Тема: Вивчення та використання звукових засобів навчання в навчально-виховному процесі

Практична робота № 3

Мета виконання роботи:

поглибити знання про звукові засоби навчання та методику їх застосування у навчально-виховному процесі;

отримати вміння роботи з лазерним програвачем, радіоприймачем, магнітофоном і музичним центром;

оволодіти методикою використання звукових засобів навчання в навчально-виховному процесі.

Лабораторне і методичне забезпечення:

– музичний центр;

– магнітофон;

– лазерний програвач;

– мікшер;

– МР3 плейер;

– підсилювач звукової частоти;

– мікрофон;

– гучномовці;

– набір компакт-дисків;

– набір фонограм на магнітних касетах;

– таблиці і схеми;

– зразки сценаріїв уроків з використанням звукових ТЗН;

– заводські інструкції до приладів, що застосовуються в даній роботі.

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ:

Однією з умов поліпшення якості навчально-виховного процесу, успішного засвоєння знань, формування професійних умінь та навичок є застосування мультимедійних засобів навчання, яке допомагає краще реалізувати принцип наочності в навчанні. Разом з тим, мультимедійні засоби навчання дозволяють комплексно впливати на органи почуттів, краще розвивати мислення учнів, активізувати їхні творчі здібності, виховувати інтерес до знань, а в цілому – формувати освічених, культурних громадян нашої держави.

Звукові засоби навчання – це комплекси апаратури та засобів, що забезпечують запис та відтворення звуку. Носіями інформації є флеш пам’ять, компакт-диски та магнітофільми.

Навчальні радіопередачі відрізняються синтетичністю, оскільки діють на людину словом, музикою та різними звуками, що розвивають уяву. Окрім того, саме слухання вимагає уваги, яка в свою чергу розвиває відчуття мови, її виражальні можливості. Прослуховування звукозапису розвиває в учнів увагу, слухову пам'ять, уяву, формує навички спостереження за словом, виховує естетичний смак.

Мета методичних рекомендацій – надати допомогу студентам педагогічного університету оволодіти сучасними звуковими засобами навчання та методикою їх використання в навчально-виховному процесі.

Звук – це коливання повітря.

Відчуття звуку виникають, коли на слуховий апарат людини діють так звані акустичні або звукові коливання.

Джерелом звукових коливань може бути будь-яке тіло, яке здійснює механічні коливання, частота яких знаходиться у межах звукового діапазону. Наше вухо сприймає у вигляді звуку коливання, частота яких знаходиться у межах від 17-20 до 20000 коливань в секунду. Звукові коливання можуть виходити від музичного інструменту, голосових зв'язок людини або тварини, предметів, що вдаряються тощо. Якщо джерело звукових коливань знаходиться в повітрі, воді або будь-якому іншому пружному середовищі, в ньому виникають звукові хвилі. Дякуючи цьому, звук поширюється, і ми чуємо його на віддалі.

Звукова хвиля – це послідовність стиснень і розріджень пружного середовища (повітря, води, сталі), які поширюються з певною швидкістю. Всяка хвиля характеризується швидкістю поширення, амплітудою коливання і довжиною. Звукові хвилі поширюються порівняно повільно, їх швидкість у повітрі становить 330 м/с, вони швидко затухають.

Гучність звуку залежить від амплітуди коливань: чим більша амплітуда коливань, тим звук голосніший.

Довжина хвилі – віддаль між точками, що коливаються в однаковій фазі. Вона залежить від частоти і швидкості поширення звукових коливань. Від частоти коливань залежить тон звуку: чим більша частота коливань, тим він вищий. Частота коливань вимірюється у Герцах. 1 Герц (Гц) рівний одному коливанню в секунду.

Голос чоловіка має частоти від 100 до 8000 Гц, а жінки – 200-10000 Гц. Частота звуків, які відтворює рояль, – 30-8000 Гц, віолончель – 80-12000, тромбон – 100-7000, скрипка – 200-13000 Гц. Всі ці звуки чує і сприймає людське вухо, а от писк комара люди не завжди чують, так як смуга його частот лежить у межах 12000 – 18000 Гц.

Весь діапазон звукових частот, який сприймається вухом людини, ділиться на три області: низькі частоти – до 400 Гц; середні частоти – від 400 до 4000 Гц; високі частоти – від 4000 Гц і вище.

Краще всього вухо людини чує звуки, частота яких лежить у межах від 1000 до 4000 Гц.

Звуковий тиск за Міжнародною системою одиниць вимірюється в Ньютонах на квадратний метр (Н/м²). До 1968 р. в якості одиниці звукового тиску використовували бар – за старим стандартом. 1 Н/м² =10 бар

Основні характеристики слухового апарату людини вивчені і визначені досить точно. Так, визначено чутливість або поріг чутності, тобто силу найтихіших звуків, які наше вухо може почути.

Дослідження показали, що поріг чутності різний на різних частотах. Краще всього ми чуємо звуки на частоті 3500 Гц. На порозі чутності для частоти 1000 Гц звуковий тиск складає 0, 00002 Н/м², що відповідає силі тиску на барабанну перетинку нашого вуха лише 0, 3-10^–8 Н.

Самі голосні звуки, які ще може сприйняти наше вухо, називають порогом больових відчуттів, або больовим порогом. Цей поріг відповідає звуковому тиску, який дорівнює 65 Н/м². За больовим порогом наше вухо відчуває тільки біль – гучність звуку стає нестерпною.

Децибел (дб) – величина не фізична, а математична. За допомогою децибела можна оцінювати коефіцієнти підсилення і затухання, вибірність приймача, нерівномірність частотних характеристик, інтенсивність звуку та інші параметри різноманітних радіотехнічних і електронних пристроїв. Децибел – порівняльна характеристика двох будь-яких величин, наприклад, двох напруг або двох звукових тисків.

Звичайно, порівнюють дві величини, результат порівняння виражають у вигляді логарифму, а одиницею є бел, який відповідає логарифму числа 10, тобто одиниці. Оскільки ця одиниця досить велика, то на практиці користуються більш зручною одиницею – децибелом, який складає 0, 1 частину бела.

Якщо відомі, дві потужності Р, і Р₂ то їх відношення, яке виражене в децибелах, обчислюється за формулою:

де Р – потужність, яка відповідає початковому рівню сигналу, а Р₂ -потужність, яка відповідає кінцевому рівню сигналу.

До характеристики децибела слід ще додати, що у чисел, які більші одиниці, логарифми будуть додатними величинами, а у тих, які менші одиниці, – від'ємними. Перед від'ємними логарифмами ставлять знак " –" (мінус), наприклад: lg0, l = – 1; lg0, 01 = – 2 і т.п. Якщо у вище наведеному прикладі початковий сигнал менший кінцевого, що має місце у підсилювачах), число децибел буде додатним, а якщо початковий рівень більший кінцевого , то число децибел буде від'ємним. Другий випадок відповідає послабленню або затуханню сигналу. Коли ж обидві потужності однакові, то число децибел рівне нулю

Слуховий апарат людини не тільки вловлює звуки, але й визначає напрямок, звідки виходить звук. Відбувається це тому, що слухових органів два і розміщені вони на деякій віддалі один від одного. Звуки досягають правого і лівого вуха не одночасно, а з деяким запізненням. Така особливість слухового апарату людини називається бінауральним ефектом.

Стереоскопічний ефект виникає завдяки створенню ілюзії просторового відтворення звуку і в якійсь мірі оснований завдяки наявності бінаурального ефекту.

В природних умовах різні звуки приходять до слухача від джерел, що розміщені в різних точках простору. При відтворенні всі звуки випромінюються невеликою поверхнею дифузора гучномовця і тим самим порушується природність звучання. Щоб зберегти при звукопередачі просторовість звучання – стереофонічність, необхідно застосувати багатоканальну схему передачі У цьому випадку кожним каналом передається звучання із певних точок простору, причому в приміщені, де здійснюється прослуховування запису, гучномовці розмішують так само, як і мікрофони в приміщенні запису. В результаті в приміщенні прослуховування створюється досить точна просторова картина звукового поля, що відтворюється. Найбільш проста двоканальна система стереофонічної звукопередачі дозволяє слухачам судити про місце знаходження джерела звуку.

Більш досконала система стереофонічного запису – квадрофонічна.