Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (статті 281—293 ЦК), законодавець відносить: право на життя; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю; право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу та на інформацію про стан свого здо­ров'я; право на таємницю про стан здоров'я; права особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні; право на свободу та особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю, опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Головним фундаментальним правом людини є право на життя. Фізична особа не може бути позбавлена життя і має право захищати його від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.

Право на життя складається із двох повноважень: право на збереження життя і право на розпорядження життям.

Право на життя пов'язане з рядом проблемних питань:

• 3 якого моменту людський плід стає життєздатним і штучне
переривання вагітності буде вважатися протиправним?

• Чи має право на життя особа, яка народилася з фізичними
аномаліями, які несумісні із життям?

• Чи допустимо з етично-моральних та правових міркувань
використання клітин абортованих плодів?

Так, в США життя малолітньої дитини могла врятувати лише операція із трансплантації нирки. Батьки дитини зачали дитину-донора та вилучили у недоношеного плоду нирку. Дитина була врятована, але плід загинув.

• В який момент закінчується життя людини і її можна
використовувати як донора?

• Чи допустимо використовувати досягнення генної інже­
нерії з метою створення " штучної" людини та ін.

В свій час відомий лікар Гіппократ розглядав людський 7-мі-сячний плід як abortus. Сучасні досягнення медицини дозволили врятувати життя дівчинки, яка народилася вагою 259 г і зріст якої сягав 15 см.

В 1950 р. в Москві народилися сіамські близнюки — сестри К., яким по досягненні 16 років видали два паспорти, хоча і виникало питання: визнавати їх за одного суб'єкта права чи за двох.

Право на власне життя в аспекті розпорядження життям розглядається як можливість піддавати його ризику і самостій­но вирішувати питання про припинення життя. Так, прикладом розпорядження своїм життям свідомо і добровільно є здійснення щодо себе небезпечних наукових експериментів, категорична відмова від операції, яка має врятувати життя.

Однією із жахливих пошестей початку XX ст. була жовта лихо­манка від якої помирало до 85% осіб, які захворіли. Боротьбу з цією безжалісною хворобою очолив американський вчений В. Рід. Саме він за допомогою семи добровільно інфікованих доброволь­ців зміг перемогти малярію. " Єдина умова, яку ми ставимо, — заявив один з них, рядовий Кісінджер, — що ви ніколи не будете ставити питання щодо нагороди". Кісінджер залишився живим, відбувшись паралічем ніг. Йому все ж таки присудили нагороду: 115 доларів і золотий годинник, що був урочисто вручений в при­сутності солдатів та офіцерів.

Закон не заперечує права громадянина самостійно розпоря­дитися своїм правом на припинення життя. Однак ні лікар, ні інші особи не вправі вчиняти будь-які дії, спрямовані на при­пинення життя такого громадянина. Так, ч. 4 ст. 281 ЦК забо­роняє задовольняти прохання фізичної особи про припинення її життя (активна евтаназія).

До складу суб'єктивного цивільного права на життя належать і повноваження майбутніх батьків на штучне запліднення, повноваження вагітної жінки на штучне переривання вагітності, повноваження на стерилізацію.

Право на охорону здоров'я. Право на охорону здоров'я тісно пов'язане з правом на життя. Відповідно до Статуту (Консти­туції) Світової організації охорони здоров'я 1946 р. — це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів.

Складовими права на охорону здоров'я є право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан свого здоров'я; право на медичне стра­хування.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Кожна фізична особа має право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання і поширення.

Право на свободу та особисту недоторканність — це осо­бисте немайнове право, яке складається з двох взаємопов'язаних складових: права на свободу та права на особисту недоторкан­ність.

Право на свободу включає заборону будь-якої форми пси­хічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчи­нення інших дій, що порушують це право.

Право на особисту недоторканність — передбачена законом заборона фізичного, психічного чи будь-якого іншого пося­гання на особу з боку іншої особи (фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню). Зміст права на особисту недоторканність включає і право фізичної особи (на випадок смерті) розпорядитися своїми органами та анато­мічними матеріалами, тілом, кістяком, наприклад, передати їх науковим, медичним або навчальним закладам.

Так, в Москві в інституті мозку зберігається мозок В. Леніна, Й. Сталіна, М. Горького, С. Крова, В. Маяковського, А. Сахарова. Соліст групи " Роллінг Стоунз" М. Джагер продав свій прах одній із австрійських фірм, яка планує після кремації помістити попіл в сто пісочних годинників і продавати його прихильникам по 1 млн дол. за штуку.

Право на сім'ю, опіку або піклування. Фізична особа, яка досягла шлюбного віку, незалежно від стану здоров'я має право на сім'ю. Право на сім'ю охоплює: право на створення сім'ї; право на підтримання зв'язків із членами своєї родини; забо­рона розлучення з сім'єю проти волі фізичної особи; заборона на втручання в сімейне життя фізичної особи.