Ситуація 4

Петро Квочка захоплювався художньою літературою, грав на баяні, малював. Але домашніх завдань не виконував. Хлопчина кожного разу вигадував якісь причини невиконання домашніх завдань. А коли весь арсенал своєрідних " аргументів" був вичерпаний, Петя надовго зупинився на одному: " Я забув зошита". Урешті-решт учителі перестали питати учня про домашні завдання. Вони були задоволені з того, що він хоч в кінці чверті натягне на трійку.

На одному з уроків я провів фронтальну перевірку домашніх завдань. Петя заявив: " Я виконав, але забув дома зошита". Я вдав, що як новий вчитель нічого не знаю про витівки Петі. Але в класі почувся сміх

— Що трапилося? – звертаюсь я до учнів. – 3 вами хіба ніколи не траплялося, щоб ви забули зошита? Таке може трапитися з кожним.

— Ви пошліть його за зошитом, – радить староста. Я роблю здивований вигляд і кажу:

— А для чого посилати Петю. Хіба він завтра не принесе зошита? Я йому повністю довіряю. Треба завжди довіряти людині. Потім я звернувся до Петі:

— Йди до дошки. Домашнє завдання, що було задане на сьогодні, покажеш на наступному уроці.

Петя здивовано подивився на мене і пішов до дошки. Там він зробив розбір нескладного речення. Я поставив йому трійку. Після уроків учень зустрів мене на коридорі і попросив дозволу розпочати нового зошита, бо старий, буцімто, дуже пом'ятий. Я дозволив.

На наступному уроці я, як завжди, перевіряв виконання домашнього завдання.

— Подивіться зошита в Петі Квочки, – чую рекомендації учнів.

— Він сам мені покаже, – голосно відповідаю.

Петя мовчки подає мені свого зошита. Я піднімаю зошита над головою: " Бачите, а ви казали, що у Петі немає

зошита! ".

Коли через кілька секунд я заглянув у зошит, то побачив, що учень виконав лише частину завдання, та й ту неохайно... Але я сказав, звертаючись до Петі: " Добре! Молодчина! Тільки треба закінчити вправу":

Петя закінчив вправу, але все ж недбало. Я знову похвалив хлопчика, зробивши зауваження стосовно його недбалого письма.

— Перепишеш вправу і покажеш мені ще раз, тоді я уже поставлю тобі оцінку, – сказав я спокійно. – Тільки не поспішай.

На другий день учень показав мені переписану вправу з таким виглядом, ніби здійснив героїчний вчинок. Я тут же демонстративно поставив йому " четвірку", Петя обережно взяв зошита, подивився на оцінку і поспішив на своє місце. Цю четвірку за домашнє завдання, напевне, він отримав вперше в житті. Я уважно спостерігав за ним. Хлопчина мовчки переживав радість. Не було сумніву, що він захоче відчути таку радість не раз. Треба лише допомогти йому в цьому.

Прагнучи не розчарувати мене, Петя почав виконувати домашні завдання. Щоправда він ще не раз " забував" зошита. Однак я наполегливо підкреслював, що навіть думки не допускаю про те, що Петя може обманути мене.

Я розумів його. Моя довіра деякий час була для Петрика нелегким вантажем. Вона одночасно і переобтяжувала і радувала хлопчину. Йому довелося витримати боротьбу із самим собою. І він у цій боротьбі переміг.

1. Які моральні якості вихованця формує педагог своїми діями?

2. Вимоги яких принципів виховання були реалізовані педагогом?

3. До яких методів виховання вдався учитель?