Афіни і культура

Піднесення Афін починається в добу двох перських війн (490 р. до н. є. і 480-79 pp. до н.е.). Доти видатних людей породжува­ли Іонія й Велика Греція (грецькі міста Південної Італії та Сіцілії). Перемога Афін над перським царем Дарієм при Мара­фоні (490) та об'єднаного грецького флоту над його сином і на-

* Хто ці «вони», неясно, але можна гадати, що це ті, хто зберіг чистоту.

ступником Ксерксом (480) під проводом Афін забезпечили Афінам великий престиж. Іонійці на островах і на частині узбережжя Малої Азії повстали проти персів, і афіняни допомогли їм визво­литись, прогнавши персів з Балканського півострова. У цій кам­панії спартанці, що дбали тільки про свою власну землю, участі не брали. Таким чином Афіни стали провідним учасником союзу проти Персії. За статутом цього союзу кожна з держав-учасниць мала постачити або певне число кораблів, або кошти на їх спо­рядження. Більшість держав обрала друге, і таким чином Афіни здобули перевагу в силі флоту над іншими союзниками й посту­пово трансформували союз у Афінську імперію. Афіни розбагатіли й процвітали під мудрим проводом Перікла, який, бувши вільно обраний городянами, правив близько тридцяти років до свого падіння в 430 р. до н.е.

Доба Перікла була найщасливіша і найславніша в історії Афін. Есхіл, що бився в перських війнах, започаткував еллінську тра­гедію; одна з його трагедій, «Перси», відходячи від звичаю обира­ти гомерівські теми, змальовує розгром Дарія. За ним відразу з'явився Софокл, а за Софоклом — Евріпід; той, щоправда, дожив і до чорних днів Пелопоннеської війни, що почалась після падіння й смерті Перікла, і відбиває в своїх драмах скептицизм пізнішої доби. Його сучасник Арістофан, комедіограф, висміює всілякі філософські школи з погляду грубого й обмеженого здоро­вого глузду; зокрема ганить Сократа як людину, що заперечує існування Зевса й бабляється в нечестивих псевдонаукових таємницях.

Коли Ксеркс захопив був Афіни, всі храми на Акрополі згину­ли у вогні. Перікл присвятив себе їх відбудові. Парфенон та інші храми, чиї руїни вражають уяву і в наш час, побудовані за його правління. Держава найняла скульптора Фідія, щоб той створив велетенські статуї богів і богинь. Під кінець цього періоду Афіни стали найпрекраснішим і найпишнішим містом еллінського світу.

Геродот, батько історії, був родом з Галікарнаса в Малій Азії, але жив у Афінах; він мав підтримку від афінської держави і написав свій звіт про перські війни з точки зору афінян.

Можливо, досягнення Афін у добу Перікла - найразючіше, що є в усій історії людства. Доти Афіни були відсталіші за багато грецьких міст; ні в мистецтві, ні в літературі вони не висунули жодної видатної людини (опріч Солона, що був головним чином законодавцем). 1 раптом, під впливом перемоги, багатства та по­треби у відбудові, будівничі, скульптори й драматурги, що лиша­ються неперевершеними до сьогодні, породили твори, які панува­ли в майбутньому мистецтві аж до наших часів. Це тим більше диво, коли зважити нечисленність афінського населення. За сучас­ною оцінкою, в пору найбільшого розквіту (близько 430 р. до н.е.) воно становило близько 230 000, з рабами включно, а до­вколишня територія сільської Аттіки, мабуть, була населена не дуже густо. Ніколи ні доти, ні по тому ніде в світі не бувало,

щоб така невеличка людність такої малої країни дала такий безмір шедеврів творчості.

В філософії Афіни дали тільки двоє великих імен: Сократа й Платона. Платон належить до трохи пізнішої доби, але Сократова юність і ранні літа зрілості минули за часів Перікла. Афінці бу­ли достатньо зацікавлені в філософії, щоб жадібно слухати навчи-телів з інших міст. Юнаки, що хотіли навчитись мистецтва дис­путів, шукали вчителів-софістів; у «Протагорі» Платонів Сократ дає кумедний сатиричний опис ревних учнів, що жадібно ловлять кожне слово знаменитого гостя. Перікл, як ми ще побачимо, за­просив до міста Анаксагора, від якого Сократ, за його словами, сприйняв ідею про першенство духа в творінні.

Більшість Платонових діалогів, за авторовим задумом, відбувалось у добу Перікла, і вони змальовують приємну картину життя багатих людей.

Платон належав до аристократичної афінської родини і вихову­вався на переказах про ту добу, коли війна й демократія ще не зруйнували достатку й безпеки вищих класів. Описані ним юна­ки, що не потребують працювати, проводять більшу частину сво­го дозвілля за вивченням наук, математики, філософії; вони зна­ють Гомера мало не напам'ять і дуже критично оцінюють якості професіональних декламаторів поезії. Мистецтво дедуктивного міркування було нещодавно відкрите й забезпечувало інтерес до нових теорій, як слушних, так і хибних, на всьому терені знань. У ту добу, одну з небагатьох таких, було можливо бути й ро­зумним, і щасливим, а також щасливим завдяки розумові.

Але рівновага сил, що витворила цей золотий вік, була нестійка. Над нею нависла загроза як ізсередини, так і ззовні -зсередини з боку демократії, ззовні - з боку Спарти. Аби зро­зуміти те, що сталось після правління Перікла, треба коротко розглянути попередню історію Аттіки.

На початку того історичного періоду Аттіка була невеликим самодостатнім сільськогосподарським регіоном; Афіни, її столиця, була невеликим містом, але в цьому місті множилися ремісники та вправні митці, що прагнули продавати свої вироби до інших країв. Помалу виявилося, що зисковніш вирощувати не зерно, а виноград на вино та оливки, а зерно ввозити - головно з узбе­реж Чорного моря. Ця форма господарства потребувала більшого капіталу, ніж вирощування зерна, і дрібні сільські господарі поза­лазили в борги. Аттіка, як і інші еллінські держави, була в Го-мерові часи монархією, але цар уже став тільки служителем культу, позбавленим політичної влади. Правила державою ари­стократія, що гнобила як селян, так і міських ремісників. Комп­роміс у напрямку демократії був досягнений Солоном на початку шостого сторіччя, і велика частина його досягнень перейшла і в наступну добу тиранії, за правління Пісістрата і його синів. Коли цей період скінчився, аристократи, як супротивники тиранії, спро­моглися здобути прихильність демократів. До падіння Перікла де-

мократичні процеси приводили до влади аристократію, як у Англії в дев'ятнадцятому сторіччі. Але під кінець його життя проводирі афінської демократії почали вимагати для себе більшого паю в політичній владі. Водночас його імперіалістична політика, з якою було пов'язане економічне процвітання Афін, спричинила дедалі прикріше тертя зі Спартою, що врешті призвело до Пело­поннеської війни (431-404), в якій Афіни зазнали цілковитої по­разки.

Попри політичну катастрофу, престиж Афін не був утрачений, і трохи не тисячоліття філософія зосереджувалась там. Алек­сандрія перевершила Афіни в математиці й науках, але Арістотель і Платон надали Афінам переваги в філософії. Ака­демія, де навчав Платон, пережила всі інші школи і витривала як острівець поганства цілих двоє сторіч після навернення Римсь­кої імперії до християнства. Нарешті в 529 році нашої ери її за­крив Юстиніан, цей святенник, і на Європу впали сторіччя тем­ряви.