Мікросередовище менеджменту організації

Організація — це група людей з усвідомленими загальними цілями. Внутрішні змінні — це ситуаційні чинники в межах організації. Ці змінні, в основному, є результатом управлінських рішень.

Внутрішнє середовище підприємства або мікросередовище організації містить п'ять складових: цілі, структуру, завдання, технологію та персонал організації, тобто те, що характеризує вироб­ничий цикл і потребує уваги керівництва.

Розглянемо їх основні характеристики та взаємозв'язок.

Ціль — це конкретний кінцевий стан, або бажаний результат, якого прагне досягти група, працюючи разом. Під час процесу плану­вання керівництво розробляє цілі і доводить їх до відома членів орга­нізації.

Організація може мати різноманітні цілі. Бізнесова організація зосереджена на створенні певних товарів в рамках специфічних обме­жень — за витратами і отриманим прибутком. Відповідно, цілі — рента­бельність (прибутковість) і продуктивність. Для цього необхідна коор­динація зусиль у таких галузях, як частка ринку, розробка нової про­дукції, якість послуг тощо. Державні органи не мають на меті отри­мання прибутку, але витрати їх хвилюють. Звідси, їх цілі — надання конкретних послуг в межах певних бюджетних обмежень. При вико­нанні більшу увагу будуть приділяти соціальній відповідальності.

Цілі підрозділів повинні робити внесок у цілі організації і не су­перечити їм.

Як вже зазначалось, формальна організація складається з де­кількох рівнів управління і підрозділів (функціональних областей), та­ких як маркетинг, виробництво, навчання персоналу чи планування фінансів.

Структура організації — це логічні взаємовідносини рівнів управління та функціональних областей, побудовані у формі, яка доз­воляє ефективно досягати цілей організації.

Існує дві основні концепції відносно до структури: спеціалізований розподіл праці та сфера контролю.

Майже у всіх організаціях має місце розподіл праці по спе­ціалізованих лініях — по горизонталі. Спеціалістів групують разом в межах функціональної області.

Вертикальний розподіл праці, тобто відокремлення роботи по координації від безпосереднього виконання завдань, дає ієрархію управлінських рівнів. Кількість осіб, підлеглих одному керівнику, є сферою контролю.

Завдання — це конкретна робота, серія робіт або частина робо­ти, що повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у визначений термін. З технічного боку, завдання адресовані посаді, а не працівнику, що її займає.

Характеристики завдань полягають у тому, що вони традиційно поділяються на три категорії. Це робота з людьми, предметами (машинами, сировиною, інструментами) та інформацією.

Технологія розглядається, як засіб трансформування сировини (люди, інформація чи фізичні матеріали) в продукти чи послуги, зазда­легідь заплановані.

Всі типи технологій поділяються на три категорії:

1) одиничне, дрібносерійне, або індивідуальне виробництво;

2) масове або багатосерійне виробництво;

3) безперервне виробництво.

Існує ще одна класифікація технологій:

1) багатоланцюгові технології — характеризуються серією взаємозалежних завдань, які повинні виконуватись послідовно;

2) посередницькі технології — характеризується застосуванням спе­ціальних прийомів, навичок та послуг для того щоб викликати певні зміни в конкретному матеріалі, що надходить у виробництво (монтаж фільму).

Відносно персоналу організації та її кадрового потенціалу не­обхідно передбачити як поведе себе конкретна людина в даній ситу­ації. З цією метою враховують її здібності, обдарованість, схильність до певної діяльності, потреби, сподівання, сприйняття, ставлення, точ­ку зору та ін.

Всі внутрішні зміні взаємозв'язані. Зміни однієї з них певною мірою впливають на всі інші.