С. Кодекс українського права 1743 р. // Право Ук­
раїни, 1994.-№9.

¹² Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини. Навчальний посібник.-
Львів, 2000.

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Цивілістичний матеріал починається у «Правах...» з Глави оди­надцятої: - «Про опікунів та їх опіку над сиротами, також про нероздільні маєтки братів та сестер дорослих з недорослими і про поділ між ними».

У ній були визначені правила щодо опіки. Опікуном (пристав-ником або пістуном) вважався той, хто мав піклуватися про «недо­рослих» дітей, щоби вони одержали добре виховання і щоби бать­ківський маєток не був «всуе расточаемо». Опіка тривала до пов­ноліття (18 - для чоловіків), а для жінок - допоки не будуть видані «в замужество».

Відповідно до Глави дванадцятої «Про тестаменти та духовні записи», кожен мав право скласти заповіт на свій маєток. Але з цього загального правила було зроблено кілька винятків. Не мали права на заповіт, зокрема, злочинці проти Государя, «безчестньїе и к смерти приговоренньїе», німі та глухі від природи і сліпі від на­родження, «умалишенньїе и природньїе дураки, поки в лишеній ума суть».

Встановлювалися умови дійсності заповіту. Так, недійсним ви­знавався заповіт без дати або з підчищеною датою.

Заповіт мав бути підписаний самим заповідачем та урядовою або неурядовою, але чесною персоною.

Заповіт особи під час воєнного походу або під час «моровой язвьі» міг бути оголошений нею усно, з наступним його написан­ням хоча б двома чесними персонами, підтвердженими під при­сягою.

Глава тринадцята мала назву «Про спадкування маєтків по низ­хідній, висхідній та побічній лінії споріднення і по усиновленню від бездітних, а також про батьківську владу над дітьми». У ній ви­значався, за нинішньою термінологією, порядок спадкування за

законом.

До побічних спадкоємців по лінії батька були, зокрема, відне­сені «стрьій или дядя, отцов брат», а по лінії матері - «вуй или дя­дя, материн брат». Ця норма цікава і з точки зору мови, оскільки засвідчує, що слова «стрий (стрийко)», «вуй (вуйко)» не є галиць­ким діалектом.

У Главі чотирнадцятій «Про продаж, купівлю, викуп, дари та про диспонування, тобто про розпорядки іншим чином маєтками та про різні записи» маєтки поділялися на нерухомі та рухомі; на ті, що одержані у спадок, або набуті власним промислом.

Нерухомим маєтком вважалися: села, фільварки, хутори, ниви, ліси, поля, луки, будинки, кам'яні будівлі та ін.

Розпорядження рухомими або нерухомими маєтками могло

Українське цивільне право

здійснюватися шляхом продажу, купівлі, викупу, дару. Ці догово­ри мали бути записані «в уряді».

Цікавим є запис у пункті 1 артикулу 16: обіцяння, на словах чи із жарту або в п'яному виді вчинені, нікого не зобов'язують пере­дати обіцяний дар.

У Главі п'ятнадцятій «Про маєтки і речі, які передаються в найм або у відкуп» міститься чимало норм, які відтворені у сучас­ному українському законодавстві: щодо утримання найнятого майна, щодо ризику випадкової загибелі речі, щодо збереження чинності договору у разі смерті наймодавця тощо.

Глава шістнадцята мала назву «Про борги, заклади, поруки, по­клажу та про арешт».У ній, зокрема, цікаво було визначено обо­в'язок щодо форми договору позики: оскільки щодо боргів вини­кають різні спори та сумніви, особливо якщо на ці борги немає ні письмових, ні інших достовірних доказів, тому ніхто не може без позикового листа нікому грошей або чого іншого позичати ціною понад дванадцять «рублей».

В артикулі 5 визначена була незаконність ігор в карти за гроші: «Оскільки при іграх в карти, в кості виникають великі сварки, бій­ки, побої, а іноді навіть убивства, а ті, що грають, програють свої, батьківські або позичені гроші та маєтки, чим приводять до край­ньої нужди, тому ні в яких домах і місцях ніяких ігор за гроші не бути, всяким військовим та міським урядникам слідкувати за цим, під зарукою і жорстоким штрафом такі ігри забороняти».

У пункті 1 артикулу 15 містилося таке розмежування між про­центом і лихвою: процент і лихва, хоча і означають, що хтось бере більше, ніж позичив, однак як правничий термін процентом назива­лося те, що дозволено правом брати понад позичену суму - восьмий процент; лихвою є те, що немилосердні «лихоимцьі» «истязуют» понад це правило, боржникові - на зло, а собі - на прибуток. Передбачалася можливість переведення боргу на іншу особу. Боржник міг бути заарештований за борги. Віритель міг взяти собі його «на вислугу», вираховуючи за рішенням суду певну част­ку з суми боргу за кожен рік. Одночасно він мав обов'язок забез­печити його їжею та одягом.

Глава сімнадцята мала назву «Про справи земські». У ній ви­значався порядок визначення меж, повноваження «межників», на­слідки захоплень та орання чужої землі, наслідки знайдення скар­бу чи загубленої речі. Так, якщо протягом п'яти років ніхто не признавався до знахідки, яка мала бути передана урядові, то вона мала бути розділена на три частини: одна передавалася церкві, друга - суду або володільцеві, а третя - тому, хто знайшов.

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Глава вісімнадцята «Про портові ріки, повені, затоплені това­ри, ріки суміжні, млини, ставки і затоплені сіножаті» визначала порядок спорудження плотин, загат, належність товарів, викину­тих на берег в результаті повені, право ловлі риби, порядок корис­тування млинами.

Глава дев'ятнадцята визначала наслідки порубки чужого лісу, псування бортного дерева, ловлі дикого звіра на чужій землі.

Дуже цікавими є «правила добросусідства», як ми їх називає­мо сьогодні. В пункті 1 артикулу 13 було записано: кожен може будувати на власній землі вільно і вгору вивести, як захоче, хоча б і в три «жилля», тільки щоб через це не відняти світла вікнам сусіднього будинку, і особливо, щоби ніхто у своїх хоромах не будував вікон на чужий двір, через які викидалась би усяка не­чистота. Але якщо для освітлення цих хоромин потрібне було б це вікно, воно має бути зроблене під стелею, а не на звичайно­му місці.

Від сусідської огорожі дерево могло бути посаджене не ближче як за три аршина (один аршин - 71, 12 см).

Сусід мав право привласнити плід, який впав на його землю із гілки, що простяглась над нею, але не мав права сам зривати його.

«Права...» визначали і порядок будівництва на межі, а також правила будівництва хлівів, інших споруд, наслідки заволодіння чужою землею.

Зміст «Прав, за якими судиться малоросійський народ» засвід­чує не лише високу культуру авторів цього історичного доку­мента, а й народу, для потреб якого він був призначений, - народу тямущого, письменного, роботящого.

Зібрання малоросійських Зібрання малоросійських прав тривалий
прав 1807 р ^{час не} було відоме дослідникам права.

У 1957 році його виявив у Центральному

державному історичному архіві СРСР в Ленінграді і сфотографу­вав професор А. П. Ткач¹. Саме йому ми завдячуємо і започатку-ванням наукових досліджень цього важливого історико-правового документа.

Укладачем Зібрання малоросійських прав був Ф. І. Давидович, який зібрав правові норми, що були чинними на той час на Ліво­бережній та Правобережній Україні. «Зібрання» містило 1377 па­раграфів (статей).

Нелин А. Н. Собрание малороссийских прав 1807 г., его содержание и значение. Автореферат канд. дисс....- К., 1990.— С. 3.

.' 23

оаїнське цивільне право

Складаючи проект цього Зібрання, Ф. І. Давидович зліва від тексту, на відведених для цього полях вказував на джерело, з якого взята була відповідна норма. Таких посилань було 1255, з них: на Зерцало Саксонів - 457, на Литовський статут - 515, на право Хельмінське - 224, на право Магдебурзьке - 58.

Зібрання малоросійських прав 1807 року складалося з трьох частин, викладених у 42 розділах.¹

У першій частині містилися розділи про народження, стать, вік, фізичну і моральну здатність до укладення договорів, про шлюб, дітей, родину, опіку.

Частина друга була присвячена дітям і правам, «через них на­бутим», договорам, наслідкам недозволених дій.

У третій частині розділи мали такі назви: «Про володіння і вла­сність»; «Про володіння і привласнення речей, що не мають воло- дільця чи покинуті»; «Про ловлю звірів»; «Про здобич»; «Про на­буття власності через посередництво»; «Про давність володіння і прострочку»; «Про спадщину»; «Про дарчі записи»; «Про купівлю і продаж»; «Про позички і позику»; «Про перепродаж»; «Про до­говори, засновані на ризику»; «Про договори про передачу майна на зберігання»; «Про забезпечення»; «Про відібрання і протес­ти»; «Про договори між господарем і слугою»; «Про уповнова­ження»; «Про спільне володіння по праву спадщини»; «Про роз­поділ спільної власності»; «Про спільну власність взагалі»; «Про поземельне і оброчне право»; «Про повернення власност» і; «Про право на закладній»; «Про форму»; «Про право на відрахування»; \ «Про право на викуп»; «Про позичку і право користування чу­жим майном»².

Зміст Зібрання малоросійських прав засвідчив збереження пра­вових традицій Київської Русі, запозичення норм римського, німе­цького, польського, литовського права, тобто його європейську зорієнтованість. Водночас Зібрання стояло набагато вище від Ли­товського статуту не лише за структурою, а й за змістом.

Зібрання малоросійських прав значною мірою суперечило іс­нуючій на той час системі російського феодального права. І саме в цьому полягала причина його незатвердження.

Норми Зібрання були більш буржуазними, більш пристосова-

¹ Зібрання малоросійських прав 1807 р. (витяги) див.: Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. Т. 1 / За ред. В. Д. Гончаренка- К., 2000.- С. 220-228.

•" • ² Цит. за: Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права Ук­раїни-С. 148-149.

Роз діл 1. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

ними до регулювання саме капіталістичних відносин¹, а отже, більш прогресивними.

Велика кількість статей Зібрання малоросійських прав перегу­кується з проблемами сьогодення. Так, дитина вважалася носієм окремих цивільних прав з факту народження. Значна кількість норм була присвячена володінню, яке трактувалося зовнішньою формою власності. Володілець мав перевагу перед тим, «хто шу­кав своє». Спір про власність суд розглядав лише після вирішення питання про володільця речі.

Речі, як і тепер, поділялися на рухомі та нерухомі. Нерухомі, у свою чергу, поділялися на набуті та родові.

Родовим вважалося майно, одержане за батьківським чи мате­ринським заповітом або за законом; одержане як придане дочки; одержане від батьків внаслідок виділу частки.

У систему речових прав входили: право володіння, право влас­ності, право застави та право на чуже майно.

Володіння ділилося на повне і неповне, законне і незаконне, а також на недоказане.

Право власності припинялося у разі вчинення важкого злочину, змови та бунту проти Государя, порушення загального спокою, фальшивомонетництва, зради, здачі фортеці, подання фальшивих документів, втечі зі служби.

Вдова шляхтича втрачала право власності у разі одруженням з простолюдином.

Учасниками договірних і недоговірних зобов'язань могли бути лише дієздатні. У Зібранні містилися усі класичні види договорів. Визначалася форма договорів: усна та письмова.

Зібрання малоросійських прав серед пам'яток права України займає особливе місце. Оскільки у ньому були систематизовані чинні на той час норми цивільного права, Зібрання малоросійських прав можна вважати першим Цивільним кодексом України².

«Для мене нема жодного сумніву, що культура українська за всі старі віки, аж до XIX віку, завше була значно вищою од куль­тури московської», - писав Іван Огієнко.- Якою би вона була за­раз, - риторично запитує автор, - коли б ми творили її увесь час вільними руками».³

\ Нелин А. И. Цит. праця.- С. 8, 22.

" Нелин А. И. Цит. праця.— С. 17; Харитонов Е. О., Саниахметова И. А. Гражданское право Украйни. Учебник.-Х., 2004.- С. 55.

Іван Огієнко (Митрополит України). Українська культура.- К., 2002.-С. 123.

Українське цивільне право

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Історія українського цивільного законо­давства XX століття була розпочата Тре­тім Універсалом Української Центральної Ради 7 (20) листопада 1917р. Хоча Україна за цим Універсалом мала статус автономії, у ньо­му було оповіщено таке:

«Віднині на території Української Народної Республіки існуюче право власності на землі поміщицькі й инші землі нетрудових ха­зяйств сільсько-господарського значіння, а також на удільні, мона­стирські, кабінетські та церковні землі - касується.

Признаючи, що землі ті єсть власність усього трудового народу й мають перейти до них без викупу, Українська Центральна Рада доручає генеральному секретареві земельних справ негайно виро­бити закон про те, як порядкувати земельним комітетам, обраним народом, тими землями до українських Установчих Зборів».

«Віднині на землі Української Республіки смертна кара касу­ється».

«Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідний духо­ві народу. З тою метою приписуємо Генеральному Секретарству судових справ зробити всі заходи упорядкувати судівництво й привести його до згоди з правними поняттями народу».

Четвертий Універсал Четвертим Універсалом Української Цент-
Української ральної Ради 9 (22) січня 1918 року було

Центральної Ради проголошено створення самостійної- дер-

жави - Української Народної Республіки.

У ньому містилася норма, за якою ліси, води й усі підземні ба­гатства переходили у розпорядження УНР¹.

' У цьому Універсалі зазначалося: «По краю розмножилися ватаги розбійників і убийників, особливо, коли з фронту рушило російське військо, творячи криваву різню, безлад і руїну на нашій землі. Щодо так званих большевиків і инших напасників, які розграблюють і руйнують наш край, то поручаємо правительству Української Народної Республіки твердо й рішучо взятися за боротьбу з ними, а всіх громадян нашої Рес­публіки закликаємо, щоб вони, не жаліючи свого життя, обороняли доб­робут і волю нашого народу. Народня Українська держава повинна бути очищена від насланих з Петрограду наємних наїзників, які нарушують права Української Республіки». Цит. за: А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко. Історія Української Конституції, - К., 1993.- С. 76-77.

Конституція ^у Конституції Української Народної Рес-

українськоїНародної публіки, прийнятій 29 квітня 1918 року, Республіки (1918р.) містилося чотири статті, що регулювали

цивільні відносини.

За статтею 11, актова, громадянська і політична правомочність громадянина УНР починалася у 20 років. «Жодної різниці у правах та обов'язках між жінкою і чоловіком право УНР не знає».

Відповідно до статті 14: «Громадянин УНР і ніхто інший не може бути покараний смертю, ані відданий будь-яким карам по тілу, або іншим актам, які принижують людську гідність, ані під­пасти конфіскації майна як карі».

У статті 15 домашнє вогнище визнавалося недоторканним. Ні­яка ревізія не могла відбутися без судового наказу.

У статті 16 встановлювалася «листова тайна». Органам держав­ної влади не дозволялося відкривати листи без судового наказу і лише у випадках, визначених законом.

Закон «Про тимчасовий ^у Цьому Законі від 29 квітня 1918 р., під-
державний устрій писаному гетьманом Павлом Скоропад-

України» ським, містилося кілька норм, що стосу-

валися цивільних відносин. За статтею 17, оселя кожного визнавалася недоторканною.

Кожен український козак і громадянин мав право вільно виби­рати місце мешкання, працю, придбати і відчужити майно, без за­борони виїжджати за кордон Української Держави (стаття 18), гур­туватися у спілки з метою, яка не суперечить закону (стаття 22).

За статтею 19, власність оголошена надоторканною; примусо­ве відчуження нерухомого майна, якщо це було потрібно для державної чи громадської користі, могло бути проведено ви­ключно за відповідну плату.¹

Конституція ЗУНР не була прийнята -цьому перешкодила війна. Нащадкам залишено проект Конституції ЗУНР, який був підготовлений професо­ром Станіславом Дністрянським у 1920 р.

Подаємо зміст окремих параграфів цього проекту, які стосува­лися сфери цивільних відносин²:

А. Слюсаренко, М. Томенко. Історія Української Конституції.- К., 1997.-С. 117.

'" Цит. за: Петро Стецюк. Станіслав Дністрянський - як конституціо­наліст-Львів, 1999.-С. 161-183.

Українське цивільне право

§ 3. Кожна людина має основні громадянські права, які гаран­туються їй державою.

§ 5. Право громадянина і людини гарантують людям свободу, рівність, державний захист і піклування.

§ 6. Кожна людина вільна від природи. Рабство або кріпацтво та здійснення влади, що грунтуються на них, не дозволяється.

§ 9. Право повного і безперешкодного користування своїм жит­лом (службовим і торговельним приміщенням) є непорушним...

§ 10. Кожен громадянин має право поселятися у будь-якому місці території держави...

§ 11. Кожен громадянин користується правом вільного та по­всюдного пересування, яке може обмежуватись лише військовою повинністю...

§ 12. Гарантується збереження таємниці листів і телеграм. § 16....Право на збори не залежне від жодної заяви чи жодного дозволу. Лише при безпосередній загрозі суспільній безпеці збори під відкритим небом можуть бути заборонені.

§ 22. Державна влада не може перешкоджати здійсненню гос­подарської свободи людини у справедливому розподілі товарів. Більше того, держава повинна взяти під захист економічно слаб­шого перед економічно сильнішим і вона має право там, де важли­ві економічні цілі суспільства залишаються під сумнівом, обмежу­вати законами індивідуальну свободу дій окремих людей. § 23. Промисел однаково доступний всім людям... § 24. Загальний економічний устрій спирається, як і раніше, на приватну власність. Але вона не є більше необмеженим пануванням над якоюсь річчю, а правовим засобом економічного задоволення... § 28. Кожен, хто вважає себе скривдженим у своєму праві, може претендувати на правовий захист держави...

§ 30. Неповнолітні, душевнохворі, слабоумні та інші особи, які нездатні самостійно вирішувати свої справи, перебувають під особ­ливим піклуванням держави.

§ 33. Власність і право спадщини перебувають під особливим захистом законів. Якщо цього вимагає загальне благо, то кожен мусить за відповідне відшкодування поступитися навіть власністю на свої речі...

§ 36....Для інтелектуальної власності існує особливе авторське та винахідницьке право.

§ 121. Судді несуть відповідальність за правопорушення, скоєні ними при здійсненні їх службової діяльності, а також за заподіян­ня шкоди сторонам судового процесу, яке містить у собі їх прови­ну. Відповідальність регулюється окремим основним законом.

Розділі. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Цей проект показав світові ступінь політико-правової зрілості українців як нації, готовність українців до організованого життя в умовах конституційної держави.

Конституція Україн- Конституція УСРР була прийнята 10-14 бе-
ської Соціалістичної Р^{езня 1919} Р; У ^X< f< ^{0B1 на т}' ^зв- ^{Ш Все}У^к"
Радянської Республіки Руському 3 їзді Рад.
_f1Qjo \ У статті 28 Конституції було закріплено

' Р гасло: «не працюючий - не їсть».

Працюючі були різко відмежовані від «нетрудових елементів», які були позбавлені політичних та інших громадянських прав.

Цивільний кодекс Української СРР було введено в дію 1 лютого 1923 р. Постановою Центрального Виконавчого Комітету УСРР «Про введення в дію Цивільного Кодексу УСРР» від 16 грудня 1922 р. У статті 2 цієї Постанови було зазначено, що жодні спори з ци­вільних правовідносин, які виникли до 7 листопада 1917 p., не при­ймаються до розгляду.

У Циркулярі Верховного Суду УСРР від 23 лютого 1926 р. було відзначено, що ця заборона є категоричною, а тому суди не можуть розглядати спори навіть тоді, коли боржник визнав свій борг, а також тоді, коли договір було укладено до 7 листопада 1917 р., але підстави для позову виникли після цього.' Тобто, за сторонами закріплялося те фактичне становище, у якому їх настигла Жовтнева революція, неза­лежно від правової підстави. Якщо, наприклад, особа користувалася чужим майном за договором оренди, укладеним до 7.11.1917 p., то після цієї дати суд не приймав до розгляду позов власника про його повернення. Отже, орендар фактично ставав власником чужого майна. За статтею 3 цієї Постанови ЦВК, спори з цивільних правовідносин, що виникли у проміжку часу від 7.11.1917 р. до 1 лютого 1923 p., мали регулюватися законами, які діяли в момент виникнення цих спорів.

Цивільна касаційна колегія Верховного Суду УСРР не визнала законним договір, укладений під час окупації Денікіна: «той факт, шо договір був затверджений старшим нотаріусом, не міняє спра­ви. Тимчасова окупація радянської території контрреволюційними військами не перериває дії радянських законів, а тому договір, укладений при сприянні білогвадійської влади, є незаконним».

Українське цивільне право

Постановою ЦВК була допущена зворотна дія Цивільного ко­дексу на правовідносини, що виникли в період від 7.11.1917 р. до 1.02.1923 p., оскільки були великі прогалини у їх регулюванні.

Допускалося розширене тлумачення Цивільного кодексу, «якщо цього вимагала охорона інтересів робітничо-селянської держави і трудящих». Проте судам було заборонено тлумачити положення Ко­дексу на підставі законів скинутих урядів і практики дореволюційних судів. Було проголошено, що дія Цивільного кодексу поширюється на всю територію УСРР.

Цивільний кодекс 1922 р. містив 435 статей і мав таку структуру: Загальна частина /. Основні положення. II. Суб 'єкти прав - особи. НІ. Об 'єкти прав (майно).

IV. Правочини.,

V. Позовна давність.
Речове право

/. Право власності.

II. Право забудови.

III. Застава майна.
Зобов'язальне право
/. Загальні положення.

II. Зобов 'язання, що виникають із договорів.

III. Майновий найм.

IV. Купівля - продаж:.

V. Міна.

VI. Позика.

VII. Підряд.

VIII. Поручительство.
А) Доручення.

Б) Довіреність.

IX. Про договір комісії.

X. Товариства:

1) Просте товариство.

2) Повне товариство.

3) Товариство на вірі.

4) Товариство з обмеженою відповідальністю.

5) Акціонерне товариство (пайове товариство).

XI. Страхування XII. Зобов 'язання, що виникає внаслідок безпід­
ставного збагачення

XIII. Зобов'язання, яке виникає внаслідок заподіяння іншому шкоди. Спадкове право

Роздіп І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

У Цивільному кодексі було відновлено інститут спадкування. Згідно із Декретом від 7 березня 1919 р. «Про скасування спадку­вання» і додатком до нього від 17 березня 1919 p., спадкоємцем могли бути після смерті батьків лише діти, які були на їх утри­манні. Кодекс встановив, що спадкоємцями за законом і за запо­вітом могли бути лише прямі низходящі родичі (діти, внуки, пра­внуки), один з подружжя, а також непрацездатні неімущі особи, які фактично перебували на утриманні померлого не менше од­ного року до його смерті. Тобто, працездатні батьки не мали пра­ва на спадкування.

Розділ 10 «Товариства» з Цивільного кодексу УСРР згодом бу­ло виключено.

Цивільний кодекс Української СРР 1922 р. був дослівною ко­пією Цивільного кодексу Російської СФРР, отже, українською у ньому була лише назва.

Конституція Україн- Конституція була прийнята XI Всеукраїн­
сько/ Соціялістичної ^{ським 3}'^ЇЗД°^{М Ра}Д ^{] 5 т}Р^{авня ] 929} Р-
Радянської Республіки ^{У шй} містилося 14 статей, які мали без-
(1929 р) посередньо стосуватися цивільних від-

носин. Подаємо їх зміст - для від­повідних висновків та порівнянь.

Стаття 4

Вся земля, надра, ліси і води, а також фабрики, заводи, банки, заліз­ничний, водний та повітровий транспорт і засоби зв'язку є соціялістич-ною державою власністю на підставах, визначених законодавством Сою­зу радянських соціялістичних республік і Української соціялістичної радянської республіки. Зовнішня торгівля визнається державною моно­полією.

Стаття 5

Українська соціялістична радянська республіка забезпечує політичні права для трудящих мас, без ріжниці статі, віри, раси і національности і цілком позбавляє цих прав експлуататорські кляси.

Стаття 7

Українська соціялістична радянська республіка, виходячи з солідар-ности трудящих всіх націй, надає всіх політичних прав чужоземцям, що перебувають на території Української соціялістичної радянської респуб­ліки для трудових занять і належать до робітничої кляси, а також до се­лянства, яке не вживає найманої праці, - на підставі постанов верховних органів Союзу радянських соціялістичних республік.

Українське цивільне право

Стаття 8

В Українській соціялістичній радянській республіці церкву відокрем­люється від держави і школу від церкви і воля релігійних визнань і анти­релігійної пропаганди признається за всіма громадянами.

Стаття 9

Щоб забезпечити трудящим дійсну волю виявлення своїх думок, Українська соціялістична радянська республіка знищує залежність преси від капіталу і передає до рук робітничої кляси та селянства всі технічні і матеріяльні засоби до видання часописів, книжок та всіляких інших тво­рів друку та забезпечує по всій країні їх вільне поширення.

Стаття 10

Щоб забезпечити трудящим дійсну волю зібрань, Українська соціялі­стична радянська республіка, визнаючи право громадян вільно влаштовува­ти зібрання, мітинги, походи і т. інш., дає до розпорядження робітничої кля­си та селянства всі придатні для влаштування народніх зборів помешкання.

Стаття 123

З метою забезпечення за громадянами свободи совісті церкву в УРСР відокремлено від держави і школу від церкви. Свобода відправлення ре­лігійних культів і свобода антирелігійної пропаганди визнається за всіма громадянами.

Стаття 124

У відповідності з інтересами трудящих і з метою зміцнення соціаліс­тичного ладу громадянам УРСР гарантується законом:

а) свобода слова,

б) свобода друку,

в) свобода зборів і мітингів,

г) свобода вуличних походів і демонстрацій.

Ці права громадян забезпечуються наданням трудящим і їх організа­ціям друкарень, запасів паперу, громадських будинків, вулиць, засобів зв'язку і інших матеріальних умов, необхідних для їх здійснення.

Стаття 125

У відповідності з інтересами трудящих і з метою розвитку організа­ційної самодіяльності і політичної активності народних мас громадянам УСРР забезпечується право об'єднання в громадські організації: профе­сійні спілки, кооперативні об'єднання, організації молоді, спортивні й оборонні організації, культурні, технічні і наукові товариства, а найбільш активні й свідомі громадяни з лав робітничого класу й інших верств тру­дящих об'єднуються у Комуністичну партію (більшовиків) України, яка є передовим загоном трудящих в їх боротьбі за зміцнення і розвиток со-

І

_____ Роздіі І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

ціалістичного ладу і являє собою керівне ядро всіх організацій трудящих, як громадських, так і державних.

Стаття 126

Громадянам УСРР забезпечується недоторканність особи. Ніхто не може бути заарештований інакше, як за постановою суду або з санкції прокурора.

Стаття 127

Недоторканність житла громадян і тайна листування охороняються законом.

Стаття 130

Кожний громадянин УСРР зобов'язаний берегти і зміцнювати суспі­льну, соціалістичну власність, як священну і недоторканну основу ра­дянського ладу, як джерело багатства і могутності батьківщини, як дже­рело заможного і культурного життя всіх трудящих.

Особи, що роблять замах на суспільну, соціалістичну власність, є во­рогами народу.

***

За ширмою цієї Конституції руйнувалися церкви, репресувалися свя­щеники, мільйони українців були знищені голодом, розстріляні за зби­рання колосків на колгоспному полі. Тому ці конституційні норми слід сприймати з урахуванням реалій радянської демократії в Україні.

Конституція ^У „^{цій K}J:. ^ПР^ИЙНЯ™ Надзви-

(Осноений Закон) ™^иним XIV Українським 3 їздом Рад

Української Радянської ^ЗО„^{С1ЧНЯ 1937} Р- ^{одне 3} вловних м.сць
Соціалістичної займало регулювання відносин власнос-

Республіки (1937р.) ^ті' ^ЧОМУ ^бУ^Л0 присвячено сім статей та-

кого змісту:

Стаття 4

Економічну основу УРСР становлять соціалістична система госпо­дарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, що утвердилися внаслідок ліквідації капіталістичної системи господарства, скасування приватної власності на знаряддя та засоби виробництва і знищення експлуатації людини людиною.

Стаття 5

Соціалістична власність в УРСР мас або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (влас­ність окремих колгоспів, власність кооперативних об" єднань).

Стаття 6

¹ Земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудні, залізнич­ний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв'язку, організовані

Українське цивільне право

державою великі сільськогосподарські підприємства (радгоспи, машин­но-тракторні станції і т. п.), а також комунальні підприємства і основний житловий фонд у містах і промислових пунктах є державною власністю, тобто всенародним добром.

Стаття 7

Громадські підприємства в колгоспах і кооперативних організаціях з їх живим і мертвим реманентом, продукція, що її виробляють колгоспи та кооперативні організації, так само як їх громадські будівлі, станов­лять громадську, соціалістичну власність колгоспів і кооперативних організацій.

Кожний колгоспний двір, крім основного прибутку від громадського колгоспного господарства, має в особистому користуванні невелику при­садибну ділянку землі і в особистій власності підсобне господарство на присадибній ділянці, житловий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент - згідно з статутом сільсько­господарської артілі.

Стаття 8

Земля, яку займають колгоспи, закріпляється за ними в безоплатне і безстрокове користування, тобто навічно.

Стаття 9

Поруч з соціалістичною системою господарства, яка є панівною фор­мою господарства УРСР, допускається законом дрібне приватне госпо­дарство одноосібних селян і кустарів, яке грунтується на особистій праці і виключає експлуатацію чужої праці.

Стаття 10

Право особистої власності громадян на їх трудові прибутки та заоща­дження, на житловий будинок і підсобне хатнє господарство, на предме­ти хатнього господарства і вжитку, на предмети особистого споживання та комфорту, так само як право спадкування особистої власності грома­дян - охороняються законом.

У статті 12 праця була проголошена обов'язком і честю кожного здат­ного до праці громадянина, за принципом: «хто не працює, той не їсть».

Громадянам УРСР гарантувалася свобода слова, друку, зборів і мітин­гів, вуличних походів і демонстрацій (стаття 124).

За статтею 125 Конституції громадянам «у відповідності з інтересами трудящих» забезпечувалося право об'єднання в громадські організації, «а найбільш активні і свідомі... об'єднуються у Комуністичну партію (більшовиків) України, яка є «керівним ядром усіх організацій трудящих, як громадських, так і державних».

Громадянам УРСР забезпечувалася недоторканність особи (стаття 126) та недоторканність житла і тайна листування (стаття 127).

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Пя Конституція, за її зовнішніми характеристиками, була на­звана найдемократичнішою в Європі. Та знову ж таки, за пропа­гандистською завісою здійснювалася тотальна зневага до прав людини, утверджувалася диктатура комуністичної партії, нищи­лася приватна ініціатива, почуття власника.

Основи цивільного Ідея прийняття єдиного Цивільного коде-

законодавства Союзу «су Союзу РСР не була реалізована. На-

томість 8 грудня 1961 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон Про затвердження Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, які були введені в дію 1 травня 1962 року. Верховним Радам союзних республік було доручено привести законодавство союзних республік у відповідність до Основ.

Як було зазначено у преамбулі Основ, «Радянський Союз, до­сягнувши повної та остаточної перемоги соціалізму, вступив у період розгорнутого будівництва комунізму», одним із завдань якого було названо створенння матеріально-технічної бази кому­нізму. Вона мала забезпечити «изобилие» матеріальних та куль­турних благ, поступове перетворення соціалістичних відносин у комуністичні, виховання громадян у дусі високої комуністичної ідейності, комуністичного ставлення до праці і народного госпо­дарства.

Преамбула передбачала створення єдиної комуністичної влас­ності на засоби виробництва, а також те, що в міру наближення до комунізму особисті потреби громадян будуть все більшою мірою задовольнятися за рахунок суспільних фондів.

У преамбулі було підкреслено, що в період комуністичного бу­дівництва повністю використовуватимуться товарно-грошові від­носини нового змісту, який формується у плановому соціалістич­ному господарстві.

Вся преамбула була написана на високих ідеологічних тонах, підкреслюючи роль цивільного законодавства у вирішенні завдань будівництва комунізму.

Основи цивільного законодавства містили 129 статей і мали таку структуру:

Розділ І. Загальні положення.

Розділ II. Право власності.

Розділ НІ. Зобов'язальне право.

Глава 1. Загальні положення про зобов 'язання.

Глава 2. Купівля-продаж.

Глава 3. Поставка.

Глава 4. Державна закупка сільськогосподарської продукції у колгоспів і радгоспів.

Глава 5. Майновий найом.

Глава 6. Найом житлового приміщення.

Глава 7. Підряд.

Глава 8. Підряд на капітальне будівництво.

Глава Я.Перевозка.

Глава 10. Державне страхування.

Глава 11. Розрахункові та кредитні відносини.

Глава 12. Зобов 'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Глава 13. Зобов 'язання, які виникають внаслідок рятування со­ціалістичного майна.

Розділ IV. Авторське право.

Розділ V. Право на відкриття.

Розділ VI. Винахідницьке право.

Розділ VII. Спадкове право.

Розділ VIII. Правоздатність іноземців та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів та угод.

В Основах вперше на законодавчому рівні було використано термін «радянське цивільне законодавство».

Усі цивільні відносини згідно зі статтею 4 Основ були поділені на три групи:

1) ті, що були виключною компетенцією загальносоюзних органів;

2) ті, що складали спільну компетенцію союзних і республікан­
ських органів;

3) ті, що були виключною компетенцією республіканських
органів.

До першої належали усі цивільні відносини у сфері економіки, крім автомобільних перевезень. А це означало, що від регулюван­ня найважливіших відносин союзні республіки були відлучені.

Спільна компетенція у регулюванні цивільних відносин допус­калася лише тоді, коли про це було окремо зазначено в Основах або в іншому союзному законодавчому акті.

До спільної компетенції було віднесено, зокрема, визначення випадків і порядку обмеження дієздатності повнолітніх громадян, підстав та порядку реквізиції та конфіскації, визначення підстав обмеженої відповідальності, можливості спадкування авторських прав. Союзним республікам було дозволено визначити наступні (після двох, визначених в Основах) черги спадкоємців за законом.

У виключній компетенції союзних республік залишалося неба­гато: дарування, позика, доручення, довічне утримання.

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

. На підставі Основ цивільного законодав-

Цивільнии к° _ства кожна союзна республіка мала при-

Украінськоі йняти свій Цивільний кодекс.

(1963 р.) Робота по опрацюванню проектів Цивіль-

них кодексів союзних республік була сконцентрована в Москві. Був опрацьований спершу проект Цивільного кодексу РРФСР, який потім був уже вдруге «подарований» іншим союзним рес­публікам.

Кінцеві варіанти проектів Цивільних кодексів союзних респуб­лік знову подавалися у Москву. Всесоюзний науково-дослідний інститут радянського законодавства пильно стежив, щоби різниці між кодексами були мінімальними.

Цивільний кодекс Української РСР був затверджений Зако­ном УРСР Про затвердження Цивільного кодексу Української РСР» від 18 липня 1963 р. Кодекс набрав чинності 1 січня 1964 року.

Цивільний кодекс УРСР відрізнявся від Цивільного кодексу РРФСР тим, що у нас довічне утримання було окремим договором, а у них - різновидністю договору купівлі-продажу.

Структура Цивільного кодексу УРСР, як і всіх інших союзних республік, повністю віддублювала структуру Основ, та інше і не могло бути. Усі статті Основ були перенесені до змісту кодексу. Різниця у кількості статей (129-572) певною мірою пояснювалася дробленням великих за обсягом статей Основ. Отже, наявність окремих Цивільних кодексів союзних республік створювала лише своєрідний ідеологічно-правовий фасад, за яким була захована майже повна їх змістова ідентичність.

Конституція Конституція УРСР була прийнята Вер-

(Основний Закон) ховною Радою УРСР 20 квітня 1978 р.

Української Радянської ^{У Главі 2} Конституції УРСР, яка мала
Соціалістичної назву «Економічна система», була про-

Республіки довжена лінія пріоритетності державної

власності, держава мала здійснювати контроль за мірою праці та споживання.

Подаємо зміст окремих статей цього Основного Закону.

Стаття 10

Право особистої власності громадян на їх трудові прибутки та заоща­дження, на житловий будинок і підсобне хатнє господарство, на предме­ти хатнього господарства і вжитку, на предмети особистого споживання ^{та к}°мфорту, так само як право спадкування особистої власності грома­дян - охороняються законом.

. 37

Українське цивіль не право